Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Місце естетичної культури в духовному розвитку особистості
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Місце естетичної культури в духовному розвитку особистості

Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Структура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну свідомість людей, естетичні моменти різних видів діяльності та естетичне виховання

Співвідношення естетичної культури особистості та естетичної культури суспільства (або взагалі усього людства) визначається тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє конкретна особистість. Тому естетична культура особистості — це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства. Проте естетична культура являє собою грань загальних, універсальних людських відносин і тому виступає як міра універсальності та гармонійності особистості.

Ні інтелектуальний, ні емоційний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона естетично нерозвинена. Естетична культура забарвлює і емоції, і волю, і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу. Естетично розвинена людина ставиться до себе, до природи, до інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та своєрідність іншого.

Але парадокс естетичного відношення до дійсності полягає в тому, що суб’єкт безпосередньо переживає свою єдність з навколишнім світом, який не протистоїть людині у своїй відчуженій об’єктивності, але відкривається як світ людини, споріднений з нею та зрозумілий їй. Лише за цієї умови можливе підвищення людської діяльності до рівня творчості.

Але зміна відношення до зовнішнього світу — це завжди і нове ставлення до самого себе, новий рівень самосвідомості.

Переростаючи відчужене відношення до оточуючого як до зовні обмежуючого «не-Я», людина відкриває, що не знала раніше сама себе, і вона переборює самовідчуження, відновлює свою цілісність, присвоює свою дійсну, універсальну людську якість: «Все в мені, та я в усім» (Ф. Тютчев). У цьому полягає величне значення естетичної культури для становлення особистості незалежно від того, знаходить це відображення у художній творчості, чи ні.

У формуванні естетичної культури мистецтву належить особливе місце: за будь-яким фактом художньої творчості у будь-якому виді мистецтва, за будь-яким яскравим виявом спеціального обдарування художника та музиканта, архітектора та поета, актора та скульптора насправді лежить дещо набагато загальніше, глибше та первинніше — відношення людини до життя.

Не до мистецтва, його цінностей, їх створення та відтворення, а до самої навколишньої дійсності, яка ще не перетворена художньою творчістю, тобто ставлення до дійсності, яка створює саму можливість її естетичного освоєння. Воно може й не виявитися у спеціальній художній діяльності, а втім становить духовне багатство людини, яка володіє таким ставленням, що є притаманним кожному.

Художники є основними охоронцями, оберігачами «естетичного потенціалу» людства: їх творчість здатна пробуджувати аналогічні істотні сили й в інших людях; залучення до мистецтва може виступати для всіх як «розпредмечування» та «присвоєння» загальнолюдській здатності естетичного відношення до життя.

Естетична культура змінює відношення людини до природи. Ця зміна пов’язана з подоланням відчужено-утилітарного підходу до неї (тільки як до об’єкта раціонального пізнання та використання). Відкриваючи у ній деякий споріднений собі зміст, людина відкриває «природне» в самій собі. В естетичному переживанні природа «олюднюється», набирає у творчій свідомості людсько-образного змісту, а уявлення про людину розширюється до масштабу природи. І метафорична мова, якою постійно користуються поети, говорячи про неї, — не «поетична фікція», не умовний засіб вираження, з яким ніщо в дійсності не співвідносне, але необхідний для них засіб об’єктувати свою співпричетність до природи, що реально відчувається, виражати самого себе як «природу, що рефлексує».

Естетична культура людини дозволяє ставитися до природи, виходячи із взаємних «інтересів», а часом — виключно через самоцінність її буття.

Невідчужене відношення до світу в цілому грає різними гранями як особливе ставлення до інших людей, до природи, цінностей культури, історичного минулого. В усіх випадках предмет естетичного відношення виступає, з одного боку, як співприрод-ний, готовий до розкриття, «свій», а з іншого — як той, що володіє власним, унікальним та самоцінним існуванням (естетичне відношення є неутилітарним, навіть антиутилітарним).

Естетичне відношення до дійсності дозволяє особистості оцінювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насолоду від укорінення у активно-творче життя суспільства, виступаючи своєрідним орієнтиром світогляду та творчої діяльності. Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з метою створення наукової картини світу як відбиття реальної гармонії зв’язків.

Естетичне відношення до навколишнього світу визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як незвичайністю та красою самого предмета, явища, що перетворюється, так і засобами їх зміни, результатами творчості в цілому, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від самого трудового процесу, що формує потребу у такого роду діяльності та постійний інтерес до неї.

Справляючи значний вплив на естетичний розвиток особистості, естетична культура формує іншу якість мислення, започатковує розвиток низки загальнокультурних здібностей людини. Насамперед це відбивається на якості емоційної культури особистості. Емоція завжди сигналізує про особистісний сенс діяльності для людини.

Один з найталановитіших фізиків М.В. Волькенштейн говорив про те, що естетичні емоції посилюють наукову творчість, а їх відсутність пов’язана з відсутністю таланту та бездарністю наукового співробітника. Це твердження, очевидно, справедливе щодо будь-якого виду творчості. Проте емоційність у кожному виді діяльності, а втім і у творчості, повинна бути двомірною, тому психологи підкреслюють значення емоційної зрілості особистості, яка містить, з одного боку, повноту емоційного життя особистості, а з іншого — досить високий рівень соціалізації афективної сфери. І та, і інша якість емоційності розвиваються, «олюднюються» внаслідок естетичного розвитку особистості.

Естетичний розвиток особистості, високий рівень естетичної культури формує її здатність мислити не за однією чи декількома обмеженими мірками, а за міркою будь-якого виду, здатність розмовляти мовою предмета, виражати своєрідність його сутності. Подібне вміння називають почуттям форми.

Воно дозволяє надати предмету творчості структурну гармонійність, досягти функціональної та конструктивної досконалості матеріального об’єкта, допомагає знайти співвіднесеність способу перетворення предмета з його власною мірою. Естетична культура сприяє розвитку у особистості образного мислення, мислення за аналогією та асоціацією, цілісності сприйняття конкретних образів, розвитку фантазії, зорового уявлення, інтуїції.

Особливо важливі дані якості, коли невідомий увесь набір засобів та правил розв’язання задачі. Саме тоді здатність уявити проблему в образній формі полегшує пошук результату, що досліджується. Можливість миттєвого схоплювання у думці речей в цілому відкривається у предметно-образному мисленні, а це підвищує вірогідність появи несподіваної, але корисної асоціації.

Процес пошуку потрібних аналогій та асоціацій багато у чому здійснюється інтуїтивно. Інтуїтивне є високоінтелектуальним процесом, який пов’язаний не тільки з психологічними факторами, але й з такими, як особливості духовного освоєння дійсності людиною, простежується залежність інтуїтивної діяльності від певного запасу знань, культури мислення, бачення світу, що сформувався, стилю наукової та в цілому діяльності, що склався у людини. Інтуїтивне рішення характеризується граничною інтеріоризацією предметності, що залучена до творчого процесу, особливим напруженням та насиченням емоцій, тому має почуттєвий та образний характер.

Забезпечуючи побудову внутрішньо несуперечливої моделі світу, вербально-знакове мислення певною мірою збіднює неминуче його відображення у свідомості людини. У протилежність цьому відбиття на образному рівні уможливлює сприйняття світу в усій його цілісності, багатозначності та суперечливості, що необхідно для найбільш повного чуттєвого контакту з реальністю, для емоційної стабілізації та відіграє велику роль у процесах творчості, особливо на етапі «визрівання» ідей.

Ці генетичні потенції можуть розвинутися у соціальному спілкуванні шляхом виховання. Однак уся традиційна система європейського виховання орієнтована насамперед на розвиток логічного мислення, тобто на розвиток переважно логічних навичок та функцій. Тому необхідно переорієнтувати систему виховання та навчання й подолати вікове відставання розвитку функцій правої півкулі: навичок образного мислення та творчого уявлення.

Перелічені особливості визначають місце естетичної культури у духовному розвитку особистості. Але професійна діяльність, що є специфічною за своїм змістом та функціями, зумовлює своєрідність вияву естетичної культури особистості, її трансформацію в структуру та якість професійної культури людини.


23.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!