Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Традиційний народний одяг Карпат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Традиційний народний одяг Карпат

Традиційна культура українського населення Карпат розвивалася у загальноукраїнському руслі, незважаючи на те, що його територія протягом довгого часу переходила з рук в руки загарбників

Народний одяг Карпат являє собою своєрідний феномен. Специфічні історичні умови, замкненість натурального селянського господарства, обмеженість ринку збуту — все це уповільнювало розвиток традиційної культури, зокрема культури вбрання, прийоми створення якого майже без змін передавалися від покоління до покоління. Триваліше, порівняно з іншими районами України, побутування в Карпатах традиційних народних промислів та ремесел забезпечило величезне розмаїття неповторного етнографічного матеріалу, на жаль, недостатньо вивченого й до сьогодні.

В окремий комплекс можна виділити одяг населення гірських районів Карпат. Своєрідністю визначався костюм гуцулів, в якому зберігалося багато архаїчних рис. Чоловіча сорочка була тунікоподібною, з характерною вишивкою на з'єднанні рукавів зі станом. Носили її навипуск, підперізуючи широким шкіряним поясом (чересом) із металевими прикрасами та орнаментальним тисненням. Штани шилися з білого полотна (покрениці), кольорового сукна (крашениці) або білого сукна (гачі).

Холоші знизу іноді закочувались і вишивались. Найвідоміші елементи костюма гуцулів — кептар і сердак (прямоспинний короткий піджак із домашнього сукна темного кольору, з бічними клинами або без них). Зверху вдягалася прямоспинна довга манта з пелериною. Плечовий та верхній одяг у гуцулів густо оздоблювався вишивкою, аплікаціями. Чоловіки пов'язували шию хусткою, а волосся підрізали спереду. З головних уборів поширені були облямована хутром шапка й хутряна вушанка.

Влітку в багатьох місцевостях чоловіки вдягали пояркові брилікресані, оздоблені півнячим пір'ям. Характерним взуттям були постоли, що вдягались на онучі або панчохи з домотканого сукна (капці). Молодь носила й чоботи.

Не розлучалися гуцули зі шкіряною, прикрашеною тисненням та мідними бляшками торбинкою, яку вішали через плече (тобівка, бесаги), порохівницею (перехресниця) й гопірцем.

Чоловіки, як і жінки, прикрашали себе намистом із плодів, у яке іноді вплітали мідні ґудзики, а також браслетами, мідними ланцюжкамир-ретязями. Ретязі з хрестиками одягали на шию, ними скріплювали поли сердака, коли його накидали на плечі, на них підвіпгували до пояса люльку. Носили також персні з пірамідальними горбками.

Сорочка гуцулок була з прямим поликом і вузенькою обшивкою при шиї. Заміжні жінки одягали одну або дві смугасті запаски, дівчата — спідниці. Жіночі кептар і сердак не відрізнялися від чоловічих. Крім того, жінки носили також сердак на хутрі й короткий кожушок. Святковим жіночим одягом була гугля — плащоподібна накидка з вовняної тканини.

У гуцулів заплітали коси не тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучні коси з конопель або гарусу. Дівоче вбрання голови було, як правило, вінкоподібне; зокрема, тут носили старовинне чільце — нанизані на дротик або ремінець мідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжніх жінок побутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою.

На свята одягали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди — нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дротики; гердан — плаский ланцюжок подібний до ажурного коміра: ковтки — низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорової вовни), персні. За взуття для всього жіноцтва правили постоли, які в свята вдягали з панчохами (капчурами), а для дівчат — ще й чоботи. Жінки носили ногавиці — доколінниці.

Особливостями лемківського чоловічого комплексу були сорочка з розрізом на спині, яка заправлялася в штани, та чуганя — суконний плащоподібний одяг із довгою пелериною та імітацією рукавів, що одягався наопашки.

Сорочка бойків також мала розріз на спині Їхній сердак, як і лемківський, нагадував свиту. У бойків ще на початку XX ст. траплялася хутряна безрукавка — бунда, один бік якої був незашитий і зав'язувався ремінцями. Чоловіки-бойки подекуди заплітали волосся у дві коси.

Взагалі в одязі бойків та лемків чимало спільного з гуцулами. Чоловіки всіх зазначених груп носили короткий верхній одяг типу сердака або піджака, подібні до кептаря безрукавки з тканини — лейбики, катанки. Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (сірманя у лемків, сіряк у бойків).

Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивалися на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шили з білого полотна або вибійки, рясно призбирували й вишивали. З-під очіпка заміжні жінки випускали по боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. На свята волосся розпускали, а на голову одягали білу хустку.

Лемківчанки носили також додільну зі зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію й покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком, зверху накидався обрус (тип рушника).

Традиційне вбрання населення Прикарпаття — буковинців і покутян — багато в чому подібне до вже розглянутого нами наддністрянського варіанта подільського одягу й тому не потребує детального опису. Доцільніше зупинитися на найбільш характерних особливостях тутешнього народного ткацтва, крою деяких видів убрання, його декоративного оформлення тощо.

Оригінальним був жіночий поясний одяг Прикарпаття — опинки, горбочки (горбатки), фоти, запаски. Тканину для опинки робили чорного кольору з рідко розташованими вертикальними вузькими червоно-зеленими смугами. Центральна частина (на спинці) була суцільно чорною, а верхня й нижня закінчувалися широкою червоною смугою. Запаскою в деяких районах називався аналогічний опинці поясний одяг, але рівномірно затканий вертикальними кольоровими смугами. Запаску носили і жінки, і дівчата, але на весілля молода обов'язково одягала опинку.

Носили її, підтикаючи один бік під пояс, причому жінки закочували один бік, а дівчата — інший. Широко побутували майже до нашого часу святкові горботки, чорне тло яких було щільно заткане багатокольоровим орнаментом, а по низу йшла широка червона смуга. Горботкою обгортали фігуру (вперізувались) у півтора обхвати, верхній лівий кут підіймали і підтикали під пояс. Малюнок одного краю горботки ткався на лице, а другого — навиворіт (аналогічно центральноукраїнській плахті), аби при закочуванні малюнок був однаковий. Якщо на свята закочували один бік горботки, то в будень — обидва.

Щодо фоти, то для неї характерне не чорне, а червоне тло, заткане дрібними вертикальними смугами чорного, зеленого і жовтого кольорів; по низу йшла широка горизонтальна орнаментована смуга. Складне скісне ткацтво, гра вертикальних та горизонтальних смуг фоти й запаски, які носили разом,— усе це надавало неповторності одягу покутянок.

Локальна своєрідність притаманна й кроєві сорочок. Саме на Прикарпатті широко побутувала реліктова тунікоподібна жіноча сорочка, яка у кожній місцевості мала свою композиційну побудову. Тільки на Покутті набув поширення унікальний крій сорочок із крученим рукавом.

Крім того, значний розвиток тут отримала сорочка зі плечовими вставками і рукавами, вшитими по основі стана. Вміння створювати за рахунок крою потрібні форми демонструє високу майстерність народного конструювання. Щедро оздоблювали традиційне вбрання на Буковині. Вишивка, аплікація, опорядження крученим шнуром, рельєфними обшивками та інші прийоми займали провідне місце в оформленні костюма. Характер вишивки, її композиція, вибір технічних засобів шитва, кольорове забарвлення завжди залежали від крою одягу, його призначення, місцевої традиції. Найбільш яскраво прикрашали жіночі святкові сорочки, хутряні кептарі-цурканки, суконні сердаки, весільні манти.

Головна увага в сорочці надавалася оздобленню рукавів. Вишивали низзю, настилуванням, хрестиком, мережкою (циркою) різнокольоровими вовняними нитками, заполоччю, для урочистості додавали шовк, золоту й срібну нитку, металеві пластинки (лелітки). Композиція рукава мала тридільну побудову: полик (опліччя), зморшка й нижня частина рукава. В одних випадках полики були суцільні, без пробілів; основу їхньої орнаментації складали дрібні геометричні мотиви у поєднанні з геометризованими рослинними формами малинових, блакитних, жовтих, зелених тонів.

Зморшка, яка є переходом від насиченого за кольором та орнаментом полика до нижньої частини рукава, виконувалася завжди одним кольором — або жовтим, або світло-зеленим, іноді чорним — у техніці настилування. її орнаментація — поєднання різноманітних ромбів. Нижня частина рукава декорувалася вертикальними смугами, центральна з яких мала форму розгалуженої гілки зі стилізованим листям та квітами. В інших випадках композиція поликів складалася з великих букетів троянд або рож; іноді траплялися мотиви птахів.

У 30-х роках нашого століття в багатьох районах Буковини поширюється сорочка на кокетці, вишита у техніці хрестика на плечах, грудях, під кокеткою, на манжетах. Вижницький район, особливо село Виженка, славиться своїми вишивками сорочок-рукав'янок, які щедро прикрашені скісними лініями орнаментальних узорів. Найчастіше це поєднання широких і вузьких смуг геометричного орнаменту.

Цю традицію продовжує у своїй творчості Параска Клим, заслужений майстер народної творчості України. Найулюбленіша гама її вишивок — сполучення жовтого й коричневого або вишневого й зеленого кольорів. Подібним чином декорувались і кептарі. Вони невеликі за розміром, оздоблені чорним смушком і вишиті синьою, червоною, зеленою вовняною ниткою поверхневою гладдю. Чудовий орнамент із досить простих елементів квіток, листочків, гілочок утворює мальовничу смугу, що розміщується по краях кептаря.

В останні десятиліття орнаментація буковинських сорочок розвивається в напрямку дальшої розробки рослинних мотивів, посилення декоративності загального строю вишивки. Починаючи з 50-х років поширилася вишивка бісером, котра тяжіє до натуралістичного передання квіткових мотивів. Якщо у 60—70-х роках переважали композиції килимового характеру з тенденцією до відтворення невеликих за розміром квіток — переважно темно-вишневих, синіх, темно-зелених, то 80-ті роки демонструють інтерес до яскраво-червоних, фіолетових, смарагдових відтінків із значним укрупненням рослинних мотивів, які набувають об'ємності.

Так, сорочки народної майстрині Єлизавети Ступарик із села Ошихліби Кіцманського району мають одну особливість, яка стала помітною тенденцією в оздобленні сучасних сорочок, вишитих бісером. їхні чохли обов'язково прикрашені широкими смугами цирок — ажурних мережок складного рослинного орнаменту, виконаних білим шовком. Блиск шовку ефектно контрастує з барвистою вишивкою бісером.

Найбільш характерними сорочками Покуття є чорнєнки, які носили заміжні жінки, і червоненки, що їх вдягали дівчата. Самі їхні назви свідчать про колорит вишивки. Вони мали здебільшого геометричні орнаменти, які укладалися у скісні ламані вертикальні смуги або ж розташовувалися в шаховому порядку, суцільно вкриваючи все поле рукава нижче плічка і зморшки. Останні мали підкреслено горизонтальне спрямування і складалися з трьох-чотирьох рядків, утворених із ромбів, квадратів чи зигзагів.

Цікаво, що варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відтінки — від оранжевого до бурякового. Одною з улюблених схем узору була композиція з чотирикутників, уся площина яких заповнювалася нитками в різних напрямках, завдяки чому створювалася багата палітра вишневого кольору від світлого аж до темно-фіолетового.

Подекуди чорнєнки вишивали дрібними чорними купочками в техніці під назвою кучерявий стег, що викликало враження високого рельєфу. До цього слід додати і те, що на Покутті існував звичай рясити жіночі сорочки й чоловічі портяниці, тобто закладати їх у дрібні збори. Це також створювало додатковий ефект глибини поверхні полотна.

Найпримітнішою особливістю народного вбрання Покуття є вишивка білим по білому (Снятинський район). Це переважно узори геометричного характеру — восьмипроменеві розетки, ламані лінії, ромби тощо. Завдяки застосуванню різноманітних наскрізних технік виконання біла нитка створює неповторну світлотіньову гру від блискучо-білого до темно-сірого. Крім геометричних, снятинські вишивки демонструють інші мотиви: зображення птахів, вазонних квітів із двома птахами, птахів у вигляді грифонів та ін.

Своєрідним чином прикрашався й безрукавний одяг Прикарпаття. Так, місцеві кептарі — цурканки — оздоблювалися тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап'яну й вишивкою. В композиції розміщення узору відчувається тонке розуміння особливостей різних матеріалів: біле гладке тло цурканки контрастувало з пухнастим теракотово-чорним хутром; барвиста сап'янова аплікація підкреслювалася вишивкою козликом.

В оздобленні цурканок завжди присутнє гармонійне співвідношення декору, утвореного орнаментом із кучерів, і загальної площини білого тла. Смуги оздоблення розміщуються відповідно до конструкції виробу, візуально видовжуючи шви. Інший різновид безрукавок — мунтяни — в художньо-стильовому плані подібний до цурканок і близький до молдавського вбрання.

Третьою історико-етнографічною зоною розглядуваного регіону є Закарпаття. Комплекс убрання українського населення і тут мав певну специфіку.

Жіночі сорочки Закарпаття представлені кількома варіантами. Сорочки-опліччя побутували у північних гірських районах. Вони були двох видів: довгі та короткі. Довгі носили до полотняної спідниці — фартуха (плата), а короткі, що мали пазушний розтин на плечах чи збоку,— до кольорової сукні.

Короткі сорочки з суцільним рукавом, особливо характерні для Закарпаття, вживалися в комплексі з полотняною спідницею (спідником, подолком), одноплатовою обгорткою та двоплатовою запаскою. Пазушний розтин — із правого боку, в місці з'єднання полотнища з рукавом чи боковим полотнищем. Такого типу сорочки трапляються у поляків, болгар і словаків. Верхня частина сорочки збиралася довкола шиї та викінчувалася коміром — обшивкою.

Побутували також сорочки з підтичкою, суцільні з розрізом на плечах і зібрані при шиї, сорочки-волошки на кокетці, сорочки з брижами, подібні до бойківських.

Обгортка (опинка) Східного Закарпаття аналогічна буковинській, покутській та наддністрянській. Це виткане з вовни чинуватим переплетенням тонке видовжене прямокутне полотнище. Запаски ткали також чинуватим переплетенням (ромби, смерічки), укладали глибокими поздовжніми зборами або густо рясували. Із трьох боків вони викінчувалися кольоровою волічкою (косицею), а до верхніх кінців прикріплювалися тороки. Розмір запасок звичайно 80 X 160 см. Основа робилася з тонкого щільного прядива одного кольору (чорного, червоного), а поробок — із різнокольорових ниток, іноді металевих. Святкові запаски ткалися сухозлоттю — металевою ниткою сріблястого або золотавого кольору.

Для південно-західних районів характерний комплекс жіночого одягу з платом, який закривав сорочку лише спереду. Сорочку і плат підперізували вовняним тканим поясом. Плати переважно були з чорного або темно-вишневого сатину, що приємно контрастувало з білим кольором сорочки.

Кептарі Закарпаття визначалися різноманітністю. Найдовші, майже до колін, називалися гуцуляки або, як і у Прикарпатті, цурканки. їх облямовували хутром, оздоблювали цяточками й вишивкою. Кептарі були насичених кольорів, декорувалися рослинним орнаментом із волічки, аплікаціями, нашивками, плетінкою з кольорового сап'яну. Колорит такого декору здебільшого поліхромний: нитки вживалися зелені, синьо-червоні, жовті.

Жіночий верхній одяг — сіряки та кожушки — не відрізнявся від чоловічого. Оригінальним убранням була гуня з ворсистого сірого чи білого сукна з імітацією рукавів.

Комплекс жіночого вбрання доповнювався в'язаними нарукавниками — нараквицями. їх носили поверх рукавів сорочок або під ними. Крім в'язаних нарукавників, узимку вживалися шкіряні. Обов'язковим атрибутом були й торбинки — тайстри.

Дівчата заплітали волосся у дві коси (плетіна) або у дрібні косички (дрібушки). На голову вдягали луб'яні обручі з нашитими монетами, вінки й жмутки штучних квітів (косиці).

Широко побутували різноманітні прикраси, навіть чоловіки носили в одному вусі сережку-ковтку. Пальці прикрашали перснями (рукавинами), обручками.

Чоловічий костюм закарпатців складали довгі поликові сорочки, вузькі полотняні або суконні штани без з'єднуючої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких та угорських. Верхнім одягом, як знаємо, слугували піджакоподібний сіряк та короткий кожушок. Оригінальним видом убрання був довгий прямоспинний безрукавний кожух — губа.

Використана література

1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.

3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.

4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.

5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.

7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

8 Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.

9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.


25.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!