Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурна політика сучасного суспільства
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурна політика сучасного суспільства

У сучасному суспільстві створена і функціонує складна, високорозвинена система духовного виробництва, яка забезпечує продукування, поширення і споживання культурних цінностей, їх зберігання і передачу

Система духовного виробництва впливає на виробничу, економічну, соціальну і політичну сферу людського життя, в свою чергу, перебуваючи під їх впливом. Практична значущість системи духовного виробництва для сучасного суспільства проявляється в тому, що у всіх країнах сучасного світу держава керує культурними процесами як за допомогою відповідного законодавства, так і з використанням фінансових, економічних, адміністративних і політичних засобів.

У сучасних країнах існують закони, які регламентують діяльність системи освіти та науки, роботу засобів масової інформації, охорону культурної спадщини, охорону авторських прав як у сфері науково-технічної, так і художньої творчості. Законодавчо регламентується право окремої людини і груп людей на задоволення їх культурних потреб. Розвинені держави щорічно направляють значну частину коштів державного бюджету на фінансування освіти, науки, проектно-конструкторських досліджень, на підтримку державних установ культури (музеїв, театрів, архівів, бібліотек, сховищ кінофотоматеріалів, консерваторій, концертних залів), охорону і реставрацію пам'яток культури.

У ХХ ст. як ніколи раніше виявив себе величезний інноваційний потенціал культури, здатної докорінно змінювати життя людей. У першу чергу це пов'язано з науково-технічною культурою. За оцінкою фахівців, сучасний науково-технічний прогрес призводить до того, що кожні 5-6 років відбувається зміна поколінь техніки. Це означає, що відповідним чином повинні змінитися професійні знання і навички людей, їх спосіб життя, потреби.

Разом з тим, з'ясувалася і величезна небезпека стихійного розвитку культури, використання досягнень людської творчості у вузькокорисливих інтересах, для створення нових інструментів і форм пригноблення людини. Тому одним з найважливіших завдань фахівців у галузі культури, широкої громадськості, керівників держави є вироблення і проведення продуманої культурної політики, тобто політики в сфері культури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи і засоби регулювання культурних процесів у сучасному суспільстві.

Визначальну роль у виробленні сучасної культурної політики відіграє ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти та культури. На Всесвітній конференції з політики в галузі культури, яку ЮНЕСКО провела у Мексиці 26 липня - 6 серпня 1982 р., була прийнята Декларація Мехіко з політики в галузі культури, яка сформулювала основні принципи сучасної культурної політики.

ЮНЕСКО при визначенні принципів культурної політики виходить з широкого розуміння культури як сукупності “яскраво виражених рис, духовних і матеріальних, інтелектуальних і емоційних, які характеризують суспільство або соціальну групу”. Культура в такому розумінні включає в себе, “крім мистецтва і літератури, способи життя людини, основні права людини, системи цінностей, традиції і віри”.

Одним з основоположних принципів культурної політики є принцип єдності і різноманіття культури. Цей принцип означає, що світова культура являє собою результат культурної творчості всіх народів, які складають людство. Культура кожного народу є частиною світової культури. З цього випливає декілька висновків. По-перше, відмова від розподілу культур на “вищі” та “нижчі”. Декларація Мехіко стверджує: “Необхідно визнати рівність у цінності всіх культур і право кожного народу і кожного культурного співтовариства утверджувати, зберігати свою культурну самобутність і забезпечувати її повагу”. По-друге, збереження культури - це обов'язок не тільки народу, що її створив, але й усього міжнародного співтовариства, оскільки творіння культури цього народу є частиною світової культури.

Декларація Мехіко проголошує: “Міжнародне співтовариство вважає своїм обов'язком зберігати і захищати культурну спадщину кожного народу”. Виходячи з цього положення, ЮНЕСКО розробила і здійснює програму охорони пам'ятників світової культури. Зокрема до числа таких пам'ятників включено Софійський собор у Києві. На його реставрацію ЮНЕСКО виділяла спеціальні кошти. По-третє, збереження й утвердження культури кожного народу не означає культурної самоізоляції. “Культурна самобутність народів оновлюється і збагачується внаслідок контактів з традиціями і цінностями інших народів. Культура - це діалог, обмін думками і досвідом, осягнення цінностей і традицій інших; в ізоляції вона в'яне і гине”, - говориться в Декларації Мехіко.

Наступний принцип культурної політики - це принцип культурного виміру розвитку людства. Суть цього принципу полягає в тому, що будь-які програми розвитку людського суспільства - економічні, соціальні, політичні, науково-технічні - повинні включати в себе як складову частину і як критерій необхідності подібних програм культурний аспект.

Не можна забувати, що людина - це початок і кінцева мета розвитку. Мета розвитку - не зростання виробництва, прибутків і споживання самих по собі, а їх вплив на можливості розвитку та вдосконалення людини, на більш повне задоволення її духовних запитів. Необхідно гуманізувати розвиток людства, надати планам і стратегіям розвитку збалансованого характеру.

До найважливіших принципів культурної політики, проголошених у Декларації Мехіко, належить принцип культурної демократії. В його основі лежить розуміння того, що культура створюється суспільством і тому належить всьому суспільству; створення культури і користування її благами не повинні бути привілеєм еліти. Декларація Мехіко підкреслює: “Культурна демократія базується на максимально широкій участі людини і суспільства у виробленні продуктів культури, у процесі прийняття рішень, які заторкують культурне життя, у поширенні і використанні культури”.

Культурна демократія несумісна з дискримінацією, зі спробами обмежити участь людей у створенні, поширенні і користуванні культурою на основі їх соціального становища і походження, статі, мови, національності, релігійних переконань, приналежності до етнічних груп. Культурна демократія передбачає географічну і адміністративну децентралізацію культурного життя, більш рівномірний розподіл культурних центрів по території країни, наближення їх до потреб населення конкретних регіонів, визначення культурних планів і програм у ході діалогу влади і громадян.

Розвиток культури будь-якого народу і будь-якої країни в сучасному світі не може відбуватися поза рамками міжнародної співпраці. Міжнародна культурна співпраця як принцип культурної політики повинна сприяти взаєморозумінню народів, створенню у їх відносинах атмосфери поваги, довір'я, діалогу і миру. Міжнародна культурна співпраця повинна базуватися на повазі гідності і цінності кожної культури, на відмові від спроб встановлення будь-яких форм нерівності, підкорення або заміни однієї культури іншою, на рівновазі в культурних обмінах.

У Декларації Мехіко також була приділена особлива увага проблемам взаємовідносин культури з сучасними засобами масової інформації і комунікації, а також з індустрією культури, продукцією якої є масова культура (популярна музика, кіно, мода тощо). Сучасні засоби масової комунікації формують образ світу, в якому ми живемо. І цей образ може бути як правдивим, так і помилковим, як багатостороннім, так і дуже однобоким. Значною мірою це визначається тим, хто створює інформаційний образ і звідки виходять інформаційні потоки.

На початок 80-х років ХХ ст. чотири найбільших інформаційних агентства (Франс Прес, Рейтер, Асошіеєйтед Прес і Юнайтед Прес Інтернешнл) збирали, обробляли і розповсюджували 80% інформації, призначеної для читачів газет у всьому світі. Сьогодні, за оцінками фахівців, майже 90% центрів виробництва і поширення інформації в мережі Інтернет знаходяться у США. Така концентрація центрів виробництва і поширення інформації сама по собі, навіть незалежно від чиєї-небудь волі, вже створює передумови для виникнення незбалансованості інформаційних потоків, ускладнює культурам багатьох народів доступ до світового інформаційного простору.

Складною проблемою сучасної світової культури є індустрія культури та її продукція - масова культура. Навіть незалежно від наших оцінок естетичних та моральних цінностей, які пропагуються масовою культурою, абсолютно очевидним є її уніфікуючий вплив на свідомість та смаки людей, розмивання національних культурних традицій, дуже агресивна поведінка в інформаційному просторі, в якому нею завойована величезна частина, абсолютно несумірна з тим змістом, який вона несе.

Заслугою Всесвітньої конференції з політики в галузі культури, яка була проведена ЮНЕСКО в Мексіці, було те, що вона сформулювала основні принципи культурної політики, привернула увагу міжнародної громадськості до складних проблем світового культурного розвитку і закликала до пошуку рішень.

Минулі десятиріччя показали, що основні орієнтири культурної політики в Декларації Мехіко були визначені правильно. Разом з тим, час висунув і нові проблеми культурної політики, які обговорювалися на цілому ряді міжнародних форумів і дістали відображення в таких документах, як “Декларація конференції міністрів культури Руху неприєднання” (Колумбія, 1997), “Висновок Панафриканської консультації з культурної політики для розвитку” (Того, 1998), Хартія “Про культуру”, прийнята конференцією, яка проводилася Радою Європи в 1997 році. ЮНЕСКО в 1998 році в Стокгольмі провела міждержавну конференцію, на якій було прийнято “План дій з культурної політики для розвитку".

“План дій" підтверджує основні принципи культурної політики, сформульовані в Декларації Мехіко, але, разом з тим, він висуває і деякі нові проблеми культурної політики. Кінець ХХ ст. виявився затьмареним низкою громадянських конфліктів в цілому ряді африканських та азіатських держав, на Балканах і Кавказі, де одним з джерел стала культурна нетерпимість, зіткнення людей на ґрунті відмінностей їх релігійних переконань, мови, етнічної та національної приналежності. Ці події показали, що гострою потребою культурної політики стало завдання розвитку та заохочення культури миру. Істотними компонентами цієї культури миру є розвиток толерантного ставлення до носіїв іншої культури та міжкультурного діалогу.

На національному рівні “План дій" рекомендує проводити таку культурну політику, яка “прагне створювати відчуття нації як багатоликого співтовариства у межах структури національної єдності - співтовариства, втіленого в цінностях, які можуть розділятися всіма чоловіками і жінками і давати доступ, простір і голос всім його членам". Багато сучасних держав стикаються з внутрішніми протиріччями між окремими групами свого населення і для їх подолання прагнуть провести політику соціальної інтеграції (об'єднання). У зв'язку з цим “План дій" при проведенні культурної політики, спрямованої на поліпшення соціальної інтеграції, рекомендує приділяти особливу увагу забезпеченню ширшого доступу до культури всіх верств населення країни.

Основні проблеми і принципи культурної політики, які коротко були розглянуті у даному розділі, та увага, яка їм приділяється міжнародним співтовариством, - все це демонструє ступінь важливості культури в житті сучасного суспільства і людини. Знання культури власного народу і світової культури сприяє духовному розвитку людини, збагаченню її духовного світу. Знання і розуміння культур інших народів, повага до їх цінностей і уміння гідно представити культуру власного народу – характерні риси сучасної, по-справжньому культурної людини.

Література

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591 с.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992. – 268 с.

5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996. – 288с.

6. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. - 406 с.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. - 390 с.


21.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!