Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Історичний розвиток моралі та її значення для людини
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історичний розвиток моралі та її значення для людини

Походження та історичний розвиток моралі. Значення філософсько-етичного дослідження процесу походження та розвитку моралі для духовно-морального самовизначення людини

Моральні вимоги, приписи, цінності та ідеали аналізувалися та обґрунтовувалися в етиці протягом усієї її багатовікової історії. Раціональна доказовість, обґрунтованість прийнятого рішення, здійсненого вчинку входять у моральну культуру особистості з часів античного еллінізму. Розвиток конкретних наук привів до того, що в XX ст. мораль стала об'єктом окремого наукового вивчення в соціології моралі.

Такі дослідження включають опис реальних звичаїв, вивчення моральних уявлень і думок різних груп суспільства, аналіз поглядів і суджень людей з різних моральних проблем, їхніх уявлень про щастя і моральний ідеал, прогноз шляхів і тенденцій розвитку моральної свідомості в сучасному суспільстві.

Хоча такі дослідження й дають важливу інформацію про реальний стан суспільства, проте розуміння моралі як універсального суспільного явища, її походження та розвитку сягають за межі їхніх можливостей. Без опори на філософсько-етичні знання і теоретичну соціологію прикладні дослідження позбавлені можливості розкрити перед людиною масштабність її морального буття, допомогти їй усвідомити своє «Я» в контексті вічних проблем історії, культури.

Зовнішнє та внутрішнє життя людини органічно взаємопов'язані, однак вони не розвиваються абсолютно синхронно. Значення питань походження моралі, її розвитку й ролі в житті суспільства та людини помітно підвищується в умовах кризи старих цінностей, пошуку нових ідеалів, що веде до активнішого осмислення місця людини у світі, зростання ролі внутрішнього духовно-морального самовизначення. Філософська етика завжди була важливою підмогою у вирішенні сенсожиттєвих питань.

Дослідження в галузі соціології моралі свідчать про те, що у 80-ті роки відбулися кардинальні зміни в моральній свідомості західного суспільства. На місце престижного споживання, високооплачуваної роботи й сімейного благополуччя приходять цінності самоздійснення, внутрішньої свободи, спілкування, улюбленої (хай навіть і непрестижно!) роботи, пошуків свого власного неповторного. Така переорієнтація дає змогу прогнозувати зростання інтересу до філософської етики в 90-ті роки, які, завершуючи складне, динамічне, суперечливе й трагічне XX століття, постають порогом уходження людства в незвідане третє тисячоліття. На думку багатьох, воно може привести до якісно нового злету в духовно-моральному розвитку людини.

Які ж відкриття філософії XIX—XX ст. складають фундамент науково-світоглядного осмислення моралі, її походження та розвитку? Традиція, що йде від німецької класичної філософії в особі Канта й Гегеля, заклала основи розгляду специфіки моралі, а також конкретно-історичного аналізу її розвитку. Незаперечним завоюванням філософії та соціології XIX ст. були теоретичні ідеї К. Маркса та Ф. Енгельса.

Розуміння моралі як особливого духовно-практичного способу освоєння світу людиною зумовило необхідність розгляду її сутнісних характеристик крізь призму потреб людини як суб'єкта історії, врахування процесу розвитку людських, суспільних сил і здатностей у процесі спільної колективної життєдіяльності. Пояснення феномена походження моралі стало пов'язуватися з реальними практичними відносинами людей, їхньою економічною та соціальною діяльністю. В тій чи іншій формі ця ідея увійшла в науковий арсенал усіх основних філософських напрямів XX ст.

Філософія життя й феноменологія, філософська антропологія і неомарксизм, фрейдизм, екзистенціалізм та інші напрями філософської думки, не заперечуючи важливої ролі суспільного буття людини у формуванні її моральних цінностей, по-різному визначають ступінь активності свідомості, рівень її самостійності, внутрішню логіку й характер взаємодії різних компонентів духовної сфери життя людини. Виникнення ж моралі пов'язується з суперечливістю суспільного виробництва, а її зміст — із соціальною структурою суспільства.

У сучасній вітчизняній філософії основою вирішення проблеми походження моралі стало послідовне діалектико-матеріалістичне розуміння суспільного життя. Джерелом моралі в марксистській етиці виступають умови матеріального життя людей, реальні суспільні потреби й інтереси, праця.

Колективний характер праці, що наперед визначив її суспільну родову сутність, надає відносинам індивідів у суспільстві якісного іншого характеру в порівнянні з взаємодією особнів у стаді тварин. Відповідно іншого характеру набуває взаємозв'язок індивідів між собою І із колективним цілим.

Суспільство — це не механічна сукупність індивідів, а їхні відносини, що виникають у процесі матеріального й духовного виробництва. Колективно опановуючи зовнішній світ, природну дійсність, людина створює свою суспільну природу і свій людський світ. Невід'ємною часткою цього процесу є суспільна мораль.

У розумінні основного джерела розвитку суспільства, рушійних пружин його великомасштабних змін у немарксистській соціальній філософії XX ст. не виникло напряму, який зумів би висунути рівне марксизмові узагальнююче уявлення про історичний процес як рух від нижчих форм буття людини до вищих. Не випадково в 60-ті роки західні соціологи чимраз частіше зверталися до теорії Маркса, намагаючись використати окремі її положення для обґрунтування своїх історико-соціологічних досліджень. Провідними в суспільному розвитку стали в XX ст. теорії історичного круговороту, засновані на порівняльно типологічному методі. При порівняльному вивченні різноманітних культур, історичних типів (Сорокін, Тойнбі) кожна культура постає як замкнене ціле, процес же їхнього розвитку взагалі не розглядається.

Єдина сутність суспільства в цілому й окремої людини в ньому виключає можливість розгляду розвитку суспільного виробництва як чогось зовнішнього по відношенню до людини й дає змогу розглядати розвиток сил і спроможностей людини, її саморозвиток як граничну мету історичного процесу. Збіг колективних та індивідуальних інтересів, виявлення їхнього істинного змісту, відповідного стадії розвитку суспільства, і підкорення цим умовам людської діяльності є тією оптимальною моделлю існування суспільства і життя людини, яку можна назвати об'єктивно моральним суспільним станом, тобто моральним як вищою мірою суспільним.

Створення умов для розвитку продуктивної потужності суспільства, реалізації трудового потенціалу людини виступає суттєвим чинником розширення гуманістичного потенціалу в стосунках людей. У цьому криються глибинні соціальні корені особливо активної гуманістичної орієнтованості людської культури в період прогресивного суспільного розвитку, коли взаємна заінтересованість людей одного в одному найвища і найменш суперечлива.

Соціальна життєдіяльність як результат активності суб'єктів історичного процесу при вирішенні ними різних завдань складається із взаємин безлічі індивідів, груп, різних спільностей. Суспільні відносини завжди предметні й формуються з приводу конкретних цілей. У свою чергу, ці відносини можуть бути об'єктом освоєння, надання їм форми з урахуванням наявності абсолютного моменту в характері взаємозалежності людей. Виникаючий на цій основі особливий зв'язок може бути визначений як самоцільне існування, пряме вираження об'єктивно необхідної суспільної потреби в інших людях, рівнозначної ствердженню себе як людини.

Таким чином, в основі моралі лежить необхідність пізнання і перетворення людських взаємин на їхньому загальному, універсальному рівні, формування людського спілкування, яке необхідною мірою відповідає колективній життєдіяльності, людяності як такій. Можливість подібного спілкування полягає не тільки в прямому спілкуванні на рівні відносин індивідів, але проявляється і в групових відносинах, і в ставленні до природи як спільного середовища проживання, до світу культури як результату спільної діяльності, а також у ставленні до самого себе як до людської істоти.

В історії людства К. Маркс виділяв три якісних типи суспільних відносин. «Відносини особистої залежності (спочатку цілком первісні) — такі є ті перші форми суспільства, при яких продуктивність людей розвивається лише в незначному обсязі і в ізольованих пунктах. Особиста незалежність, що ґрунтується на речовій залежності,— така друга велика форма, при якій вперше утворюється система загального суспільного обміну речовин, універсальних відношень, всебічних потреб та універсальних потенцій. Вільна індивідуальність, що ґрунтується на універсальному розвитку індивідів і на перетворенні їхньої колективної, суспільної продуктивності в їхнє суспільне надбання,— такий третій ступінь.

Другий ступінь створює умови для третього». Цим трьом історичним формам суспільних зв'язків, що склалися між індивідами, зв'язкам, котрі кореняться у відповідному рівні виробництва, відповідають й історичні типи моральності.

Збіг інтересів і цілей, що має місце в реальному житті, регулюється моральними нормами, які вказують на необхідність дотримання таких форм спілкування, які дадуть змогу кожному індивідові бути людиною за самою суттю своїх проявів, постійно стверджувати себе як справжню людину. Таке загальне пояснення можливості й необхідності моральних відносин у суспільстві як відносин особливих, присутніх в усіх сферах життя, але таких, що не розчиняються в них і не підміняють інші суспільні цілі й завдання (виробничі, соціальні, політичні, правові та ін.).

Специфіка морального життя, його необхідність як самостійної «сутнісної сили» роду людського й універсальність, «розчинність» в усіх інших відносинах людей породжують значні труднощі при його теоретичному вивченні. Відповідно до двох перших історично послідовних етапів розвитку моральності можна також виділити два реально сформованих культурно-історичних типи моралі: традиційну й нетрадиційну.

Першому етапові розвитку моральної культури відповідає традиційна мораль з переважанням соціально-групових ціннісних орієнтацій і регулюючих механізмів. На другому етапі відбувається виокремлення особистісно-індивідуалізованої моралі, яка втілює новий рівень оціночно-імперативного морального регулювання.

Ідеал вільного універсального розвитку моральних сил і здібностей людини містить у собі перспективну гуманістичну ідею, до реалізації якої людство зможе приступити лише розв'язавши глобальні проблеми сучасності (екологічну, енергетичну, продовольчу та інші), створивши всі необхідні передумови (і матеріальні, й духовні) для функціонування та розвитку людства як єдиного цілого.

Як практично здійснюватиметься гармонізація колективних і особистісних інтересів, чи зніме це необхідність у суспільній моралі як ідеальному інструменті налагодження взаємодії між людьми, чи досягне творчий потенціал кожної людини здатності до морального самозаконодавства? В сучасній суспільній ситуації відповісти на ці запитання надто важко. Ясно, одначе, що розвиток суспільства не може бути зупинений і в історичній перспективі з неминучістю приведе до появи нових форм морального життя.

Використана література

1. Курс лекцій з етики. – М., 2000.

2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.


23.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!