Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Львівський національний університет імені Івана Франка
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історія створення Львівського університету бере свій початок у ХVІІ ст., але вона має і цікаву передісторію, що сягає корінням у глибину віків. За десятиріччя незалежності України Львівський національний університет імені Івана Франка став одним із найпрестижніших закладів нашої держави, здобув високий міжнародний авторитет

У ХVІ—ХVІІ ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан та духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва.

Найдавнішим в Україні було Успенське ставропігійське братство у Львові, яке стало визначним українським культурним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом.

Тут вивчались церковно-слов'янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій “гімнасіон” (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця ХVІ—першої половини ХVІІ ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини ХVІІ ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь змушена була здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів.

Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно ті самі права університету, якими користувався Краківський університет.

Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явились у Львові ще наприкінці ХVІ ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини ХVІІ ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась покровительством і підтримкою польських магнатів.

Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові “гідність академії і титул університету” з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора.

Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август ІІІ у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

Університет складався з двох відділів (факультетів) — філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання.

Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині ХVІІІ ст. кількість студентів збільшилося до 700 осіб, викладачів — до 15-17. Поляки становили 75% студентів, решту були українці та представники інших етнічних груп.

Навчальний процес у Львівському університеті проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст.; помітні зміни у цю програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії, головним чином вивчали філософську систему Арістотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки.

Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині ХVІІІ ст. у зв'язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру математики, яку очолив Ф.Гродзіцький — автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію, як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик К.Несєцький, математики Ф.Гродзіцький і Т.Секержинський, письменник Г.Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І.Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як І.Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський та багато інших.

Після розпуску у 1773 р. ордену єзуїтів було закрито і Львівський університет. Однак незабаром ряд підрозділів єзуїтської академії стали підвалинами Йосифінського університету у Львові.

У 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. З метою централізації і германізації багато національної держави уряд імператора Йосифа ІІ велику увагу приділяв освіті, в тому числі вищій. У Львові передбачалось створити університет. Заміщення викладацьких посад на кафедрах мало відбуватися шляхом конкурсу, з допущенням кандидатів без урахування віровизнань та національної належності.

Університетові було передано приміщення колишнього ордену тринітаріїв при Краківській вулиці. Урядовим рішенням від 17 червня 1784 р. визначено персональний склад викладачів та бюджет університету. У жовтні цього ж року видано диплом та інструкцію для університетської адміністрації. У дипломі вказувалося, що Львівський університет створюється у складі чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Урочисте відкриття університету відбулось 16 листопада 1784 р.

У період між 1805 і 1817 роками у Львові на базі університету діяв ліцей. Це було пов'язано з реформою вищої освіти в Австрійській державі. Аналіз свідчить, що більшість дисциплін і надалі викладали в університетському обсязі, функціонували ті ж факультети.

Вищим органом управління університетом був сенат (консисторія). До його складу входили ректор, декани та сеньйори (найстарші за віком і стажем професори). Сенат вирішував найважливіші питання, які стосувались загального керівництва університетом. Всі інші справи вирішували декани, що одночасно були директорами факультетів. Слід зазначити, що університет мав певну автономію.

Підготовкою до вступу в університет займалася гімназія, створена у 1784 р. Навчання у ній німецькою і латинською мовами тривало 5 років. Усі студенти університету перші три роки навчалися за програмою філософського факультету, який був загальноосвітнім, підготовчим. Після закінчення філософського факультету студенти або продовжували навчатись на ньому з метою поглиблення своїх знань у галузі окремих наук, або переходили на один з вищих факультетів — юридичний, медичний чи теологічний, навчання на яких тривало чотири роки. Навчальний процес відбувався латинською, польською та німецькою мовами. В 1825 р. було відкрито кафедру польської мови і літератури.

У 1787 р. при теологічному факультеті функціонував studium Ruthenum — українські (“руські”) курси з дворічним навчанням українською мовою. Вони діяли до 1806 р. Зі Львівським університетом перших десятиліть ХІХ ст. пов”язані імена видатних діячів українського національного відродження: Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Юрія Венеліна (Гуци).

Фізичну науку в другій половині ХУІІІ — першій половині ХІХ ст. у Львівському університеті репрезентували професори Франц Гюсман, Ігнацій Юзех Мартинович, Антон Гільтенбранд, Іван Земанчик, Антон Глоіснер, Август Кунцек та Олександр Завадський, але лише деякі з них мали науковий доробок на ниві фізичної науки. Зокрема, проф. І.Ю.Мартинович (1755—1795) написав двотомний підручник з експериментальної фізики.

Відомий вчений 80-х років ХVІІІ ст. Ф.Гюсман (1741—1806) видав у Відні двотомний опис віку землі з точки зору фізики. Виходець із Закарпаття Іван Земанчик багато зробив для збільшення кількості обладнання фізичного кабінету. Проф. А.Кунцек (1795—1865) , що цікавився, крім фізики, ще й астрономією, викладав математику і класичну філологію, написав сім наукових праць і підручників (наприклад, “Вчення про світло”, “Популярна астрономія”, “Популярний виклад з метеорології” та ін.).

Першим професором хімії і ботаніки у Львівському університеті був Бурхардт Зацберт Шіверек (1742—1807). Основні заслуги Б.Шіверека — дослідження мінеральних вод Передкарпаття та заснування ботанічного саду.

Одним з перших фахових математиків в університеті був Франц Кродеш (1761—1831), який написав підручник з математики. Посібник “Елементи чистої механіки” приніс славу видатному австрійському математику Леопольду Шульцу фон Страшніцькому (1803-1852), що викладав в університеті у 1834—1838 рр. “Натуральну історію”, тобто природознавство викладав в університеті проф. Бальтазар Гаке (1740—1815). Він став піонером в галузі геологічної науки в Галичині.

У сфері філософії в зазначений період на найбільшу увагу заслуговує Петро Лодій (1764—1829). Його перу належать підручники “Метафізика” та “Логічні настанови”. Низку праць з філософії написав також чех Ігнац Ян Гануш (1812—1869). Першим професор історії в університеті став Людвік Едвард Ценмарк (1753—1814). Він був також спеціалістом у галузі допоміжних історичних дисциплін і видав з цієї проблематики посібник. Першим професором допоміжних історичних дисциплін став Готфрід Уліх (1743—1794), який заснував у Львові читальню, написав підручник з дипломатії і нумізматики, був автором цілої низки праць з історії. Дуже популярним серед студентської молоді був професор загальної історії та історії Австрії Йосиф Маус (1778—1856).

Класичну філологію у відновленому в 1784 р. університеті викладав Віктор Вацлав Ган (1763—1816), який крім проблем мовознавства цікавився і проблемами естетики, видав двотомну збірку власних віршів, написав кілька робіт з історії літератури. Серед мовознавців на увагу заслуговують також професори Ігнат Поллак (1785—1825) та проф. Леопольд Умляух (1757—дата смерті невідома).

20—30-х роках ХІХ ст. пожвавилися дослідження в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Вихованець університету І.Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови, видану у 1829 р. Її передмова “Відомість о руськім язиці” містила стислий огляд історії України, визначала українську мову як самостійну серед східнослов'янських мов. Професор Львівського університету І.Лаврівський уклав шеститомний українсько-польсько-німецький словник, переклав польською мовою “Повість временних літ”. Значний внесок у вивчення історії рідного краю зробив проф. М.Гриневецький. Він збирав першодруки та інші пам'ятки старовини.

Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась на так звану історичну школу права. Видатним спеціалістом у галузі цивільного права був проф. Йосиф Вінівартер, який у Львові працював з 1806 по 1827 рік і видав кілька наукових праць.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події польського національно-визвольного повстання 1830—1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала студентська молодь. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 тис. томів. Згоріли цінні рукописи. Повністю вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття.

Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на вул. Миколая (нині вул. Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю.Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила і Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. —корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки.

Вищим керівним органом університету того часу був академічний сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. У компетенції сенату були такі питання університетського життя, як навчальний процес, наукова робота, присудження вчених ступенів, адміністративні справи.

Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним в університеті, як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про відкриття медичного факультету, що й відбулося урочисто 9 вересня 1894 р.

Кожен із чотирьох факультетів керувався колегіальним органом — радою професорів факультету, або колегією, до якої входили декан, продекан, всі професори і два виборні представники від доцентів.

Кафедр у сучасному розумінні цього слова, не було, поняття кафедра пов'язувалося з особою професора, що читав певний курс лекцій. Проте в університеті діяли наукові заклади, або інакше інститути, які приблизно відповідають сучасному поняттю про кафедру чи кабінет. В інститутах відбувалися практичні та семінарські заняття, вони мали постійні приміщення, обладнання, бібліотеки та обслуговуючий персонал. У вересні 1894 р. було утворено університетський архів, йому передано всі справи і книги, видані до 1848 р.

Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів, приват-доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті, або доцентуру (venia docendi) можна було отримати лише після здобуття звання доктора, проходження габілітації та затвердження Міністерством освіти у Відні.

Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо в 1850/51 навч. році було всього 27 викладачів, то вже у 1913/14 навч. році — 169. Студентство Львівського університету теж поділялось на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні студенти (екстраординарні) та вільні слухачі. Як звичайно, вільнослухачами були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалось 699 студентів (з них на юридичному факультеті 302 особи, філософському — 89, теологічному — 308), у 1890/91 навч. році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358 осіб), у 1900/01 — 2060 студентів (юридичний факультет — 1284 особи, філософський факультет —309, медичний факультет — 127 і теологічний факультет — 340), а в 1913/14 навч. році — аж 5871 студент (відповідно: 3493, 1229, 971 і 358 осіб).

Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. жінкам було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. — на медичному факультеті та відділі фармацевтики. Жінки неодноразово вимагали дозволити їм навчатися на юридичному факультеті, але уряд не йшов їм назустріч.

Навчання в університеті для переважної частини студентів було платним. Зовсім не платили за навчання студенти теологічного факультету. На світських факультетах такими пільгами користувалася лише частина студентів (студенти, які подавали свідоцтво про бідність і успішно складали семестрові колоквіуми). Крім плати за навчання, студенти сплачували таксу за імматрикуляцію (урочисте прийняття в студенти), платили за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за право користування бібліотекою тощо.

Були і студентські стипендії. Стипендійний фонд складався в основному з пожертвувань приватних осіб. Найбільш відомими були стипендійні фонди імені Кароля Людвіка, Ю.Словацького, Цалевича, Гаєцького та ін. Студенти мали гуртожитки, проте кількість місць у них була обмеженою.

На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному — п'ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету — два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (з 1 жовтня до 20 чисел березня) та літній (кінець квітня — кінець липня).

Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. До 70-х років ХІХ ст. навчання на всіх факультетах відбувалось в основному німецькою мовою, на теологічному — латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова спеціальним розпорядженням імператора була визнана як офіційна в цілому краю — поступово відбувалася полонізація Львівського університету. У 1870 р. польською мовою викладали 13 предметів, німецькою — 46, латинською — 13 і українською — 7. 4 липня 1871 р. імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою — 5, латинсь-кою — 14 і українською — 19.

У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як “титан праці”.

Студентські роки у нашому навчальному закладі у другій половині ХІХ—на початку ХХ ст. провели такі в майбутньому відомі вчені, письменники, громадські діячі, як М.Павлик, О.Терлецький, В.Навроцький, О.Маковей, Ю.Пузина та ін.

Наукове життя Львівського університету другої половини ХІХ— початку ХХ ст. зазнало чималих змін. Запроваджувалось викладання нових дисциплін, створювались нові кабінети, лабораторії тощо. Викладачі університету написали підручники та навчальні посібники, виконували цінні наукові дослідження, переважно з природознавства.

У галузі фізичних наук можна назвати професорів Віктора П'єрра (Піерре), Войцеха Урбанського, Алоізія Гандля, Томаша Станецького, Ігнація Закшевського, Мар'яна Смолуховського та ін. Зокрема, проф. В. П'єрр упорядкував і збагатив матеріальну базу фізичного кабінету, (був знищений у 1848 р.) В.Урбанський опублікував двотомний підручник “Наукова фізика”. У 1879 р. професор експериментальної фізики Т.Станецький (1826—1891) — автор багатьох підручників фізико-математичного профілю для гімназій. З 1899 р. в університеті працював фізик зі світовою славою М.Смолуховський (1872-1917). Основними його працями львівського періоду є “Середній рух газових молекул і його зв'язок з теорією дифузії”, “До кінетичної теорії броунівського молекулярного руху і суспензії”.

Представниками математичної науки у Львівському університеті були професори Ігнацій Лемох, Вавжинець Жмурко, Юзеф Пузина, Вацлав Сєрпінський, Зигмунт Янішевський. З праць цих професорів науковий інтерес становили підручники практичної геодезії з основами маркшейдерства І.Лемоха, “Виклад математики” В.Жмурка, двотомна “Теорія аналітичних функцій” Ю.Пузини та ін.

Першу кафедру хімії було відкрито у Львівському університеті у 1801 р. Відомими хіміками цього періоду були професори Броніслав Радзішевський (1838—1914), проф. Станіслав Опольський (1886—1919) — автор цінного підручника з органічної хімії, Броніслав Ляхович — завідувач кафедри неорганічної хімії з моменту її заснування у 1894 р. до 1903 р., Станіслав Толочко.

Геологічні науки були введені у перелік обов'язкових предметів на філософському факультеті у 1851 р. В 1852 р. було відкрито мінералогічний музей, у 1864 р. засновано кафедру мінералогії. Її очолював до 1868 р. засновник сучасної петрографії, автор “Підручника петрографії” Фердинанд Ціркель (1838—1912).

На початку 80-х років ХІХ ст. в університеті було створено кафедру географії, яку очолив проф. Антоній Реман (1840—1917), відомий працями з фізичної географії Карпат. Значний вклад у розвиток географічних наук зробили Євгеніуш Ромер (1871—1954), український географ С.Л.Рудницький (1877—1937).

Першим докторантом Антонія Ремана був українець Григорій Величко (захистив докторську дисертацію у 1889 р.)

У 1852 р. на базі кафедри натуральної історії було створено дві кафедри — зоології та ботаніки. Розвиток зоології в університеті пов'язаний головним чином з іменами видатного вченого Бенедикта Дибовського (1833—1930) — автора понад 350 наукових праць, проф. Юзефа Нусбаум-Гіляровича (1859—1917) — засновника польської школи еволюціоністів.

Значного розвитку досягла львівська історична наука. Засновником львівської історичної школи був Ксаверій Ліске (1838—1891). Помітне місце серед істориків львівської школи посідавТадеуш Войцеховський (1833—1919), історик права Освальд Бальцер (1858—1933), Броніслав Дембінський (1858—1939), Людвіг Фінкель (1858—1930) — автор тритомної “Бібліографії польської історії” та “Історії Львівського університету”. Новоствореною кафедрою загальної історії і історії країн Східної Європи з 1894 по 1914 рр. завідував М.Грушевський (1866—1934) — один з найвидатніших істориків України, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць з історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, творець української історичної школи.

Юридична наука в другій половині ХІХ ст. перейшла від вузького практицизму до поглибленого вивчення історико-правових і філософських дисциплін. З 1862 р. починають працювати такі дві кафедри з українською мовою викладання: цивільного права, кримінального права і процесу. Славу Львівському університету принесли вчені-юристи Тадеуш Пілят, Ернст Тіль, Олександр Огоновський, Маврикій Алергант, Олександр Долівський, Марцелій Хлямтач, Станіслав Шаховський, Пшемислав Домбковський, Юліан Макаревич, Станіслав Дністрянський та ін.

Українську філологію викладають в університеті з 1848 р., коли кафедру “Руської філології” очолив Яків Головацький (1814—1888), автор праць “Граматика руського языка” та “Народные песни Галицкой и Угорской Руси”. У 1849 р. Я.Головацького було призначено ректором університету. Продовжили справу Я.Головацького Омелян Огоновський, найбільшим досягненням якого була шеститомна “Історія літератури руської”, О.М.Колесса, Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький.

Історія полоністики в університеті пов'язана з іменами професорів Антонія Малецького (1821—1913), Романа Пілята (1846—1906), Вільгельма Брухнальського (1859—1938), Костянтина Войцеховського (1872—1924), Броніслава Губриновича (1870—1933), Ю.Калленбаха, Ю.Кляйнера, В.Гана та ін.

Великі традиції мала у Львівському університеті класична філологія. На цій кафедрі до 1918 р. працювали такі видатні вчені зі світовим ім'ям, як Людвік Цвіклінський (1852—1942), Броніслав Кручкевич (1849—1919) та Станіслав Вітковський (1866—1950). Завдяки їм Львів став визначним видавничим центром у галузі класичної філології. Лекції з романської філології почали читати з 1918 р.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була захоплена Польщею. Міністерство віровизнань і освіти Польщі вже 18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім'я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською мовою. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді було обмежено доступ до навчання в університеті.

Керівництво університетом відбувалося на основі Статуту університету (Статути 1924, 1929 і 1934). Керівним органом залишився академічний сенат на чолі з ректором. До 1924 р. університет складався з чотирьох факультетів. Розпорядженням Міністерства від 31 жовтня 1924 р. філософський факультет було поділено на два окремі факультети: гуманітарний і математично-природничий. На початку 20-х років ХХ ст. в університеті було 55 кафедр, 19 відділень, 6 клінік, 2 поліклініки, факультетська бібліотека, наукова бібліотека з університетським архівом, ботанічний сад.

Водночас в університеті не було жодної кафедри з українською мовою викладання, жодного професора української національності. Лише в 1933 р. право викладання отримав доцент І. Свєнціцький. У 1928/29 навч. році було відкрито кафедру “Руської філології”, якою керував професор Я. Янів.

За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навч. року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Було запроваджено принцип “numerus clausus”, згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %). Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і закінчувався 30 червня, він поділявся на 3 частини, або триместри.

23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який став головним корпусом університету.

У 20-30 роках ХХ ст. у Львівському університеті значних успіхів досягла математика. Тут викладали такі вчені-математики, як Вацлав Серпінський, Гуго Штейнгауз, Станіслав Рузевич, з 1920 р. — Євстахій Жилінський, з 1922 р. — Стефан Банах, з 1927 р. читали лекції Владислав Ніклібор і Юлій Шаудер, з 1929 р. — Стефан Качмаж, з 1934 р. — Владислав Орліч, з 1936 р. — Герман Аусрбах і Станіслав Мазур. Ці математики створили міцний науковий колектив, відомий як “львівська математична школа”. ЇЇ керівником вважається Стефан Банах (1892—1945), автор праці “Теорія лінійних операцій полів”.

Фізичну науку у визначений період репрезентували професори Роман Негруш, Станіслав Лорія, Леопольд Інфельд, Войцех Рубінович та ін. У галузі астрономії працював з 1932 р. професор Є.Рибка, який очолював астрономічну обсерваторію. На ниві хімічної науки відзначались Станіслав Толочко, Володимир Ішебятовський, Віктор Кеемуля. Останній очолив створену у 1937 р. кафедру фізичної хімії.

Дальшого розвитку набула в університеті геологічна наука. У 1921 р. проф. З.Вейберг створив і очолив кафедру кристалографії, згодом цією кафедрою керував Людвік Хробак. У 1924 р. була створена кафедра мінералогії і петрографії, яку очолив проф. Ю.Токарський.

Географічна наука розвивалась під керівництвом відомого вченого Є.Ромера. В галузі економічної географії працював А.Ціргофер.

Дослідження з біології очолював проф. Я.Гіршль (1883—1951). Крім нього, в інституті зоології працювали Б.Фулінський (1881—1942), Г.Полюшинський, Я.Сембрат, Я.Кунце, Я.Носкевич, С.Пілявський, Л.Монне, Я.Романишин.

У 1926 р. кафедра порівняльної анатомії була перетворена в інститут, яким завідував проф. К.Квітнєвський (1873—1942).

З 1918 по 1924 рр. на кафедрі ботаніки працювали флорист І.Вільчинський і ботанік-географ та палеоботанік М.Когвара. З 1924 р. кафедру очолив С.Кульчинський. Напрямок наукової роботи в цей час, був головним чином флористичний (С.Кульчинський, С.Тольпа, М.Костинюк, Г.Козій). Досить відомим був професор фізіології рослин С.Кшеменєвський.

У міжвоєнний період були відкриті нові кафедри на медичному факультеті: кафедра біології (1920 р.), технології ліків (1932 р.), фармацевтичної хімії (1932 р.), охорони здоров'я та історії медицини (1930 р.), мікробіології (1936 р.).

Світове визнання здобули праці І.Бадіяна (1930—1937) у галузі цитології бактерій. Відомим дерматологом був І.Ленартович. У 1936 р. Н.Гонсьоровський організував і очолив кафедру мікробіології. Найславетнішим медичним мікробіологом був проф. Г.Вайгль (1883—1957). З 1922 р. кафедра біохімії працювала під керівництвом Я.Парнаса.

Далеко за межами Польщі була відома славетна львівсько-варшавська філософська школа, зачинателем якої був Казимир Твардовський (1866—1938). При Львівському університеті діяло Польське філософське товариство, яке розгорнуло широку видавничу діяльність. До львівсько-варшавської філософської школи належали вчені Я.Лукасевич, А.Тарський, І.Домбська, С.Лущевська, Г.Мельберг, Л.Хвістек, М.Боровський, Р.Інгарден, Л.Блаустейн та ін.

Історична наука була представлена іменами видатних учених Констянтина Хілінського (1880—1938), Яна Птасьніка (1876—1930), Еміля Модельського (1881—1966), Францішка Буяка (1875—1953), та багатьох інших.

У галузі історії права працювали професори О.Бальцер, П.Домбковський, доцент К.Кораній, у галузі цивільного права і процесу — проф. М.Аллерганд, К.Стефко, Е.Тілль, А.Долінський, у галузі кримінального права — Ю.Маркевич, в галузі міжнародного публічного права — проф. П.Ерліх.

Однією з провідних галузей була полоністика. Тут продовжували працювати Е.Кухарський та К.Колабушевський. Історія полоністики мовознавчого напрямку у цей період пов'язана з іменами Каліни, Кринського, Нітша, Улашина, Гартнера та частково Р.Пілята та В.Брухнальського. До найбільш цінних праць цього періоду можна віднести книгу Г.Гартнера (1892-1935) “Граматика сучасної польської мови”.

Українську філологію в університеті представляв проф. Я.Янів, класичну філологію — проф. С.Вітковський та Р.Ганшинець (1888—1958), германістику — З.Черний.

У 1925—1935 рр. в університеті функціонували кафедри арабської, староєврейсько-арамейської, турецької, монгольської, індійської, іранської філології та історії Сходу. Відомими орієнталістами та мовознавцями були проф. М.Шарр, проф. З.Смогоршевський, проф. В.Котвіч, проф. Г.Блатт, А.Таваронський та Ю. Курилович.

За статтями таємного протоколу до угоди СРСР з Німеччиною від 23 серпня 1939 р. Західна Україна потрапила в зону впливу Радянського Союзу. 22 вересня у Львів увійшли радянські війська. 26 жовтня 1939 р. у Львові зібралися маріонеткові Народні Збори Західної України, які проголосили запровадження Радянської влади.

У цей період радикальних змін зазнав і Львівський університет. Відповідно до Статуту про вищу школу СРСР проведено докорінну організаційну перебудову університету як вищого навчального закладу з безоплатним і вільним навчанням для всіх громадян. Теологічний факультет було ліквідовано, а медичний з фармацевтичним відділом реорганізовано в медичний інститут. У жовтні 1939 р. були створені нові кафедри: історії марксизму-ленінізму, діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, української мови, української літератури, російської мови, російської літератури, історії СРСР, історії України, фізичного виховання. Поряд з забезпеченням високої професійної підготовки спеціалістів вони мали виховувати молодь на основі марксистсько-ленінської ідеології та матеріалістичного світогляду.

Вчена рада 2 грудня 1940 р. затвердила новий університетський статут, у якому зазначалось, що право вступу до університету мають усі громадяни незалежно від їхнього соціального походження, статі, раси та національності.

На роботу до університету були запрошені відомі вчені: історик літератури М.Возняк, літературознавець, фольклорист і поет В.Щурат, фольклорист і музикознавець Ф.Колесса, письменник, літературознавець М.Рудницький, історик І.Крип'якевич, математик М.Зарицький та інші. Сюди ж Народний Комісаріат освіти УРСР скерував 45 наукових працівників з Києва і Харкова. Ректором університету був призначений історик за фахом, доцент М.Марченко.

Указом від 8 січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім`я видатного українського письменника і мислителя Івана Франка.

Університет 15 січня 1940 р. розпочав роботу за новими навчальними програмами на підставі схваленого статуту у складі п'яти факультетів: історичного, юридичного, філологічного (з відділами української мови та літератури, слов`янської філології, романо-германської філології), фізико-математичного (з відділами математики, механіки, фізики), природничого (з відділами біологічним, хімічним, географічним, геологічним). Новостворені колегіальні органи — вчена рада університету та ради факультетів — вирішували питання навчальної, методичної та наукової роботи, надавали наукові ступені і вчені звання. Основною навчально-науковою одиницею й надалі залишалася кафедра (1940 р. їх налічувалось 52), яка виконувала навчальну роботу, розробляла програми спецкурсів і спецсемінарів, організовувала наукову роботу.

Навчання в університеті тривало чотири роки на гуманітарних факультетах і п'ять років на природничих. У 1940 р. на історичному, філологічному, природничому та фізико-математичному факультетах запроваджено заочну форму навчання. При юридичному факультеті відкрито філіал Всесоюзного юридичного заочного інституту.

В університеті розпочалася наукова діяльність. Перша наукова сесія викладачів відбулася у січні-лютому 1941 р., а у квітні — перша студентська наукова конференція. У 1940 р. почала функціонувати аспірантура, до якої вступили 33 аспіранти.

Однак робота університету була зупинена з нападом Німеччини на Радянський Союз і вторгненням 30 червня 1941 р. гітлерівських військ до Львова. У перші ж дні 70 відомих учених університету, політехнічного та медичного інститутів були заарештовані, а після побоїв та знущань розстріляні в районі теперішньої вулиці Сахарова. Серед знищених окупантами були видатні вчені зі світовим ім`ям, зокрема Т.Бой-Желенський, Роман Лоншан де Бер`є, Маврикій Аллерганд, Генріх Ауербах, Станіслав Сак.

У 1942 р. німецька окупаційна влада закрила вищі школи в Україні. Окупанти грабували і нищили університетське майно. До Німеччини було вивезено обладнання кабінетів і лабораторій фізико-математичного і хімічного факультетів, бібліотеку кафедри фольклору та етнографії, яка налічувала 15 тис. томів. З наукової бібліотеки університету, в якій було зруйновано головний читальний зал, вивезено 20 тис. томів найцінніших книг, близько 5 тис. стародруків та інкунабул, 500 цінних рукописів.

Відновлення діяльності університету розпочалося відразу ж після звільнення Львова від гітлерівських військ. 30 липня 1944 р. в університеті відбулися збори, учасники яких — 127 викладачів і технічних працівників — звернулися до інтелігенції з закликом взяти активну участь у відбудові економіки, навчальних, культурно-освітніх закладів Львова.

Протягом другої половини 1944 р. і першої половини 1945 р. переважно силами студентів і викладачів було впорядковано приміщення на вул. Щербакова (тепер Грушевського), 4 (біологічний факультет), на вул. Ломоносова (тепер Кирила і Мефодія), 6 і 8 (хімічний та фізичний корпуси), відремонтовано наукову бібліотеку та гуртожитку на вул.Герцена, 7, частково відбудовано астрономічну обсерваторію і ботанічний сад.

Після більш ніж трирічної перерви 15 жовтня 1944 р. в університеті приступили до навчання 194 студенти 2-4 курсів. 226 студентів перших курсів розпочали навчання 1 листопада 1944 р. На перші курси студентів зараховували і після початку навчального року. Всього наприкінці березня 1945 р. в університеті навчалося 799 студентів. Відновилася робота навчально-методичних майстерень, астрономічної обсерваторії, ботанічного саду, наукової бібліотеки, геологічного та ботанічного музеїв.

У 1948 р. ректором університету був призначений відомий учений-механік професор Г.Савін. З 1951 до 1963 рр. університет очолював відомий учений-геолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, згодом академік АН УРСР Є.Лазаренко. З 1963 по 1981 рр. ректором був учений у галузі електротехніки, професор М.Максимович, у 1981—1990 рр. — учений у галузі історії, професор В.Чугайов.

У повоєнний час структурні зміни в університеті тривали. У 1945 р. створено хімічний факультет у складі чотирьох кафедр. Наприкінці 1950 р. зі складу філологічного факультету — як окрема структурна одиниця виділяється факультет іноземної філології. Отже, всього в університеті діяло дев'ять факультетів. Водночас відкрилися нові кафедри, кількість яких збільшилась до 71. У 1953 р. на базі фізико-математичного факультету утворилися два нових: механіко-математичний і фізичний, а з 1975 р. — механіко-математичний факультет поділився на математичний та факультет прикладної математики і механіки.

У 1959 р. для викладання іноземних мов на неспеціальних факультетах створено загальноуніверситетську кафедру іноземних (англійської і німецької) мов.

Для підготовки працівників преси у 1953 р. у складі філологічного факультету було відкрито кафедру журналістики, а з наступного року організовано окремий факультет журналістики.

У 1966 р. на базі Львівської філії Київського інституту народного господарства засновано економічний факультет, у складі якого працювали такі кафедри: економіки, організації та планування народного господарства, фінансів, бухгалтерського обліку та статистики, математичних методів в економіці.

У 1975/76 навч. році університет налічував уже 13 факультетів. Цього ж навчального року розпочав роботу підготовчий факультет для іноземних громадян з кафедрами російської мови та природничих наук.

Збільшення кількості факультетів, кафедр, розвиток нових наукових напрямів, удосконалення навчальних процесів у зв`язку з науково-технічним прогресом потребувало розширення матеріально-технічної бази університету. У 1950/51 навч. році університет мав 12 навчальних будівель загальною площею 42,8 тис.кв.м, а в 1959—1962 рр. навчальна площа була збільшена за рахунок надбудови хімічного факультету на вул. Ломоносова. Наприкінці 50—початку 60-х років університет одержав приміщення на вул. Січових Стрільців (колишня 17 Вересня), в яких розмістилися студентська бібліотека, юридичний і географічний факультети та кілька фізичних лабораторій. У 1966 р. університету передано будинок на Проспекті Свободи 18, у якому розмістився економічний факультет. У 1971 р. введено в дію новий навчальний корпус фізичного факультету на вул. Драгоманова. У 1984 р. на цій же вулиці університету передано ще один корпус. Навчальна площа університету у 1984 р. становила понад 55 тис.кв.м.

Один з найстаріших підрозділів університету — ботанічний сад. У 1957—1959 рр. розроблено генеральний план його розбудови. Тут було організовано два відділи: інтродукції і фізіології рослин. У 1970 р. ботанічний сад набув статусу наукової установи.

В організації навчального процесу та наукової роботи важливу роль відіграє наукова бібліотека університету. За повоєнні роки її книжковий фонд збільшився майже в 5 разів і у 1985 р. становив понад 2 700 тис. одиниць.

Розвитку навчальної, методичної та наукової діяльності університету сприяло створення в 1947 р. друкарні та видавництва, яке наказом міністра вищої освіти УРСР у квітні 1957 р. було реорганізоване в статутне видавництво Львівського університету і функціонувало як структурна одиниця університету до 1968 р. (згодом було реорганізоване у видавництво Видавничого об`єднання “Вища школа” при Львівському університеті, а з 1989 року виділилось у самостійне видавництво “Світ”). Велику видавничу діяльність розгортали факультети університету. Вже з 1948 р. були започатковані “Наукові записки” Львівського університету, які відображали стан наукової роботи на факультетах. З 1962 р. вони виходять під загальною назвою “Вісники Львівського університету” з зазначенням серії. Студенти також не стояли осторонь видавничої діяльності — було видано три студентські “Альманахи” (1954, 1956, 1958 рр.). Велика кількість навчальних посібників та методичної літератури друкується в машинно-офсетній лабораторії університету, створеній у 1959 р.

За післявоєнні роки в університеті склався висококваліфікований колектив науковців. За 1946—1965 рр. працівники університету захистили 53 докторські дисертації, а за 1965—1975рр. — 52. За 1946—1975 рр. захищено 842 кандидатські дисертації. Про загальне визнання цінного внеску у розвиток науки свідчить обрання професорів університету академіками і членами-кореспондентами АН УРСР, присвоєння їм почесних звань. Зокрема, у 1948 р. дійсними членами АН УРСР були обрані професори О.В`ялов, Б.Гнєденко, Г.Савін, у 1958 р. — професор І.Крип`якевич. У 1961 р. дійсним членом АН СРСР став професор В.Соболєв. Серед випускників університету академіки НАН України О.Парасюк, Я.Підстригач, І.Юхновський, В.Панасюк, Р.Кучер, М.Бродін, Є.Фрадкін. В університеті навчалися такі відомі українські письменники, як Р.Братунь, Д.Павличко, Р.Іваничук, Р.Федорів, В.Лучук.

Протягом 50—60-х років на кафедрах і факультетах формувалися наукові колективи і закладалися основи наукових напрямів, зокрема, теорія пластичності і міцності, диференціальних рівнянь, теоретична мінералогія, фізико-хімічний аналіз металічних систем, франкознавство, слов`янознавство, народногосподарські ресурси і культура західних областей УРСР, історичні і культурні зв`язки слов`янських народів та інші, більшість з яких у наступні роки визначили наукове обличчя Львівського університету. Протягом 60—70-х років значно розширилась державна тематика наукових досліджень, координована АН УРСР, поступово входила в життя госпдоговірна тематика.

З року в рік збільшувалася кількість студентів, зарахованих на перший курс університету. Цьому сприяло створення нових факультетів, спеціальностей і спеціалізацій. У 1950 р. на перший курс навчання було зараховано 575 осіб, 1970 р.— понад 1100, 1985 р.— понад 1300 осіб. У 1947/48 навч. році розпочало роботу заочне відділення, що дало змогу здобувати вищу освіту без відриву від виробництва. У 1951—1953 рр. прийом на перші курси заочного навчання становив 300-325, у 1965 р. майже 1200 чол. У 1959 р. університет розпочав прийом студентів на вечірнє навчання за спеціальностями українська мова і література, історія, фізика, математика, хімія, у 1960—1962 рр. — правознавство, російська мова і література, англійська і німецька мови, біологія, в 1963—1965 рр. — радіофізика й електроніка, обчислювальна математика, біохімія, у 1966 р. — планування народного господарства і промисловості, бухгалтерського обліку, у 1970 р. — організація механізованої обробки економічної інформації. Прийом на перші курси вечірнього навчання в ті роки становив щорічно 300-350 чол. Набір на вечірнє навчання припинено у 1992 р.

З 1969 до 1996/97 навч. року при університеті функціонувало підготовче відділення, яке готувало молодь до вступу в університет. З 1971 р. працює інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. З 1989 р. в Інституті підвищення кваліфікації та підготовки кадрів здобувають другу освіту 5998 осіб. Інститут проводить підготовку фахівців з 11 спеціальностей.

Проголошення незалежності України внесло нову сторінку в історію нашого університету. В Університеті ведеться підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів за 73 спеціальностями на п’ятнадцяти факультетах та в трьох коледжах. Очолює Львівський університет з 1990 р. професор, доктор фізико-математичних наук Іван Вакарчук. У ході виконання широкої програми реформ організації навчання й освіти гуманітарного циклу у Львівському університеті відкрито нові факультети та підрозділи: у 1992 р. — факультети міжнародних відносин і філософський, у 1997 р. — факультет доуніверситетської підготовки. У 1992 р. засновано Інститут історичних досліджень, який очолює доктор історичних наук Я.Грицак.

Інститут проводить дослідження з історії України в загальному східному і центральноєвропейському контексті, приділяючи особливу увагу новим та новітнім часам. З 1997 р., як структурні підрозділи Львівського державного університету, діють Правничий коледж, Центр гуманітарних досліджень, Інститут літературознавчих студій, Центр вивчення італійської мови і культури. Відповідно збільшилися навчальні площі університету: за 1991—1996 рр. вони досягли майже 90 тис кв. м. З 1978р. викладачі і наукові співробітники університету ведуть велику роботу в секціях Львівської Малої академії наук старшокласників, у якій щороку навчається близько 1000 учнів. На базі університету відбуваються заняття лекторіїв, семінарів-практикумів, науково-дослідницька робота учнів під керівництвом учених, підсумкові конференції відділень Малої академії.

На факультетах та коледжах Університету активно діє низка студентських громадських організацій. Серед них особливо активними є «Молода дипломатія» (факультет міжнародних відносин), студентський «Англійський клуб» (факультет іноземних мов), «Об’єднання студентів правників» та «Європейська асоціація студентів права» (юридичний факультет та Правничий коледж), «Студентське братство» та інші.

Професорсько-викладацький колектив збільшився майже у 7 разів і налічував у 1996/97 навч. році 981 особу, з них — докторів наук, професорів — 148, 553 кандидати наук, доценти.

Станом на 2001 рік в Університеті працює 3301 особа, з них: професорсько-викладацького складу – 1042 особи; співробітників науково-дослідної частини – 248 осіб; адміністративно-господарського, навчально-допоміжного персоналу – 2011 осіб.

За період 1991—1997 років працівники університету захистили 32 докторські та 140 кандидатських дисертацій. Викладачі здійснювали важливу педагогічну та науково-дослідницьку роботу на 100 кафедрах університету (на 1996 р.), в обчислювальному центрі. В університеті діяло понад 100 лабораторій і кабінетів. Важливу роль у навчальному процесі і науковій роботі відіграють музеї: зокрема, зоологічний, геологічний, мінералогічний (1953 р.), музей нумізматики, сфрагістики та археології (1967 р.).

У 1997 році Університет готує фахівців з 61 педагогічних, наукових та інженерних спеціальностей і 109 спеціалізацій. На перші курси денної форми навчання зараховано 2127 студентів, заочної — 710. З 1994 р. університет веде прийом абітурієнтів на умовах повної компенсації затрат на підготовку. На 1 лютого 1998 р. загальна кількість студентів денної форми навчання становила 9384; заочної — 3466.

На теперішній час на денній формі навчається 11649 студентів, в тому числі 2980 на умовах повної компенсації затрат на навчання, на заочній формі - навчаються 3680 студентів, з них 2543 студентів-платників. У коледжах навчаються 1086 студентів. Крім того, в екстернаті навчається 19 осіб. Щорічно понад 2000 випускників закінчують університет. Повний курс навчання триває 5 років.

Різними формами підвищення кваліфікації у 2000-2001 навчальному році було охоплено 139 викладачів.

На сьогодні в Університеті є 112 кафедр, чотири з яких відкрито в 2001 році. Це кафедри: режисури, теорії літератури та порівняльного літературознавства на філологічному факультеті; міжнародних відносин і дипломатичної служби, країнознавства і міжнародного туризму на факультеті міжнародних відносин (шляхом поділу).

Навчальний процес забезпечують 1042 викладачі, в тому числі 158 докторів наук, професорів, і 643 кандидати наук, доценти.

На базі Самбірського технікуму інформатики і обчислювальної техніки, та на базі Червоноградського гірничого технікуму функціонують філії економічного факультету.

Яворівська районна адміністрація звернулася з пропозицією про відкриття філій у Новояворівську факультетів прикладної математики та інформатики, географічного та геологічного.

Основною формою підготовки наукових кадрів є аспірантура, на 1997/98 навч. рік готувала фахівців з 89 спеціальностей гуманітарного та природничого профілів. У 1997/98 навч. році в аспірантурі на денній формі навчається — 505 осіб, заочній — 206 осіб.

На сьогоднішній день в аспірантурі та докторантурі навчається 757 аспірантів, з відривом від виробництва - 516 та 241 аспірант - без відриву від виробництва, 25 докторантів.

Організаційно проводяться дослідження у складі НДЧ, до якої структурно входить 19 науково-дослідних лабораторій, Інститут франкознавства, Інститут славістики, Інститут літературознавчих студій, Інститут Європейської інтеграції, Інститут-асоціація регіональних екологічних проблем, Інститут історичних досліджень, Астрономічна обсерваторія та Ботанічний сад.

Конкурс на бюджетну форму навчання в Університеті зріс з 2,74 у 2000 році до 2,83 у 2001 році.

Найбільший конкурс в 2001 році був на спеціальності: переклад, англійська філологія, акторська майстерність, міжнародні економічні відносини.

Проведення тестування для випускників сільських шкіл дало змогу збільшити кількість студентів з сільської місцевості і зарахувати до університету близько третини сільської молоді від контингенту всіх зарахованих.

На перший курс зараховано 819 студентів із сільської місцевості.

Кількість абітурієнтів, які подали заяви на платне навчання, зросла з 1680 в 2000 році до 1972 в 2001 році, в тому числі кількість заяв на денну форму навчання зросла з 1133 в 2000 році до 1530 в 2001 році.

Всього зараховано на навчання понад 3,5 тис.осіб.

Останніми роками в університеті налагоджені наукові зв`язки з університетами інших країн. Це навчальні заклади Угорщини, Німеччини, США, Канади, Франції, Австрії, Бельгії, Великобританії, Росії, Чехії, Болгарії, Португалії, Румунії, Молдови. Особливо тісними є контакти з польськими навчальними закладами та науковими установами. Ефективними формами співробітництва науковців стали міжнародні конгреси, конференції, сесії, обмін викладачами для читання курсів лекцій, наукове стажування.

В 2000 році продовжено термін дії угод з університетом в м. Бельці (Молдова), Краківською Педагогічною Академією (РП). В цьому навчальному році за безпосередньою участю Університету утворено Європейський Колегіум Польських і Українських Університетів (м.Люблін).

В 2000/2001 навчальному році у закордонні відрядження виїжджали 825 співробітників та студентів Університету. Найбільше закордонних відряджень припадає на факультети: міжнародних відносин, іноземних мов, філологічний, історичний, географічний. Серед студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах світу, найбільше студентів факультетів міжнародних відносин та іноземних мов. Студенти географічного, історичного факультетів та факультету міжнародних відносин проходять навчальні практики в Польщі, Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії та Словаччині.

В 2000/2001 н. р. співробітники механіко-математичного, філологічного, хімічного факультетів, факультету міжнародних відносин і прикладної математики та інформатики працювали у вищих навчальних закладах Польщі, Колумбії, Франції, Швейцарії, Австрії на викладацькій роботі за контрактами. Відповідно до наданих Австрійським центром місячних стипендій 10 фахівців Університету відвідали вищі навчальні заклади Австрії, а за договорами між Львівським та Варшавським і Вроцлавським університетами, наукове стажування пройшли понад 48 співробітників Університету.

Влітку студенти факультету іноземних мов, міжнародних відносин працювали у літніх учнівських таборах в США. Значна кількість студентів брала участь в літніх мовних курсах.

Багато випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах США, Польщі, Німеччини, Австрії, Великої Британії, Франції.

Протягом 2000-2001 н. р. Університет відвідали понад 800 іноземців. Зараз в Університеті навчається 66 іноземних студентів та стажистів. У другому семестрі 2000/2001 н. р. на філологічному факультеті навчалися 11 студентів-україністів Варшавського та Люблінського університетів. На підготовчому відділенні для іноземних громадян навчалось 29 слухачів із 8 країн світу.

Щорічно за грантом американського уряду та сприянням Канзаського університету проводиться Літня школа для американських студентів, які проходять шеститижневе стажування з української мови та історії України.

Протягом 2000/01 навчального року в Університеті працювали 9 іноземних фахівців: Генріх Солвег (Німеччина), Гелда Зомер (Австрія), Аннет Нордлунд (Швеція), Родрігес Лінерас (Іспанія), Дамір Пєшорда (Хорватія), Марія Новікова (Білорусь), Труде Берг (Велика Британія), Чангзу Сонг (Корея), Маня Поссельт (Німеччина), які запрошені для читання лекцій на факультетах: іноземних мов, філологічному, міжнародних відносин.

У 2000-2001 н. р. Університет відвідали посли Бельгії, Бразилії, Греції, Румунії, Франції, США. Вони провели зустрічі, прочитали лекції для студентів та співробітників Університету.

Університет приймає активну участь у багатьох міжнародних освітніх програмах і проектах.

За вказаний період в Університеті проведено понад 30 міжнародних конференцій.

За десятиріччя незалежності України Львівський національний університет імені Івана Франка став одним із найпрестижніших закладів нашої держави, здобув високий міжнародний авторитет. Досягнення Університету були гідно представлені на ювілейній виставці “Україна. Десять років незалежності”. За участь у цій виставці Університет був нагороджений дипломом. Колектив працює для того, щоб Університет щороку ставав усе більшим науковим та освітнім центром держави.


28.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!