Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Правове регулювання культурної політики Європейського Союзу
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Правове регулювання культурної політики Європейського Союзу

Правовою підставою для формування єдиної культурної політики Європейського Союзу стала Стаття 128 Маастріхтської угоди (1992)

Стаття 128 Маастріхтської угоди (1992) визначила, зокрема: “Спільнота сприятиме розквіту культур країн-членів, поважаючи при цьому їхнє національне й регіональне різноманіття, і водночас – увиразнюючи спільну культурну спадщину”.

А четвертий параграф цієї статті підкреслює: “Спільнота у своїх діях, передбачених цією Угодою, має враховувати культурні аспекти”.

Долучений до Маастрихтської Угоди Додатковий протокол, підписаний в Амстердамі, зазначав, що громадське телерадіомовлення в державах-членах безпосередньо пов’язане з демократичними, соціальними та культурними потребами суспільства, а також з необхідністю збереження плюралізму ЗМІ.

В цьому сенсі держави-члени мусять забезпечити відповідне фінансування громадського телерадіомовлення. Таке фінансування потрібне телерадіокомпаніям для заповнення громадського ефіру в межах, визначених у кожній державі-члені. Однак при цьому воно має не шкодити ринковим умовам і конкуренції, що склалися в межах Спільноти.

Органи ЄС також прийняли кілька нормативних рішень – наприклад, Шоста Директива Європарламенту дозволяє державам-членам ЄС зберігати нульові або встановлювати зменшені ставки ПДВ (в рамках коридору 5-10%) на деякі товари та послуги, перелік яких чітко визначено «Додатком Н» до цієї Директиви. Книжки, газети та журнали (окрім тих, що носять відверто рекламний характер), а також квитки до музеїв та галерей, театрів та концертних залів знайшли собі місце в цьому переліку – отже, країнам-членам ЄС дозволено зберегти на них пільгові ставки ПДВ.

Натомість немає в цьому переліку друкарських послуг, паперу чи поліграфічного обладнання – отже, тим країнам-членам або претендентам на вступ до ЄС, що мають такі пільги сьогодні, рано чи пізно доведеться від них відмовитися. Не йдеться також про увільнення книговидавничої індустрії або книготоргівлі від податку на прибуток, орендної плати абощо – адже це суперечило б засадам чесної конкуренції.

Наприкінці ХХ ст. технічна революція створила телебачення високої чіткості (ТВЧ), яке давало зображення майже ідеальної якості та дозволяло супроводжувати його чотирма звуковими каналами для забезпечення стереозвуку або передання діалогів двома мовами одночасно.

Для впровадження цього досягнення науки й техніки в Європі було прийнято стратегію Спільноти щодо нових технологій в аудіовізуальному секторі, спрямовану на розвиток співпраці між державами-членами в напрямку вироблення європейських стандартів для ТВЧ. Стратегія охоплювала три взаємопов’язані сфери: встановлення стандартів для супутникового телебачення; допомогу в технологічному розвитку, яка мала б дати європейським промисловцям можливість виробляти обладнання, що відповідало б новим стандартам; допомогу телерадіокомпаніям у виробництві програм з використанням нових технологій.

У Меморандумі про взаєморозуміння, підписаному 15 червня 1992 року, представники зацікавлених установ (телерадіокомпаній, операторів кабельних мереж, виробників телевізійного обладнання та продюсерських центрів) погодились сприяти реалізації стратегії Спільноти щодо синхронізованого забезпечення споживачів високоякісними телерадіопослугами.

Задля розвитку внутрішнього ринку та продовження технологічного прогресу було ухвалено Директиву про використання стандартів щодо передання телевізійних сигналів. Ця Директива запровадила у Спільноті регулятивні рамки для надання телевізійних послуг підвищеної якості, зокрема й цифрове телебачення. Вона стосувалася також і питань переходу від мовлення в системі PAL та SECAM до вищих стандартів, таких як D2-MAC та HD-MAC, для забезпечення супутникового й кабельного передання телевізійного сигналу. Для стимулювання розвитку телевізійних послуг підвищеної якості директивою було встановлено відповідні обов’язкові до виконання технічні вимоги, а також правила функціонування платного телебачення. Таким чином було запроваджено правила роботи на ринках платного телебачення ЄС, які поступово набули аксіоматичного характеру.

Ці регулятивні рамки були також потрібні для забезпечення вільного надання аудіовізуальних послуг у європейському просторі.

Директива “Телебачення без кордонів”

Європейська Комісія прийняла ще одну директиву стосовно порядку надання теле-ретрансляційних послуг (“Телебачення без кордонів”). Цей документ мав на меті організацію вільного переміщення телевізійних програм у межах Євроспільноти шляхом встановлення свободи ретрансляції програм інших держав-членів відповідно до гармонізованих Директивою положень національних законодавств.

Така практика, як наслідок, започаткувала іншу: транслюючи, держава повинна встановлювати правила поводження з її продуктом без втручання інших держав-членів, навіть якщо останні мають на меті ретранслювати зазначений продукт.

Директивою було також здійснено мінімальну гармонізацію діяльності телекомпаній у таких сферах, як реклама (тривалість, різновиди рекламної продукції, етичні норми), спонсорство, захист меншин, право на відповідь; ця гармонізація стосується діяльності компаній з поширення європейських аудіовізуальних продуктів.

Крім того, вона вимагала від транслювальних компаній резервування, за можливості та для певних різновидів продукції (за винятком часу тривання новин, спортивних передач, реклами та телеігор), переважної більшості (не менше 50%) ефірного часу саме для європейських програм. Зазначеним документом також передбачалося, що при формуванні бюджету телекомпанії 10% ефірного часу має бути відведено для програм незалежних виробників.

Ця Директива, ухвалена у 1989 році, була в 1997 році доповнена положеннями, які містили чіткі визначення таких понять, як “телевізійна реклама” та “європейська продукція”. Це було зроблено задля запровадження правил телевізійної комерції й мовлення з метою власної реклами, а також для захисту прав меншин шляхом забезпечення відповідного інформування перед початком незакодованої програми, яка може їх не влаштовувати.

Резолюція ЄС 1995 р. про розвиток культурної статистики

Інший нормативний документ – Резолюція Ради Європейських Спільнот від 20 листопада 1995 р. про розвиток статистики щодо культурного та господарчого розвитку – започаткував діяльність з формування спільних стандартів вивчення культурних процесів у країнах ЄС, зокрема – розвитку культурних індустрій та ринку культурних товарів і послуг, на базі яких діє агентство Eurostat. Це дозволяє формувати науково обґрунтовані політичні рішення щодо розвитку європейського культурного простору.

Культурні програми ЄС

Спільна культурна політика ЄС не має на меті гармонізації культурних особливостей держав-членів, а радше сприяє збереженню їх різноманітності при сприянні формуванню спільної європейської ідентичності.

У статті 151 Маастріхтської Угоди зазначено, що Спільнота має сприяти розвитку культур держав-членів, поважати національну й регіональну специфіку, але водночас опікуватися і спільною культурною спадщиною. Діяльність Спільноти має бути направлена на сприяння розвитку співробітництва держав-членів, а також, за потреби, на підтримку їхньої діяльності у сферах: вдосконалення та поширення знань про культуру й історію європейських народів, збереження культурної спадщини загальноєвропейського значення, некомерційних культурних обмінів, розвитку мистецтва та літератури, зокрема й аудіовізуальний сектор.

Задля досягнення цих цілей використовують чотири засоби:

  • співпраця між державами-членами;
  • врахування культурних аспектів, насамперед питань допомоги в розвитку культури та збереженні культурної спадщини, у контексті інших політик Спільноти, зокрема політики щодо конкуренції;
  • співпраця між Спільнотою, її членами та третіми країнами, а також компетентними міжнародними організаціями;
  • конкретні заходи, спрямовані на підтримку відповідної діяльності держав-членів.

Остання може здійснюватися в двох формах: заохочувальні заходи без гармонізації нормативно-правових актів держав-членів, одностайно прийняті Радою в межах процедури спільного ухвалення рішень після консультацій з Комітетом Регіонів; та рекомендації, також одностайно прийняті Радою. Відхилення від звичайної процедури спільного ухвалення рішень означає, що державу-члена неможливо кваліфікованою більшістю в Раді примусити до дій, які, на її думку, є шкідливими для власної культурної ідентичності.

На реалізацію згаданих положень Маастріхтської угоди Євросоюз започаткував низку програм культурницького спрямування – таких, як “Леонардо”, “Рафаель”, “Медіа”, “Культура-2000” тощо, які передбачають надання на конкурсній основі фінансової підтримки (грантів) культурно-мистецьким чи просвітницьким проектам.

З метою раціоналізації та підвищення ефективності діяльності у сфері культурного співробітництва було розроблено єдиний фінансовий і програмний документ — програму “Культура 2000”. Ця програма діяла, внаслідок двох продовжень, до грудня 2006 року, й тепер має бути замінена програмою “Культура 2007”.

Зазначений документ мав на меті створення, шляхом заохочення співробітництва діячів культури та мистецтв з іншими відповідними особами та організаціями держав-членів, спільного європейського культурного простору.

Збереження національної спадщини країн-членів ЄС

Європейський Союз має збалансувати свою діяльність щодо, з одного боку, завершення формування спільного ринку та, з другого, щодо збереження національної спадщини. Прийнята Радою відповідна Директива говорить про те, що експорт культурних витворів, які мають художню, історичну або археологічну цінність, за межі Спільноти, підлягає обов’язковому ліцензуванню в тій державі-члені, на території якої цей предмет законно перебуває.

Водночас Директива встановлює механізм повернення власнику культурних витворів, незаконно вивезених з території держави-члена ЄС після 1 січня 1993 року включно. Для цього встановлюється окрема судова процедура, яка регулює також і відповідну співпрацю компетентних органів держав-членів.

Законодавство ЄС про авторське право

Жорстка ефективна система захисту авторських і суміжних прав – це один з головних засобів, який дозволить захистити гідність і незалежність митців і виконавців, і гарантувати, що європейська культурна творчість і продукція отримають необхідні ресурси. Тому авторське право також захищене на рівні Європейського Союзу.

Відповідна Директива Єврокомісії 1998 року гармонізує термін чинності авторського права в національних законодавствах держав-членів і встановлює його на рівні 70 років після смерті автора літературного, художнього, кінематографічного чи аудіовізуального твору.

Для останніх двох категорій відрахування зазначеного терміну починається з моменту смерті останньої безпосередньо причетної до її створення особи (режисер, автор сценарію, автор текстів, композитор). Окрім цього, цей документ регламентує захист основних суміжних прав (прав акторів, виробників фонограм, продюсерських агенцій тощо) протягом 50 років.

Література

1. Adam, Christopher, Cavendish, William and Mistry, Percy S., Adjusting Privatization: Case Studies from Developing Countries. London: James Curray, 1992.

2. ANDERSON James, O'DOWD Liam, WILSON Thomas. Culture and cooperation in Europe's borderlands. Amsterdam, New York: Rodopi, 2003.

3. Barzelay, Michael, The New Public Management. Improving Research and Policy Dialogue, Wildavsky Forum Series 3, The University of California Press, 2001.

4. Bernier, Ivan, Catalogue of International Principles Pertaining to Culture, Ottawa, International Network on Cultural Policy, 2000.

5. Cultural Policies in Europe: a Compendium of Basic Facts and Trends, Council of Europe.

6. Dahrendorf, Ralph, Reflections on the Revolution in Europe, Random House, New York, 1990.

7. Dahrendorf, Ralph, A precarious balance: economic opportunity, civil society, and political liberty, in The Responsive Community: Rights and Responsibility, Volume 5, Issue 3, Summer 1995.

8. DONDERS Yvonne. "The protection of cultural rights in Europe: none of the EU's business?", Maastricht Journal of European and Comparative Law, v. 10, n. 2, 2003, p. 117-147.


25.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!