Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Вишивка скатертини. Використання орнаменту у вишивці

Вишивка скатертини. Використання орнаменту у вишивці

Історія розвитку вишивки. Територіальні особливості вишивки. Орнамент та композиційна структура вишивки

Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивається в наш час у вигляді домашнього ремесла та художніх промислів. Як результат творчої діяльності народних мас, воно тісно пов’язане з побутом, тому й має головним чином прикладний характер.

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв’язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу в процесі його історичного розвитку.

Мистецтву в цілому притаманні такі ознаки, як узагальненість художнього образу, стилізація і умовність орнаментальних форм, яскрава декоративність та композиційна ясність.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вшитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, вона дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер’єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка – це радісне мистецтво, і радісна сама праця над її створенням. Скільки поезії, творчих таємниць у праці вишивальниць на вечорницях, досвітка або в самотині. І пісня за вишивкою завжди поряд. Вони нерозривні супутниці життя народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декоративне тощо.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Декоративно-прикладне мистецтво – предметно-духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьбленні і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: гобелен, мереживо, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі. Килими – це унікальні твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.

Килимарство – це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язування і кінцева обробка виробів: зарублення, в’язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В’язання – популярний вид в Україні домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна, або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо – один з популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер’єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибивання, набійка, друкування, мальованка, димка, синильниця) – це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, степлів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійки часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри – це вид декоративно-прикладного мистецтва із специфічними прийомами формоутворення, оздоблення, утворює чимало естетично досконалих побутових речей,: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. – штучна.

Художнє плетіння – це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна. Суцільне плетіння – це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхніх виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє коріння, характеризується вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко підпорядковуються формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат зявляються в середині ХІХ століття. Орнамент традиційних витинанок – це геометричний і рослинний, трапляється також антропоморфний та зооморфні фігурки.

Історія розвитку вишивки

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Проблема походження, еволюції на території сучасних земель України складна і багатогранна. Не тривкі вишивальні матеріали, не піддані вони зберіганню. Невідомо, хто, в який час був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки. Якими несхожими шляхами проходила еволюція, як формувалась дорогоцінна скарбниця вишивального мистецтва, що ми її отримали як спадщину народної художньої культури?

Нечисленні збережені зразки вишивки зумовлюють необхідність виходу за межі мистецтвознавчого аспекту дослідження проблеми, звернення до інших пам’яток народної творчості, загальних історико-теоретичних основ її розвитку. Окремі питання художньої творчості поставлені цілим рядом гуманітарних дисциплін (археологією, антропологією, етнографією, психологією, лінгвістикою, філософією та ін.).

Безперечно важливими є аспекти співставлення даних суміжних наук, фактологічного, археологічно-мистецтвознавчого аналізу першосвідків генезису народної художньої творчості на території України. Історико-мистецтвознавче дослідження дає можливість аналізу художніх аспектів органічної частини цілісних матеріальних комплексів, що відображають складну єдність людської життєдіяльності. Вишивка – складова частина народної художньої творчості. В роздумах про проблеми її походження звертаємося до питань первісної творчості – перш за все як універсальної форми пізнання, до збережених пам’яток мистецтва.

Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам’ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують високий художній рівень анімалістичних творів (об’ємних, барельєфних, графічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій.

Славнозвісні пам’ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту, що, як відомо, активних процесів розвитку зазнав у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довершеності саме у вишивці.

Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Вони мали символічне значення, в той же час були зрозумілі сучасникам, які їх не лише зображували, а й читали. Протягом тисячоліть вироблялись навики абстрагування, удосконалювались сюжетно-знакові композиції.

Складна історична специфіка знакової системи відображення дійсності. Сучасною наукою немало зроблено в справі розгадки символічного значення окремих геометричних мотивів. Важливі відкриття в галузі семантики вишивок належать В.А.Городкову, Л.А.Динцесу, А.К.Аброзу, В.А.Фадеєвій, Г.С.Масловій, І.Я.Бугославській та ін. Розгляд історичних коренів геометричного орнаменту дослідники починають з часів палеоліту, розкриваючи значення елементів, знаків, аналізуючи вміння людей того часу графічними символами виражати складні поняття.

Геометричні мотиви, магічні знаки, символи виникнувши в таку віддалену епоху, зазнавали змін в орнаменті різних часів, племен і народів, в усіх видах їхнього мистецтва. В численних варіантах зображення ними особливо багаті пам’ятки трипільської культури. Мистецтво того періоду – важливе джерело дослідження стану землеробського світогляду, який зберігся впродовж багатьох тисячоліть, характерний він і для слов’янської правітчизни.

В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривала глиняні жіночі фігури богинь, посудин – жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля, ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості. Трипільські художники поєднували реальне і міфологічне. Зберігалися архаїчні пласти, з’являлися нові, відображаючи світоглядні уявлення трипільців про складну картину світу.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубинецька, черняхівська та ін.). Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв’язках відкладалося в народній пам’яті.

Унікальні пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва давньої слов’янської культури розширюють погляд на еволюцію орнаменту, появу нових мотивів, їх символічне значення. В ц6ентрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду.

Невипадковим є те, що в пам’ятках мистецтва, які відображають світоглядні та космологічні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. Орнаментальні мотиви образно відображають уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров’я, хвороби тощо. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв’язку.

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні “кам’яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставах, подолах, манжетах.

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів.

Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер’єрного та побутового призначення. Місцеве виробництво шовкових тканин ХІІ-ХІІІ ст. у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам’янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщенні на бордюрах, що обрамлюють прямокутну і центральну частини. Цікавими пам’ятками вишивок ХІІІ ст. є скатертини, що датуються 1760-1722 рр., простирадло Галагана 1760 р.

ХІХ ст. – важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Виділялись великі вишивальні майстерні в селах Качанів ці на Чернігівщині, Григорівні на Київщині, Яланці на Поділлі та ін. У цих майстерна вишивали одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки.

Художники, народі майстри в своїй творчій практиці розвивають нагромаджений досвід, багато працюють в справі підвищення художнього рівня виробів, декорованих вишивкою. Новий світогляд людей, висока професійна підготовка майстрів спричинились до визначення нових художніх напрямів розвитку вишивального мистецтва. Загальній тенденції – підвищення рівня якості художніх виробів, активізації творчих процесів сприяло покращання підготовки кадрів – художників-професіоналів і майстрів-виконавців.

Важливою формою підвищення кваліфікації виконавців творчих майстрів, художників є семінари, конференції, конкурси, виставки тощо. Обмін досвідом – важлива школа навчання, що зумовлює активізацію новаторських пошуків.

Сучасна вишивка, що виготовляється в системі підприємства народних художніх промислів – складне багатогранне художнє явище.

Численні колективи художників, вишивальниць Київщини працюють у виробничо-художньому об’єднанні ім.Т.Г.Шевченка та його філіалах в Іванкові, Василькові, Кагарлику, на Літківській фабриці виробів ім.Т.Г.Шевченка. Творчо працюють колективи вишивальниць у Харківському виробничо-художньому об’єднанні “Україна”, Львівській фабриці ім.Лесі Українки.

Творчою співпрацею художників, майстрів, які працюють в сфері підприємств різного підпорядкування народних художніх промислів, нагромаджений досвід нового підходу до матеріалів вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого використання локальних принципів трактовки орнаментальних форм, побудови композицій, кольорових зіставлень. Збагачена композиційно-орнаментальна культура вишитих виробів. Іде постійне оновлення їх символічно-декоративних функцій.

Територіальні особливості вишивки

Для гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинних візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка зволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників – традиційної окраси українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над портретами, картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Чимало уваги довелось би віддати багатьом поміщицьким майстерням, що існували в Україні наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. Жінки-кріпачки вишивали подушки, скатерки, гаманці, чохли на меблі та інші речі панського побуту. Далеко за межами України відомі майстрині з сіл Григорівна на Київщині, Качанівка на Чернігівщині, Клембівка та Яланець на Поділлі. Бурімка, Долина на Полтавщині.

Особливі слова слід було б написати і про жінок-кріпачок із Скоринців – маєтку Галаганів на Чернігівщині, які за малюнком Тараса Шевченка вишивали блузу і хусточку. “Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи – наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, “що тільки народжується і розквітає в душі”, - так пише Т.В.Кара-Васльєва про цей твір високого народного мистецтва.

На нашу думку, до такої енциклопедії поряд з іменами Г.Герасимович, Л.Богинич, О.Василенко, О.Головко, М.Федорчак-Ткачової неодмінно мало бути занесене ім’я Стефанії Василівни Кульчицької, майстра народної творчості, справжньої наставниці молоді, яка понад 20 років педагогічної діяльності віддала підготовці вишивальниць та швачок, і вони сьогодні також стали відомими майстрами.

Як і більшість народних ремесел в Україні, вишивка не вважається суто жіночою справою. Відомо, що чимало вишивок, виконаних вправними руками чоловіків, зберігається в музеях, представлені на виставках. Багато кому відоме ім’я вчителя географії з Калуша Івано-Франківської області Михайла Покидання, узори якого стали надбанням усієї України, оскільки не раз друкувалися в періодичних виданнях.

Орнамент та композиційна структура вишивки

У процесі соціально-економічного і культурного розвитку на Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону – Середнього Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України. Це виявилося у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі і специфічних техніках виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу. На зламі ХІХ-ХХ століть улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів, які поступово витісняють характерні місцеві засоби м-ва і вишукані сполучення кольорів.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це “барвінок”, “хмелик”, “курячий брід”, “зозулька”, “гарбузове листя” та ін. Ось тому вишивка – це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов’янського узору.

Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслень. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб – один з найпопулярніших мотивів вишивки Волині, Поділля, Гуцульщини. У вишивці у відповідності із застосованою технік4ою від дає різноманітний художній ефект.

У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяють витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористичне і технічне рішення різне в кожній місцевості.

У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”.

На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер’єрного призначення: панно, скатерки, серветки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль “лягання” густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина – історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської області.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були “сливові”, “черешневі”, “соснові” мотиви, а найулюбленішими узорами залишалися “скриньковий” у вигляді ромбів або зигзагів, утворений прямокутними “скриньками”, або ж малюнок “головкатий”. Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській – зелені, чорні.

Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів – жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.

Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів.

На Україні вишивка розвивалась, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе, і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і орнаізовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя.

Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріали, техніка, орнамент, композиційна-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовують узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів, різного історичного походження.

В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.

Вишивка – цінне історико-художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу. Це мистецтво всенародне, інтернаціональне за своєю суттю, через віки пронесена і зображена колективна художня пам’ять, пронесені естетичні ідеали краси.

Сучасна вишивка розглядається як активно діючий вид мистецтва, що поєднує в собі минуле з сучасністю. На ниві його розквіту працюють народні майстри, художники-професіонали і самодіяльні умільці. Вишивкою займають в кожній хаті всіх сіл західних областей України, зазнала вона поширення і в міському середовищі.

У творчій практиці вишивальниць нагромаджений досвід нового підходу до матеріалу вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого розвитку локальних принципів трак4тування орнаментальних форм, побудови композиції. Збагачується композиційно-орнаментальна вишивка виробів, іде постійне оновлення їх символіко-декоративних функцій.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – естетичну, пізнавальну, комунікаційну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної графічної живописної культури народу.

У вишивці своєрідними засобами передається прагнення людини возвеличити те, що її оточує, чим вона живе. Це і рослинний світ, земля і небо, усе те прекрасне, що створене працею людини і передане у вишивці образною мовою узагальнення, закування, що зберігається як вселюдська пам’ять про історію, землю, природу. Образи природи особливо емоційно і поетично звучать у вишивці.

Дослідники природи екологічного середовища часто ставлять поряд два поняття – екологію і мистецтво.

Саме життя підтверджує, що вишивка активно розвивається і збагачується новими аспектами філософського, естетичного звучання, що змістовна краса її художньої мови необхідна сьогодні не менш, ніж у минулому, що в наш час зростає її художньо-культурна цінність.

Література

1. Р.В.Захарчук-Чугай “Українська народна вишивка”.

2. Е.А.Антонович “Декоративно-прикладне мистецтво”. – Львів, 1992.

3. О.О.Гасюк “Художнє вишивання”.

4. М.Сабадаш “Мистецтво”. – Київ, 1990.

5. А.Моклович “Художні техніки в школі”.

6. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини.

7. Т.В.Кара-Васильєва, А.О.Заволокіна “Українська народна вишивка”.


29.10.2010

Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я:
Введіть код:
Залишилось 1000 символів. «Правила» коментування

Немає коментарів