Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Характерні риси зачісок стилю бароко
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Характерні риси зачісок стилю бароко

У добу бароко чоловіки пудрили обличчя, користувалися парфумами, надягали сережки з перлів, брошки, персні, віддавали перевагу мереживу, прикрасам у вигляді бантів, стрічок; словом, уподібнювалися до жінок. Характерні риси зачісок того часу — підкреслена театральність, парадність, ефектність, пишність

Стиль бароко зародився наприкінці XVI ст. в Італії й поширився у багатьох країнах Європи. Найбільше цей стиль проявився в архітектурі, живописі, декоративно-прикладному мистецтві.

«Бароко» італійською означає «химерний», «фантастичний», «вигадливий»; ще так називали мушлі неправильної, незвичайної форми. Стиль бароко — це «свято без причини»; він досяг найбільшого розвитку в Франції. Протягом XVII ст. французький королівський двір був законодавцем мод для всієї Європи. Для поширення мод були створені ляльки з воску — «Велика Пандора» та «Мала Пандора», а також засновано журнал «Галантний Меркурій». Ляльки демонстрували одяг, білизну, а з журналу можна було довідатися про нові напрями у моді, роздивитися малюнки і навіть прочитати критичні відгуки щодо модних напрямів в одязі й косметиці.

Розкішні палаци, церкви, будинки аристократів прикрашали скульптурами, дзеркалами, вигадливими меблями з чорного та червоного дерева. Вони створювали певний фон для людини, становлячи одне ціле з її зовнішністю, зачіскою, костюмом, манерами.

Форми і силуети одягу часто диктували моду й на зачіски. Після зникнення високих комірів повернулася мода на довге волосся. Ідеалом для жінок вищих суспільних станів стали манірність, бездіяльність. Модна жіноча фігура — з тонкою талією, пишними стегнами, похилими плечима, граціозною шиєю.

Жіночі зачіски у різні періоди епохи бароко були різноманітними. Спочатку цей стиль характеризували плоскі зверху і збиті на скронях об'єми. Потім жінки носили гладенько зачесане на тім'ї й маківці волосся; на чоло спадали дрібні спіралеподібні локони, а на потилиці зав'язували пучок. Ще згодом, на завершальному етапі панування стилю бароко, характерними були високі пірамідальні зачіски у вигляді башти.

До 20-х років XVII ст. в моді на жіночі зачіски ще можна було вловити віддалений іспанський вплив; характерним було декоративне використання коштовностей. Але наставала нова ера перукарського мистецтва, і на зміну старим, традиційним прийшли зачіски нових типів.

На початку 20-х років XVII ст. велику популярність мала коротка чілка «гарсет» з прямого або завитого волосся, її ввела в моду Марія Медичі. Зачіска «гарсет» поширилася не тільки у Франції, айв усіх європейських країнах, особливо в Англії та Нідерландах.

У 20-30-ті роки XVII ст. зустрічалися варіанти зачісок одного стилю: короткі, що не закривали шиї, пасма на скронях завивали за допомогою пари, потім розчісували й збивали. На потилиці формували пучок «туф»; волосся розчісували на прямий проділ, із боків його підстригали і хвилясто закручували, довгі пасма на потилиці заплітали в коси й укладали у вигляді корони. Зачіску прикрашали перлами.

У середині XVII ст. стала модною зачіска «тортьє» (хвиляста). Більшу частину волосся укладали на потилиці в пучок, а довгі бокові пасма від коренів завивали трохи недбалими локонами або хвилястими формами.

Зачіска королеви Анни Австрійської була плоскою спереду, на потилиці кріпився шиньйон із завитого волосся, що частково спадало на груди. З 1653 р. ці пасма закручували штопороподібне.

Дуже популярною і декоративною в 50-60-ті роки XVII ст. була зачіска «а-ля Севіньє» (переважна більшість зачісок мала назви на честь дам, які їх вигадували). У зачісці маркізи Марії де Севіньє чоло залишалося відкритим, завите за допомогою пари волосся спускалося на плечі, а волосся на скронях, зібране в пучки, підв'язували стрічкою. Зверху надягали чепець «бонне», газову наколку або «ток» з пером і коштовним камінням.

Ім'ям Марії Манчіні назвали вигадану нею в 60-ті роки XVII ст. зачіску. Волосся, пишно збите на скронях у вигляді двох півкуль, було поділене прямим проділом. Знизу на потилиці його завивали в спіральні локони і спускали на плечі.

У 1670 р. придворна жінка-перукар Мартін вигадала оригінальну жіночу зачіску, яку назвали «юрлю-берлю». В цій зачісці локони або буклі симетрично укладали рядами з боків до маківки за допомогою петель із стрічок. Зачіска була дуже популярною, і на її основі виникло багато варіантів. У деяких модифікаціях навіть використовували каркас і прикривали його штучними буклями або маскували стрічками. На плечі та груди випускали один-два локони.

Більшість жінок носили зачіски, в яких деталі розміщувалися асиметрично. Наприклад, сформувавши на скронях пучки з волосся, їх накручували, завивали в локони різної довжини і кількості з кожного боку.

У 70-х роках XVII ст. маркіза Ментенон створила зачіску «вузол покори». Це була гладенька, з вузлом на потилиці, дуже скромна зачіска.

З 1680 р. і до кінця стилю бароко в моді панувала зачіска «а-ля Фонтанж». Марія Анжеліка де Скорайль де Рувіль-Фонтанж, красуня-білявка з блакитними очима, фаворитка Людовика XIV зачарувала монарха своєю красою. Доля Анжеліки була трагічною, її красі заздрили суперниці, й урешті-решт улюбленицю короля було отруєно. За легендою, в 1680 р. Анжеліка де Фонтанж на прогулянці в лісах Фонтенбло зачепилася зачіскою за гілку дерева. Кмітлива дівчина зняла підв'язку з панчохи і підв'язала розтріпане волосся. Король був у захваті й велів їй завжди носити таку зачіску.

Вже наступного дня всі придворні дами зробили собі таку саму зачіску. Зачіску «а-ля Фонтанж» носили понад 30 років, вона мала більше ста варіантів. В основі цієї моди були різні модифікації з природних і штучних локонів, переплетених стрічками. Один локон, як правило, спадав із потилиці наперед, над чолом з двох боків укладали два завитки у вигляді місяця. Зачіску змазували яєчним білком або розтопленим жиром, прикрашали квітами, мереживом, коштовностями.

Деякі варіанти «фонтанжів» на зразок перук-капелюхів мали каркас із дроту. Щоб носити подібну конструкцію, деякі жінки попередньо голили голови. Головною прикрасою зачіски завжди була гофрована віялоподібна, мереживна наколка.

Жінки прикрашали завите волосся рядами петель із стрічок. Пізніше робили шапочки-фонтанжі з мережива, складеного віялом; їх називали «палісадник» і вони були не менш популярними, ніж самі зачіски.

Наприкінці панування стилю бароко аристократки почали носити дуже високі перуки з безглуздими назвами — «капуста», «спаржа», «кішка», «миша», «труба» та ін. Перуки і зачіски із власного волосся посипали пудрою.

Ідеалом чоловічої краси став світський придворний. Аристократи мали навчатися музики, пластики, танців, вивчати етикет. Бароковий ідеал чоловіка — це величність постави, галантна поведінка з дамами. Прикладом для наслідування був король Франції Людовик XIV — «король-сонце», високого зросту, з довгим золотавим волоссям, гарний танцюрист, стрілець, вершник, мисливець. Він почав диктувати моди, які поширилися далеко за межами Франції. Однак слід зазначити, що розвиток французької моди розпочався і набув своїх характерних рис ще за часів Людовика XIII (1610-1643). З появою відкладних комірів довжина волосся в чоловічих зачісках збільшилася. Довге пухнасте волосся мало різні варіанти оформлення.

Ще коли Людовик XIV був дитиною, двір уже намагався наслідувати його дитячу зачіску. Модну зачіску так і називали: «по-дитячому», і складалася вона з великої кількості локонів. Герцог Лотаринзький вигадав свій варіант оформлення цієї зачіски. Одне або два пасма були довшими за інші, їх заплітали у кіски чи укладали в локони і доповнювали бантом одного кольору з костюмом. Якщо це був знак особливої уваги до якоїсь дами, колір банта збігався з кольором її сукні. Зачіску назвали «а-ля Каденетт», або «любовний локон», і проіснувала вона до кінця XVII ст.

Особливо популярною зачіска стала серед молодих дворян.

Не менш популярною була зачіска «а-ля комета», по суті, подібна до «а-ля Каденетт». Замість кісок чи локонів з одного боку залишали пасма, довші від інших, які вільно звисали, і це нагадувало хвіст комети.

Зачіски формувались як із власного, так і з накладного волосся. З 1615 р., майже двісті років, у моді були перуки. Ерве, майстер постижерного мистецтва в період бароко, винайшов спосіб кріплення волосся до тюлю. Локони розміщувалися горизонтально прямими пасмами до 10 см завширшки. Вони спадали на плечі, спину, а над чолом розділялися проділом. Спочатку перуками користувалися чоловіки, які мали лисину, але після того, як абат Рив'єра у 1620 р. замовив собі подібну «споруду» з волосся, їхня популярність зросла.

Завивали перуки за допомогою пари, кучері й локони при цьому довго зберігали свою форму. З'явилися різноманітні варіанти укладок буклів або локонів, пришитих до тюлевої основи. Спереду, на манеру «каде-нетта», з обох боків залишали пасма, довші від інших; їх підгортали у вигляді петлі, зав'язували і прикрашали бантом чи стрічкою «фавор». Під час правління Людовика XIII зачіски й перуки доповнювали ширококрисими капелюхами з фетру, прикрашеними білим, блакитним, червоним страусовим пір'ям, срібними пряжками, бантами.

Хоча перуки увійшли в моду ще за Людовика XIII, класичною епохою перук усе ж вважається період правління Людовика XIV. У ці роки (1643-1715) найпоширенішою була перука «а-ля Бінетт» (рис 3.8. а, б). Вона стала частиною придворного костюма, а також головним убором вищих сановників і вчених.

Форми перук не були одноманітними. Нараховувалося близько 50 їх видів. Особливо цінувалося біляве волосся. Перуки інших кольорів почали посипати пудрою. Як правило, їх робили з жіночого волосся, але зустрічалися перуки з козячої шерсті або кінського волосу.

Мода на перуки стала настільки поширеною, що багато країн Європи почали замовляти їх у Франції. В цей час майстри постижерної справи не сиділи без роботи: завдяки примхам моди вони добре заробляли. Королівський двір утримував майже 500 перукарів, які причісували й пудрили перуки.

У другій половині XVII ст. перуки збільшилися в розмірах. З'явилася «алонжева» перука. Буклі нашивали на основу з тюлю в хаотичному порядку: вертикально, горизонтально, а над чолом їх укладали у вигляді піраміди з обох боків від проділу.

Якщо в період дитинства Людовика XIV придворні носили пухнасті перуки «пудель», «грива лева» та подібні до них, то, наслідуючи дорослого монарха, придворні одягли довгі перуки. Над чолом об'єми робили ще більшими, вони нагадували збитий «кок». Наприкінці XVII ст. з'явилася так звана «трибридна» перука, яка складалася з довгої бриди буклів уздовж спини і двох коротших з боків, що спадали на груди. Поступово з'явилися варіанти укладок на перуках. Наприклад, замість буклів можна було побачити вільну завивку у вигляді кілець, локонів.

На межі ХУІІ-ХУІІІ ст. особливого значення надавали проділам на перуках, їх робили посередині, ілюзорно поглиблюючи за рахунок буклів, які стирчати в боки, а також нагромадженням волосся вгорі, що нагадувало роги. Ці перуки так і називали — «рогаті». У той час перевагу віддавали золотавому, рудому, каштановому кольорам перук.

У період бароко пишні бороди не були популярними. Чоловіки голили обличчя, залишаючи на підборідді невелику борідку, що нагадувала цятку, нанесену пензлем. Вона мала назву «муш а-ля руаяль», або просто «муш», «а-ля руаяль», тобто «королівська муха», «мушка», «по-королівськи».

Форма такої борідки з'явилася ще за часів Людовика XIII і протрималась у моді до 60-х років XVII ст. Цікавою є легенда про появу «мушки». Усунений від державних справ кардиналом Рішельє, Людовик XIII байдикував і займався різними дурницями. Якось йому заманулося поголити всіх офіцерів придворного полку; король наказав залишити на підборідді тільки маленький трикутник волосся. Відтоді борідка «муш а-ля руаяль» стала найпопулярнішою у Франції та поза її межами. Борідку, як правило, доповнювали невеликі короткі вуса, кінці яких трохи стирчали догори. Деякі чоловіки носили тонкі, наче нитки, підголені посередині вуса «шевальє».

На початку 60-х років XVII ст. борода зникла, а придворні, наслідуючи Луї XIV, носили тільки вуса «шевальє» над верхньою губою; наприкінці 60-х років і вуса вийшли з моди, їх можна було побачити тільки в офіцерів. Деякі з них дозволяли собі ще борідку «еспаньйолка».

У побуті для збереження зачіски чоловіки користувалися спеціальними мішечками із шкіри або тафти, в які ховали волосся. Доповнювали зачіски капелюхами, а наприкінці XVII ст. у моду ввійшли «треуголки» — капелюхи із завернутими з трьох боків крисами.

У добу бароко чоловіки пудрили обличчя, користувалися парфумами, надягали сережки з перлів, брошки, персні, віддавали перевагу мереживу, прикрасам у вигляді бантів, стрічок; словом, уподібнювалися до жінок.

Список літератури

1. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. — 320 с.

2. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

3. Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.


19.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!