Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Внесок культури Стародавньої Індії у світову науку і культуру
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Внесок культури Стародавньої Індії у світову науку і культуру

Вчені Стародавньої Індії зробили великий внесок у скарбницю світової науки; безцінними є досягнення давньоіндійських математиків; прийоми індійських хірургів використовувалися європейськими хірургами впритул до XIX ст.

Географічні умови та періодизація історії. Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду – П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово “цукор” походить від санскритського “сакхарі” – тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.

В історії і культурі Стародавньої Індії можна виділити декілька періодів. Появу перших великих держав, створених, як вважають, дравидськими племенами, відносять до III тисячоліття до н.е. Їм на зміну приходить “арійська цивілізація”, пов'язана з появою на північному заході Індії, а потім і на більшій частині півострова індоєвропейських племен, що називали себе “аріями” (“благородні”, “з хорошої сім”ї”).

У цей час (приблизно XV–VI ст. до н.е.) виникає спочатку декілька окремих держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що знаходилася в долині Гангу. Один з її царів – Чандрагупта, засновник династії Маур'їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об'єднав її в єдину державу – імперію Маур'їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.). Нового загальноіндійського об'єднання вдалося досягнути династії Гуптів у IV – VI ст. н.е.

Харапська цивілізація. До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.

Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин.

Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.

Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гирь і вимірювальної лінійки.

Археологи знаходять багато статуеток з глини, м'яких порід каменю. Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно іменується “жерцем”.

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Релігійні вчення. Літературна традиція. В середині II тисячоліття до н.е. культура Хараппи занепадає з остаточно не з'ясованих причин. Одна з них – проникнення в Індію з півночі арійських племен, які були знайомі з залізом і досить швидко перейшли до осідлого землеробського способу життя.

Характерним явищем для суспільного устрою давніх арійців були варни – своєрідні стани, які почали складатися у них ще до переселення на Індостан. На кінець II тисячоліття до н.е. остаточно склалася доктрина про 4 варни, кожна з яких була створена з тієї чи іншої частини тіла першолюдини Пуруші (або в наступній традиції Праджапаті, втілення бога Брахми): брахмани (жерці) – з вуст; кшатрії (знать, воїни) – з плечей; вайш'ї (землероби, ремісники, торговці) – зі стегон; шудри (низи суспільства – слуги, бідняки, переселенці) – зі ступенів ніг.

Арійські закони забороняли шлюби поза варнами, не допускали їх змішування і не дозволяли навіть доторкатися до людей, які стоять поза варнами, – прибиральників сміття, могильників, катів. Вони так і називалися – “недоторкані”.

Навіть в сучасній Індії джерелом мудрості вважаються “Веди” – збірники священних гімнів на честь арійських богів. Відомі 4 таких збірники. Найдавніший з них – “Рігведа” – належить до III, а частково і до кінця VI тисячоліття до н.е. і складається з 10 книг і 1028 гімнів. Пізніше були складені “Самаведа” та “Яджурведа”, які включають співи і жертовні формули. Остання – “Атхарваведа” – містить магічні формули. До ведичної літератури належать також різні коментарі до Веди, написані пізніше.

Ведична література дає нам уявлення про релігію давніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: неба, повітря і землі. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тисячоліття до н.е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам – Варуні, Індрі, Сур'ї – приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну – його охоронцем, а Шива – руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара – “блукання”, “переродження”), про “дхарму” – закон, моральний порядок, і про “карму” – діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає й уявлення про “мокшу” – стан “ненароджуваності і невмирання”. Всі ці релігійно–філософські переконання знайдуть потім своє відображення в буддизмі та індуїзмі.

Брахманізм склав легенди про подвиги героїв Крішни і Рами, які покладено в основу епічних поем – “Махабхарати” і “Рамаяни”. Перша з них (“Велика війна нащадків Бхарати”) була складена мудрецем і співаком В'ясою і містить 18 книг, які включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це у 8 разів більше, ніж обсяг “Іліади” і “Одіссеї”. Сюжетом епосу є боротьба за владу нащадків легендарного Бхарати – Пандавів і Кауравів. Але “Махабхарата” – не тільки літературний твір, вона є також законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це стосується шостої її частини, названої “Бхагавадгіта” (“Пісня (гімн) бога”), яка являє собою повчання Крішни.

“Рамаяна” (“Сказання про Раму”) за розмірами поступається “Махабхараті”, але відрізняється більшою гармонією й образністю. В основі сюжету лежить історія життя Рами – ідеального сина та ідеального правителя, його любов до Сіти, її викрадення царем ракшасів (демонів), перемога Рами і його воцаріння у рідному місті. Обидві поеми стали національним надбанням індійського народу, невичерпним джерелом сюжетів і образів для літератури і мистецтва.

Починаючи з VI ст. до н.е. в побуті поширюються нові твори брахманістів – Сутри і Шастри – своєрідні трактати з різних галузей знань. З'являються збірники законів, найбільш відомий з яких – “Закони Ману”. Виникають перші філософські школи: санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса та веданта, найбільш войовничою з яких була остання. У V – IV ст. до н.е. брахман Ланіні створює єдину літературну мову – санскрит (“очищений”, на відміну від “пракритів” – розмовних мов), який став мовою міжіндійського спілкування.

VI ст. до н.е. пов'язане в історії Індії з появою нових вірувань – джайнізму і буддизму. Термін “джайнізм” походить від слова “джайна” – переможець (мається на увазі переможець над кругообігом перероджень). Його фундатор Махавіра жив у VI ст. до н.е. В основі вчення – шлях звільнення від сансари через дотримання “трьох скарбів” джайнізму: “правильного знання”, “правильного бачення” і “правильної поведінки”. Махавіра заповів своїм послідовникам аскетизм і ахімсу (неспричинення шкоди всім живим істотам як умова порятунку душі).

Виникнення буддизму – однієї з сучасних світових релігій – пов'язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (563–483 рр. до н.е.), який у 28 років покинув дім батька–раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло Просвітлення і він не став Буддою (“Просвітленим”). Будда відкрив чотири “благородні істини” про те, що життя є страждання, причиною яких є людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього – угамування всіх пристрастей. Головна мета людини – досягнення “нірвани”, стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і зливається з духовною “божественною” першоосновою світу.

Таким чином, порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад, брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки – третього імператора з династії Маур'їв (268–232 рр. до н.е.). Він скликав буддійський собор, де були затверджені канонічні основи буддизму. Завдяки його зусиллям буддизм вийшов за кордони Індії.

З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (I ст. н.е.) відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. На основі системи варн починає складатися кастова система. Касти (в Індії – джаті) – замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени “джаті” жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між членами різних каст обмежувалося.

У Кушанську епоху оформлюється новий напрям буддизму – махаяна, де Будда стає богом , а також з'являється культ бодхисаттв – святих, які досягли рівня Будди, але тимчасово відмовилися увійти в нірвану з співчуття до людства. Буддизм у цей час підкоряє Китай та Індокитай, трохи пізніше досягає Кореї. Починаючи з IV ст. н.е. поширюється релігійна освіта. У V ст. цар Кармагупта з династії Гуптів відкрив найвідоміший буддійський університет – монастир Наланда у Північному Біхарі. Пізніше з'явилися університети в Таксилі та Аджанті.

У боротьбі з буддизмом починає формуватися новий тип брахманізму – індуїзм. Основу вчення склала “Бхагавадгіта”. Виходячи з того, що кожне божество – це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи і вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму – Шива, Вішну і богиня Шакті – були також втіленнями вищого божества – Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині Гімалаїв.

Таким чином у ході стародавньої історії Індії оформилися основні релігійні вчення: на основі ведичної традиції – брахманізм, який трансформувався в індуїзм; джайнізм; буддизм. Мистецтво. Всі ці релігії впливали не тільки на літературну традицію, але й на архітектуру та образотворче мистецтво.

Спочатку арійські племена використовували для будівництва майже виключно дерево. Кам'яні палаци замість дерев'яних споруд стали зводитися за царювання Ашоки з династії Маур'їв. Відомий його палац в Паталіпутрі – столиці Магадхи. Повсюдно ставилися стамбхи – кам'яні стовпи з буддійською символікою або зображенням тварин і висіченими на них написами (наприклад, Левова капітель з Сарнатха, зведена на місці першої проповіді Будди, яка стала гербом сучасної Індії). У цей же час з'являються і перші ступи – культові споруди напівсферичної форми, що зберігають реліквії, пов'язані з Буддою. За переказом, Ашока звів 84000 ступ.

Прекрасні архітектурні пам'ятники дійшли до наших днів з часів Кушанської імперії. Це передусім чайт'ї – печерні храми, наприклад, печерні комплекси в Карлі і Еллорі. Унікальний храм в Кайласі поєднав образи і мотиви з індуїзму, джайнізму і буддизму. Найвідоміший скельний храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберегли багатобарвні фрески. Реалістичні і в той же час стилізовані розписи покривають все: і стіни, і стелю, і колони.

До Кушанської епохи Будда зображався тільки у вигляді символів, тепер з'являються його зображення у вигляді людини. Його часто оточують бодхисаттви, як, наприклад, на стелі з Катри (II ст. н.е.).

Найпоширенішим напрямом у мистецтві цього часу стає гандхарське (на ім'я місцевості Гандхара на північному заході Індії). Воно поєднало в собі традиції середньоазіатської, іранської, індійської та елліністичної культури. Прикладами можуть служити статуї Будди з Хоті-Мардану і з Тахт-і-Бахі. Зображення в гуптському мистецтві стають більш вишуканими і чуттєвими. Будда зі знаменитої статуї з Сарнатха IV ст. трактується як ідеальна людина, яка досягла нірвани.

Взагалі імператори з династії Гуптів протегували художній творчості. На основі стародавнього виду театрального мистецтва – пантоміми – виникає драматургія. При дворі Чандрагупти II (380–415 рр.) жили кращі поети того часу. Найбільш відомий з них Калідаса (353–420 рр.). До нас дійшли три його драми, найбільш довершеною з яких є “Шакунтала”. Існував і народний театр, що поєднував музику і пластику танцю. Індійці дуже полюбляли різні ігри. Одна з них – чатуранга (шатрандж) – дійшла і до нас у вигляді сучасних шахів.

Досягають високого рівня наукові знання. Однією із загадок для сучасних вчених залишається нержавіюча залізна колона в Делі. Математики вже знали квадратні і кубічні корені. Астрономи встановили, що Земля обертається навколо своєї осі і що Місяць переймає своє світло у Сонця. За часів Середньовіччя ці знання, як і індійські цифри, запозичили араби.

Стародавня Індія збагатила світову культуру, вона вплинула на сусідні країни, особливо на Південно-Східну Азію. Буддизм став світовою релігією.

Література

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. - 591 с.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992. – 268 с.

5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996. – 288с.

6. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. - 406 с.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. - 390 с.


21.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!