Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Дослідження арабської культури та її поширення Ігнатієм Крачковським
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Дослідження арабської культури та її поширення Ігнатієм Крачковським

Культура сходу є дуже цікавим об’єктом дослідження. Великої уваги заслуговують арабські твори з математики і астрономії. Не менш цікавою є й література. Академік Ігнатій Крачковський є одним із найвідоміших сходознавців-арабістів

Одним із перших європейських дослідників Близького Сходу був французький монах Герберт де Оріяк (938–1003 від Різдва Христова), який навчався у Андалусії — у містах Севілья (Іщпілія), Кордоба та ін. Він заслужив слави як найвідоміший знавець арабської мови, алгебри, геометрії й астрономії. Зважаючи на знання, досвід і виняткові особисті якості де Оріяка, його було обрано всесвітнім архієреєм (під іменем Сильвестра Другого). Сильвестр II став першим французьким Папою. За час правління він наказав заснувати арабські школи: одну — у Римі, другу — на півдні Франції, у Раймсі.

Невдовзі було відкрито подібний навчальний заклад у Шартрі. Вважається, що впровадження у тогочасних навчальних закладах занять, присвячених фізичному вихованню, — його заслуга. Також він поширював у Європі перекладені з арабської мови твори з математики й астрономії.

Іншим визначним тогочасним ченцем-арабістом був Адлер Ауфбас. Він народився 1070 року, навчався в Андалусії, Єгипті, Лівані, Єрусалимі й Греції. Вивчав природничі, математичні науки, астрономію. А після повернення до Англії його було призначено вчителем для принца Генрі, який невдовзі став королем Генрі II. Науковець також відомий завдяки дослідам з вимірювання швидкості світла й звуку, а ще завдяки досконалому знанню арабської мови й культури.

Він писав у книзі «Природні проблеми»: «Я, та мій керівник (розум), черпали знання від арабських устезів. Ні не ті знання які отримував ти, засліплений проявами влади, що тримає тебе в шорах і веде людину, ніби якусь тварину, невідомо куди і невідомо навіщо. Людина була наділена розумом, щоб розрізняти між правдою та брехнею... ми повинні уповати на розум, а потім дивитись, хто нами керує...».

Цей науковець залишив по собі чимало перекладів з латинської (математика, астрономія), також, переклав за участі Іоганна у Севільї чотири книги Абу Маащара альБахла і написав твір «Арабські науки», який було надруковано в 1472 році.

Філософи тієї епохи користувалися здобутками арабської цивілізації. Так, Фома Аквінський, (1225–1274) виходець із благородної німецької сім'ї, вивчав Ібн Рушда, і перебував під впливом ідей Авіцени, альГазалій, Ібн Меймуна та інших арабських філософів.

Праці згаданих європейських мислителів відіграли неабияку роль у міжкультурному обміні, в історії науки. Деякі переклади з арабської на латинську, взагалі втратили історію походження і побутували як західноєвропейські.

Але зусилля сходознавців не обмежувались лише перекладом і публікацією текстів, вони концентрувалися на вивченні арабської спадщини в цілому, у її різноманітних проявах. Вони вивчали певні періоди розвитку арабської цивілізації, культурні взаємовпливи; займалися компаративістикою культур Сходу і Заходу, засновували видання, журнали, присвячені орієнталістиці: «Журнал королівського азійського товариства» (Лондон, 1823 рік), «Східний німецький журнал» (1847 рік).

Постійно відбувалися засідання, конференції, на яких обговорювалися проблеми арабської культури, серед учасників були й визначні науковці Сходу. Будувались Ісламські культурні центри, бібліотеки. Колекціонуванням і вивченням арабських пам'яток займалися такі структури як Національна бібліотека Парижа (заснована 1654 року), Бібліотека британського музею (створена 1753 року), де зберігаються найбагатші зібрання цінних рукописів у Європі. Чимало творів мають у розпорядженні бібліотека Ватикану, Лейденська, Берлінська, Ленінградська, Кембриджська та інші книгозбірні.

Разом з тим, орієнталісти були зацікавлені у визнанні їхніх здобутків в університетах, у здійсненні підготовки молодих науковців, вивченні східних мов і літеранури на відповідних факультетах, які зокрема було відкрито в Сорбоні (Париж, Франція), Лейден (Нідерланди), Оксфорд та Кембрідж (Англія). У європейських університетах викладами відомі арабські професори, такі, зокрема як Шейх Хусн Тауфік аль-Адль, виходець аль-Азгару, він викладав арабську мову у східній школі Берліна упродовж п'яти років. Потім зайняв посаду викладача арабської мови у Кембріджі, згодом став членом Королівського товариства у Лондоні, де взагалі не було іноземців, крім нього. Помер 1904 року, був похований у Єгипті.

Серед найбільш відомих сходознавців минулого століття слід згадати Карла Брукльмана з Німеччини (1868–1956), Асіфа Бальсійоса з Іспанії (1871–1944), з Англії — Фріца Кранко (1758– 1838) та інших. Одним із найвідоміших сходознавців-арабістів є академік Ігнатій Крачковський (1883–1951).

Народився у місті Вільно (Вільнюс). Його батько був директором Учительського інституту. Згодом родина переїжджає до Ташкента. Чи не першим, що закарбувалося в пам'яті дворічного Ігнатія, були східні краєвиди, мечеті, базари. Інтерес до вивчення арабської мови, східної культури Крачковський виявив ще у дитинстві. Сам почав вивчати східні мови. Студіював їх і після повернення до Вільнюса — батька було призначено директором тамтешньої бібліотеки й головою археологічного товариства.

У 1901 році Ігнатій Юліанович втупив на східний факультет Петербурзького університету, який закінчив 1905 року «за арабсько-персько-турецько-татарським розрядом».

Під час студій він познайомився з багатьма східними науковцями, такими як Шейх Мухаммад Айад Тантаві Єгипетський, на якого Крачковський неоднаразово посилається у працях і листах. На нього справили вплив зокрема й ліванські професори: Фадлю Аллах Суруф і Різк Аллах Хассун, Антуан Хащаб.

У 1908 році для вивчення арабської мови і ще деяких мов його в складі наукової експедиції було скеровано на Схід. До 1910 року він живе у Сирії, Лівані, Єгипті й Палестині. Відвідує бібліотеки, інститути, зустрічається з вченими, від яких переймає досвід і знання. Згодом він написав книгу, що її переклали на арабську під назвою «З арабськими рукописами. Сторінки спогадів про книжки та людей», де розповів про перебування в арабських країнах, рідкісні рукописи, про роль книжок у розвитку арабської мови, про людей, з якими він познайомився, оповів про власні наукові здобутки, згадав теплим словом і єгипетського викладача Тантаві. Слід зазначити, що ця книга, видана російською мовою ще 1943 року є дуже цінною.

У 1910 році він стає приват-доцентом Петербурзького університету, у 1915 — магістром східної словесності. Від 1929 року він — професор, а через рік — доктор філологічних наук, дійсний член Академії наук (він працював науковим співробітником Азійського музею, згодом — завідувачем арабського кабінету Інституту сходознавства).

Він займався арабською літературою, сучасною та старою, дуже багато писав про неї. Про свої праці висловився так: «Що стосується моїх наукових збірок, які я почав писати з 1904 року, то всі вони присвячені арабській літературі, переклади, дослідження, пояснення, критика, зауваження, — 1921 року мав приблизно двісті надрукованих статей».

Як згадує професор Нажіб аль-Акікій: «Збірки, переклади, критика і статті Крачковського загалом налічують чотириста п'ятдесят назв».

Слід згадати такі твори Ігнатія Юліановича: «Поетична творчість Абу-ль-Атахії (бл. 750-825)» (1908 рік), «Довгі новини Абу Ханіфа аль-Діннурі» (1912), що над нею почав працювати викладач Крачковського, російський сходознавець Гаргас, «Риторика й поетика Абда бну аль-Муатазза» (1935 рік) та інші.

Визначне місце серед головних праць Ігнатія Крачковського займає «Географічна історія арабської літератури». Ця книга вийшла вже по смерті науковця. Ії, у перекладі арабською мовою професора Салах Аддін Усман Гащіма, було опублікувало культурним управлінням Ліги арабських націй 1963–1965.

Як писав Крачковський в своїх щоденниках: «Рукописи зближують людей. Занурення в них схоже на знайомство з природою та її розуміння. Так розширюються знання людини, і ці знання роблять з людини учасника великого руху прогресу всього людства на культурному шляху. Рукописи, як природа, мистецтво, повинні бути скарбом для всіх людей, які розуміють і відчувають їх. Рукописи повинні бути доступними для вчених, а люди, наділені даром та любов'ю до них, повинні зберігати ці здобутки.

Науковцям не слід бути, як скупий лицар, адже ми побачимо, як рукописи стають причиною розбрату, як вони створюють перепони між людьми і стають інструментами утисків. Отже, науковець має перемагати труднощі і долати випробування у цьому швидкоплинному житті, не змінюючи руху своєю дорогою. Ми повинні пам'ятати, що всі на цій планеті — тільки гості, а наука — вічна, постійна, завжди потребує руху вперед, прогресу, і для неї неважливо, хто бере участь у її зміцненні і просуванні».

Література

1. Махмуд, Мохаммад Чанахі. Вступ до поширення арабської культури, — Каїр, Єгипет, 1986.

2. Крачковский И. Ю. Над арабскими рукописями. Листки воспоминаний о людях и книгах, — М.–Л., 1946.

3. Крачковский И. Ю. Избр. соч. В 6 т. — М.–Л., 1955–1960.


25.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!