Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Рекреація як сфера соціальної діяльності
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Рекреація як сфера соціальної діяльності

Креативний потенціал рекреативної діяльності. Ідеологічна парадигма дозвіллєвої діяльності в Україні

Рекреація є досить місткою сферою соціальної діяльності: за відсутності сталих стандартів, вона передбачає високу ступінь варіативності як у використанні нових технологій, так і у впровадженні нових ідей. Стимулювання конкурентності на ринку культурних послуг є одним з реальних шляхів наближення соціально-культурної інфраструктури України до рівня світових показників. Але саме зміст дозвіллєвої практики визначатиме її соціально-культурну актуальність.

До сьогодні дозвіллєва сфера в Україні асоціюється, головним чином, з клубами. Клубна система існує у декількох альтернативних формах. Є «державні заклади клубного типу», є розважальні комерційні клуби, є самодіяльні клуби — об’єднання громадян за інтересами, є корпоративні клуби, є клуби сімейні, є клуби які об’єднують представників певних верств населення та ін.

Такий стан певною мірою відображає тенденцію до природного культурного розшарування населення. У той же час сучасна клубна система відображає реальну ситуацію духовного вакууму у суспільстві, що заповнюється сурогатними формами культури. Мова іде не стільки про формальні ознаки, скільки про змістовні аспекти клубного життя.

Попри розгалуженість клубної системи загальна кількість населення, яка користується їх пропозиціями реально зменшується. З одного боку — це є проявом симптому «культурної хвороби» усіх індустріальних країн — звуження кола повсякденного спілкування людини у соціумі та заміни «живих комунікацій» сучасними інформаційно — комунікаційними технологіями.

З іншого боку — наслідком реального зменшення обсягу вільного часу, який можна було б присвятити культурному самозадоволенню; залежності рівня та якості культурних послуг від матеріальних можливостей людини; зменшення та стандартизація культурних потреб переважної кількості населення. Склалась парадоксальна ситуація: за наявності досить високого рівня освіченості населення, а відтак і потужного культурного потенціалу, ступінь його культуротворчої активності знижується.

У той же час, поступово змінюється уявлення про зміст та роль культури у суспільстві. Хоча офіційно вона сприймається як галузь, ефективність діяльності якої оцінюється за кількісними показниками, усе частіше поняття «культура» використовується у якості показника можливості успішної самореалізації людини у будь-якій сфері: «політична культура», «економічна культура» і т. п.

Внутрішня потреба людини у самовизначенні та самоутвердженні робить культуру в усіх її складових визначальним чинником стилю життя. Сьогодні не тільки місце роботи, рівень освіти, рівень добробуту, а й спосіб використання вільного часу стає елементом соціально-культурної ідентифікації особистості. Мова іде не лише про можливість користування престижними видами культурних послуг, а й про усвідомлення власної самобутності у певному культурному контексті. По мірі того, як екзотичні дозвіллєві пропозиції стають доступними усе більшій частині населення, зростає попит на ексклюзивні види задоволення культурних потреб, що поступово призводить до реформування рекреативної системи, перетворення її на сферу творчості.

Зважаючи на те що індустрія дозвілля, особливо розваг як її найбільш популярного елементу, має інтернаціональний характер, конкретизація індивідуальних рекреаційних потреб може бути пов’язана з «націоналізацією» пропозицій: формуванням ринку культурних послуг більш адаптованих до ментальних, соціальних, культурно-історичних особливостей країни або регіону. Неминучість диференціації дозвіллєвих очікувань різних верств населення передбачає реорганізацію існуючих правових, економічних, організаційних принципів соціокультурної діяльності загалом. Але, одним з центральних елементів зміни парадигми існування рекреативної сфери є зміна ціннісного статусу понять відпочинок, розваги, дозвілля: позбавлення їх присмаку другорядності у ієрархії понять, які визначають рівень життя людини.

Культурна ситуація в Україні характеризується тим рівнем змістовної невиразності, який не дає можливості переконливо моделювати образ потрібного майбутнього країни. Напівзабуте, зплюндроване обличчя радянського культурного устрою нагадує про себе неоукраїнськими паліативами: ідеологіями гучних програм і концепцій державної політики в освітній, інформаційній, культурній сферах; принципами та механізмами реального адміністрування в цих галузях.

Симптоматичною є невизначеність правового поля культурної практики в умовах її стрімкої комерціалізації. Формування ринку культури, попри громадські очікування, не призводить до автоматичної деполітизації культури, оскільки держава залишається власником потужної інформаційної та соціально-культурної інфраструктури, а відтак і основним замовником культурного продукту. Разом з тим, дедалі очевиднішим є конфлікт ідеологічних інтересів політичних еліт та культурних настанов інших верств населення.

Відсутність реальної державної культурної політики, як системи цілеспрямованих заходів, не позбавило суспільство від публічної риторики про національні інтереси в галузі культури. На початку 90-х років ХХ століття основним гаслом владної гуманітарної програми було відродження української державності та культури. Позитивність цієї стратегії було вичерпано, головним чином, у поновленні вітчизняного пантеону діячів культури минулого.

Водночас, не відбулось радикального перегляду сучасної парадигми культурного розвитку України. Нав’язлива моноетнічна культурна стратегія суперечить реальній полікультурності населення України і поглиблює культурно-психологічне протистояння суспільства і влади.

Неефективність державного менеджменту в соціально-культурній сфері підтверджується намаганням влади взяти на себе роль захисника національно-культурних інтересів народу України. За відсутності чіткого усвідомлення цих інтересів вже перші кроки в цьому напрямі є, по-суті, спробами реставрації ідеологічних канонів недалекого минулого.

Стихійна лібералізація культурного життя, що відбувалась протягом останнього десятиріччя, дедалі більше конфронтує із спробами адміністративного оживлення рефлексів масової свідомості радянських часів. Очевидним є те, що і ідея культурного відродження, і ідея захисту власного культурного простору акумулюють невизначеність пріоритетів розвитку культури України.

Реалізація історично запізнілих рецептів модернізації культурного середовища має наслідком реструктуризацію системи субкультурних утворень, що склались наприкінці радянських часів. Державна система закладів культури сьогодні є організаційним стрижнем однієї з них.

Ситуація, що склалася у сфері дозвілля, як одній з головних сфер самореалізації людини, є досить показовою для загальної характеристики поточного культурного стану. З радянських часів поняття культура та дозвілля поєднувались, але не співпадали, так само як і поняття культура та відпочинок. Тому можна було розрізняти культурні та некультурні варіанти дозвілля. Одним з критеріїв вважалась масовість культурних заходів, як таких, що відповідають ціннісним настановам радянської людини.

Серед найважливіших елементів організації дозвілля був клуб. Державна клубна мережа визначала ступінь розвиненості соціально-культурного середовища того чи іншого регіону. Хоча офіційна модель культурних потреб середньостатистичного відвідувача клубу не відповідала дійсності, все ж ці заклади відігравали свою позитивну культурницьку місію, особливо в сільській місцевості.


22.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!