Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Спрацьовування принципу справедливості в біоетиці
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Спрацьовування принципу справедливості в біоетиці

Ідея справедливості – одна з найголовніших ідей, які регулюють людські відносини. Різноманітні визначення справедливості, які існують в моральній філософії; дещо полегшують, але й дещо утруднюють розуміння принципу справедливості

Ще легендарний китайський мудрець Лао Цзи зазначав: “... Де з’являється після втрати дао; людяність – після втрати де; справедливість – після втрати людяності; ритуал – після втрати справедливості”. Що ж стоїть за поняттям справедливість, які її критерії і яке практичне застосування цього принципу у біоетиці?

Якщо три попередні принципи (“не нашкодь”, “чини добро”, повага автономії) відносилися до біоетичних ситуацій, в яких наші рішення, дії, оцінки стосувалися когось одного (пацієнта), то принцип справедливості охоплює різних людей і навіть різні соціальні групи.

Біоетика дає значно вузьке, але разом з тим значно строге визначення принципу справедливості. Його можна сформулювати так: з усіма необхідно обходитися однаково неупереджено і давати кожному те, що йому належить. Таким чином можна відмітити дві найістотніші ознаки справедливості – неупередженість і розподільність.

Більшість теоретиків моральної філософії визнають неупередженість головною ознакою справедливості, бо вона вимагає від нас здатності мислити з позиції цілого, абстрагуючись від впливу часткових цінностей і інтересів. Російський філософ А.Ільїн писав, що “справедливість полягає у неупередженому предметному урахуванні, визнанні і охороні кожного духовного суб’єкта в усіх його суттєвих властивостях і слушних претензіях”. Неупередженість встановлює рівність всіх перед встановленими у суспільстві нормами і вимагає однакового ставлення до всіх, “не дивлячись на лиця”. Тобто неупередженість містить в собі наступний критерій справедливості – рівні повинні розглядатися рівно, а нерівні – нерівно.

Але тоді , в якому значенні справедлива нерівність? Чи для досягнення рівності необхідно звести до мінімуму нерівність людей? Сучасний індійський філософ Дая Крішна вважає, що “сама спроба усунення нерівності приречена на провал, не тільки тому, що багатоманітність є самою природою реальності, але і тому, що така спроба поєднана з насильним порівненням нерівних, а це тягне за собою нерівність між тими, хто примушує, і тими, кого примушують.

На думку П.Д.Тищенка, існують дві умови, які можуть виправдати нерівність. Це:

  • якщо нерівність є життєвим наслідком неупередженого застосування однакових мірил для оцінки (догани чи нагороди), конкуруючих між собою і в суспільстві індивідів, які мають нерівні здібності, таланти, можливості (Тобто справедливість є нерівність, яка виникає в результаті чесної конкуренції);
  • якщо нерівність визнається стійким мірилом як істотна відмінність людини. У будь-якому суспільстві виділилися окремі групи людей, котрі нездатні конкурувати на рівних з іншими внаслідок незалежних від них обставин (наприклад, діти, пристарілі, інваліди).

Іншою (крім правила неупередженості і рівної відплати рівним, а нерівної – нерівним) ознакою справедливості є правило пропорційної розподільчої відплати. Теоретично її обґрунтував Аристотель: “Пропорційність припускає щонайменше чотири члени: А так відноситься до В, як Г до Д. Наприклад, є пропорційна (рівність) в тому, що той, хто має більшу власність, робить більший вклад, а той, хто має меншу, – менший вклад, і так само в тому, що той, хто доклав багато зусиль отримує більше, а, той, хто доклав менше – менше”.

Пропорційно-розподільча справедливість має велике значення для біоетики, оскільки тут мова йде про “справедливе розподілення або певного ресурсу (фінансів, кваліфікованих спеціалістів, медичного обладнання і препаратів і т. п.) між тими, хто його потребує, або тягар затрат і витрат, які виникають при здійсненні певних соціально необхідних заходів. Основною проблемою, як вірно зазначає Б.Т.Юдін, стає проблема: яким повинен бути критерій розподілення.

Для цього необхідно визначити критерії справедливості. Найвідомішим є наступний критерій: “рівні повинні розглядатися рівно, а нерівні повинні розглядатися нерівно”. Цей критерій називають елементарним або формальним. “Елементарний і мінімальний він в тому значенні, що всі інші є більш складними і більш розгорнутими. Формальним його вважають, оскільки він не дає ніяких уточнень чи пояснень, які б дозволили встановити, в якому саме відношенні, об’єкти або люди, що порівнюються, необхідно розглядати як рівних”.

Цей критерій справедливості важко заперечити, адже буде несправедливо, якщо рівні отримають нерівну відплату, або, якщо нерівні отримають нерівно. Але в реальних біоетичних ситуаціях одного критерію буде недостатньо, те, що в одній ситуації буде справедливим, в іншій вже не буде таким. Крім того суттєвою причиною конфліктів між людьми щодо розподілу тих чи інших ресурсів є відмінність у розумінні справедливості. Тому розглянемо найважливіші сучасні концепції справедливості.

Справедливість як риса характеру. Дана концепція розгортає розроблену Аристотелем теорію доброчесностей. Згідно якій доброчесність – це сформована в результаті виховання і навчання схильність душі (риса характеру) людини робити добрі вчинки і уникати злих і несправедливих. Щоб здійснювати доброчесні вчинки людина повинна за Аристотелем дотримуватись наступних умов:

  • усвідомлювати свої дії;
  • чинити з таким наміром, щоби дії були не засобом, а самоціллю;
  • твердо і незмінно дотримуватися певних принципів. Щоби всі ці умови існували, необхідне часте повторення справедливих дій.

Людина може знати. що таке справедливість, але немає тієї сили душі, щоб реалізувати свої знання в житті. Принципи і правила нічого самі по собі не зможуть зробити, якщо людина не прикладе вольове зусилля, щоби захистити добро і протистояти злу. За своєю суттю це зусилля є благочинним, доброзичливим і неупередженим.

Сучасні католицькі філософи Е.Пеллегріно вважають, що основою доброчесностей. які в сукупності творять справедливість, є милосердна любов до ближнього. Милосердна любов є моральною основою медицини.

Притча про милосердного самарянина є найяскравішою ілюстрацією професійних стосунків між лікарем і хворим. Сілуянова у притчі виділяє низку особливостей, які не тільки властиві людині “по доброті душевній”. а й повинні стати моральною основою лікування:

  • По-перше, лікар повинен відмовитися від своєї політичної, національної, релігійної і інших приналежностей (Самарянин допоміг хворому іудею, який зневажав його, бо побачив к ньому не чужака, не ворога. а передусім людину).
  • По-друге, лікар завжди повинен при будь-яких умовах надати медичну допомогу (Самарянин не тільки пожалів хворого. а відразу надав йому практичну допомогу: перев’язав йому рани).
  • По-третє, лікар у відношенні до свого пацієнта повинен бути самовідданим, здатним відмовитися від вигоди і спокою заради хворого (Самарянин позбавив себе певної зручності: пішов пішки, оскільки усадив на свого осла хворого).
  • По-четверте, лікар повинен боротися до самого кінця за життя людини (Самарянин не обмежився одномоментною допомогою, а піклувався до його повного виздоровлення). Ці особливості “в професійній медичній етиці перетворилися на моральну основу лікування – на принцип справедливості. Він об’єднує такі моральні основи, як самовідданість, незалежність, співчуття, милосердя, а тому максимально відповідає і сприяє реалізації початковій і кінцевій меті лікування – зціленню людини”.

Егалітарна концепція справедливості. Найяскравішим представником цієї концепції є відомий дослідник проблеми справедливості Джон Роулс, котрий вважає, що справедливість - це перша доброчинність соціального інституту. Справедливість постає у його теорії у формі 3-х принципів:

  • Принцип найбільш рівної свободи: кожна особа має рівне з іншими право користуватися максимальною кількістю свобод, співставлених за об’ємом з аналогічною системою свобод для всіх.
  • Принцип рівності чесних можливостей: люди з однаковими здібностями і навичками повинні мати однакові можливості для реалізації себе в усіх сферах життя. Якщо в процесі реалізації перших двох принципів виникає нерівність між людьми, то вона визнається справедливою.
  • Принцип диференціації: соціальні інститути повинні максимально підвищити доступність благ для громадян, які опинилися в найгірших умовах.

Перераховані принципи, на думку Роулса, є нерівноцінними. Кожний попередній принцип є умовою для реалізації наступного. Перші два принципи справедливості покликані забезпечити рівність свободи, прав і можливостей громадян. Третій допускає нерівність настільки, наскільки він є результатом реалізації перших двох, але нівелює його негативні наслідки, вводячи вимогу захисту інтересів людей, які опинилися в найважчих умовах.

Згідно Роулсу, принцип справедливості передусім повинен стосуватися базисних структур, адже від того, як вони працюють залежить справедливість розподілення благ і відповідальності людей і усіх інших сферах життя.

Виділені Роулсом принципи є результатом вільного колективного раціонального вибору, який постає у формі суспільного договору. Щоби принципи справедливості стали загальноприйнятими, Дж. Роулс висуває поняття “первинного стану”, стану, в якому всі учасники постають рівноправними партнерами договору (незважаючи на їхній фактичний соціальний статус), в якому вони прийдуть до утвердження основоположної цінності рівності усіх свобод, визнання справедливості як результату чесної конкуренції і до диференціації інтересів знедолених людей.

Крім ліберальної егалітариської концепції Роулса існують і більш радикальні підходи. Так, П.Д.Тищенко вважає, що в певному значенні комуністична ідеологія в Радянському Союзі носила сильно виразні егалітарні риси, адже ідеалом пропагувався принцип справедливості: з кожного по здібностях, кожному по потребі. Проте в реалізації цього принципу виникала основна проблема – хто встановлює легітимність і здібностей, і потреб (чи громадянин, чи держава, чи своєрідний соціальний контракт між громадянином і державою). і в залежності від того, як вирішувалася ця проблема в комуністичній ідеології, можна розрізнити анархіські, тоталітариські і соціал-демократичні мотиви.

Утилітаризм. Якщо егалітарні теорії справедливості на перше місце висувають раціональні принципи, то утилітаризм обґрунтовує емпіричні наслідки їхнього застосування. На думку представників утилітариської концепції, морально обґрунтованими є такі принципи, які приводять до максималізації блага і мінімалізації страждання. Тому, наприклад, нема справедливої чи несправедливої рівності чи нерівності як таких. Якщо певний вид рівності чи нерівності збільшує загальне благо, то воно справедливе, а якщо ні – несправедливе. Сама по собі теоретична формула справедливості не грає великої ролі.

Оцінювати її ефективність ми можемо тільки на основі емпіричної оцінки її результатів, не дивлячись на якісь цінності чи ідеали. А це досить суттєво для українського суспільства, адже ми декілька століть перебували під впливом тих чи інших надцінних ідей. Любі ідеали, як вірно зазначає П.Д.Тищенко, тільки виграють, якщо ті, хто прагнуть реалізувати їх, “по-утилітариськи” задумаються – до яких реальних результатів приведуть його дії.

Проте, вирішуючи біоетичні проблеми з утилітаристичної позиції, ми зіштовхуємося з суттєвими проблемами: по-перше, досить важко захищати права меншості супроти більшості, оскільки інтереси більшості з необхідністю максимізують загальне благо; по-друге, не відповідають меж миттєвою і довготривалою користю певної політики чи дій окремої людини.

Своєрідне вирішенням першої проблеми дає радикально ліберальна теорія справедливості. Її центральною ідеєю є ідея, висвітлена ще Дж.Локком: всі люди від народження – вільні. Насилля і примус можливі тільки у випадку заподіяння фізичної шкоди, крадіжки чи для покарання винного, якщо він переступив закон.

Теоретик радикального ліберального напрямку Роберт Нозік вважає, що основою свободи є приватна власність, яка реалізується при наявності 2-х умов: справедливого початкового придбання власності і її справедливого “переміщення”. Перша умова витікає з локківського твердження, що справедливість – це приватна річ, в яку власник вклав свою працю або зміцнив її за рахунок праці, тобто пристосував до людських потреб. Приватизація речі, яка немає власника, за Нозіком, справедлива, якщо вона не зазіхає на права інших громадян. Якщо ж вона зазіхнула, то справедливість має бути відновлена внаслідок адекватної компенсації потерпілим.

Справедливими формами “переміщення” власності є продаж, обмін, дар і спадкування. Нозік вважає, що будь-який перерозподіл власності справедливий тільки при умові, якщо джерело розподілу власності є справедливим.

Все, що зароблене чесною працею і чесним шляхом переміщення, не може бути відчуженим. Тому Нозік зазначає, що оподаткування чесно зароблених доходів громадян на користь соціальних невдах є різновидом крадіжок. Він виступає проти збільшення державного апарату, який повинен захистити громадян від фізичного насильства, крадіжок, обману і т.п. Займаючись розподілом засобів, отриманих через оподаткування для обездолених, бюрократія більшу їх частину використовує для власного функціонування.

Звідси і радикально ліберальний погляд на медицину. Будь-яке гарантоване державою право на охорону здоров’я з цієї точки зору буде несправедливим, бо воно передбачає примусовий перерозподіл чесно заробленої власності через систему оподаткування. Крім того, від запровадження державних програм всезагальної охорони здоров’я більшим чином виграє державна бюрократія.

Високі ціни на медичне обслуговування зумовлені саме необхідністю “годувати” велику кількість чиновників. Якщо зменшити державний апарат, то ціни на медичні послуги різко впадуть, що значно збільшить їхню доступність. Як зазначає П.Тищенко: “Справедливість для лібералів носить чисто процедурний характер. За своєю суттю вона зводиться до правил чесної “гри” і конкуренції в межах соціальної взаємодії”.

Якщо поглянути на це з точки зору релігії, то світ, в якому ми живемо, не є нашою власністю. Він не є власністю всемогутнього Бога, котрий тільки на певний час дає нам право чимось користуватися. Крім того, суспільство складається не тільки з активно працюючих людей, воно включає в себе і дітей, і пенсіонерів, і інвалідів – тобто ту категорію людей, яку необхідно захистити. Тому суспільство має повне право на відчуження певної частини чесно зароблених громадянином засобів на загальне користування, щоби забезпечити власне існування.

Чи повинна держава допомагати соціальним невдахам? Як мінімізувати державу, ослабити залежність від бюрократичного апарату? Це питання, які перед собою кладуть представники комунітариської теорії справедливості. Вирішення проблеми справедливості вони переносять на рівень конкретних громад, тобто на об’єднання людей, котрі мають спільну історію, традиції, заняття, родинні зв’язки, і які живуть у певному фіксованому регіонові. “Справедливі ті принципи, які відповідають традиціям і цінностям даної громади і визнаються в якості таких її членами.”. Ці принципи самостійно встановлюють члени громади і в ніякому разі не можуть бути нав’язані їм зверху державною бюрократією.

Так вирішення деяких біоетичних проблем комунітаристи пропонують перенести із центру в регіони, а саме на рівень конкретних локальних співтовариств. Кожна громада сама повинна встановити – які методи вирішення біоетичних проблем є справедливими, а які - ні.

Проте, як вірно зазначає П.Д.Тищенко, комунітариська теорія справедливості містить суттєвий недолік – неоднозначність звичаїв і традицій. Інтенсивна міграція населення спостерігається майже в усіх країнах, розмиває межі спільноти, перемішує людей, які відносяться до різних етнічних, соціальних, релігійних і інших груп. Тому виникає необхідність в критичній переоцінці звичаїв і традицій. Крім того, норми традицій і звичаїв, які функціонували в доіндустріальних співтовариствах, не можуть автоматично вписатися в економіці і політичні процеси індустріального чи постіндустріального суспільства.

Сьогодні у всесвітньо-історичному масштабі ми можемо спостерігати значну асиметрію у взаємозв’язках між так званим “Заходом” та країнами незахідними, “третього світу”. Тому в своїй більшості і представники радикально ліберальної теорії справедливості і комунітаристи, як відзначає К.О.Апель, виходять із “європоцентриських самоочевидностей, які з позиції неєвропейських чи незахідних культур можуть сприйматися як ідіосинкразія”. Їхні погляди на справедливість, хоч багато в чому різняться один від одного, проте збігаються на запереченні кантівського універсалізму. Так американський філософ Річард Рорті твердить: “Ми повинні позбутися поняття універсаліських моральних зобов’язань”. Він бажав би визнавати лиш американську конституційну традицію як “контингентне підґрунтя консенсусу”, в контексті якої тільки і мала б сенс дискусія про справедливість.

На думку Р.Рорті, такою “контингентною основою для згоди”, що міститься в американській формі життя та її інституціях є феномен лояльності. “Кожний з нас може очікувати, що сім’я сховає його у випадку переслідування поліції. Більшість допоможе, навіть, якщо буде знати, що родич здійснив огидний злочин. При цьому деякі навіть погодяться неправдиво свідчити, щоби забезпечити йому алібі. Але, якщо невинна людина буде звинувачена в разі нашого неправдивого свідчення, то, я думаю, більшість опиниться у стані морального конфлікту між лояльністю і справедливістю.

Але цей конфлікт буде переживатися тільки настільки, наскільки ми ототожнюємо себе з цією невинно постраждалою людиною. Якщо вона буде нашим сусідом, то переживання буде скоріше всього інтенсивнішим. Якщо нею буде хтось чужий, особливо, якщо він належить до іншої раси, класу чи нації, воно мабуть буде дуже послабленим. Вона повинна бути в деякому сенсі “однією із нас”, щоб неправдиве свідчення викликало у нас питання – чи правильно ми поступаємо неправдиво свідчивши.

Згідно Рорті, справедливість є почуттям лояльності, розширеної за свої природні межі. Родичі природно лояльні один до одного. Проте, коли збільшується коло людей, котрих ми визнаємо в якості “одного із нас” і , відповідно, на кого ми переносимо лояльність, тим слабкішим стає це почуття. Лояльність до людства слабкіша і абстрактніша за лояльність до співгромадян. У свою чергу лояльність до співгромадян слабкіша ніж до своєї етнічної чи релігійної групи, а до останніх – слабкіша ніж до сім’ї чи друзів. Досить очевидною ця ієрархія лояльностей стає у кризовій ситуації. біда звужує почуття лояльності, а благополуччя його розширює.

Градація почуття лояльності досить очевидною є у медицини. Велике значення може зіграти у клінічній трансплантології – кого назначити першим у списку реципієнтів. Досить сильно слабне почуття лояльності або взагалі опускається до нуля при наданні допомоги хворим на СНІД. Так в Україні, на початку епідемії багато лікарів взагалі відмовлялися надавати будь-яку допомогу ВІЧ-інфікованим, ізолювали їх інфекційних стаціонарах і старалися перекласти цю допомогу на “спеціалізовані заклади”, які тоді ще функціонували. У деяких дослідженнях було виявлено, що медпрацівники загалом гірше відносяться до хворих СНІД гомосексуалістів і наркоманів, посередньо – до заражених при гетеросексуальних контактах і краще – до заражених при переливанні крові.

Сучасна біоетика намагається віднайти справедливий принцип баланс рівності і нерівності. узгодження особистих і суспільних інтересів, окремих і загальних цілей і цінностей у популярних сьогодні на заході комунікативних теоріях. Такі представники комунікативної концепції, як К.О.Апель і Ю.Габершас вважають, що принцип справедливості спрацює тільки в тому випадку, якщо всі особи, котрих зачіпають політичні, економічні і інші, в т.ч. і медичні, дії чи норми, зможуть взяти участь у чесній, побудованій на раціональній аргументації публічній дискусії. “ У аргументаціях, - пише Габершас, - учасники мають виходити з того, що в принципі всі як вільні і рівні беруть участь у пошуку істини, за яким до уваги береться лише сила вагомішого аргументу.

Практичний дискурс постає як форма аргументованого волевиявлення, що має обов’язковий характер, форма, яка (як і первинний стан Роулза) лише на основі всезагальних передумов комунікації має гарантувати правильність (чи справедливість) будь-якого взаєморозуміння, можливого за таких умов. Справедливість досягається як результат “ідеально” організованої раціональної комунікації.

Ідея ідеальної комунікації має стати, за Гебершасом, критичним масштабом реально досягнутої згоди, щоб фактична згода піддавалася сумніву, критичній перевірці на істинність. Ця вимога є достатнім індикатором істинного взаєморозуміння. А.М.Єрмоленко подає ідеальні умови комунікації, за Гебершесом:

Кожний, здатний до мови та діяльності суб’єкт, може брати участь у дискусії:

  • а) Кожний може проблематизувати будь-яке твердження;
  • б) Кожний може виступати в дискусії з будь-яким твердженням;
  • в) Кожний може висловлювати свої погляди, бажання, потреби.

Ніхто з тих, хто бере участь у дискусії, немає зазнавати (як внутрішніх, так і зовнішніх) перешкод у вигляді, зумовленого відносинами панування, примусу використовувати свої, встановлені в першому й другому пунктах, права.

Звідси випливає, що усі учасники комунікації є рівноправними, жоден аргумент не треба виключати, і ніхто не повинен зазнавати утисків владою використовувати свої акти, останньою інстанцією має бути лише “своєрідний невимушений примус вагомішого аргументу”. Але в цьому і прихований суттєвий недолік комунікативної етики Габершаса: він значно переоцінює важливість логічної аргументації в реальному житті.

Досить важко при вирішенні біоетичних проблем як аборт чи евтаназія учасникам (лікареві. пацієнтові, “третій” особі) дискурсу навести логічний аргумент, який зможе подолати приватні інтереси.

Факт існування різноманітних концепцій справедливості, не вказує на нашу неспроможність осмислити біоетичні ситуації, а дає надію, що різні люди і в різних ситуаціях можуть використовувати їх для вирішення проблем і досягнення згоди з приводу спільних дій. “... Багатоманітність етичних принципів і трактовок справедливості відображає властиву людській свідомості глибину і неоднозначність.

Знання етичних принципів дозволяє вияснити і ніби розпустити на окремі складові складний клубок людських проблем, дати їхнє розуміння з різних точок зору, показати їхню надзвичайну складність. Тому в етиці ще в більшій мірі ніж в техніці неможливе автоматичне “виведення” правильного вчинку із звичаїв чи теоретично описаних норм. Необхідне те, що в філософській герменевтиці називається “фронезисом”, “тактом” чи “практичною мудрістю – тобто здібністю застосовувати універсальні закономірності стосовно універсальних людських ситуацій! Він формується з досвідом, але найбагатший досвід не уберігає людину від її людської долі істоти, яка не володіє повнотою знань і умінь. Тому кожний її вчинок і вибір містить значний ризик промаху і помилки, відповідальність за які людина зобов’язана взяти на себе”.

У кожній з вище розглянутих концепцій можна вичленити певний критерій справедливості.

Б.Юдін нараховує шість, так званих змістовних критеріїв справедливості, які можуть спрацьовувати у біоетиці:

  • Критерій рівності – кожний повинен отримати рівну частку. Проте виникає наступна проблема: часто стається, що ресурс, який виділяють (ліки чи місце в лікарні) може бути комусь непотрібним, тоді як іншому він життєво необхідний, і частка, яку вони отримують при рівному розподілі, для останнього буде недостатньою;
  • Критерій потреби – “кожному – по потребі”. Проте і тут виникає попередня проблема, але дещо змінена – одна і та ж сама потреба у одного може диктуватися, наприклад, заздрістю чи примхою, тоді як для іншого вона буде життєво необхідною. Тому, в цьому випадку необхідно ввести додаткові умови: задовольняти в першу чергу розумні життєво необхідні потреби.
  • Критерій затрати – “кожному – згідно праці”, тобто для кожного визначається в залежності від зробленого ним. Але цей критерій не завжди може врахувати, настільки ефективними, доцільними були затрати. Наприклад, несправедливо буде, якщо людині. котра працювала вдвічі більше, а зробила вдвічі менше, заплатити вдвічі більше.
  • Критерій досягнень. Справедливо буде, якщо кожний отримає не просто згідно своїм затратам, а в залежності від зробленого ним вкладу (в медицині від кількості і якості пролікованих пацієнтів).
  • Критерій заслуги: доля кожного визначається його позитивними якостями. Проте не досить легко буде вибрати хірургові. кому робити термінову операцію – маленькій дитині чи знаменитій людині.
  • Критерій ринкового обміну: доля кожного визначається механізмами ринкового обміну. Тобто певний ресурс буде надаватися в першу чергу тим, хто в змозі за нього більше заплатити.

Як бачимо, кожний критерій має свою сферу, де він може ефективно застосовуватися. Крім того, ні один критерій не може бути абсолютним для всіх біоетичних ситуацій. Тому доцільнішим буде їхнє комплексне використання.

Принцип справедливості як і попередні принципи біоетики має не абсолютну, а відносну силу – він діє “в першу чергу”, тобто його вимоги хоч і важливі, але не безумовні. Якщо в тій чи іншій ситуації його вимоги виступають у суперечність з вимогами якогось іншого принципу, то виникає необхідність порушити його. Наприклад, якщо при трансплантації донорського органу з’ясується, що реципієнт, котрий не є першим у списку очікування, знаходиться в критичному стані, то в такому випадку, ми можемо поступитися вимогами. які випливають з принципу справедливості, і керуватися принципом “не нашкодь”.

Окремі принципи відіграють важливу роль у вирішенні біоетичних проблем. Проте не слід забувати слова Г.Батіщева, що найзгубніше для моралі – це людина, озброєна принципами. Тому принципи “не нашкодь”, “чини добро”, поваги автономії і справедливості повинні стати для нас не зброєю, а невід’ємною частиною нашого духовно-душевного світу – саме так вони зможуть реалізувати свою біоетичну дієвість.


25.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!