Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Розвиток української культури в період XIV—XVI ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток української культури в період XIV—XVI ст.

Своєрідний характер культурного життя України XIV—XVI ст. зумовлений тим, що народ з втратою державності, роз'єднаний державами-завойовницями і приречений виключно на роль виконавця чужої волі, був позбавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності

Починаючи з XIV ст., вся духовна енергія українського народу спрямовувалась на те, щоб довести свою життєвість, прив'язаність до традицій національної культури, її поступ перебував у зв'язку зі складними реаліями, що Іноді суперечили суспільно-культурному розвитку.

Людські взаємини, побут, православна віра, ще живучі елементи язичництва в XIV ст. визначали коло суспільних та культурних інтересів людей, вони жили за природним і церковним календарями, які точно регламентували будні, доповнюючи їх усталеними святами, ритуальними дійствами. Час був у руках Бога і князя, тому релігійна і світська влада, що нерідко складали одне ціле, розпоряджалися долею людини.

Навколишній світ був органічно поєднаний з життям селянина, і це відбилося на його побуті, мисленні, психології й творчості. Був світ добрий і світ чужий, лихий, який приносив людині хвороби, горе, завдавав їй кривди, і вона шукала порятунку у вірі, ліках, чарах. Церковні свята нерідко проводилися паралельно з язичницькими церемоніями. Календарний час співіснував з обрядами, що не завжди вписувалися в церковні догмати.

У XIV — XVI ст. споруджуються міста, зростає цехове виробництво, розвиваються різні види художньої творчості, ремесла, торгівля, пожвавлюються міжнародні, зокрема й мистецькі контакти. Княжі центри стають активними осередками різних форм культурного життя. В українському суспільстві ще з часів Київської Русі не пригасала жага до знань, до книги.

Центрами освіти були монастирі, єпархії, що дбали про розвиток письма, виходячи з потреб церкви. Вищого навчального закладу у XIV — XV ст. в Україні ще не було, хоча школи деяких монастирів, зокрема Києво-Печерської лаври, зажили міжнародного авторитету і прирівнювалися до університетських. У містах, де оселялися колоніями німці, поляки, вірмени, євреї, освіта підпорядковувалася місцевим інтересам — ремеслам, торгівлі, справочинству і опікувалася католицьким кліром.

Церква виступила в оборону руської мови. Свідченням цього є пам'ятки рукописної книжності. Основою освіти була книга, і українські прогресивні діячі не шкодували матеріальних статків і охоче комплектували бібліотеки з творів античних та європейських письменників, філософів, просвітителів. Книга в Україні була вельми шанована, на ній виховувалися різні прошарки освічених людей. Подарувати книгу храмові, замовити переклад твору — усе це вважалося справою честі. Книги охоче перекладали з інших, переважно грецької, потім латинської мов. Збереглися переклади з Біблії («Пісня пісень», «Євангеліє», «Апостол»), а також інших літургійних творів.

Центрами освіти і книгописання в XIV—XVI ст. були монастирі, зокрема Києво-Печерська лавра, Дерманський, Унівський, Зимненський та інші, що збирали під своїм дахом значні культурні сили — переписувачів літератури, художників, проповідників, музикантів, вчених'. В монастирях жили «книжники великі», тут укладалися чималі бібліотеки, переписувалися книги нові.

Київ був великим культурним центром, а його організуючим ядром — Києво-Печерська лавра, що згуртувала у своїх стінах освічених людей, розсіваючи зерна наукових знань і книжності.

У другій половині XV ст. Київ стає значним науковим осередком, про що свідчать численні твори з астрономії, медицини, фізики, логіки, які з'являються зусиллями перекладачів у Києві. Центр Київського князівства, він зберігав пріоритет у духовному єднанні слов'ян, цьому сприяли широкі торговельні зносини як із Сходом, так і з Заходом. У Києві діяли дві освічені громади — раббанітська та караїмська, що займалися перекладацькою діяльністю. Після нападу татар у 1482 р., коли дощенту було пограбовано усі святині міста, здавалося, що Київ більше не постане з руїн. Але невдовзі місто відродилося.

Українська література в XIV—XV ст. не мала сприятливих умов для свого розвитку, в наступні періоди на перший план виходить перекладна література, що пробуджувала патріотичні почуття у зв'язку із засиллям латинської культури. Полемічний запал виступів посилюється у збірках кінця XV — початку XVI ст.

Оригінальне письменство XIV ст. «перебувало в стані застою», це пояснюється характером компіляцій і наслідування, які спостерігаються у збірниках «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», «Златоуст», «Толкова Палея», «Четы-Мінеї», що містили чимало світських елементів.

Велику роль у становленні нової культури відіграло світське письменство, пов’язане з традиціями літописання, з розвитком руського права. Детально розглядаючи період зміцнення литовської династії в XIV ст., М. Грушевський окреслює суб'єкти українських впливів за часів литовської державності на землях України . «Руська віра», - зазначає видатний вчений,— ширилася між верхніми верствами Литви.., Норми державного права, хоч і змінені дальшою державною еволюцією, були перейняті в. кн. Литовським від Русі. Приватне й карне право в. кн. Литовського оперлося також на руськім, як показує порівняння Руської Правди з земськими грамотами в. кн. Литовського й Литовським Статутом.

Руська мова стала урядовою й культурною мовою в. кн. Литовського — мовою великокняжої канцелярії і урядів, праводавства й письменства взагалі навіть у чисто-литовських землях". Таким чином, політична зверхність Литви над Україною мала своєрідне культурницьке забарвлення, тобто була пройнята духом української культури.

У середині XVI ст. на українських землях зростає вплив реформації, її ідеї приваблюють польську шляхту, що прагнула обмежити привілеї церкви. У зв’язку з цим виникають пам’ятки, основним пафосом яких була полеміка з протестантським рухом та єрессю. Конфесійні суперечки мали своїм наслідком посилення уваги до національної культури, вони згуртовували українців на боротьбу з шляхетським пануванням.

Друкарські і мистецькі традиції славетного друкаря” книг перед тим невиданих” Івана Федорова належать до світових надбань національної культури, він заклав міцну основу для друкарства національної культури. він заклав міцну основу для друкарства в Україні, а разом з ним освіти та літератури. Гуманіст і просвітитель, людина високоосвічена, він дбав про розвиток української гуманістичної культури. Друкуючи у Львові “Апостола” (1574), І.Федоров спирався на свідоме високоосвічене середовище, що усвідомлювало значення рідної культури в боротьбі за зростання національної самосвідомості.

Визначне явище національної культури — народна пісенна творчість, витоки якої губляться у сивій давнині. У дохристиянські часи створено пісні річного календарного циклу, у яких відбито і трудові процеси, і звичаї та обряди, і пантеїстичні мотиви. Ці твори жили у пам'яті народній, міцно поєдналися із звичаєвістю, і церква була змушена визнати язичницький фольклор, пристосувавши його до потреб церкви. Так, народний обряд весняного пробудження узгодили із святкуванням Великодня, літній купальський — із днем Івана Хрестителя, зимові колядки і щедрівки — з Різдвом.

На XV — XVI ст. припадає розквіт українського епосу — дум, балад, історичних пісень. Думи — найвище художнє надбання народу, вони оспівали героїчну звитягу борців, етичні заповіти пращурів, трагічну і славетну долю рідної землі. Створені в гірку годину боротьби з турецько-татарськими загарбниками, з польським поневоленням, думи генетичне пов'язані із богатирським епосом Київської Русі.

Українська професійна музика XIV-XVI ст. представлена церковними творами, вона стояла на засадах візантійської відправи, проте «чужий» для загалу спів поступово асимілювався з місцевою фольклорною традицією.

Наприкінці XVI ст. виникає «великий» розспів, позначений розвиненим пісенним мелодизмом. Процес секуляризації церковної музики визволив професійне музичне мистецтво з релігійних лабет. У XVII ст. знаменний розспів поступається місцем акапельному співу — сповненому емоційної наснаги партесному багатоголоссю, що увібрало і церковну, і світську тематику.

У XIV — XVI ст. склався розмаїтий музичний Інструментарій ударних (бубон, барабан, тулумбаси), духових (сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, труби, бугай, коза, ріг), струнно-щипкових (кобза, бандура, тсрбан, тримба), а також скрипка, басоля, цимбали, ліра.

У XV — XVI ст. починає побутувати одна з ранніх форм музичного театру — вертепна драма1. Є свідчення про театральні вистави, що розігрувалися в XV ст. на площах скоморохами та дотепними комедіантами. Театралізація обрядових і хороводних пісень («Маланка», «Весільне дійство», «Коза» та ін.) — це зародки майбутнього національного музичного театру. Проте вертеп, який увібрав, синтезував слово і наспів, інструментальну музику, акторську гру, сценографію, пантоміму, лялькову виставу, став тим національним грунтом, на якому зростав згодом театр.

Архітектура і будівництво XIV — XVI ст. підпорядковувалися завданням оборонної політики і були пов'язані з характером укріплення міст та стратегічно важливих осередків, де сходилися промені економіки і торгівлі. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва, поступово визволяючи їх від феодально-католицької деспотії.


27.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!