Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Розвиток польської архітектури кінця XVIII – першої половини XIX століття
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток польської архітектури кінця XVIII – першої половини XIX століття

Особливості польського класицизму. Польська класична архітектура на ранній стадії розвитку. Зрілий період архітектури класицизму. Заключний етап польської архітектури стилю класицизм

Особливості польського класицизму. Поняття “класичний” приміняється до мистецтва різних періодів і стилів. Характерні риси класичного мистецтва в області живопису і скульптури, які стоять в гармонії симетрії і ритмів, настільки сильно пов'язані між собою, що викликають відчуття порядку, врівноваженості, спокою і суворості. Класичним вважають мистецтво статичне, ясне і чітке, скоріше контурне, ніж живописне, яке підкреслюється простими формами зі скромним декором.

Про класичне мистецтво кажуть, що воно відповідає конкретним правилам, дотримується притаманних йому законів, наповнене раціоналізмом, почуттям міри, не виходить за людські масштаби. Класичні і класицистичні течії в різні періоди в тій чи іншій мірі відокремлювались і вдихалися мистецтвом Стародавньої Греції і Риму. Прихильники класичного мистецтва вважають його чудовим.

В другій половині XVIII століття теорія класицизму була розроблена італійським істориком та мистецтвознавцем, представником Академії св.Луки Дж.Веллорі. Після періоду падіння, коли Караччі вдалося повернути повагу до правил мистецтва і його суворого ордену, культ Рафаеля, який сповідував Веллорі, і принципи Караччі перейняли пізніші теоретики мистецтва і прихильники класицизму. В останню третину XVIII століття теоретична естетика в області художнього мистецтва розробила і розповсюдила думку, що форми бувають абсолютними і вічними; природа дає зразки, а людський розум відкриває їх незмінні закони.

В середині XVIII століття, за часів виходу Іоганна Іоахіма Вінкеломанна, класичним стали вважати грецьке мистецтво, яке відрізнялося “тихою величчю і благородною простотою”. Це знайшло відображення у працях по естетиці другої половини XVIII і першої половини XIX століть, які проголошували, що грецьке мистецтво, це натура, яка досягла ідеалу, а йти за ідеалом, це те ж, що і йти за греками, а це не означає, що потрібно імітувати іхнє мистецтво, тільки творити так, як творили греки.

В різні періоди часу класичне і класицистичне мистецтво відрізнялося різноманіттям форм. Класичним періодом в грецькому мистецтві вважається V вік до нашої ери, іноді класичним вважають взагалі грецьке і римське мистецтво. Класичним вважають також мистецтво ренессансу, точніше мистецтво першої чверті XVI століття. Початок класичної течії в архітектурі барокко XVII і XVIII століть положив італійський архітектор Андреа Палладіо, який працював протягом 1540-1580 років, і ця течія отримала назву палладіанство.

Основною течією в мистецтві Франції другої половини XVII століття французи вважають класичним.

В середині XVII століття виникла нова класицистична течія в мистецтві, яка розповсюдилась поступово в передових у культурному відношенні країнах Європи і Північної Америки. Виникнення і розвиток нового напрямку було обумовлено факторами змін в соціально-політичному, економічному і культурному житті, зокрема появою французького раціоналізму і розвитком природознавства, точних і гуманітарних наук.

Зріс інтерес до мистецтва Стародавнього Риму, який викликав, зокрема, намагання до археологічних досліджень з яких найбільш прославлені велися в Геркулануті і Помпеї. З часом ця зацікавленість розповсюдилась і на Грецію. Розвинулася теорія і історія мистецтва, головним чином на основі робіт Вінкельманна, який положив початок розвиткові сучасних досліджень стародавнього мистецтва. Знову зріс інтерес до творчості епохи Відродження, до живопису Рафаеля, а в архітектурі з великою силою проявилася течія палладіанства.

В мистецтві відобразилася філософія Просвітництва, яка включила в собі прагнення до досягнення практичних цілей, виправленні ідеї в житті, яка рекомендувала розширювати знання для просвітництва людей і яка проголошувала відмову від забобон, вихід із темряви і віри в палладістуючі явища. Вільномислячий “просвітлений” філософ, який намагався усвідомити розумом все існуюче, проголошував прагнути до соціальних реформ і загальному розповсюдженю просвітництва.

Світська архітектура почала тоді розвиватися значно ширше сакральної і у зв’язку з новими потребами стали виникати будівлі, які повинні були слугувати швидко ростучим містам, потребам господарства, науки і просвітництва.

Центром, який приманював до себе в середині ХVІІІ століття художників і шанувальників мистецтва, стала Італія, яка була сконцентрована археологами, які вивчали античну культуру і мистецтво на основі розкопок, а також як країна Палладіо. Але всесвітнього визнання в області художньої творчості досяг тоді тільки скульптор Антоніо Канова.

Але головним центром європейського мистецтва була Франція. Остаточною крапкою до напрямку класицизму стала поїздка маркіза де Марін’ї, директора королівських споруд, створена ним у суспільстві архітекторів Кошена і Суфло. Головним архітектором в період раннього класицизму 1750-1760 років був Жак Анж Габріель, а найбільш видатним представником повного класицизму вважається Суфло, творець церкви св. Женев’єви в Парижі, пізніше перебудованої в Пантеон. В останні роки ХVІІІ століття представником авангардного стилю був Клод Луї Давид, картини якого (наприклад “Клятва Гораціїв” – 1784 р.) мали великий вплив на розвиток художньої культури на межі ХVІІІ і ХІХ століть. В області скульптури всесвітнього визнання досяг Жак Антуан Гудон. Вплив Франції на розвиток класичного мистецтва і взагалі художньої культури епохи Просвітництва був настільки великий, що цей період до цих пір називають “французька Європа”.

У Франції, класицизм другої половини ХVІІІ століття називають стилем Людовика ХVІ, хоч період панування цього стилю охоплює також і другу половину правління Людовика ХV.

Інакше розвивалося мистецтво класицизму в Англії. Етап 1714 – 1820 років вважається тут єдиним періодом класицизму і називається там Джорджиан, від імен трьох королів ганноверської династії Георгія І, ІІ і ІІІ, які правили країною протягом цього проміжку часу. В другій половині ХVІІІ століття в Англії виникла особлива різновидність класицизму, створена двома братами архітекторами за призвіщем Адам, звідки ця різновидність отримала назву “стиль Адамів”. Вклад Англії у розвиток класицизму був дуже значним, і ще вплив Англії в останнє тридцятиліття ХVІІІ століття на художню культуру Європи доторкнулося не тільки архітектури, архітектурного декору, але і живопису, паркової архітектури, художньої компоновки зелених насаджень, а також моди в одязі.

Класицистична течія в мистецтві зародилася в Росії в середині ХVІІІ століття і розвивалася зокрема в Петербурзі і Москві, а також поблизу обох столиць, і в першій половині ХІХ століття російський класицизм досягнув великої монументальності в містобудівельних, архітектурних і паркових рішеннях. Різновидність класицизму у Швеції отримала назву “стиль Густова”. Класицистична течія в Сполучених Штатах Північної Америки, яка отримала назву “колоніального стилю” (в період виникнення цього стилю Північна Америка була ще колонією Англії) досягла значного розвитку, набула рангу національного стилю, бо фактом є те, що в цьому стилі були збудовані перші будівлі Америки.

В другій половині ХVІІІ століття класицизм росповсюдився на території майже всієї Європи. Але не дивлячись на те, що витоки класицизму всюди були одні і ті ж, однаковими були і теоретичні посилання цього стилю, але все ж таки в різних країнах з’явилися різні його форми.

Польська класична архітектура на ранній стадії розвитку. В Польщі класицистичне мистецтво розвивалося протягом 1760–1830 років, і лише ця періодизація приймається частіше. Протягом такого довгого періоду в Польщі відбувалися значні політичні, соціальні, економічні і культурні зміни, де в мистецтві відбувалася неперервна еволюція. Перш за все, слід виділити період мистецтва, розвиток якого був пов’язаний з польським Просвітництвом в рамках незалежної держави, який продовжувався до третього розподілу Польщі в 1795 році.

Наступний етап – це мистецтво періоду 1795–1807 років, коли в Польщі не існувала національна державна влада і не було державного меценатства мистецтвам. Деякі елементи культурної політики можна прослідкувати у часи Герцогства Варшавського 1807–1815 років. Нові форми класицистичного мистецтва в Польщі виникли в період Королівства Польського в 1815–1831 роках, коли державне меценатство прийняло значні розвитки. Важливі роки в історії польського класицизму – це період Просвітництва, а потім – Королівства Польського.

В періодизаціях розвитку мистецтва в епоху Просвітництва можна виділити два етапи: перший охоплює роки 1760–1780, і другий – від 1780 до 1795 року. Пропонувалась і інша періодизація, а це: 1760–1775, 1775–1789 і 1789–1795. Цей останній етап виділений у зв’язку з патріотично – революційною боротьбою за незалежність Польщі в період Чотирьохлітнього сейму і Костюшківського повстання. Пропонувалося також вважати кінцевою датою 1800 рік, мотивуючи це традиціями культурних і художніх течій епохи Просвітництва також і після втрати незалежності.

Думається, що це не зовсім так. Беззаперечно, що втрата незалежності була подією дуже важливою. Пригальмувався успішний розвиток культури у багатьох основних її витоках, зокрема в області просторового планування і громадської архітектури. Зникло меценатство королівського двору, який до того став набувати рис державного покровителя. Головний центр політичного і культурного життя країни в епоху Просвітництва, Варшава, стало провінційним містом. Звичайно, ще зберігалися культурні традиції епохи Просвітництва, а в 1800 році не призупинилися, а продовжувалося значно глибше, тому, що в деяких областях досягали часів Королівства Польського, зокрема зв’язок цей закріплювався художниками, вихованими і діючими у XVIII столітті, і які не переставали діяти до двадцятих років XIX століття.

Останнім часом часто згадується термін “мистецтв епохи Просвітництва”.

Цей термін не має спільностей з терміном “класицизм часів Просвітництва”. Річ у тому, що мистецтво епохи Просвітництва охоплює всі художні явища, різні течії, і не тільки класицистичні. В культурному житті Просвітництва був і раціоналізм, і сентименталізм, і романтизм, а в мистецтві – якщо не враховувати відголосків вже застарілих барокко та рококо – паралельно з ними розвивалися різні течії класицизму, сентименталізму, романтизму, а в них можна зустріти також і подобу екзотичним і готичним віянням.

Але головною течією, особливо в архітектурі, був класицизм з відтінками барокко і рококо, палладіанський, який брав зразки з античності, і авангардний. В цей час, в парковому мистецтві яке з 1770 по 1831 рік відігравало велику роль в художньому житті країни, головна течія класицизму була тісно пов’язана з пейзажною (ландшафтною) парковою архітектурою англійського зразку, який в основному носив характер сентименталізму і романтизму.

Також і в архітектурі першого тридцятиліття XIX століття класицистичні течії переважали; з’явилися і форми монументалізму, особливо в архітектурі деяких видів громадських будівель. В ці роки течія псевдокласицизму частіше і все сильніше переплітається з течією псевдоготики.

Дана робота присвячена класицистичному мистецтву, але розглядаючи, наприклад, класицистичний по архітектурі палац, не можна відкинути пейзажний парк, який при цьому прикрашений різними класицистичними павільйонами.

В середині XVIII століття нові течії в мистецтві приходили в Польщу різними шляхами. Гадається, що раніш за все, вони прийшли з Франції, за посередництва магнатських покровителів мистецтв, які і в минулий період підтримували культурні зв’язки з Францією. Великі польські магнати такі як Чарторизькі і Браницькі; привозили з Парижу не тільки архітектурні проекти, але і за особистим бажанням дерев’яні панелі, меблі, тканини, вироби художніх промислів.

Зв’язки з Францією носили постійний характер, а оскільки Париж в ті часи був головним середовищем культури і мистецтва Просвітництва, його культура проникала безпосередньо в Польщу. Освідчені покровителі мистецтва жваво цікавилися філософією і літературою Просвітництва, добре розбиралися в теоретичних судженнях, завдяки яким і виникали нові естетичні погляди.

Але на розвиток мистецтва мала вплив не стільки теоретична естетика, скільки естетика практична, зокрема судження і коментарі, які зберігалися у виданнях, прикрашених гравюрами, присвячених пам’яткам старовини, архітектури, великим колекціям, великим творцям творів мистецтва і їх творам.

Є багато доказів, що нові класицистичні течії з’явилися в Польщі близько 1760 року, тобто ще до того, як Станіслав Август Понятовський вступив на трон. Один з таких доказів є проекти французького архітектора Шарля П’єра Кусту, який був запрошений Ізабеллою Любомирською уроженицею Чарторизькою, і пробув в Польщі в 1760-1762 роках. Розроблений ним проект помістя в поселинні Іордановіце біля Гроздинська під Варшавою, носить дату 1761 року, може бути прикладом ранього французького класицизму, і його різновидності, яка отримала назву “стиль Гарбіеля”.

Близькі контакти у володаря Іордановіце Анджея Мокроновського з Браницькими із Білостоку дозволяють думати, що ці останні також цікавились новими напрямками у мистецтві, що ще більш схоже на правду, оскільки гетьман був сам індивідуально і політично пов’язаний з Францією.

На початку шестидесятих років Шрегер надав класицистичних рис ще одній споруді, палацу Скерневіце, який за наказом кардінала Лубеньського був перебудований в 1761-1765 роках.

Згадані вище проекти Кусту і Шрегера свідчить про те, що початок класицизму в Польщі не можна пов’язувати зі вступом на трон Станіслава Августа Понатовського, як це роблять деякі дослідники, хоч немає сумнівів, що у справі розвитку класицистичного мистецтва в Польщі цей король відіграв велику роль.

Все те, що в 1760-1780 роках проявляло нові смаки в мистецтві, що стало новим етапом художнього розвитку, все, що свідчило про інтерес до нових поглядів і виникло під меценатством короля, магнатів, шляхти, міського патріціату, церковної влади, все це, слід, віднести до художньої культури епохи Просвітництва в Польщі, і - навіть якщо має відголоски повторення античності, палладіанству чи класицистичним течіям епохи Ренесансу, чи часів XVII чи XVIII століть слід вважати ранньокласицистичним мистецтвом. Ці течії в мистецтві Просвітництва припадають на 1760-1780 роки.

Інтерес до стародавнього мистецтва і стародавньої культури, який став важливим фактором формування процесу розвитку класицистичної течії в Європейському мистецтві, починаючи з середини XVIII століття в Польщі проявився приблизно в 1760 році. Спочатку це була зацікавленість археологічними знахідками, яка з плином часу розширилася на область колекціонерства. Із-за кордону стали завозити в Польщу гравюрні вироби XVII і XVIII століть, які ілюстрували староримські знахідки, особливо отримані при розкопках Геркуланума і Пампеї.

Велика кількість рисунків Джованні Батісто Піранезі зберігалося в багатьох бібліотеках, зокрема в королівській було декілька десятків томів. Можливо Каналетто, рисуючи на замовлення Короля 14 видів античного і панського Риму, користувався збірником Види Риму Піранезі, оскільки більшість античних мотивів взято з цього видання. В бібліотеках польських покровителів мистецтв зустрічаються Афінські старожитності Реветта, а також Руїни Баальбека і Руїни Пальміри Вуда.

В середовищі Риму широкою популярністю користувався Францішек Смуглєвич, який протягом двадцятилітнього перебування у цьому місті створив багато акварелей і рисунків, які ілюстрували пам’ятники старовини. Крім того можна перерахувати десяток польських архітекторів, які на місті знайомилися зі спорудами античного Риму та їх декором. В кінці семидисятих років XVIII століття, вивчення стародавнього мистецтва розпочав Станіслав Костка Потоцький, перший польський археолог, який вів в Римі розкопки і поклав початок польської науки про мистецтво древніх. Результатом його діяльності в цій області, стало чотирьохтомне видання Про мистецтво древніх, чи Вінлельман польський, яке вийшло у світ в 1815 році.

Гравюри Смуглевича, присвячені декору “Золотого будинку” Нерона в Римі, опубліковані в 1776 році у відомому виданні під помилковою назвою Терми Тіта і чудові акварельні реконструації вілли Плінія Молодшого, виконані під керівництвом Станіслава Костки Потоцького, вплинули на розповсюдження в Польщі гротескно-арабескового декору інтер’єрів за античними зразками. В останню чверть XVIII століття декор цього типу прикрасив декілька десятків, а можливо і сотні інтер’єрів житлових будинків в Польщі. Варіантів декору було багато, іноді, зокрема, використовувались мотиви вичерпані з Лоджиї Рафаеля і із декорацій англійських керамічних виробів Веджвуда.

Інтер’єри палаців іноді прикрашалися античними вазами, так званими “етруськими” і їх імітаціями.

Використовувалися і стародавні статуї, вироби ювелірного мистецтва, а також їх копії і наслідування. Колекція стародавніх скульптур Ізабелли Любомирської розмістилася в прекрасному приміщенні замку в Ланцуті.

З об’єктів монументальної архітектури чудовим прикладом наслідування античності досить обґрунтовано вважають фасади кафедрального собору і ратуші у Вільні (Вільнюсі), оформлені й побудовані за проектом Валжинця (Лаврентія) Гуцевича

Зрілий період архітектури класицизму. У польському мистецтві епохи Просвітництва антична течія існувала в різних формах не тільки в архітектурі, але і в живописі, скульптурі і декоративних виробах, паркових павільйонах та штучних руїнах, саркофагах та інших різних мотивах паркового оформлення. Ця течія проникла в Польщу при посередництві любителів мистецтв і художників безпосередньо з Італії, а палладіанська архітектура – в наслідування англійської.

Архітектура Палладіо епохи зрілого ренесансу з елементами і мотивами, які визначаються як зразки ман’єризму, мала вплив на формування англійського класицизму XVІІІ століття, надихала архітекторів різних країн, а в Польщі знайшла настільки яскраве відображення, що одна з течій в архітектурі останньої чверті XVIII століття так і називається палладіанською. А оскільки витоки деяких ідей Палладіо знаходяться у трактаті Вітрувія, можливо цим шляхом стародавня архітектура сприяла розвиткові класицистичної архітектури XVIII століття.

Найбільш досконалим зразком палладіанську течію в Польщі представляють Станіслав Костка Потоцький і архітектор Петр Айгнер. Їх спільний твір єдиний у Польщі фасад костелу оформлений за зразком венеціанських церков, головним чином Сан-Джорджо Маджорє, цей фасад бернандинського костелу св.Анни на Краківському Передмісті у Варшаві споруджено в 1786-1788 роках.

Знаменита “Вілла Ротонда” Палладіо, центральний палац з куполом і колонадними портиками слугувала зразком для деяких невиконаних проектів, наприклад, Цуга. Цей твір Палладіо може вважатися відокремленим прообразом двох об’єктів у Польщі: помістя Доменіко Мерліні у варшавській “Крулікарні”, спорудженого в 1786-1789 роках і палацу Станіслава Завадського в Любостроні, побудованого в 1800 році. (як згадувалося вище)

Це окремі приклади. Але, якщо розглядати палладіанство у польській класицистичній архітектурі слід, перш за все, показати на палацові споруди, у яких головні корпуси з’єднуються з крилами посередництвом галерей, частіше на плані чверті круга, іноді еліпсу – у вигляді підкови, яка встановлена під прямим кутом, а іноді – прямі. У Палладіо ці галереї з колонадою, в Польщі бувають іноді аркадні, часто мають характер вигнутої стіни.

Цей тип палладіанського палацового рішення з’явився у Польщі в сімдесяті роки XVIII століття і став дуже популярним таким, що незабаром розповсюдився на всій території колишньої Речі Посполитої від Великопольщі до Волині і Подолу. Відомо близько сорока таких палацових комплексів, споруджених в останню чверть XVIII століття, а можливо їх там було і більше. Таким чином, палладіанський тип став характерним для архітектури зрілого класицизму польської епохи Просвітництва.

Можливо, це було результатом надання магнатським і шляхетським резиденціям статичності і монументальності, що задовольнило їх прагнення. Але не без призначення були і конкретні корисні якості цих палаців. Можна було, як це мало місце в Англії, вільно сполучатися з флігелями, де розміщувалися кухні, господарські споруди, де жила прислуга, і де розміщували також гостей.

Після Англії, де такі палацові рішення переважали і де їх було найбільше, на друге місце слід поставити Річ Посполиту, потім Російську імперію, а вже потім Чехію, Германію і Італію. Не аналізуючи надбань тих чи інших палладіанських палацових рішень, можна навести декілька видатних прикладів: споруджені в семидесятих роках – палац Примаса у Варшаві, палаци в Коцьку і Седльці, у восьмидесятих – палаци в Тульчині, Рогалині, Мала-Вісь і Валевіце, у дев’яностих роках – палаци в Бялачові і Смєлові. Палладіанські типи палаців проектували різні архітектори. Найбільше таких побудовано на східних землях бувшої Речі Посполитої.

В кінці семидесятих років у творчості двох архітекторів, Шрегера і Цуга стали помітні тенденції, які ми зараз називаємо як авангардні. Ці тенденції в Польщі відповідають тодішній течії у французькій архітектурі, яка отримала назву революційної, представником якої був у Франції К.Н. Леду.

Авангардна течія у класицистичній філосоофії XVIII століття свідчить про новий творчий підхід архітекторів. Їх концепція спорудження складається або із зіставленням основних масивів геометричної форми, або в їх проникненні, але вони присутні як в авангардній архітектурі, так і в тій, яка наслідує античність в її більш пізній фазі.

Ці риси є в суворості гармонійної композиції, мінімальній кількості елементів декорації, рустовці, рифленні площин, приміненні доричного ордеру, найчастіше в його тосканському варіанті. Всі ці форми притаманні античній течії в його пізній фазі у класицизмі, а якщо мова йде про авангардну течію, то в ній вони є супровідними прийомами. Авангардна течія є експериментом, який виражається в порівнянні простих геометричних масивів.

Заключний етап польської архітектури стилю класицизм. Розподіли Польщі і втрата нею державної незалежності мали великий вплив на розвиток польського мистецтва і художньої культури. Вплинула і відсутність королівського покровительства, яке і раніше не втрачало рис меценатства і яке діяло в тій чи іншій мірі на окремі центри мистецтва у країні.

На територіях захоплених Прусією, а особливо Австрією, швидко стало відчутно проникнення іноземної чиновницької стихії, а також запрошених владою цих країн іноземних художників. У світі такого положення можемо оцінити важливість прагнення до націоналізму у польському мистецтві, що було свідомо розпочинати і систематично відбувалося в епоху Просвітництва. Це прагнення виражалося в найбільш різних проявах і можливо найлегше всього це помітити в польській історичній і актуальній тематиці мистецтва.

Особливе значення слід надати появі багаточисленної групи художників-поляків, а також інших, які стали поляками за глибокими переконаннями. Думається, що перечислення прізвищ багатьох польських архітекторів, живописців, графіків, скульпторів і декораторів корисно. Питання національності художників стає більш важливим ще тому, що починаючи з XIX століття їх громадське становище значно змінилося – вони утворили нову класову групу місьіікої інтелігенції, яка протягом XIX і XX століть відіграла настільки велику роль в історії Польщі.

У боротьбі за збереження національного самовизнання, польський характер художників та їх мистецтво стали в період розподілів важливим фактором боротьби за збереження національної самостійності. Для польського національного життя важливо те, що під час політичних лихоліть, протягом більше ста років, постійно посилювався розвиток національного мистецтва.

Не дивлячись на те, що Польща була розподілена кордонами загарбницьких держав, Варшава залишалася духовною столицею Польщі. Культурне життя у Варшаві проявлялося сильніше, ніж у інших містах, вплив Варшави проникав у всі інші частини розподіленої країни. Варшава вже не була столицею держави, але залишалася і надалі столицею народу. Другий великий центр польської культури протягом перших тридцяти років XIX століття утворився у Вільнюсі.

Замислюючись над тим, що в XIX столітті було особливо важливим для розвитку польської культури, слід, мабуть, поставити на перше місце нерозривний зв’язок з культурними і художніми ідеями епохи Просвітництва, які зберігали і передавали нащадкам художники, меценати та широкі спектри суспільства. Якщо спробувати визначити, яке художнє явище можна зарахувати дуже важливим протягом перших тридцяти років XIX століття, то можливо на перше місце слід було б поставити монументальну неокласичну архітектуру і неокласичне містобудування.

Нерозривність їх розвитку підтримували спочатку художники, і ті, хто в цей час тільки но почав творити. Художників виховували уже три школи: Університет Варшавський, Вільнюський і Краківський, а новою формою контактів художників із громадкістю стали загальнодоступні виставки. Таким чином, не дивлячись на наявність близького зв’язку з досягненнями епохи Просвітництва, які відбувалися у мистецтві і в художньому житті явища зазнали корінних змін. Необхідно додати, що у двадцяті роки XIX століття, поряд з неокласичною течією у мистецтві все більш важливе місце займала неоготика. Це остання течія пов’язана вже не з неокласицизмом, а з романтизмом у літературі.

Хід розвитку мистецтва в роки від 1795 до 1831 можна розділити на три періоди, пов’язані з політичними подіями, оскільки досить ясно, що в роки 1795-1806, коли Варшава залишилася під пруським ярмом, панували одні умови для розвитку мистецтва і зовсім інші у роки Варшавського Герцогства; накінець зовсім інші, найбільш сприятливі, в роки Королівства Польського.

Коли Польща втратила незалежність і Варшава перестала бути столицею, тобто в останні роки XVIII століття і на початку XIX століття, геть до 1815 року, будівництво у Варшаві та інших великих містах послабло. У той же час стало розвиватися містобудівництво на селі, де зводилися магнатські палаци, поміщицькі садиби, фольварочні і господарчі будівлі. Це будівництво в архітектурно-художньому відношенні продовжувало користуватися зразками, які утворилися в епоху Просвітництва, і перетворилися на новий етап розвитку сільської палацово-садибної архітектури.

Більшість нових наслідуючих класицизм рішень архітектури сільських поміщицьких і магнатських палаців, можна знайти у проектах Станіслава Завадського, наприклад комплекс будівель помістя Добжица, споруджений в 1799 році. Нові рішення в архітектурі сільських палаців створив Християн Петр Айгнер, прикладом яких можуть бути пулавські Маринки 1791 року, а пізніше близько 1800 року - Іголомія, і в 1808-1812 роках перебудований Айгнером палац у Натолині. Великим досягненням Айгнера була перебудова замку в Лантуці і будівництво там на початку XIX століття паркових повільйонів.

Величні сільські магнатські резиденції спорудив Якуб Кубицький: в 1802 році в Радзеєвіце, у тому ж році Бейсуе, в 1804 році в Павловіце, близько 1806 року в Млохуві, крім того, Кубицький перебудував також палац в Стердині. Тут перераховані лише найбільш видатні архітектури того часу і найбільш відомі їхні твори. Багаточисленні сільські резиденції, великі і малі, можна розділити на ті чи інші групи, але незалежно від такого ділення виникає загальний тип палацу чи садиби, тип досить конкретизований, який можна назвати польським. І таким зразком скромної сільської садиби є Сопліцово із Пана Тадеуша Адама Міцкевича.

Великий перелом в області мiстобудування і архітектури відбувся лише після утворення в 1815 році за рішенням Віденського конгресу, Королівства Польського. Влада цього Королівства у складі якої важливе місце зайняв князь Ксаверій Друцкі - Любецький, назначений в 1821 році головою Урядової комісії приходів і казни - який висунув економічну програму розвитку, яка здійснювалася із залізною консеквенціею.

Ця програма принесла чудові результати. Країна, до того часу була по-суті тільки аграрною, повинна була стати аграрно - промисловою, що і викликала глибокі зміни також і в містобудівництві і архітектурі.Утворився новий тип державного покровительства, зокрема діяльність центральної влади, хоча більш за все відобразилася на розвиткові Варшави, але внесла також пожвавлення і в провінційні центри. Реформа державної адміністрації, впорядкованість економіки і казни, розвиток культурного життя - все це мало великий вплив на будівництво, в області якого прийшлося шукати нові форми.

Звичайно, продовжували існувати зв’язки з ідеалами епохи Просвітництва, але нові проблеми вимагали пошуків нових місто-будівництв і архітектурних рішень. Одним з характерних явищ нової епохи стало знесення середньовічних укріплень у Варшаві, Познані, Кракові, Петркуві – з ціллю отримання нових відкритих участків для будівництва будівель і проложення удосконалених транспортних магістралей. І тільки в Кракові, на місці середньовічних кріпосних стін вдалося частково зберегти атмосферу фортеці, шляхом створення “Плант”. Виникнення нових міст і поселень, пов’язаних з розвитком промисловості, вимагало нових містобудівельних рішень. Виникла невідкладна необхідність побудови ратуш будівель судових установ та інших адміністративних об’єктів. Тому досить справедливо роки 1815-1830 названі “чудовою сторінкою історії планування у Польщі”.

У перші роки існування Королівства Польського продовжували ще працювати архітектори епохи Просвітництва, зокрема, Кубицький і Айгнер. Кубицький завершив свою діяльність побудовою Бельведерського палацу, який є типічною класицистичною польською сільською садибою, яка виросла до палацового масштабу.

Крім того, у 1815 і наступних роках, у зв’язку зі встановленням кордонів Варшави і в’їздів у місто Кубицький побудував будиночки біля міських застав. Коли виникло питання встановлення замкової території, Кубицький розробив монументальний проект перебудови Королівського замку у Варшаві. Один з елементів цього проекту – аркадна тераса біля підніжжя замкового пагорбу, був здійснений.

Також і Айгнер вніс не малий вклад в загальне планування міста. В 1818-1819 роках він перебудував Намістниковський палац, в 1816-1823 роках мав вплив на будівництво університетських будівель, в 1817-1821 роках спорудив монетний двір на Білянській вулиці, перебудував і розширив Марівілл, костел св.Анджея, зокрема необхідно додати, що разом з Марівіллом збудував у 1823-1824 роках “Ярмарковий дім”, архітектура якого мала великий вплив на пізнішу концепцію фасаду Великого театру.

Але в області неокласичної архітектури часів Королівства Польського щільне місце належить молодому архітектору Антоніо Корацци, запрошеному у 1818 році Сташицом у Варшаву з Флоренції для будівництва будівлі Гуртка друзів науки. Двадцятишистилітній Антоніо Кораци залишався у Варшаві протягом 27 років, а всі його архітектурні твори пов’язані з Варшавою і Польщею. Досить вказати тільки на Банкову і Театральну площі, на кінцевий участок вулиці Краковське Предмістя, де вона переходить в Нови-Свят, архітектурний вигляд яких був творінням Корацци, щоб визначити які важливі участки у просторовому плануванні були творами Корацци.

Вирішуючи нові проблеми, пов’язані з будівництвом великих громадських будинків, Корацци створив масиви будинків, уміло членовані, і одночасно цілосні, прикрашав плоскості стін гармонічними колонадами і приміняв гарний але скромний декор. В архітектурі Корацци помітна прихильність до традицій і віянь нових часів. Неокласична архітектура Варшави, створена Корацци належить до ряду великих досягнень сучасної йому Європи. Покровительство зі сторони правлячих органів дозволяло Корацци створити багаточисленні урядові об’єкти.

Достатньо вказати на споруджені у двадцяті роки XIX століття будівлі і урядової комісії внутрішніх справ, перебудованого з бувшого палацу Мостовських, урядової комісії приходів і казни - палац директорів (або палац міністра Любецького) і далі – будівля Банку Топольського. Всі ці три об’єкти утворили незвичайний неокласичний комплекс. Якщо до цього додати дім Верховної контрольної палати, який стоїть на розі Нови – Свята і Ієрусалимських алей, дім Урядової комісії варшавського воєводства на вулиці Новолипки, будівлю Урядової комісії в Радомі і шкільні заклади у Варшаві, Сідльці, Сувалках, Радзилині і Плоцьку, то можна прийти до висновку, що у творчості Корацци чудово відобразилися принципи напрямку державної політики, ціллю якої було поліпшення адміністрації, створення основ для розвитку фінансових можливостей індустріалізації країни, і прискорення здійснення великої проблеми розповсюдження просвітництва.

У різних районах Варшави, Корацци побудував близько 20 приватних об’єктів, серед яких особливої уваги заслуговують дім архієпископа Холовчица на вулиці Нови – Свят і 2 будинки в Уяздоівських алеях. Таким чином, можна стверджувати, що Корацци вніс великий вклад в неокласичну архітектуру Варшави. Будівля Великого театру також є твором Корацци, а це ж один з найкращих театральних об’єктів світу.

Незабаром після Корацци, а це в 1822 році, прибув у Варшаву його ровесник, архітектор Генрік Марконі, якого запросив генерал Людовік Пац для будівництва неоготичного палацу в Довспуді, перебудови палацу на Медовій вулиці у Варшаві, придбаного Пацом, в Міхала Радзівілла. Цей палац був перебудований в 1824-1828 роках. І лише цей палац з його неокласичними в’їздними воротами, можна віднести до будівель варшавського неокласицизму, оскільки вся наступна творчість Марконі відноситься до іншого періоду і носить характер історизму.

Слід згадаеи тут і маловідомого архітектора Фрідріха Альберта Лесселя, який працював на початку розглядуваної епохи, автора проекту перебудови в 1812-1819 роках Бленкитного (Голубого) палацу у Варшаві. Коли згадувати про нього після Корацци і Марконі, які найбільше вплинули на формування варшавського неокласицизму, то лише тому, що він у польській архітектурі має іншу позицію, витоки якої знаходимо в функціональній пуристській французькій архітектурі початку XIX століття, яка найбільш виразно проявилася у творчості архітекторів з кола Жана Нікола Луї Дюранда.

У Польщі цей напрямок користувався меншим успіхом. В завершення характеристики варшавського неокласицизму XIX століття, слід, можливо вказати на колонаду Саксонського палацу, встановлену під час перебудови здійсненої під керівництвом Ідзьківського в 1839-1842 роках. Відголоськи класицистичної архітектури 1760-1831 років – як це прийнято датувати – з’являлися ще, але відголоски ці залишалися на стороні від головних напрямів архітектури.

Список літератури

1. Банфи А. Философия искусства. – М.: Сов. энцикл., 1989. – 102 с.

2. Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства. – М.: Сов. энцикл., 1995. – 381 с.

3. Власов В.Г. Стили в искусстве. Словарь. Из. “Кольна” Санкт-Петербург. 1995. – 671 с.

4. Всеобщая история архитектуры: В 12 т./Изд. литер. по строит. – М., 1969. Том VII. – 620 с.

5. Захватович Я. Архитектура Польши XVII – начала ХIХ в. – М.: Сов. энцикл., 1978. –178 с.

6. Каплун А.И. Стиль и архитектура. – М.: Сов. энцикл., 1985. – 98 с.

7. Краткая художественная энциклопедия. И-во стран и народов мира. Т.З. – И-во. “Сов.энцикл” – М., 1971. – 786 с.

8. Крип’якевич І. Всесвітня історія: У 3 кн. Кн.2. – К.: Либідь, 1995. – 424 с., іл.

9. Кшижановський Л. Гданськ. – Л.: Искусство, 1980. – 272 с.

10. Левчук Л.Г. Історія світової культури. – К., 1994. – 195 с.

11. Лисаковський И.В. Искусство в понятиях и терминах. Словарь-справочник. – М., 1995 – 787 с.

12. Лорентц С. и Роттермунд А. Классицизм в Польше. Изд. Аркады. – Варшава, 1984. 58 с., Илл.

13. Лосев А.Ф. Проблема художественного стиля. – К., 1994. – 155 с.

14. Медерский Л.А. Гданськ [Очерк]. Л., 1974. – 87 с.

15. Молева Н.М. Варшава. – М.: Искусство, 1973. – 192 с.

16. Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник / Упор. Ничкало С.А. - К.: Либідь, 1999. – 208 с.

17. Роттермунд А. Королевський замок в Варшаве – Варшава: Аркады, 1993. – 110 с.

18. Саверенская Т.Ф. Западноевропейское градостроительство XVII – ХIХ веков. – М.: Стройиздат 1987. – 190 с.

19. Станкевич Е. Шермер Б. Гданськ. Пейзаж и архитектура. – Варшава: Аркады, 1972. – 77 с.

20. Станькова Я. Пехар И. Тысячелетнее развитие архитектуры. – М.: Стройиздат, 1984 – 296 с.

21. Старый город и королевский замок в Варшаве. – Варшава: Аркады, 1988. – 197 с.

22. Ткачёв В.Н. История архитектуры. М.: Высшая школа, 1987. – 272 с.

23. Устюгова Е.Н. Стиль как явление культуры. – Спб, 1994. – 108 с.

24. Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве. – М.:Высшая школа, 1997 – 225с.

25. Хросцицкий Ю.А., Ю.А. Роттермунд А. Архитектурный атлас Варшавы. – Варшава: Аркады, 1978. – 256 с.

26. Черній А.І., Черній В.А. Історія південних і західних слов’ян в 3-х частинах. Частини І, ІІ, ІІІ (від найдавніших часів до кінця ХХ ст.). – Рівненський інститут слов’янознавства Київського слов’янського університету. – Рівне, 1999. – 444 с.

27. Chodуn'ski A. R. Malbork. Wуdawn. Arkadу. Warszawa., 1982. – 43 s.

28. Janusz Kuczyn'ski, Alojzy Obozny. Pałas w Kielcach. Przewodnik. – Krako'w, 1981. – 109 s.

29. Zamek Kro'lewski w Warszawie. Dzieła Marcella Bacciarellego. – Warszawa. 1987. – 235 s.

30. Kazimiers Nowacki. Architektura krakowskich teatro'w. – Wydawnictuo literackie, Krakow, 1982. - 569 s.

31. Kozakiewiczowa H. Renesans w Polsce. Santi Gucci. Architekt i rzeżdiarz. Arkady. - Warszawa, 1983. - 40 s.

32. Kozakiewiczowa H. Renesans w Polsce. Kaplica Zygmuntowska. Arkady. – Warszawa, 1983. – 40 s.

33. Krako'w. Swiatowe dziedzictwo kultury. - Krakow, 1982. – 15 s.

34. Maria Borowiejska – Birkenmajerowa. Barbakan Prokowski. Wydawnictwo literackie – Krako'w, 1979. – 208 s.

35. Maria I Kwiatkowska. Ko'scio'ł Ewangelco-augsburski. Pan'stwowe wydaunictwo Naukowe. – Warszawa, 1982. – 236 s.

36. Michał Rożek. Kro'lewska katedra na Wcwelu. Wydawnictwo interpress - Warszawa, 1981 – 180 s.

37. Miłobedzri A. Zarys dziejo'w architektury w Polsce. - Warszawa, 1968. – 368 s.

38. Stanisław Lorentz. Pałac Prymasowski. - Warszawa, 1982 – 180 s.

39. Sztuka XIX wieku w Polsce. - Warszawa, 1979. – 285 s.

40. Tomasz Grygiel. Pałac Małachowskich i dom Roeslera. - Warszawa, 1982. – 124 s.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!