Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Розвиток сфери української культури в Австралії у ХХ ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток сфери української культури в Австралії у ХХ ст.

Здобуття Україною незалежності стимулювало процес відкриття та відновлення української еміграції на сторінках історії України. До числа найменш досліджених питань щодо еміграції належать українці в Австралії, а саме їх розвиток у сфері культури на чужині

Зокрема, незважаючи на часову близькість до сьогодення, причини щодо опущення цього питання супроводжувалися як політичними мотивами з боку радянської влади так і складнощами із джерелами, яких можна сказати зовсім не було до 1990-хроків.

Тому питання української культури в Австралії потребує вивчення, щоб показати як українці будучи далеко від своєї батьківщини, змогли відтворити й зберегти традиції української культури на чужині. Адже на протязі 40-80-тих років українська культура на своїй рідній землі була заборонена тодішньою владою.

Необхідно зазначити, що опублікованих збірників документів та статистичних публікацій стосовно цієї проблеми як таких немає. При написанні статті автором із джерельної бази використано “Альманах українського життя в Австралії”, а також статті таких авторів, як Нитченко О., Драган Р., Пасічного Т., Кульчицького Є., Сташенка С. та інших [1].

Метою автора є висвітлити , як еволюціонувала українська культура в Австралії. Крім цього показати її напрями: освіту, науку, мистецтво та літературу, а також показати внесок української культури на еміграції, її висвітлення на міжнародній арені.

В 1948-1949 рр. українська еміграція прибула до Австралії і розселилася по всьому континенту, а саме в штатах: Новій Південній Валлії (Сідней), Вікторії (Мельбурн), Південній Австралії (Аделаїда), Західній Австралії (Перт), Квісленді та інших штатах [2].

З приїздом на материк українці працювали в галузях економіки та сфері обслуговування. Одночасно із повсякденною роботою у зв’язку із молодими емігрантами та сприятливими умовами швидко створилася інфраструктура національного життя українців на еміграції. Завдяки їй у перші ж роки українцями було закладено фундамент національного культурного життя в Австралії.

З прибуттям на чужину українці відчули потребу в освіті для розвитку підростаючого покоління. Тому на початку 50-тих років в околицях Сіднею, Карбаматті, Канберрі, Бенкставні, Сефтоні з допомогою громади були відкриті суботні школи, де дітей навчали української мови та історії України. Слід відзначити, що ці школи в тій чи іншій околиці були названі на честь видатних українців: Лесі Українки, О. Бассараб, І. Франка та інших.

У 1952 р., збирається українська громада в Мельбурні. Вона обирає Українську Державну Центральну Шкільну Раду Австралії (УДЦШРА), метою якої є відкрити українські школи, встановити форму навчання, програму та принципи.

У результаті 2-го з'їзду УДЦШРА, який відбувся 26-27 грудня 1955 р. у м. Мельбурні вирішено відкрити українські середні школи, які включали систему семирічного навчання, плюс дворічну школу українознавства [3]. У 1951 р. існувало тільки три школиі після реформи в 1955 р. - 36 шкіл, в 1956 р. - 42 школи, на кінець 1959 – 50 шкіл, де працювало 117 учителів та навчалося 2072 учнів [4]. Необхідно відзначити, що фінансування українським школам надавалося відділами періодики “Вільної думки” та “Українця в Австралії”.

У 1967 р. для випускників десятирічної школи українознавства в м. Лідкомбі (НПВ) при школі ім. княгині Ольги відкрито Педагогічне училище [5].

Програма навчання розрахована на чотири роки. Вона включала в себе два роки навчання плюс два роки практики, після чого студенти отримували диплом учителя молодших класів. Обов'язковими предметами вивчення були: українська мова та література, історія, педагогіка та психологія. Аналогічно цьому училищу філіали виникають в інших штатах Австралії.

Необхідно зазначити, що до 1970-х років у Австралії функціонували тільки середні школи та середні заклади, що ми простежуємо із вище написаного. Тільки в 1971-му році на науковій конференції орієнталістів, яка відбулася в Австралійському Національному Університеті в Канберрі проф. Рудницький порушив питання про відкриття Українознавчих факультетів в університетах Австралії. Така зустріч Я.Рудницького із українськими студентами та представниками української інтелегенції в Австралії відбулася в Сіднеї 14 січня 1971року [6].

Наслідком зустрічі стало відкриття в березні 1975 р. Фундації Українознавчих Студій в Австралії (ФУСА) - юридичної установи. Метою організації було нагромадження капіталу, щоб відкрити й утримувати відділи україністики при державних університетах Австралії.

Починаючи із другої половини 70-тих років при університеті Маккворі м.Сіднею відкрито курси українознавства, керівниками яких були професори: М.Степаненко, Я.Рудницький, О.Качан, І.Гордієв та дехто із громадських діячів [7].

З 1983 р. в університеті ім. Монаша м. Мельбурна включена в навчальний курс перша університетська програма із українознавства в Австралії. Відкритий факультет славістики, який готував докторантів української лінгвістики. Першим викладачем цього університету з української мови, літератури та лінгвістики став доктор Марко Павлишин, який працює до цього часу.

Поряд з освітою розвивається і наукова діяльність. Так, в 1950 році розпочинає свою діяльність Наукове Товариство Шевченка, центри якого знаходяться в м.Сіднеї та Мельбурні. На материку НТШ діяло в таких напрямках:

  • доповіді в секціях україністики;
  • доповіді членів НТШ в інших установах;
  • публікації;
  • участь у громадсько-культурному житті (шкільництві, молодіжних організаціях, культурних установах), де їх робота полягала в розширені знань щодо України.

НТШ в Австралії вело наукову роботу в двох секціях:

  • гуманітарній (історико-філологічна підсекція),
  • математично-природничій, із участю таких членів: проф. С.Гаєвського, Є.Пеленського, П.Богацького та П.Шелужка [8].

Необхідно зазначити, що НТШ Австралії об'єднувалося на науковому полі із осередками інших країн в еміграції, а в останні десятиліття із Україною. Так, в 1990 році Г.Кошарська, І.Гордієв та М.Павлишин зустрічались у Львові із членами відновленого товариства НТШ. У цілому можна сказати, що НТШ в Австралії відігравало та відіграє провідну роль в об'єктивному документуванні історії українців Австралії .

Велику увагу приділили українські емігранти розвитку мистецтва, а саме: театру, пісенній творчості, музиці, живопису та літературі.

У 1952 р. в штаті Вікторія на австралійській землі, виникає український професійний театр ім. Л.Курбаса, на чолі якого стояв режисер С.Крижанівський. Театр славився великою майстерністю завдяки професійним акторам львівського оперного театру: сім'ї Залеським, та акторам театру ім.Садовського: Я.Гевко, сім’ям Мартинюкам та Любарським [9]. Театр ім.Курбаса славився найпопулярнішими українськими спектаклями, а саме: ”Наталка Полтавка” (Котляревського), “Ой не ходи Грицю та на вечорниці” (М.Старицького), Назар Стодоля” (Т.Шевченка) та інші. Усі постановки п’єс звучали суто українською мовою, винятком була англомовна постановка “Боярині”(Л.Українки) в Брізбені 1956 р. [10]. Театр ім. Курбаса працює й на даний час.

Поряд із театром ім. Л.Курбаса в 1960 р., виникає ще один драматичний гурток ім М.Заньковецької, очолюваний Г.Суховар-ським з допомогою художнього керівника М.Дорошенка.Труппа проіснувала 16 років, на протязі яких встигли виступити із постановками: ”Безталанна” (І.Тобілевича), “За двома зайцями” (М.Старицького), “Степовий гість” (Б.Грінченка) та багато інших.

У труппі ім.Заньковецької славилися такі актори, як: Б.Балицька, Є.Кульчицький, С.Хвиля, Б.Бачинський, Т.Сохів та інші [11]. Крім постановок п’єс, драматична труппа брала участь у святкуваннях ювілеїв, присвячених синам України:”Слово Кобзареві”, ”Ювілей І.Франку”, та інших. В1976 р труппа Заньковецької перестала існувати у зв’язку з відсутністю керівників. Натомість у 70-80-рр. виникають драматичні гуртки при молодіжних організаціях: СУМі та Пласті.

Крім драматургії на австралійській землі з кінця 50-тих розвивається і хореографія. Прикладом є м.Сідней (1957 р.), де виникає “Український Народний Балет” під керівництвом Н.Тиравської. Під її керівниц-твом у1960 році в Австралії балетна школа організувала шість власних концертів, виступали 18 разів перед австралійською публікою, та 15 – на запрошення українських громадських установ [12].

Керівник Н.Тиравська балетну школу пройшла в супроводі київських фахівців, а під час окупації працювала у Волинському українському театрі. З її школи на міжнародній арені звучать прізвища випускників: М.Шлікмахера, Г.Станкевича, М.Пікулика та інших… Особливість школи заключалась в тому, що школа поєднувала вимоги класичного балету із народними танцями. У зв’язку із нетрадиційним по’єднанням з 1965 р у Сіднеї утворилася танцювальна група “Веселка”, яка гастролювала по країнах, де проживає українська діаспора.

Поряд із школою Тиравської існувала українська балетна школа Ніни Денисенко. Учні школи, а саме О.Гулак, Л.Білокінь, С.Пришляк, Л.Подолянко, приймали участь у балетних концертах в Сіднеї, Параматі, Вольгонгу, а також і в українських святах [13].

Розвивалися й ансамблі українського народного танцю. Прикладом є м.Аделаїда де українці заснували танцювальну групу “Гопак”. Пізніше в цьому ж місті створена ще одна група “Євшан”, яка в 1960 р. змінила назву на ”Танцювальну групу Аделаїди”. Танцювальні гуртки працювали при молодіжних організаціях.

З появою українців в Австралії формується пісенна творчість. У 1949 р. українці організували перший чоловічий хор, який у 1956р. реорганізувався у мішаний хор “Гомін”, очолюваний Й.Клішем. Склад хору нараховує 84 особи. Неодмінно потрібно відзначити гордість хору Андрія Теплого, який молодим виступав на сцені театрів західноукраїнських земель, а саме в театрі “Заграви”, театрі ім. Тобілевича, оперному театрі м.Львова та інших [14].

Поруч із “Гомоном” у штаті Вікторія у 1949р. виступав із концертною програмою мішаний хор “Чайка”, дирегентом якого був С.Корінь [15]. У 1999 р. хор відзначав 50-ліття, де співучі голоси мінялися, а дирегент постійно один - С.Корінь, уродженець м.Заліщик, що на Тернопільщині. З 1985 р. хор гастролював у країнах США та Канаді, а саме: в Едмонті, Вінніпезі, Торонто, Чикаго, Нью-Йорку та ін.

З визнаною професійністю “Чайка” на запрошення виступав у будинку ООН, а з 1991 р. гастролював і на теренах рідної батьківщини в м.Заліщиках, де нагороджеий грамотою. Також мав запрошення в м.Коломию на святкування 750-ліття, та до Львівської Політехніки, але за технічними причинами не зміг приїхати [16].

Виникали нові молодіжні хори “Сурма”, “Каштани”, “Боян”, які своїми прекрасними голосами рівнялися “Гомону”, “Чайці”.

Українська пісенна творчість славилася не тільки хорами, а й ансамблями. Необхідно відзначити жіночий ансамбль “Суцвіття” створений у 1949 р. Особливу увагу привертає “Український народний ансамбль ім.В.Івасюка”, - заснований молоддю від 26 листопада 1979 р., на честь смерті чернівецького композитора В.Івасюка. Склад ансамблю був таким: співаків – 7, бандуристів – 15, оркестр – 8.

Активно розвивається і українська народна музика. У 1974 р. Є.Кульчицький, П.Дерижний, відкривають у Сіднеї “Школу Юних Бандуристів” [17]. А 1978 р. став початком для школи гри на бандурі в Мельбурні, яку організував І.Якубович. Метою даної школи було ознайомити австралійську спільноту із українським мистецтвом, що її і вдалося, виступаючи кожного року на міжнародних фестивалях “Шел”. У цьому ж 1978 р. у штаті Вікторія утворено перший кобзарський ансамбль “Кольорит”, який своїми концертами озвучував пісні українських композиторів. Крім бандурного мистецтва кольоритці займаються грою на фортепіано та солоспівами. Пізніше, у 1984 р. заснований ансамбль бандуристів ім Л. Українки. Отже, як бачимо, українська музика будучи далеко від свого коріння не вмирала.

Осторонь не залишався і український живопис. До 1960 р. українські живописці працювали окремо. Тільки 27 вересня 1967 р. утворилося єдине живописне товариство під назвою “Спілка Українських Образотворчих Митців Австралїї (НПВ)”, яке об’єднало усіх українських живописців, зокрема саме Л.Денисенко, М.Кміт, П.Кравченко, В.Савченко та ін. Метою товариства проголошувалося зберегти національну суть свого мистецтва, репрезентувати українське мистецтво на міжнародній арені, та розвивати свою творчість поряд із світовим мистецтвом [18].

Крім товариства СОУМА, Український центр при університеті Макворі проводив дослідження живопису українських художників поза батьківщиною. До таких художників належить Ірина Прудник, яка народилася у 1939 р. у м.Харкові. У 1949 р. разом із батьками переїзджає в Австралію, де продовжує навчання в художній школі. Першою картиною художниці є ”Софіївський собор в Києві”(1987) написаний у синьо-жовтих тонах. І.Прудник є характерним представником періоду відродження українського національного живопису. Напрямок її творчості відображений на картинах: “Трипільський глечик, “Вишивана стежка”, “Весілля”, які відображають філософські та етичні абстракції художника [19]. Картини І.Прудник фігурують в Австралії на міжнародних виставках, демонструючи український живопис.

Велика увага на еміграціїї в Австралії приділяється і українській літературі. З переїздом українських письменників на материк та їх згуртованістю в 1949 р. побачив світ український часопис “Вільна думка”. У 1954 р. журналісти часопису скликали збори письменників, на яких утворили український літературно-мистецький клуб, очолюваний Д.Нитченком. За два роки свого існування клуб провів 7 літературних вечорів, присвячених творчості М.Ореста, М.Зерова, І.Багряного та ін. [20].

У 1966 р. клубу присвоєно звання ім В.Симоненка в Мельбурні. З цього часу простежується регулярна праця клубу, який влаштовує літературні вечори присвячені творчості українських класиків та сучасних письменників, проводить авторські вечори та літературні вечори із участю гостей з Канади та Америки. На даний час зареєстровано проведених 74 вечори.

Літературно-мистецький клуб ім В.Симоненка із 1954 р. видає Альманах “Новий Обрій”, який згуртовує усіх українських письменників в Австралії та віддзеркалює не тільки літературну творчість, а й культурно-мистецьке життя української еміграції [21]. Альманах виходить кожних п’ять років.

Також клуб ім. Симоненка у співробітництві із іншими організаціями видає збірки поезій, оповідань, романів, спогадів, написаних українськими емігрантами в Австралії. Серед збірок можна назвати такі: “Через кладку” (збірка поезій) О.Терлецької; “У дзеркалі життя й літератури” (статті, спогади, розвідки) Д.Чуба; “Світлотіні” (збірник історичних нарисів, оповідань, статтей, спогадів 1949-1969 рр.) М.Лазорського; три збірки поезій В.Онуфрієнка “Ватра”, ”Моя Україна”, ”Поєзії” та ін. [22]. Отже, як бачимо, українська література не залишалась осторонь поміж інших видів української культури в Австралії.

Таким чином, із вище написаного ми простежуємо, що українці в Австралії із приїздом на материк, змогли вирішити одне із найважливіших завдань поставлених перед собою, – відтворити українську культуру на чужині. Як бачимо, українська культура завдяки зусиллям української еміграції досягла значних успіхів. Найбільшого розвитку вона набула в таких сферах: драматургії із розвитком театральних труп; пісенної творчості, а саме хорів “Гомону”, “Чайки”, та у сферах живопису і літератури. Можна сказати що українська культура не тільки розвивалась, а й демонструвалась із участю українських емігрантів на міжнародній арені, а в останні десятиліття підтримує контакти із Україною у сферах пісенної творчості, живопису та літератури. У підсумок можна сказати, що українці в Австралії створили свою маленьку культурну державу – Україну, яка є частиною нашої історії України.

Список літератури

1. Альманах українського життя в Австралії. – Сідней. – 1994. – 934с.

2 .Альманах українського життя в Австралії. – Сідней,1994. – C.15.

3. Нитченко Д. Стан українського шкільництва в Австралії // Альманах “Новий Обрій”. – Мельбурн. – Ч.2. – 1960. – C.212.

4. Там само. – C.212.

5. Альманах українського життя в Австралії. – Сідней,1994. – C.585.

6. Там само. – C.198.

7. Там само. – C222.

8. Українці в Австралії. – Мельбурн,1966. – C.423.

9. Ukrainian Settlement in Australia. – Melbourne: Monash Universitu, 1992.-С.87.

10. Альманах українського життя в Австралії. – Сідней,1994. – С.423.

11. Ukrainian Settlement in Australia.-Melbourn.:Monash University,1992.-С.87.

12. Драган Р.Український народний балет у Сіднеї // Альманах “Новий Обрій”. – Аделаїда. – Ч.7. – 1960. –С.195.

13. Левадний.В.Український балет та балетна школа Ніни Денисенко //Альманах “Новий Обрій”.-Мельбурн. – Ч.2. – 1960. – С.204.

14. Пасічний Т. Найстарішому українському хорові в Австралії 30 років //Альманах “Новий Обрій”. –Мельбурн. – Ч.6. – 1980. – С.198.

15. Ukrainian Settlement in Australia. – Melbourne: Monash Universsity,1993. – С.32.

16. Нитченко Д. Півстоліття хору “Чайка” та дирегенту С.Кореню //Альманах ”Новий Обрій”. – Мельбурн. – Ч.3. – 1997. – С.235.

17. Кульчицький Є. Школа юних бандуристів у Сіднеї //Альманах “Новий Обрій”. – Мельбурн. – Ч.7. – 1985.-С.196.

18. Альманах українського життя в Австралії. – Сідней,1994. – С.419.

19. Там само. – С.907.

20. Наше літературно-мистецьке 18-ліття //Альманах “Новий Обрій”-Мельбурн. – Ч.7. – 1985. – С.218.

21. Страшенко О. До австралійських членів клубу ім. В.Симоненка // Альманах “НовийОбрій”. – Мельбурн. – Ч.10. – 1997. – С.75.

22. Терлецькі О. “Через кладку” (збірка поезій). – Мельбурн. – 1983. – 314с.


29.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!