Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини

Як людське творіння культура перевершує природу, хоч її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Діяльність людини не дається природою, хоч і пов`язана з тим, що природа дає сама собі

Природа людини, що розглядається без цієї розумової діяльності, обмежена тільки здібностями чуттєвого сприйняття і інстинктами або ж розглядається в стані запліднення та недорозвинутості.

Людина перетворює і добудовує природу. Культура - це формування і творчість. Протиставлення “природа і людина” не має виняткового змісту, так як людина в визначній мірі є природа, хоч і не тільки природа... Не було й нема чистої природної людини, за словами П.А. Флоренського.

Протилежністю культурної людини є зовсім не природна людина, а варвар. Ніякої природної людини не існує. Є лише людина культурна або варвар. Від початків до кінця історії, є й буде тільки “людина культурна”, тобто “людина, творець”.

Однак, оволодіння зовнішньою природою само по собі ще не є культурою, хоч це одна з її умов. Опанування природи означає оволодіння не тільки зовнішньою, а й внутрішньою, тобто людською природою, на що здатна тільки людина. З цієї точки зору культуролог А. де Бенуа дає означення культури: “Культура - це специфіка людської діяльності, те що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людини культури, появу її на арені історії слід розглядати як феномен культури. Вона глибоким образом спряжена з сутністю людини, є частиною визначення людини”. Людина і культура нерозривні, подібно рослині і ґрунту, на якому вона росте.

Людина зробила перший крок до розриву з природою, почавши будувати на ній свій світ, світ культури, як подальший щабель у світовій еволюції. З другого боку, людина є єдине кільце між природою і культурою.

Культура - це природа. Яку “перетворює” людина стверджуючі засобом цього себе в якості людини, їх протиставлення завжди несе збитки гідності людини. Вона - єдина істота, здібна до неперервного новаторства.

Людина - унікальний творець історії, що надає їй змісту через регулярну зміну символів. Для людини, культура первинніша від природи, історія первинніша від біології. В літературі радянського часу протиріччя між природою і культурою вирішується через категорію діяльності. Багато вчених відмічають, що культура як феномен, стала можлива тільки завдяки здібності людини, як діяльності. Тоді культура - це результат всього людського життя.

Але такий тезис потребує критичної оцінки. Справа в тому, що розширене тлумачення діяльності як подоснови культури не дає можливості виявити специфіку культури як феномена. Чи можливо у цьому контексті співставити культуру і суспільство. І те і друге є продукт людської діяльності. Але ці феномени не тотожні.

Культура не може існувати без людини: він її створив. Що при цьому його надихало? Бажання затвердити себе у природі в якості господаря, здібне змінити обдаровання? Намагання перебудувати природу? Несвідома гра творчих сил, здібних безмежно розгортати свій потенціал? Як тількі виникає питання: ради чого? - людська активність виявляється зовсім не однаковою по власній націленості і джерелам.

Не всяка діяльність народжує культуру, а тільки та її частина, яка носить сакральний характер і пов`язана з відшуканням змістів, що вичитуються в бутті. Щоб збагнути таємницю культури, необхідно вийти за її межі і відшукати критерії, які знаходяться поза нею. Людина далеко не завжди відповідає на питання призначеності буття і своєї особистої долі. Діяльність людини різноманітна, можна вказати на такі дії людини, які спряжені з напруженим творчим актом, проривом у новий духовний простір, розкриттям змісту оточуючого. Це і є культура. Але є й такі артефакти, які не містять у собі сакрального змісту, не народжують горіння людського духу.

У людській діяльності багато що народжується вперше як виявлення змісту. Але багато служить процесу тиражування знайденого колись. Між краном і храмом - велика різниця. Храм - це ієрархічність буття, щось, що стоїть над людиною, над його людськими потребами.

На думку П.А.Флоренського не створення знарядь праці виступає в якості існування культури. І справа не в тому, що природа знарядь інша. Створення корисних для людини речей набуває сакральний, тобто культурний зміст, тількі тоді, коли знаряддя розглядається, як проекція позатворчих недр людської істоти, і все його власне емперічне буття - тіло, її духовне життя. Зміст палкі, молота, насоса не розглядається безпосередньо. Творчість розуму виявляється у виробництві речей. Зміст яких не явний. Це виробництво символів, тобто створення культури.

Діяльність людини багатопланова. В одному випадку вона породжує культуру, а в другому дещо інше: форми соціальності, цивілізації і т. д. Далеко не завжди людська активність пов`язана з поривом в області духу. “Друга природа” включає в себе акти копіювання, відтворення. Людина, яка винайшла колесо, - творець культури. Робітник, який робить це колесо на конвейєрі - людина цивілізації.

Людина як продукт культурної еволюції

Специфіка людини як продукту культурної еволюції є фокусом визначення своєрідності культури та її закономірної необхідності на шляхах здійснення універсального процесу еволюції природи.

Виявлення особливостей людини та способу її буття зобов`язує до розгляду цього феномена в системі універсуму. Як підкреслював Тейяр де Шарден, у процесі самопізнання людина не може цілісно осягнути ні себе поза людством, ні людства - поза життям, ані життя - поза універсумом.

Таке бачення з`ясовує той факт, що людина - не статичний центр Всесвіту, який виникає водночас і раптово. Людина - продукт складного, досить тривалого еволюційного процесу, що не обмежився формуванням її як природної, біологічної істоти. Біологічні якості та закономірності людини як живої істоти є лише частиною того природного, що втілено в ній. За даними сьогоднішньої науки, людина є вищим синтезом усіх сил саморозвитку матерії у Всесвіті.

В цьому розумінні вона - не тільки біологічна чи соціальна істота, а, до певної міри, і космічна. Ще В.І.Вернадський наголошував, що людина повинна розуміти те, що “вона не є випадкове, незалежне від довкілля - біосфери чи ноосфери - вільно діюче природне явище. Вона - неминучий вияв більшого природного процесу, який закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років”. Таким чином, у людині вбачається вісь та вишина еволюції, в процесі якої антропогенез вінчає собою космо- та біогенез. Але це не означає закінчення еволюційного процесу. Адже з появою людини в системі універсуму з`являється нова світотворча сила, з котрої розпочинається новий етап еволюції.

Людина - продукт двох типів еволюції. За розгляду як представника ссавців та вищих приматів, її потрібно вважати продуктом біологічної еволюції. Однак людина більшою мірою і продукт еволюції культурної, бо ті суттєві ознаки, що відрізняють її від тварини, є результатом саме цього етапу еволюції.

Однак парадоксальність феномена людини проявляється вже на рівні її біологічного становлення у відхиленнях від загального механізму. Так, мінливість та спадковість, які належать до загальних законів універсального еволюціонізму, при формуванні людини принципово змінюються за змістом, набуваючи характеру “надорганізмових” процесів її розвитку, стаючи засобами формування культурної конституції людини.

Тільки у людини генетичні зміни в мозку та центральній нервовій системі привели до більш радикальних, ніж у тварин, змін поведінки. Розум - еволюційне досягнення саме людини, що дає їй докорінну перевагу над іншими тваринами. Людина - єдиний носій свідомості, котрий досяг ступеня думки. З моменту переходу порога думки еволюційний розвиток її починає виходити за фізіологічні межі.

Коли для перших представників гомінідів типовим є реалізація в життєдіяльності законів біогенезу, то вже Homo sapiens став тим щаблем антропогенезу, де класичний механізм біогенезу, природного відбору починає “відмовляти” і перебудовується. Включається механізм культурної еволюції, який радикально змінює можливості людської істоти щодо пристосування: межа (щоб не сказати - прірва) між природним і людським буттям виявляється абсолютно чітко, розщеплюючи цілісність природи на субстанційно тотожні, але різко відмінні реалії за способом, типом та ритмами існування.

Увесь цей процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько двох з половиною мільйонів років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6. млн років), завершився появою Homo sapiens (35—40 тис. років тому).

Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту - на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку. Розпочинається найбільш стрімкий та найбільш значущий етап еволюційного процесу, де людина продовжує своє вдосконалення за рамками біологічно-природного обмеження у сфері культурно-духовного саморозвитку. Якісна відмінність духовно-культурного виміру сучасної людини та біологічно-морфологічно однакового з нею кроманьйонця є найкращим доказом значення та можливостей культури як різновиду еволюції.

З переходом до виробничої діяльності по виготовленню штучних знарядь праці, до наслідування через передання знань необхідної для виживання інформації, до використання мови як засобу негенетичного кодування цієї інформації та спілкування, із освоєнням соціальних стосунків в організації свого існування людина включилася в нову стадію еволюції, де рушійними силами стали колективні творчі можливості людства, яке існує та розвивається засобами культури.

Людина як продукт цих стадій еволюційного процесу є “точкою перетину”, яка поєднує культуру та природу поза їх різноякісністю. Природа і є тією першоосновою, на якій розвинулася людина. Вона знаходиться не лише “поряд”, а становить саме її буття.

У той же час культура - це існування буття в його людській специфіці яка виділяє людську істоту з безпосередньої тваринної залежності від природи. Саме завдяки культурній еволюції людина придбала і вдосконалила свої найхарактерніші риси та властивості пристосування і виживання в навколишньому світі. Творячи культуру, людина постійно спонукується на подальший саморозвиток, а також стає силою розвитку природи. Досягши в культурі опосередкованого опанування фундаментальними засадами свого існування, людина хоч і виробила засоби підпорядкування природно-необхідного своїм потребам, однак остаточно не вивільнилася від нього, не стала поза природою.

Навпаки, як продукт природи, що займає найвищий щабель у природній ієрархії завдяки володінню силою розуму в творенні свого буття та буття природи, людина ще тісніше пов`язана з природним універсумом мірою відповідальності за перетворення, які вона привносить у нього. Навіть поза усвідомленням своїх обов`язків як носія величезної творчої, але водночас і руйнівної сили, людина пов`язана з природою у своєму фізичному існуванні, що потребує гарантій стабільності та надійності у стихії природного середовища. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна.

Отже, за всієї відмінності у формуванні культури як засади людського буття, постійно простежується необхідність співвідносити її з природою. Вєсь досвід історико-культурного буття людства свідчить, що культура не може розвиватися всупереч своїй субстанційній основі - природі. Але, з іншого боку, простежується, особливо у зв`язку з радикалізацією людського активного втручання у природні процеси, зворотна залежність.

Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. З кожним кроком у розвитку людських діяльних можливостей вона чимраз більше залежить від рівня розвитку культури, від її здатності до відповідної взаємодії з природними силами, від рівня свідомості і відповідальності людського ставлення до неї. Відповідно до цієї залежності якість взаємовідношення людини та природного універсуму стає показником рівня розвитку культури, її типологічних різновидів.

Можна сказати і по іншому. Якщо культура і є те, що складає сутність людського буття або, хоч, те, що відрізняє людське буття від усякого іншого, або сама є способом або функцією цього буття. В останньому випадку буття завжди буде виступати для людини як людське буття. У цьому і криється основа онтологізації феномена культури, розгляд її попереш за все як реальності людського світу.

Ототожнення людської і культурної реальностей приводить до висновку: культура є дещо людське у людині, а людина є людиною так як вона опанувала світ культури. Або: людина є мірило наявної культури, а культура, в свою чергу, є критерієм розвитку людини. Тому ототожнення культурної і людської реальності дає дуже сумнівне знання. Питання про те, що в людині є людським, дає лише одну відповідь - все. При чому ця відповідь є універсальною, що стосується кожного окремого індивіда, і людського роду. Універсальність же однозначної відповіді і є викладенням проблеми. Або як писала Урсула Ле Гуін: “Коли знаєш відповідь, тоді і питання не існує, а якщо відповіді не має, тоді і питання не повинно існувати”.

Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне “Я” немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки склянки. Тільки від густини і в`язкості цієї рідини залежить, чи встигне вона до свого затвердіння - в аналогії - до становлення з “Я” особистості - повністю прийняти форму склянки, або ж в ній залишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського “Я”, від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.

Гегель говорячи про розвиток “абсолютного духу”, вказував на щаблі релігії, мистецтва, філософії. Це найважливіши форми духовності, без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це “три кити” культурного розвитку і саморозвитку. Взагалі до сфери духовної культури належать всі форми суспільної свідомості - політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, національна.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Духовність виявляється на двох рівнях - загальному і особистісному. На суспільному рівні вона виявляється у знаннях, теоріях, ідеях, моральних якостях і освіченості населення. Духовність суспільства виявляється у формах суспільної свідомості - філософії, релігії, науці, моралі, мистецтві.

Духовність особистості - це духовний світ окремої конкретної особи, її погляди, уявлення і настрої. Її особливості визначаються конкретними обставинами життя людини, її місцем в системі суспільних відносин, рівнем освіти, вихованням, набутим життєвим досвідом. Духовний світ людини за своїм характером соціальний. Кожна особа є представником певної соціальної групи, нації, народу і виступає як продукт суспільних умов. Український філософ Д.Донцов писав: “Чи селянська культура не має права на існування?

Ніхто їй того заперечувати не буде. Селянська культура може бути по своєму багата і стародавня, але тим не менше лишиться вона селянською себто культурою нижчої верстви, яка сама звичайно шукає взірців у культурі панській, а не навпаки. Селянська культура, культура провансальця, гуцула, або баска існувала і існуватиме, але трагедія нашого часу в тім, що наша інтелігенція намагається з культури підрядної кляси, з принципів рідного провансальства зробити орієнтаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї “формуючу засаду для культури людини взагалі”.

Роль культури у творенні людської духовності полягає в постійному творенні, відтворенні і збільшенні матеріальних і духовних цінностей, в активному використанні культурних надбань для духовного розвитку суспільства і людської особистості.

Недарма у відомому творі “До кобзи” П.Куліш закликає український народ повернутися до культури. Пише “до сім`ї культурників вертайся”. Він вважає що культура має великий вплив не тільки на мистецтво, а насамперед на людину “землероба”.

Людина як творець культури

Як ми зазначили вище, культура має антропологічні виміри. Людина є мірою культури і в її творенні, і в суспільному функціюванні. Адже кінцевою метою культурного розвитку виступає світ людини, або “друга природа”, яка будується самою людиною. Антропологізм культури означає, з одного боку, процес людинотворення, а з іншого - творення культури “за образом і подобою” людини. Творча людина - наче та квітка, з якої культура започатковується і розвитком якої завершується.

Творчість - то генерування нового, породження у муках і насолоді праці матеріальних і духовних цінностей. “Митець також людина. Він так само родиться, живе і виховується як інші люди”- писав В.Вінниченко. Але творча людина ламає повсякденні стереотипи діяльності і бачення світу, доходить до відкриття нестандартних унікальних способів пізнання, виробництва, дозвілля. Успадковуючи певні алгоритми людського буття, вона створює небачені досі форми життєдіяльності, - поліпшує, оптимізує навколишнє середовище і свій власний світ. Творчість є сутністю, “родовою” силою людини. На відміну від тварин, які лише споживають, людина виробляє. Суспільне виробництво є виробництвом і самої людини і її творчих здібностей.

Отже, творчі здібності мають суспільну природу. Вони виникають і формуються у процесі суспільного становлення людини. Творчість - це найвища форма людської життєдіяльності, що зароджується у трудових процесах, при активному функціюванні мислення і почуттів.

Якими б не були внутрішні механізми творчості, всі вони потребують здатності людини переступати межі досвіду, прориватися у невідоме. У сучасній теорії творчої діяльності цей феномен визначається як трансгресія, тобто прорив, злет, стрибок реальності. Трансгресія - це рішучий крок від однієї міри речей до іншої, від банального до геніального.

Це свого роду “злочин” проти здорового глузду, пересічної повсякденності. Цікаво, що французький імпресіоніст Дега колись напівжартома зауважив, що художник повинен писати свою картину так, як злочинець справляє злодіяння. Адже у творчості порушуються норми і канони, переступається межа дозволеного. Яскравими прикладами такої творчості є М.Коцюбинський, М.Гоголь, Л.Толстой, Ф.Достоєвський. Хосе Ортега-и-Гасет писав: “Поет починається там, де людини вже нема. Доля останньої - жити своїм людським життям, доля поета - творити те, що не існує”.

Роль особи у творенні культури полягає відтак у здатності мислити не так, як інші, “плисти проти течії”. Всім здавалося, що паралельні прямі не перетинаються, але Лобачевський створив свою теорію “Неевклідову геометрію”, де паралельні прямі завжди перетинаються. Теорія відносності Енштейна у своєму роді теж перевернула світ.

Мірою творчої особистості є талант, коли вдача приходить не з зовні, як подарунок фортуни, а з середини, як подарунок душі. Талант - то цілий комплекс творчих здібностей людини, особливе поєднання інтелектуальних, емоційних і вольових якостей, яке дає змогу творити у певній сфері життєдіяльності. До таланту належать як “загальні” здібності (розумові, почуттєві, естетичні), так і часткові, спеціальні (математичні, музичні, конструкторські тощо). Талановита людина відрізняється знанням своєї справи, високою майстерністю її виконання. Найвища ступінь обдарування, особистісна репрезентація здібностей усього людства складає сутність геніальності.

Видатні творці культури з`являються у будь-які часи і у всіх народів. Кожна сфера матеріального та духовного виробництва потребує таланту, творчої ініціативи. Багато технічних, архітектурних, художніх па`яяток культури створено невідомими нам майстрами, щирими представниками народу. Неможливо уявити історію української культури без імен Г.Сковороди, Т.Шевченка, Л.Українки, М.Грушевського, І.Франка, М.Лисенка, І.Гулака-Артемовського, І.Яблонської, О.Довженка. Всі вони творили в ім`я народу і заради народу.

У твори мистецтва вкладається вся сила ідеалів та пафосу епохи. Творчий пафос митця закарбовується в душі глядача, слухача, читача. Поглиблюється естетичний і соціальний досвід людини, який стає джерелом натхненної праці.

Головне полягає в тому, щоб саме буття людини стало творчим, насиченим пошуком, знахідками, відкриттями. Найкращий спосіб розвинути свої творчі здібності - це творити культуру, засвоювати і утверджувати культурні цінності у всіх сферах суспільного і особистого буття.

Сучасна філософія поставила питання людини і культури дуже близько. Так як проблеми людини і культури дуже тісно пов`язані в повсякденному житті, у всіх сферах людської діяльності. Тому сучасна філософія “вийшла з берегів” філософії на широке поле сучасної культури. А перш за все в такій важливій і необхідній сфері діяльності людини як сфера цінностей. От чому сучасні філософи приділяють велику увагу вивченню етики, естетики, права і держави, релігії і науки, антропології, етнографії, психології, педагогіки, літератури і мистецтва.

Сучасні філософи - люди культури в самому високому значенні цього слова. Багата світова культура притаманна їм органічно: вона їх ґрунт, середовище, повітря, вони в ній росли, виховувались, жили і вмирали. Вона пронизала все їхнє життя і всю їхню творчість. Тому нічого немає дивного в тому, що питання культури знаходились і будуть знаходиться у центрі їх уваги: на культуру вони покладають свої надії і уповання, з нею вони пов`язують долю людства. Цінності культури для них завжди були і залишались вищими цінностями. Цим і пояснюється широка увага до питань культури взагалі. Всі ми повинні розуміти що з ретроспективи народжується перспектива, з історії - теорія, з традицій - справжнє новаторство. Отже культура - це наше майбутнє.


26.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!