Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культура поведінки та етикет як складові людської культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культура поведінки та етикет як складові людської культури

Культура поведінки — складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини, в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки

Якщо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведінки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у поведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, наскільки органічно, природно і невимушено такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.

У широкому плані даного поняття культура поведінки об’єднує всі сфери зовнішньої і внутрішньої культури людини: етикет, правила поводження з людьми і поведінки у громадських місцях; культуру побуту, що включає характер особистих потреб та інтересів, відносини людей поза роботою, організацію особистого часу, гігієну, естетичні смаки у виборі предметів споживання (вміння одягатися зі смаком, прикрашати житло), естетику властивої людині міміки і пантоміми, вираз обличчя і рухів тіла (грація).

Окремо виділяють культуру мови, вміння грамотно, ясно й красиво висловлювати думки, не вживаючи вульгарних виразів, і т. ін. «У людині повинно бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки», — писав А.П. Чехов, і ці слова якнайкраще виражають сутність культури поведінки, що становить гармонію внутрішніх і зовнішніх начал людини.

Тільки за умови такого цілісного підходу до розуміння культури поведінки, тільки при аналізі ставлення до праці, природи, мистецтва, до колективу й окремих людей і зливаються воєдино основне поняття етики «добро» і поняття, яким користуються, щоб висловити естетичну оцінку, — «красота».

Моральна й естетична грані культури поведінки існують у тісній єдності і взаємодії. На жаль, і раніше, і тепер можна зустріти людей, які протиставляють естетичне етичному, і навпаки. Трапляється так, що чуйна людина виявляє свою доброту незграбно, грубо, а інша, залишаючись у душі егоїстичною, черствою, бездушною, поводиться бездоганно, але тільки для того, щоб справити на оточення добре враження.

Зовнішня культура людини очевидна, про неї можна зробити висновок з першого погляду, зважаючи на те, як людина говорить, як поводиться з оточенням, як одягається. Відтак складається про людину перше враження.

Але у зовнішній культурі виявляється внутрішня культура особистості. Важливі не форми спілкування і поведінки як такі, а їх мотиви та внутрішня вихованість, яка спрямовує поведінку людини. Вихована людина ввічлива й запобіглива не тому, що хоче красиво виглядати, а тому, що повага до людей, увага до них, душевний такт не дозволяють їй бути іншою. У такій поведінці людини виявляється її внутрішня сутність, її внутрішня культура. Таким чином, завдання, що стоїть перед людиною, — це формування внутрішньої і зовнішньої культури, її моральний і естетичний розвиток.

Важлива складова частина культури поведінки — етикет, що містить ті вимоги, які набувають характеру строго регламентованого церемоніалу і в дотриманні яких має особливе значення певна форма поведінки. Етикет являє собою сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).

Етикет (фр. etiguette — ярлик, етикетка, церемоніал), тобто порядок проведення певної церемонії. Цим терміном визначався строго встановлений порядок і форма поводження при дворі монарха. Це був придворний протокол, подібний до дипломатичних протоколів, які діють і зберігають своє значення і сьогодні. Головним призначенням етикету була організація поведінки придворних таким чином, щоб звеличити особу монарха й утвердити придворну ієрархію. Зміст власне етикетних норм складався разом з виникненням імператорського єдиновладдя спершу на Сході, а потім і на Заході.

До російської мови слово «етикет» увійшло у XVIII ст., коли складався придворний побут абсолютної монархії, встановлювалися широкі політичні та культурні зв’язки Росії з іншими державами.

У ХVШ ст. під етикетом розуміли лише зведення правил поведінки, прийнятих при дворах монархів. Однак життя вимагало ширшого тлумачення цього терміна як сукупності правил поведінки у різних сферах: життєдіяльності людини, а не тільки при дворі правителя. Етикет — це правила поведінки у домі рабовласника за античних часів і за епохи середньовіччя – у ремісника і буржуа, у селянській хаті; це правила поведінки на громадському і сімейному святах, на службі та ін.

Етикет має конкретно-історичний характер. Кожне суспільство, кожна культура відзначилися своїми правилами поведінки, системою норм, своїми уявленнями про прекрасне й потворне. Так, свої правила поведінки існували в античній Греції і свої – в античному Римі, етикет при французькому дворі Людовіка XIV відрізнявся від етикету при дворі Ізабелли й Фердинанда, етикетні відносини за російського царя Олексія Михайловича у XVII ст. відрізнялись від таких за Петра І у XVIII ст. і т. ін.

Етикет є соціально зумовленим. Він виник як суто класове, кастове явище. Досить згадати хоча б середньовічний кодекс лицарської честі або вимоги придворного етикету, що якнайсуворіше регламентували все двірське життя.

Члени родини монарха мали вставати о певній годині. Точно зазначалося, хто повинен бути при одяганні монарха, хто — тримати і подавати йому одяг, заздалегідь було визначено, хто супроводжував його на прогулянках, хто був присутнім на аудієнціях, прийомах і т. ін.

У старих хроніках і мемуарах придворних осіб можна знайти докази того, як через дрібниці, пов’язані з етикетом, спалахували сварки, що ускладнювали політичні відносини між державами. Сварки виникали, наприклад, через те, на що під час аудієнції пропонували сісти — на крісло з поруччям, високою спинкою або табурет, через певні рухи правої або лівої руки, всупереч етикету, через кількість кроків, які треба зробити, вклоняючись монархові. Цілком інші норми, правила відносин існували у народному середовищі.

Все, що характеризувало етикет правлячих класів, було неприйнятним для соціальних низів. «Бідність звільняє від етикету», — зауважувала французька письменниця Жорж Санд. Але це не означало, що простолюд не мав своїх уявлень про поведінку, про взаємини один з одним. Життя, суспільний і особистий досвід підказували, що такі форми необхідні, бо вони регулюють повсякденні контакти з товаришами по роботі, з сусідами, з рідними і близькими, допомагають людям зрозуміти один одного, без чого були б немислимими самі відносини у сфері виробництва, у побуті.

Ці норми, які народжувались у середовищі трудящих, були простими і зрозумілими, звільненими від ряду умовностей. Та з плином часу багато норм, правил і вимог етикету стали загальними правилами, які регулювали специфічні форми людського спілкування. Це відбувалося внаслідок того, що виникнення етикету було своєрідним досягненням людської культури, однією з форм «олюднення» людини, ушляхетнення її природних інстинктів, пристрастей і афектів.

В етикеті на рівні станового етикету (положення) були частково збережені давні традиційні форми спілкування і звернення людей один до одного. Так, давнє шанування жінок, культ жінки — праматері — майже повсюдне явище: їй дарували квіти, прикрашали квітами, ототожнювали з першоосновою всього сущого — землею. Знімати капелюх перед жінкою, вставати при розмові з нею, поступатися їй місцем і виявляти їй усілякі знаки поваги — ці правила були наслідком не тільки лицарського схиляння перед Прекрасною Дамою, а й більш давнього культу жінки.

Виникнення етикету було пов’язане також з досягненнями у галузі матеріальної культури, з появою особливих надлишкових засобів, аксесуарів, предметів, що використовувалися для задоволення природних потреб у їжі, одязі, пересуванні.

Якщо, наприклад, людина угамовує голод, користуючись під час їжі ножами і виделками, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це свідчить, що нові форми і способи угамування голоду пов’язані з розвитком не лише духовної культури самої людини, а й матеріальної культури, культури виробництва у певній сфері. Правила етикету мають утилітарний характер, упорядковуючи користування засобами громадських комунікацій, сферою обслуговування; етикет допомагає зберегти здоров’я (приміром, сприяє кращому засвоєнню їжі), охороняє нервову систему, забезпечує задоволення та ін.

Крім історичного, соціально-класового характеру етикет має і етнонаціональний колорит, який складався протягом усього періоду формування тієї чи іншої нації. Такі особливості етикету склали ся і в українського народу. Так, в Україні, як і в інших регіонах Східної Європи, завжди панувала особлива повага молодших до старших, що, наприклад, виявлялося у вітанні.

Приміром, зустрічаючи особливо шановану похилого віку людину, молоді брали руку старшого обома руками, а потім цілували її зверху. Таке привітання вважалося вельми шанобливим. Українці завжди відзначалися великою гостинністю. Раніше, стрічаючи гостей, господарі низько схиляли голову, тримаючи при цьому руку на серці (зокрема жінки). Схиляючи голову в уклоні, вони ніби «виносили» її назовні, «проголошуючи» її іншому, або ж намагалися зробити себе нижче гостя і тим самим підкреслювали свій статус. Рука на серці означала особливу гостинність, вітання, що йшли від серця.

Зустрічаючись, чоловіки скидали шапки, і в цьому також виявлялася повага до іншої людини. В Україні головний убір взагалі відігравав велику роль. Вважалося, що дорослій людині соромно виходити з двору з непокритою головою.

Голова чоловіка без шапки могла означати не тільки його соціальну неповноцінність, а й те, що він — чужинець. Існувала в Україні і заборона жінці з’являтися на людях з непокритою головою. Так, жителі Полтавської губернії вважали, що сонце плаче, коли жінка знімає хустку, а у Харківській губернії — коли заміжня жінка вийде у сіни без хустки, то домовик потягне її за волосся на горище. В українців було заборонено лихословити вдома.

Це мотивувалося тим, що «піч у хаті», а за повір’ям вважалося, що у печі живуть духи предків, які спостерігають за поведінкою членів родини. Оскільки повага до старших була зведена до культу, то вдома намагалися не сваритися, не лихословити. Склався в Україні і свій ритуал вживання їжі. Наприклад, ложку не клали так, щоб один кінець спирався на миску, а ручка — на стіл, бо побутувало повір’я, що злі духи по ложці можуть потрапити у тарілку і нашкодити людині. Існували свої особливості у спілкуванні, у поведінці, у побуті, на роботі та ін. Таким чином, етикет має національне забарвлення, він залежить від способу життя, вірувань, ритуалів і традицій того чи іншого народу.

У процесі історичного розвитку змінювалися епохи, складались нові культури, але залишалися загальнолюдські цінності, вироблені практикою попереднього суспільного розвитку, відкидалося неістотне, дріб’язкове, тимчасове. З етикету зникли норми, продиктовані умовами життя певного класу, стану, але залишилися універсальні, загальновживані правила ввічливості, такту, коректності, що полегшили, ушляхетнили і прикрасили людську поведінку.

Сучасний етикет ґрунтується на моральних принципах гуманізму й демократизму, що сприяють взаємоспілкуванню, взаєморозумінню між людьми. Відносини, в основі яких лежать гуманізм і демократизм, — це відносини доброзичливості, шанобливості, гуманізму, а не егоїзму, відносини, за яких людина не підкреслює своє «я», не думає тільки про особисту вигоду, а поважає думку іншої людини, виявляє турботу про ближнього, подає йому допомогу та ін. Етикет, в основі якого лежать дані принципи, дозволяє дбати про те, щоб повага до людської гідності і турбота про Особистість не перетворювалися на заохочення тих, хто порушує норму.

Адже й тепер нерідкі випадки, коли порушник загальноприйнятих норм поведінки зустрічає співчуття деяких «гуманістів», що забувають про шкоду, яку порушники завдають честі й гідності інших людей. Жаліти п’яного або тверезого хулігана — це значить не жаліти, не любити по-справжньому тих, кому він отруює життя.

Принципи гуманізму й демократизму втілені в ряді моральних вимог, що безпосередньо відбиваються у культурі взаємовідносин. Серед них передусім слід назвати ввічливість, тактовність, скромність, точність. Ввічливість — форма взаємовідносин з оточенням як знайомим й близьким, так і незнайомим. Сутність ввічливості — доброзичливість. Зустрічаючи людину, говоримо їй «доброго ранку», «добридень», «добривечір». Прощаючись, говоримо «до побачення», ніби сподіваючись зустрітися ще раз. Звертаючись до людини з дріб’язковим проханням, вживаємо вираз «будь ласка».

Поняття добра органічно входять до багатьох загальноприйнятих формул чемності. Цим самим виявляється зв’язок справжньої ввічливості з гуманізмом у тому соціальному сенсі, який надається цьому поняттю. Зрозуміло, у житті виникають ситуації, коли, наприклад, необхідно мати справу з людиною, яка з тих чи інших причин не заслуговує на повагу, але це не означає, що можна принижувати її людську гідність, розмовляти з нею брутально. Ввічливість потрібна навіть тоді, коли говоримо людині неприємне, якщо вона на те заслуговує.

Споріднене з ввічливістю поняття «коректність», яке має особливий відтінок, що полягає у вмінні за різних ситуацій тримати себе у межах загальноприйнятих правил пристойності. Звичайно, за будь-яких правил етикету поведінка людини багато у чому залежить від стану її нервової системи, характеру, темпераменту. Кожний іноді може опинитися у певній конфліктній ситуації на роботі, у родині, побуті. Іноді конфлікт виникає через різне розуміння одних і тих самих явищ морального життя.

Причому не завжди одні люди у конфлікті діють з аморальних міркувань, а інші — з моральних. Такий погляд був би спрощеним. Бувають випадки, коли обидві сторони діють з кращих і цілком моральних мотивів, але їхні різні уявлення, зумовлені традиціями, вихованням, можуть викликати різні оцінки одних і тих самих подій та вчинків. Виявити коректність — означає зберегти гідність, не принизитися до рівня розбещеного обивателя.

Вимоги коректності у взаємовідносинах відповідають інтересам усіх. При дотриманні цих вимог у суперечці можна швидко дійти згоди. У службових відносинах коректність допомагає усунути те, що шкодить інтересам справи, в особистих — вона сприяє взаєморозумінню людей.

Тактовність — це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в особистих і службових стосунках, уміння відчувати межу, переступивши яку, можемо незаслужено образити людину. Тактовність вимагає всебічного урахування всіх обставин, у тому числі й психологічного стану людини, урахування своєрідності її як особистості. Тактовність полягає в умінні не помічати упущення іншої людини. Тактовна людина не звернеться до співрозмовника із запитанням, яке поставить того в незручне становище.

Нав’язливість, настирливість, навіть якщо вони викликані найкращими намірами (наприклад зробити послугу, допомогти), викликають негативну реакцію. Почуття міри, що дозволяє виявити повагу до гідності іншої людини і разом з тим зберегти власну гідність, — ось до чого зводиться тактовність.

Скромність — невід’ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себе видатною, неординарною особистістю. Вона не відмовляється від самооцінки та завжди зіставляє її з думкою оточуючих людей. Скромність — це не самоприниження, відмова від гордості, незалежності, самостійності у поведінці. Скромність виявляється у вмінні бути самим собою і не грати якусь невластиву роль.

Разом з тим справжня скромність не повинна спричинятися до скутості у поведінці, але це не означає, що вона має бути джерелом розв’язності. Органічно поєднується зі справжньою скромністю почуття власної гідності, уміння у розмові, манерах показати, що ви нікому не дозволите поставити себе у моральному відношенні нижче від інших.

Із скромністю пов’язана простота — якість, яка ніяк не означає відмови від прийнятих у суспільстві норм етикету. Дозволити собі фамільярність або лише з власної ініціативи перейти на «коротку ногу» з людиною, яка займає підлегле положення, — це зовсім не означає виявити простоту у взаємовідносинах. Іноді можна зустрітися з таким розумінням простоти, коли духовний світ особистості навмисне зводиться до вкрай низького рівня.

Одна з найважливіших вимог культури взаємовідносин — точність. Точність означає вміння шанувати своє слово, не кидати його на вітер. Якщо людина завжди виконує те, що обіцяє, якщо приходить о тій годині, на яку призначено зустріч, значить, на таку людину можна покластися. Виконуючи вимоги точності у ділових, службових відносинах, у громадському житті, людина не підведе колектив, не зірве виконання важливих завдань, не порушить ритм виробничої діяльності. Точне вираження своїх думок, уміння без зайвих слів сформулювати те чи інше положення так, щоб воно не було двозначним, також важлива вимога культури взаємовідносин.

Ввічливість, скромність, простота, тактовність і т. ін. у сучасному етикеті всіх країн світу — загальноприйняті норми поведінки. Разом з тим ці норми можуть по-різному виявлятися у поведінці людей. Отже, можна говорити про різний стиль поведінки.

Стиль поведінки — це сукупність норм, правил поведінки, які притаманні даному індивіду залежно від його моральних, естетичних, політичних, професійних поглядів, інтересів, настанов, його життєвих позицій. На стиль поведінки людини впливають і матеріальні умови її життя, тому в ньому розкривається соціальна сутність людини. Стиль поведінки виробляється протягом усього життя і виявляється у спілкуванні, мові, вчинках людини. Він дозволяє зробити висновок про інтелектуальний, моральний, естетичний розвиток людини, про її соціальну і професійну належність.

Стиль поведінки виявляється у манерах людини. Манера (з фр. — спосіб дій, спосіб, прийом поводження), перекладається майже так, як і слово «стиль», але стосується характеристики індивідуальних, одиничних, окремих особливостей поведінки конкретної особистості. Манери до певної міри вказують на характер людини і правлять за зовнішню оболонку її внутрішньої природи. Вони виявляються у ввічливому й привітному поводженні, але справжня й найкраща чемність така, що ґрунтується на щирості і виявляється у готовності сприяти щастю ближнього.

Добрі манери, стиль поведінки не виникають самі собою. Велике значення тут має соціальне мікросередовище, одержане у дитинстві виховання, та у будь-якому разі можна оволодіти добрими формами спілкування, якщо людина щиро в цьому зацікавлена, переконана в необхідності цього, якщо відповідно себе виховує. Якщо ж людина не замислюється над формою своєї поведінки, то жодні кодекси, правила не озвуться в її душі, не зумовлять ефективного зрушення в її поведінці. Щоб бути культурною людиною, цього слід прагнути і домагатися.

У житті кожної молодої людини настає час, коли їй важливо знати, як її сприймає оточення. Вона починає звертати увагу на саму себе. А це результат того, що в людині складається або вже склалося уявлення про те, якою вона хоче бути, якої мети домагається. На основі свого попереднього досвіду вона, безумовно, склала для себе якийсь ідеальний образ особистості і при критичному самоаналізі рано чи пізно зрозуміє, що і їй слід удосконалити свої манери у спілкуванні з людьми.

Молодь у своїй поведінці не може керуватися тільки тим, що вважається нормою у молодіжному середовищі, вже у молодому віці слід засвоїти загальноприйняті норми суспільної поведінки. Молоді роки — коротка пора у житті, однак саме в цей час людина формується на все життя.

Інтерес до питань поведінки визначається рівнем духовного розвитку. Цей інтерес поглиблюється, коли людина розуміє, що дотримання правил поведінки забезпечує успіх як окремої особистості, так і всього колективу, всього суспільства. В умовах сучасного динамічного розвитку суспільства зміни у галузі правил поведінки відбуваються значно швидше. Люди виховані, культурні, активніше і свідоміше оволодівають новими правилами суспільних контактів і мають значно більше можливостей для того, щоб дотримуватися нових правил поведінки, розвиток яких зумовлений не лише високим рівнем міжнародного духовного життя, а й їх глибоким загальнолюдським змістом.

У сучасному світі склалися такі загальні правила етикету, які відбиваються у різних сферах життя людей і мають, як умову, цілеспрямовані, повторювані відносини між ними, а також разові, випадкові стосунки:

  • уміти бути уважним до людини в усіх ситуаціях, які хоча б якось об’єднують її з вами, бачити і помічати її, виявляти цю увагу до неї зовнішніми знаками, доносячи їх до людини;
  • ввічливо звертатися з проханням про будь-яку послугу і самому подякувати за таку послугу;
  • співчувати людині у її невдачах, поділяти з нею радість успіху, виявляючи це відповідними формами; пропонувати їй свої послуги і допомогу у можливих формах;
  • берегти робочий і вільний час інших людей, не марнувати його повільними, беззмістовними розмовами і ні в якому разі не примушувати людину чекати на тебе;
  • розмовляти мовою, зрозумілою більшості присутніх (усім), не допускати перешіптування за присутності інших або ж розмови незрозумілою їм мовою;
  • не сміятися безпричинно за присутності людини, не давати їй приводу гадати, ніби ви смієтеся з неї;
  • намагатися не помічати фізичних вад людини, не розглядати і не розпитувати про них;
  • не допускати ніяких погроз щодо людини, тим більше — фізичних дій;
  • бути терплячим до інших думок, смаків, не допускати приниження людської гідності того, чиї смаки не відповідають вашим;
  • терпляче вислуховувати того, хто говорить, не перебивати його і виявляти інтерес до його думки;
  • не нав’язувати співрозмовникові тему розмови про себе як найцікавішу, прагнути більше запитувати і слухати, ніж говорити самому;
  • не підкреслювати своєї шляхетності і жертовності у зробленій вами послузі, якою б важливою і значною вона не була, покажіть, що ви робите її легко, з задоволенням, без думки про взаємну віддяку;
  • дбати про свій зовнішній вигляд, охайність і чистоту, пам’ятаючи, що неохайність, недбалість і неувага до себе — це форма неповаги до інших людей, зневаги до їх думки;
  • не привертати до себе уваги екстравагантністю зовнішнього вигляду.

Ці правила відбивають загальну форму поваги до людини взагалі. Але вони можуть диференціюватись залежно від конкретних умов, ситуацій і характеру між тими, хто спілкується, набуваючи конкретного характеру.

Все це стосується тільки форми. Зміст у всіх випадках має бути вираженням поваги, доброзичливості й уваги до людини.

Найважливіший показник стану людини на роботі — її душевний комфорт, у створенні якого помітне місце посідає культура службових відносин, бо кожен працівник значну частину свого життя перебуває на роботі в оточенні людей, які зв’язані з ним спільною справою. Тому неабияку роль тут мають відігравати норми службового етикету, покликаного регламентувати відносини між людьми, об’єднаними спільною діяльністю.

Якщо етикет містить правила спілкування усіх людей і у всіляких ситуаціях, то правила службового етикету діють у дещо вужчій галузі — вони визначають порядок поведінки працівників при виконанні ними професійних обов’язків. Службовий етикет диктує той стиль спілкування, ті норми ввічливості, які сприяють створенню у колективі здорової морально-психологічної атмосфери.


23.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!