Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Український одяг: художні особливості
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Український одяг: художні особливості

Художні особливості українського костюма. Способи нанесення декору безпосередньо на одяг. Нашивні прикраси та їхнє значення

Велике значення мали різні види оздоблення, що наносилися на окремі елементи вже зшитого одягу. Це орнаментальні нашивки (аплікація), обшивки, нашивні збори, ручні та машинні шви тощо. Характер оздоблення залежав від виду одягу (натільний, поясний, нагрудний, верхній), його призначення (повсякденний, святковий, обрядовий), віку, сімейного, майнового, соціального становища власника.

Нашивні прикраси гармонійно пов'язувалися з фактурою, кольором і орнаментом тканини, котра становила фон; оздоблення підкреслювало форму і пропорції одягу, виділяло окремі деталі або компоненти вбрання. Часто оздоблення ставало центром композиції, зрівноважуючи та об'єднуючи компоненти комплексу.

Багатовіковий досвід, художній смак народних майстрів позначався на підборі матеріалу і техніки виконання оздоблення, на його розміщенні, композиційній побудові, колористичному вирішенні.

Як матеріал для оздоблення використовувалися нитки, тасьма, оксамит, мереживо, шнурки, стрічки, шкіра, хутро. Лляними, конопляними, шовковими і вовняними нитками вишивали, а з часом обстрочували різні компоненти костюма. Із вовняних ниток робили китиці для оздоблення верхнього одягу, а також китиці, які пришивали до поясів. Маленькими китицями також декорували ластовиці під рукавами кожухів, «баєві юпки» на Київщині.

Різноманітна за якістю, шириною, формою, малюнком тасьма (обшивка) вживалася для завершення країв нагрудного верхнього або зшитого поясного одягу. Вузенька тасьма, а пізніше фабричний в'юнчик (кіска, косник, сімка) були яскравого кольору і створювали не тільки лінійну, а й складнішу орнаментальну композицію, оздоблюючи керсетки, юпки, кожухи Середньої Наддніпрянщини та Поділля. Шовкові різнокольорові стрічки, як і тасьму, нашивали широкими смугами в основному на зшитий поясний, рідше нагрудний одяг.

Бавовняний оксамит (плис), сатин та інші фабричні тканини були поширеним матеріалом для оформлення. Нашивками з плису оздоблювали різні види нагрудного верхнього і зшитого поясного одягу. Ці нашивки часто створювали чудову композицію в керсетках Полтавщини, Черкащини. Дешевшим білим мереживом прикрашали сорочки та фартухи (сітка, сіточка), що з часом витіснило трудомістку ручну вишивку.

Шкірою, різнокольоровим сап'яном, сукном обшивали верхній зимовий, рідше осінньо-весняний одяг. Барвисті суконні нашивки розміщували у верхній частині клинів (у свитах), на юпках та кожухах. Щодо кожухів широко вживалося овече хутро, яке виступало як виразний прийом художнього завершення одягу. Із нього робили коміри, манжети, ним обшивали поли і поділ. Хутряна обшивка чорного, сірого і коричневого кольору утеплювала і водночас прикрашала одяг.

Нашивні прикраси підкреслювали крій, конструктивні лінії одягу, особливо в таких місцях, як горловина, пройми, пілки, кишені (нагрудний та верхній одяг). В натільному одязі оздобленням слугувала стрічка, якою зав'язувалася горловина. Декор нагрудного і верхнього одягу розміщувався на талії уздовж підрізних бочків і верхньої поли, в нижній частині рукавів, на комірі. Місцеві особливості проявлялися у розташуванні нашивних прикрас, техніці їх виконання і композиційній побудові.

Аплікація, поширена в селах Середньої Наддніпрянщини, Південно-Західного Поділля та в Карпатах, виконувалася зі шкіри, різнокольорового сап'яну, плису, сукна, шовку та інших матеріалів, шматочки або смужки яких нашивалися на одяг, створюючи певний малюнок. Частіше це був складний рослинний орнамент, який розміщувався на верхньому одязі вздовж правої поли, у нижньому її куті, на грудях, подолі, манжетах. На Чернігівщині, подекуди на правобережній Черкащині аплікація частіше була однотонною або двокольоровою, на Центральній Київщині, Полтавщині, лівобережній Черкащині — поліхромною.

Виготовленням орнаментованих кожухів славилися Богуслав і Бориспіль на Київщині, Зіньків на Полтавщині, Охтирка та Богодухів на Слобожанщині. У київських тулуб'ястих кожухах аплікацією та іншими нашивками прикрашалися руками, права пола з акцентом у нижньому куті (квітка), поділ. У підрізних по талії кожухах Київщини та Полтавщини орнамент розміщувався, крім пілок та рукавів, на талії та уздовж вшитих по боках клинців. У бойківських кожухах аплікацію у вигляді вазончика з квітами нашивали по кутах обох піл. Такі кожухи називалися квітовані. Подібні орнаментальні мотиви характерні також для оздоблення бойківських хутряних безрукавок — бунд, брушляків.

У хутряних безрукавках і кожухах Гуцульщини і Наддніпрянщини, які визначалися багатством аплікації шкірою, переважав орнамент геометричної форми: трикутники (зубці), заокруглені язички (кучері) чи своєрідні шестиконечні розетки (хлопці, рачки).

Аплікація сукном переважала на Бойківщині. Сукном червоного, жовтого, зеленого кольорів оздоблювали коричневі сіряки, вдало поєднуючи колір одягу з кольором прикрас. Розміщення аплікації традиційне: на зборах (крилах), полах, рукавах, кишенях; орнаментальні мотиви — геометричні: трикутники, коліщата та ін. На Буковині аплікацією сукном прикрашали кожухи — на стані, рукавах, грудях.

Як відомо, вишивання було одним з широко побутуючих видів художнього оформлення одягу. Окрім традиційного декорування сорочок вишивкою, прикрашали деякі види нагрудного одягу (безрукавного і з рукавами), верхнього та зимового. Для Київщини типовими були керсетки, вишиті на спинці і по правій полі з акцентом у нижньому куті (наріжник). По спині вишивалися свити з домашнього сукна, пізніше з краму, а також кожухи.

Іноді по окремому шматку шкіри виконували узор ручним або машинним вишиванням і пришивали його на кожух, обшиваючи сап'яном. По пілках, спинці та коміру вишивалися богодухівські та охтирські кожухи. Техніка вишивання — найчастіше гладь та контурний шов — залежала від форми малюнка, композиційна побудова якого часто досягала рівня художнього взірця (переважно це були багатокольорові рослинні мотиви).

Декоративний ручний шов, а пізніше машинна строчка ще раз підтвердили раціональний і разом з тим творчий підхід народу до використання художніх прийомів. У нагрудному і верхньому одязі цей вид оздоблення часто поєднувався з аплікацією чи вишиванням, доповнюючи їх.

Строчка виконувала технологічну функцію і водночас створювала художній ефект. Так, у центральних районах Київщини керсетки і «крамні юпки» на ватяній прокладці прошивали таким чином, щоб на лицьовому боці утворився виразний малюнок. Таке оздоблення прикрашало горловину, поли, поділ, манжети, кишені нагрудного та верхнього одягу. Воно могло бути одного кольору з тканиною, створюючи цікаву фактурну поверхню (Черкащина, Полтавщина, Чернігівщина). Іноді поліхромна строчка мала вигляд складної орнаментальної композиції переважно рослинного характеру (особливо в центральних районах Київщини). Машинна вишивка (тамбур, ажур) розвивала кращі традиції Народного орнаменту.

Призбирування горловини й рукавів, сорочок та інших елементів одягу також є декоративним прийомом. Інший прийом — застрочені склади — поширюється з появою одягу з фабричного матеріалу. Ним оформлювали спідниці, поєднуючи з нашивками або вишиванням.

Велику роль в художньому вирішенні, народного одягу відігравало оздоблення і свит, сердаків, петиків, суконних і шкіряних безрукавок шнуром (шнуркування, шемерування). Колір шнурів гармонійно, поєднувався з кольором сукна чи шкіри: червоний, оранжевий — з білим, сірим чи коричневим; чорний — з білим і сірим; зелений, червоний — із білим. Рідше вживали шнури синього кольору. В гірських районах Львівщини білими шнурами на смужці червоного сукна оздоблювали одяг коричневого кольору — лейбики, сіряки, гуньки. Найбільше поширення мало шнуркування на Поділлі та в Галичині, особливо в Карпатах.

Шнури найчастіше нашивали по лінії з'єднання швів (у суконному одязі), вздовж піл, на комірі та внизу на рукавах. На бойківських лейбиках шнури розміщували також на грудях неширокими горизонтальними смугами по лінії застібки ґудзиків. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубчиків обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горловину й кишені.

Інший вид нашивних прикрас — косичка, сплетена з кількох пасом різнокольорових вовняних ниток. Вона вживалася для обшивання запасок. В одязі гуцулів застосовувалася також косичка стрілкоподібної форми, сплетена з вовни різних кольорів, які чергувалися між собою. Нею прикрашали кептарі, доповнюючи шнуркуванням та аплікацією.

Додатковим декоративним прийомом було вже зазначене розміщення китиць із різнокольорової вовни — на талії (у відрізних кожухах), на лінії вшивання рукавів, на вставних клинах, кишенях. Великою кількістю китиць визначався суконний та хутряний одяг гуцулів, що надавало йому особливої принадності.

Відомі деякі види декорування, що мали локальне поширення. До таких належить, приміром, оздоблення гуцульських кептарів металевими капелями, розміщеними по шкіряній аплікації на грудях, спині, біля коміра тощо. Для Покуття та Карпат характерне оформлення полотняного одягу дрібними поперечними та поздовжніми зборами (рямування, рясування). В такий спосіб прикрашали рукави і переди жіночих сорочок, а також чоловічі штани.

Естетичні функції поряд з утилітарними виконувала фурнітура. Саморобні ґудзики, петлі тощо, плетені з шнура, шкіри, виконані з дерева, гармонійно вписувалися в загальну композицію одягу, а іноді були основною його прикрасою («круглі кохти» на Черкащині, чернігівські кожухи тощо). З кінця XIX ст. саморобна фурнітура поступово замінювалася фабричною.

Використана література

1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.

3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.

4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.

5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.

7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.

9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.


18.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!