Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Поява та розвиток романтизму на Україні
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поява та розвиток романтизму на Україні

Романтизм прийшов в Україну з запізненням. Розірвана між сусідніми державами, не маючи єдиної нації та традицій цілісної культури, насильно відірвана від Заходу і приєднана до азійської за суттю Російської імперії, Україна не могла рівнятися на передові культурні процеси

Коли відлуння Французької революції розбудило національну свідомість десятків західних народів, спричинило підйом письменства, виникнення абсолютно нових форм і ідей, в закріпаченій Україні панував “золотий спокій”.

Треба зазначити, що сама вона, залишаючись острівцем майже незайманої природи і ще не остаточно підкореного духу, пам’ятаючи про козацькі традиції, стала спершу об’єктом інтересу та замилування романтиків іноземних.

Волелюбність, внутрішній конфлікт, сама ідея козаччини – усе це вилилося в утопічний образ козацької республіки, в образи Мазепи, Хмельницького та інших українських проводарів, що їх експлуатували відомі поети та письменники-романтики.

В польській літературі виникла романтична “українська школа”: Богдан Залєський, Мальчевський, Грабовський, Чайковський, Гощинський тощо. Усі вони, ідеалізуючи героїчні події, пов’язані з козацтвом, в романтичних традиціях оспівували Україну.

Не обійшовся без української теми і найбільший польський поет Адам Міцкевич. В Росії романтики також постійно звертаються до українських тем: Пушкін, Рилєєв, зрештою – Гоголь, який завдяки зображенню українського колориту виробив власну унікальну манеру. А тим часом і в самій Україні, здебільшого на найкультурнішій у той час Слобожанщині та в австрійській Галичині, закладалися підвалини власного нового письменства, яке неодмінно мусило пристати до течії романтизму.

Темп та основні правила романтизму, що завдавалися Байроном, Шеллі, Вальтером Скоттом, Гюго та іншими на заході, могли модифікуватися в залежності від ґрунту, на який вони потрапляли – але головні теми та мотиви залишалися. Лицарство, яке оспівувалося романтиками, в Україні мало форму козацтва – в цьому плані Україна вигравала, бо її від козацтва відокремлював набагато менший проміжок часу (кілька десятиліть), аніж Західну Європу – від її лицарства (століття).

Але головною тенденцією був все-таки інтерес до всього простонародного, етнічного, відродження та обробка фольклорних форм та сюжетів, розробка міфологем. Романтичний сюжет повинен був бути прямо чи метафорично фантастичним, персонажі – народними. Кожна культура створювала свій набір типових героїв, серед яких важливу роль відігравали чорти, відьми, вовкулаки, водяники – “родзинка” народного фольклору.

В. М. Гнатюк у своїй праці “Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків”, написаній на початку двадцятого століття, дає вичерпну характеристику усім складовим української демонології. Яка, як зазначає автор, “не є в цілості оригінальним витвором нашого народу, лише спільним добром усіх слов’ян, хоч поодинокі епізоди та подробиці є оригінальні”. З цим твердженням можна не погодитися хоча б з огляду на те, що українська демонологія займала в свідомості українців 17-18 століття набагато важливіше місце, ніж у свідомості будь-якого з слов’янських або неслов’янських народів, і зазнала найбільшого художнього, образного розвитку.

Характерною рисою української демонології є провідна роль такого представника нижчої демонології, як чорт. Інші його назви – біс, диявол, дідько, щезник, сатана тощо. “Образ чорта, - свідчить Гнатюк, - потерпів сильно під християнським впливом і переважно затратив свої первісні прикмети. За українською легендою, уся нечиста сила, що є на землі, взяла свій початок від чорта.“

Чорт, існуючи у вигляді легенди в свідомості українців протягом століття, набуває ознак людини. “Чорти родяться так, як люди, женяться, але не вмирають. Постають також з дітей, що вмирають нехрещеними. Діти їх – як людські, тільки розуму не мають. “ Вигляд чорта також наближений до людського, з певними рисами: хвіст, свиняча твар тощо. Українець знав про чорта так багато подробиць, і його віра в нього була настільки міцною, що з часом страх перед ним повинен був змінитися цікавістю та сміхом.

Незважаючи на те, що чорти – найпопулярніші і , сказати б, найулюбленіші демони українського фольклору, і саме вони цікавили українських романтиків найбільше, важливою є роль іншої нечистої сили.

Це домовики – домашні духи, лісовики – пастухи звірів, чугайстри – закляті лісові люди, водяник – старший над русалками, водяний дух, блуд – дух, що перекидається на тварину і заманює людей у ліс, русалки – що потопилися під час купелі, які лоскочуть людей до смерті (їхні лісові аналоги – мавки на лісниці), різні види мерців (кожен, в залежності від того, якого роду неприродної смерті вони зазнали, має свої особливості), вовкулаки та упирі, і, зрештою, відьми. Відьми, в свою чергу, бувають родимі – це справжня нечиста сила, і вчені – прості жінки, які вивчають відьомську справу. Усі ці істоти фігурують в українському фольклорі, вони були охоче перейняті українською літературою.

Необхідно зазначити, що чорт – більше комедійна, ніж трагічна постать в очах українців. З чортом пов’язана безліч оповідок, приказок, байок, казок та жартівливих пісень. Для міфологем з протистоянням чорта людині характерна перемога саме людини. Тим часом інша нечиста сила – домовики, русалки, лісовики – будучи успадковані від дохристиянських предків, є здебільшого трагічними фігурами, і в двобої з людиною зазвичай виграють. Із русалками пов’язаний надзвичайно стійкий русальний обрядовий цикл, що справляється у русальний тиждень (тиждень до клечальної неділі). Тому, приміром, для своїх трагічних балад Шевченко обрав образ русалки, тим часом як в творах на українську тему Миколи Гоголя частіше бачимо чорта. Чорт також – один з постійних героїв народних святкових театрів – вертепів, втілення темних сил, які зазнають поразки, і зброєю проти чорта традиційно бувала не сила, а сміх.

Отже, хоч “першою ластівкою” романтизму в Україні називають твори Котляревського, перше справді вагоме слово на цій царині належить Петрові Гулаку-Артемовському (1790-1865). З його ім’ям пов’язане виникнення (вірніше, прищеплення) на українському ґрунті таких жанрів, як байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески, приказки, побрехеньки. Треба сказати, що велика роль байок, казок та подібних невеликих дидактичних або сатиричних жанрів пояснюються розвитком цих жанрів у романтичній літературі Європи.

Він, а також “батько української повісті” Григорій Квітка-Основ’яненко, стимульовані досвідом російських романтиків (гурток Срезнєвського тощо), писали українською мовою лише для збереження відповідного колориту, для надання картинам реалістичності. В побуті, листуванні та журналістиці (яка в той час на Слобідській Україні швидко розвивалася) вони користувалися здебільшого російською мовою. “Маруся”, “Сердешна Оксана” Квітки повторюють сентименталістські характери російських письменників. Тим часом нові і нові письменники, що з’являлися на українському небосхилі, мусили йти по стопах саме Квітки та Гулака. Це були серйозні поети – Лев Боровиковський, Євген Гребінка, Амвросій Метлинський – та декілька десятків таких, що являють собою невеликий інтерес.

Першим, хто справді створив відмінну від європейської та російської манеру, засновану на романтизмі, але не повністю залежну від його законів, був Тарас Шевченко – явище не тільки нетипове, а навіть унікальне як для України, так і для всього світу. Для нього інтерес до народної міфології та демонології був природнім, як частина навколишнього життя, одна з характерних особливостей України. В своїх перших творах, за словами С. Єфремова, Шевченко “платить ще велику подать художньому романтизму та оспівуванню минулого України під впливом загального напряму в тодішньому письменстві та специфічних обставин українського життя тих часів”. В першому серйозному творі Тараса Григоровича - “Причинна” (1837 рік) зустрічаємо:

Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.

З подальшого розвитку подій видно, як досить реально вимальовується образ русалок, “нехрещених”, які цілою родиною виринають з Дніпра. Русалки, залоскотавши до смерті причинну, повертаються до річки з третіми півнями, а козак, що кохав загиблу дівчину, скінчає життя самогубством. Цей твір – типова романтична балада, схожі сюжети можна знайти у Гете, Байрона та інших поетів-романтиків.

Знайомого з їхнім доробком Шевченка бентежила свіжа, гостра тематика цих творів, він готовий був наслідувати їх у подальшій творчості, і хтозна, можливо, якби на його долю не перепало так багато страждань, він не став би співцем народного лиха і символом української нації, йдучи далі протореним шляхом традиції романтизму.

У вірші “Вітре буйний, вітре буйний. . . “ (1838) також згадується русалка, а поезія “Утоплена” є поетично оформленою народною легендою про русалок. Матір, що бажала смерті дочці, загибає в воді разом з нею, а її коханий добровільно обирає життя в воді з русалками. Шевченком відтворений сюжет, що зберігся в народних піснях (“Русалонька”, “Русалчина ніч”, деякі обрядові пісні з русальних свят) та багатьох переказах, що з незначними модифікаціями знаходимо у фольклорах усіх слов’янських народів.

Після тривалої перерви,заповненої більш зрілими з ідейної точки зору творами, серед яких такі шедеври, як “Гайдамаки”, “Перебендя” тощо, Шевченко пише в 1846 перший варіант вірша “Русалка”. Завершено цей твір у 1858 році у Нижньому Новгороді. Але тут сюжет зустрічаємо вже оригінальний, Шевченківський: матір-покритка топить (пускає по воді) дочку, щоб вона, ставши русалкою, помстилася своєму батькові-пану. Дитина стає русалкою. Вона гуляє разом з іншими та виглядає батька:

А може, вже поєдналась
З паном у палатах,
Може, знову розкошує
Моя грішна мати?

Фінал поезії, дописаний вже в 1858 році, досить несподіваний: матір, вийшовши на берег погуляти, сама стає жертвою русалок. Не тішиться тому лише її дочка, яка знаходиться серед них. У даному випадку матір сама платить за злочин, скоєний над дочкою, але русалки – це скоріше сліпа доля, що могла вбити будь-кого.

Окрім русалок, у творчості Шевченка фігурують живі істоти, що мають в очах українців магічну силу, і з якими пов’язано багато легенд: сова (сич, пугач), крук (ворона) та інші. Вони підсилюють ореол трагізму, характерний для романтичних творів.

З роками роль народної міфології в поезіях Шевченка зменшується, як і вплив на нього канонів романтизму, і після заслання фактично втрачає своє значення, поступившися місцем тим проблемам, які Шевченко мав (чи мусив?) розкривати як “національний пророк” українського народу.

Найпізніше своє втілення знайшла українська демонологія у творах “запізнілого романтика” Олекси Стороженка (1805-1874). Обставини відірвали його від України, і він у своїх писаннях живився здебільшого згадками, вводити видуманий образ рідної землі. “Закоханий чорт”, “Одружений чорт”, “Скарб” та інші оповідання Стороженка, не обтяжені глибоким змістом, є просто симпатичними та іноді смішними картинками з українського життя та побуту.

“Оповідання Стороженка, - пише С. Єфремов, - читаються залюбки, легко, та легко ж і забуваються, не кидаючи в душі глибшого враження, не засіваючи того зерна плодючого, що має прорости і врожай дати. “Повість “Марко проклятий” – українське втілення образу Вічного Жида – так і не була завершена Стороженком. Чорт – головний герой багатьох оповідань – виступає ще більш олюдненим, аніж у народному фольклорі, йому стають притаманні такі людські ознаки, як любов, образа, страх тощо.

Класична тема, притаманна романтизму – нечиста сила – знайшла в Україні надзвичайно родючий ґрунт, і дала, підживлена народним фольклором, прекрасні плоди, що вплинули на подальше становлення та формування нової української літератури. Ця тематика є актуальною та популярною серед українського письменства і зараз.

Література

1. Сергій Єфремов. “Історія українського письменства”. – Київ, 1995.

2. ”Українці:народні вірування, повір’я, демонологія”, - Київ, 1992.

3. Тарас Шевченко, “Кобзар”, - Київ, 1954.

4. Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський. Вірші. – Київ, 1998.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!