Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурна політика України як одна з важливих сфер діяльності держави
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурна політика України як одна з важливих сфер діяльності держави

Оголошення керівництвом СРСР перебудови і наростання національно-визвольного руху мали значний вплив на стан культури. Проголошення незалежності перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави

У схвалених Верховною Радою України на початку 1992 року “Основах законодавства про культуру” сформульовані основні заходи держави з питань культурного будівництва. Культура розглядається як один з головних чинників національного відродження, подолання соціально-екологічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин, що населяють Україну.

З перших днів незалежності стало відомо, що з її національним складом, широким спектром регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю духовно-культурне життя може функціонувати тільки на засадах плюралізму. Такий підхід гарантує кожній людині або соціально-політичній групі вибір ідеології, забезпечує гарантію прав людини, її свободу в духовному розвитку і задоволенні власних культурних потреб.

У другій половині 80х років творча інтелігенція стала стрімко втягуватися в суспільну діяльність. Активну громадську позицію зайняли творчі спілки, зокрема Спілка письменників України. На письменницьких форумах обговорювалися наболілі питання, багато уваги приділялося радянській історії, розкриттю злочинів сталінізму, говорилося про необхідність реабілітації жертв тоталітарного режиму.

Українські письменники, науковці, митці стали ініціаторами створення перших незалежних від КПРС громадських організацій – Народного Руху України, Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка, історико-просвітницького товариства “Меморіал”. Їхні представники увійшли до керівних органів практично всіх новостворених політичних партій. Громадянам надовго запам’ятаються сміливі виступи в стінах українського парламенту В.Яворівського, Д.Павличка, Р.Іваничука, В.Чорновола, О.Шевченка, І.Калинець. українська інтелігенція, діячі науки, культури не лише сприйняли політику перебудови, а й були тією соціальною групою, яка активно діяла з метою її розвитку та поглиблення.

Серед найгостріших питань суспільно-політичного життя другої половини 80-х років було питання про національно-мовний статус республіки. Завдяки гласності широкі кола громадськості усвідомлювали глибину деформації у сфері функціонування української мови корінного населення народу України.

До широкого загалу дійшли відомості, що в Україні є міста і навіть обласні центри, де немає жодної школи з українською мовою навчання – у Києві з 300 тис. учнів українською мовою навчалося близько третини. За цих умов офіційні структури вже не могли не зважати на активний рух громадськості проти дискримінації української мови.

Розробилися заходи щодо розширення мережі українських шкіл, збільшення випуску українських газет, передач по радіо і телебаченню.

Утвердженням державного статусу української мови було прийнято 29 жовтня 1989 року Верховною Радою України Закону “Про мови в Українській РСР”. Закон, забезпечуючи рівноправний розвиток мов усіх народів, що проживали на території України, створював умови для розширення сфери функціонування мови корінного населення республіки – українського. Серед найбільш принципових позицій закону – визнання української мови державною.

Такий статус української мови зовсім не принижує будь-яку іншу мову чи культуру інших народів, що мешкають в республіці. Поняття державності мови абсолютно не суперечить принципам гуманізації і демократизації суспільних відносин, утвердженню національної злагоди.

В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В літературно-мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм, що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі однотипного художнього відтворення суспільних явищ і процесів.

Зростала кількість масових культурно-просвітницьких заходів. Переважна більшість їх присвячувалась видатним датам історії українського народу. Вражаючим було святкування 500 річчя Запорозького козацтва в 1994 році, 400 років від дня народження Б.Хмельницького, проведення пісенних свят, літературно-мистецького свята “Пісенні джерела” на Волині, конкурси “Пісня року” в 1996-1998 роках. Політичну роль в активізації культурного життя відігравало присудження Державних премій ім.Т.Г.Шевченка. вони стали найпрестижнішими для діячів української культури.

За роки незалежності високих нагород, на жаль посмертно, були удостоєні відомі в Україні та за її межами митці – Б.Антоненко-Давидович, І.Багряний, І.Світличний, В.Маняк та Л.Коваленко. шевченківською премією була відзначена творчість П.Мовчана, Р.Лубківського, М.Жулинського, Б.Ступки, Н.Лотоцької та І.Чандея. серед нагшороджених творчі колективи України та зарубіжжя.

Високої нагороди були удостоєні і діячі естрадного мистецтва. Серед них незабутні В.Івасюк і Н.Яремчук (посмертно), В.Зінкевич, Т.Петриненко. лауреатами Шевченківської премії 1997 року стали відомий в Україні і світі художник І.Марчук – за цикл картин “Шевченкіана”, “Голос моєї душі”; режисер-постановник Л.Осика – за художні фільми “камінний хрест”, “Захар Беркут”; художниця Л.Семакіна – за цикл робіт “Високий замок”; поет П.Скунць – за збірник поезій “Спитай себе”; всесвітньо відомий оперний співак А.Солов’яненко.

Негативний вплив на розвиток науки справила загальна екологічна криза. Обсяги державних витрат щороку зменшувалася, а постійна тривала затримка виплат заробітної плати стало для вчених звичайним явищем, особливо для системи НАН України.

Жорсткі умови, в яких опинилося багато галузей господарства призвели до скорочення кількості відомчих науково-дослідних установ. Проте, і за цих складних умов українська наука продовжувала розвиватись. Найбільшого прогресу досягнуто в сфері гуманітарних наук, які свого часу особливо контролювались тоталітарною системою.

У кінці 80-х років – на початку 90-х біло створено чи відроджено ряд нових наукових закладів. це Інститут міжнародних відносин і політології, Інститут української археографії ім.М.Грушевського та інші. Це спияло вивченню нових тем, пошуку та введенню у науковий обіг документів та матеріалів українських та зарубіжних сховищ. У складі Київського університету було створено інститут українознавства, а у ряді вузів – кафедри.

Плідно працювали українські вчені у галузі точних та природничих наук. Вони як і раніше займають провідні позиції в матеріалознавстві, електрозварюванні, новітніх космічних технологій.

З усього вищесказаного випливає висновок, що роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України є дуже важливою. Адже культура – це один з основних принципів людської душі. Для істинно щасливого життя також потрібні мудрість і знання, але більше уваги ми повинні приділяти культурі, яку ми розуміємо як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя. Саме культура потрібна для вибору свого місця в житті і суспільстві.


28.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!