Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Інтелектуальний потенціал людства
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інтелектуальний потенціал людства

Найвищим досягненням кожного суспільства є його інтелект. Саме він рухає людство вперед. Мислення і мова є базовими константами розвитку людства. Процес інтелектуалізації йде в ногу з процесом деінтелектуалізації

Сьогодні в світі є мільйони людей, які живуть нижче порога бідності. Мільярд людей ще й досі неписьменні. Триста мільйонів хлопців і дівчат ніколи не відвідували школу. Прибутки двадцяти відсотків найбагатшого населення Землі у сто п'ятдесят разів вищі, ніж прибутки двадцяти відсотків найбіднішого населення. За останні три десятиріччя розрив між ними збільшився вдвічі. Зрозуміло, що таке суспільство живе з двома швидкостями. Можливості у людей різні.

Процес інтелектуалізації йде в ногу з процесом деінтелектуалізації. Є такий покажчик — коефіцієнт інтелектуалізації молоді. Якщо в 50-ті роки колишній СРСР був за цим показником на третьому місці у світі, то на 1985 рік він опинився на 42-му, а в 1987 р. — на 57-му місці.

За даними ЮНЕСКО в 1989 р. колишній СРСР займав двадцять восьме місце в світі за рівнем культури. Бюджет бібліотеки Конгресу США був більшим за бюджет бібліотеки ім. Леніна у Москві в п'ятнадцять разів. Тільки три копійки в рік припадало на культуру кожному громадянинові СРСР.

За так званим індексом розвитку людського потенціалу Україна, наприклад, стоїть вище Молдови, але нижче Польщі, Естонії, Росії і Білорусі. Серед 174 країн світу Україна займає 78 місце.

Суспільство можна уявити, як живий організм зі своїм мозком. За сучасною термінологією «країни, що вчаться», стрімко переганяють східноєвропейців. Нові демократичні режими Східної Європи отримали у спадок нерозуміння важливості розвитку інтелекту своїх народів. І це вже згубно позначається на станові справ в країнах СНД.

Освіта. Якою вона потрібна всім?

Вченими судилося бути небагатьом і це може бути результатом всього життя. Освіта ж потрібна всім і її основи повинні бути закладені ще в дитинстві. Освіта має на меті розвиток культури у всьому розмаїтті її загальнолюдського і національного багатства.

Адже основною в освіті є ідея, яка відображає головні вимоги держави до своїх громадян. У відповідності до теорії Е.Дюркгейма освіта виконує функцію агента моральної регуляції, сприяючи інтеграції суспільства.

Освіта змикається з культурою в тій її якості, в якій вона предстає як національна культура, що існує не стільки в усній формі, скільки в писемній мові. Школа є основним осереддям національної культури, основним засобом прилучення до неї. Народна культура передається з покоління в покоління на рівні природних здібностей людини — її пам'яті, живої мови, природного слуху, органічної пластики.

А національна культура засвоюється кожною людиною посередництвом спеціальної підготовки, що називається освітою. Те, що дано у вигляді писемного тексту, може бути сприйнятим при наявності, як мінімум, грамотності, вміння читати і писати. В ситуації національної культури, що базується на писемній традиції, освіченість і культурність потрактовуються майже як синоніми. Просвіщати — означає за допомогою освіти, школи виробляти у людей культурну самосвідомість, яка завжди втілена в національній формі.

Сьогодні освіта стала засобом отримання спеціальності. А це вже умова не так національного, як професійного життя. Освіта і культура в сучасному житті далеко відійшли одне від одного. Це свідчить про глибокі зміни в суспільстві. Суть цих змін — у виникненні масового суспільства і масової культури, яку створюють і транслюють засоби масової інформації. Масова культура позбавлена національного забарвлення. Небезпека її в тому, що вона інтернаціональна за характером. Вона знижує поріг національної чутливості, впливаючи на сучасну молодь не менше, ніж національна культура. Так само і освіта втрачає тут функцію формування національної самосвідомості.

В масовій культурі емоційність переважає над розумом, ситуативне знання — над логічним, поведінкові навики — над інтелектуально усвідомленою поведінкою. Якщо це так, то шкільна освіта з її раціональною і логічною самодисципліною, орієнтацією на знання, збагачення пам'яті вже виявляється недостатньою. Тобто освіта перестає бути основною формою культурного наслідування. Мабуть, варто чекати якихось серйозних якісних змін.

А поки що освіта ставить перед собою завдання лише підготовки людини до професійної діяльності в певній галузі виробництва. Через те сьогодні дуже актуальними є спроби повернути культурну функцію освіти, посилити в освітньому процесі роль гуманітарних наук — історії, культурології тощо.

І Наприклад, школа в Росії не дуже схожа на школу в євроамериканських країнах. В США школа є інститутом сучасної цивілізації, яка ставить собі за мету перш за все професійну підготовку людини до того чи іншого виду діяльності. Вона досить прагматична, вузько спеціалізована, технологічна і утилітарна. Школа в Росії (та й в Україні) — інститут перш за все культури. В ній яскраво виражена схильність до світоглядного і гуманітарного аспекту освіти. В цій школі ставляться завдання підготовки людини не тільки до професійного, а й до соціального життя.

У 80-х роках XX ст. в Росії відбулась друга реформа шкільної освіти. Вона фактично співпала з такою ж реформою в США. На думку одних експертів, метою школи є приладнатись до системи вищої освіти і постачати вузи добре підготовленими абітурієнтами. На думку інших, — школа повинна дати учневі навички і знання такого життя, яке б дозволило йому бути не тільки спеціалістом, а й громадянином.

Коло плодотворних ідей в країні може бути достатнім тільки за умови високої освіченості суспільства. А освіта потребує великих витрат. Наприклад, в Росії витрати на оплату праці професорсько-викладацького складу приблизно дорівнюють стипендіальному фонду будь-якого вузу. Приблизно така ж сума йде на оплату комунальних послуг, на утримання будівель, на підтримку навчального обладнання, на наукову роботу.

Остання, до речі, є необхідним компонентом будь-якого навчального процесу. Виходить, що витрати суспільства на вищу освіту дорівнюють кількості юнаків і дівчат, які вступають в трудове життя, помноженій на середній розмір заробітної плати в країні. Отже, кількість щорічної когорти молодих спеціалістів і середня заробітна плата визначають освітній рівень, тобто економічний потенціал країни (М.В. Карлов).

Південна Корея, Іран, Тайвань, Китай — це країни, які перейняли елементи системи шкільної освіти Росії. До речі, в Китаї більше тисячі вузів, навчання там платне, але платня невелика, і держава дає на освіту кредит. На 1-му курсі всі дисципліни обов'язкові, а з ІІ-го курсу студент вибирає собі предмети. Навчання у вузі продовжується чотири роки.

Система освіти в Україні складається з мережі закладів дошкільного і позашкільного виховання, загальноосвітньої, професійно-технічної і вищої школи. В цілому система освіти нараховує біля п’ятдесяти тисяч одиниць закладів.

Відповідний умовам рівень освіти забезпечується достатньою кількістю вчителів і викладачів. Біля ста відсотків педагогів загальноосвітніх навчально-виховних закладів мають вищу або незакінчену вищу освіту. Більше половини викладачів вищих навчальних закладів (вузів) мають науковий ступінь або наукове звання.

Конституція України гарантує кожному громадянинові отримання безплатної середньої і вищої освіти. На практиці ж багато які з вузів України перейшли на платне навчання і отримати його можуть тільки діти заможних батьків. До речі, одна з найбагатших країн світу — Федеративна Республіка Німеччина забезпечує своїм громадянам право отримати безплатну вищу освіту. І такі приклади не поодинокі. Освіта потрібна всім і її основи повинні бути закладені ще в дитинстві.

В Україні функціонують навчально-виховні заклади нового типу — гімназії і ліцеї. В 1999 році в них навчалося біля 200 тисяч дітей. Проте успіх сучасного суспільства залежить не стільки від досягнень елітарної школи, скільки від того, на якому рівні знаходиться школа загальноосвітня. Тільки сільських шкіл в Україні на кінець 2000 року нараховувалося більше 15 тисяч. В них навчалося понад 2 млн. учнів.

До цього середня школа давала тільки фундаментальні теоретичні знання. Тому виникла необхідність реформувати систему середньоосвітних закладів. З 1 вересня 2001 року середня школа переходить на 12-річний строк навчання. Він складається з трьох етапів: перший (з 1 вересня 2001 року) — початкова школа; другий (з 1 вересня 2005 року) — основна школа; третій (з 1 вересня 2008 року) старша школа. Початкова освіта буде чотирирічною, основна школа — 5—9 класи і старша — 10—12 класи. В старших класах будуть впроваджуватися так звані концентри, тобто до 9 класу кожний учень буде вивчати основи всіх предметів. В старшій же школі предмети будуть вивчатися на більш високому рівні. Оскільки ж старша школа буде профільною, то учень буде сам вирішувати, на чому йому концентрувати свої зусилля.

Потреби сьогоднішнього дня диктують необхідність не просто механічно передавати учням суму знань, а вчити їх добувати інформацію і набувати знання. Саме цим і буде займатись нова, 12-річна середня школа в новому столітті.

Школа, коледж чи університет грають основну роль у вдосконаленні людини. Система вищої освіти України за своєю методикою здебільшого не поступається західним зразкам вищої освіти. Але економічна криза в країні призвела до різкого скорочення державного фінансування вузів. Натомість виникла велика кількість вузів недержавного сектору.

Держава відмовилась від монополії на установи освіти. Тому почалося ліцензування таких вузів, тобто надання дозволу на освітню діяльність. Визначається також професійний рівень діяльності та юридичного статусу освітньої установи, тобто акредитація вузу. Вона проводиться за чотирма рівнями. Найвищий, четвертий рівень отримують університети і академії. Попит диктує пропозиції, тому сьогодні вузи України працюють за новим переліком спеціальностей. Особливо популярними є вузи, де навчають банківської справи, менеджменту, маркетингу, юриспруденції, медицині, іноземним мовам.

Недоліки, якими страждають вузи України сьогодні, — це недостатня якість підготовки спеціалістів і жалюгідна заробітна плата професорсько-викладацького складу.

Та незважаючи на труднощі, в Україні є декілька вузів з традиційно високим рівнем викладання. Це, перш за все, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Одеська національна юридична академія, Одеський національний університет ім. 1.1. Мечникова, Харківська національна юридична академія, Дніпропетровський національний університет.

Восени 1994 року керівники держав і урядів дев'яти великих народів зібралися в Нью-Делі (Індія) для вирішення питання про освіту для всіх спільними зусиллями. Йшлося про Бангладеш, Бразилію, Китай, Єгипет, Індію, Індонезію, Мексику, Нігерію і Пакистан, в яких живе близько трьох четвертих неписьменних дорослої людності Землі, а також більшість дітей, які не ходять до школи. Якщо проблеми освіти в цих країнах будуть вирішені, то це означає, що вони таким чином будуть вирішені у всьому світі.

Сучасному світові потрібні люди з широкими знаннями, глибокою науковою підготовкою, вмінням вирішувати більш складні, ніж раніше, завдання у всіх областях життя. Вдосконалення шкільної освіти стало загальною потребою країн Заходу в післявоєнний період.

Шкільна освіта на Заході й до цього відповідала всім світовим стандартам, але після запуску першого штучного супутника Землі в СРСР в 1957 році євроамериканці стали переглядати вітчизняну систему освіти, вдосконалювати і витрачати ще більше коштів на її розвиток. На відміну від шкіл країн Східної Європи, які й по сьогодні поділяються на неповні середні і середні школи та професійно-технічні училища, на Заході існує більш гнучка і диференційована система шкільної освіти.

Відомим дослідником освіти в США була російський радянський вчений-педагог — проф. 3.0. Малькова. На її думку, в США, наприклад, існує, принаймні, три типи середніх шкіл. Є так звані громадські (public), або державні школи. В кінці 60-х років в них навчалось 45,6 млн. учнів. Громадськими вони називаються тому, що були створені за ініціативою і на кошти населення тієї чи іншої місцевості. Як і двісті років тому, американські школи існують на кошти, зібрані з населення у вигляді податку на власність. А відсотки з податку на власність визначає шкільна рада округу.

Поряд з державними школами в США є досить широка мережа недержавних шкіл. У вказаний час вона охоплювала двадцять відсотків всіх дітей шкільного віку. Серед них ведуть перед церковні школи, в яких в цей час навчалося біля 6 млн. дітей. Ось приблизний перелік предметів в школі, яка належить Ордену ієзуїтів: драма, кіно, психологія, макроелектроніка, зовнішня політика США, окремі курси національної і всесвітньої історії, декілька іноземних мов і, нарешті, теологія. Кожен учень вільний у виборі обов'язкових шести з названих предметів.

Існує в США і невелика кількість приватних платних шкіл, які називаються незалежними (independent). В цих школах навчаються майбутні дипломати, великі чиновники, керуючі фірмами, директори банків, міністри.

В Англії ж складалася своя система шкільної освіти. На відміну від такої ж в США, громадська школа в Англії — це приватна платна школа закритого типу. Є ще класична (grammar school) школа. Наступні за важливістю школи: сучасна, технічна, тощо. Із кожної сотні англійських учнів тільки четверо зможуть поступити в університет чи в коледж — двоє з тих, хто закінчив класичну школу, двоє — громадську. В учнів з решти шкіл шансів майже немає.

Система вищої освіти на Заході побудована приблизно за одним зразком, крім деяких відмінностей. Школи, коледжі чи університети грають основну роль у вдосконаленні людини. Через це вкладання грошей в освіту відрізняється особливою ефективністю. Могутність нації, вважають експерти з питань освіти, в значній мірі визначається темпами економічного розвитку, тому освіта є визначальним фактором при плануванні економічних покращень. Наприклад, в США вважають, що освіта — це найперший засіб посилення воєнного і політичного потенціалу країни. Перед школою всіх рівнів (середньою і вищою) виникла об'єктивна потреба розвивати силу і гнучкість розуму особистості таким чином, щоб поновлення знань, набуття навиків і вміння стало процесом, який не буде припинятися все життя.

Рівень вимог до середньої школи визначає рівень вищої школи, так само як і викладацькі кадри готуються вищою школою. Система вищої освіти — це та система, де підліток стає дорослим. У вузі за час студентства молода людина розвиває свій людський талант. А це неможливо без відповідного професіоналізму. В свою чергу побудова професіоналізму неможлива без виховання моральності, яке неможливе без реального навчання конкретній справі. Конкретній справі людина навчена погано, якщо вона не навчена тому, що лежить в основі, в фундаменті її професії, якщо вона не навчена фундаментально.

Система вищої освіти дає найбільш повну процедуру правильного навчання. Найбільш представницькими закладами системи вищої освіти є університет і академія. Практично всі сучасні університети є університетами Гумбольдтового типу. Тобто вони так чи інакше поєднують навчання і дослідження. Це дало підстави ще Томасу Карлейлю назвати університет зібранням вчених навколо великої бібліотеки, А ще раніше князь Талейран стверджував, що «хороша бібліотека надає підтримку за всякого стану душі».

Академія є вищим навчальним закладом профільного типу.

Сучасний спеціаліст повинен бути підготовлений так, щоб завжди відповідати вимогам науки і технології. Його освіта повинна виховувати в ньому здатність як до інтелектуальної творчості, так і до інтелектуально активного сприйняття зробленого іншими.

Справді, бібліотека як символ університету необхідна для правильної постановки і розумного проведення фундаментального дослідження, без якого неможливою є фундаментальна освіта. В буквальному значенні цього слова, наука — це те, чого можна навчити чи навчитися, тобто передати і отримати знання і вміння чи добути це знання і вміння самому. Освітній процес — це процес передачі і отримання знання і вміння, який підкріплений його добуванням. А створення нового знання і вміння, тобто здобування знання, — це процес фундаментального дослідження. Для того ж, щоб цей процес відбувався, необхідна відповідна атмосфера, атмосфера інтелектуального особистого спілкування. Причому, спілкування мусить відбуватися між викладачем і студентом — з одного боку, між викладачами — з другого, а між студентами — з третього.

Для вступу, наприклад, в університет в ФРН потрібен лише один документ — шкільний атестат. Прохідний бал при вступі розраховується на основі того ж атестату. Відсів в університетах дуже великий. Вціліти в процесі навчання мусять найбільш стійкі і працездатні — це ведучий принцип університетської освіти. Вступають до університету сотні студентів, а закінчують його лише десятки. Дуже високі вимоги в навчанні і занадто жорстока, як на наш погляд, конкуренція між студентами.

Зразу ж після зарахування в університет, наприклад, студент-історик сам складає свій план роботи на весь термін навчання. Студент сам вибирає ту необхідну кількість дисциплін, які він буде вивчати.

Щось подібне спостерігається і в університетах США. Ідеальна форма університету була імпортована в США з Англії. Причому, була сприйнята не тільки суть — прагнення до універсалізму, а й форма спеціальних коледжів.

Там студенти теж самостійно вибирають предмети, які вони будуть вивчати. Обов'язкових суспільних дисциплін немає. На вибір пропонується: основи демократії, соціологія, психологія (соціальна і особиста), історія США, проблеми сучасного світу, філософія, світова цивілізація, особа і суспільство тощо.

До прикладу, в приватному університеті США за чотири роки навчання студентові треба прослухати не менше 31 курсу. Причому, десять з них — з головної обраної спеціальності (major), решту студент вибирає довільно. Кожний курс включає три перевірки — проміжний екзамен, домашній твір і екзамен кінцевий. З усіх трьох виводиться загальна оцінка. А — вища, А з мінусом — трохи нижча, В — відповідає четвірці і так далі. Всі перевірки, майже без виключень — письмові. Викладач складає два-три питання, з яких дозволяється вибирати, і група весь урок пише відповіді в аудиторії або несе для підготовки відповіді на тиждень додому. Зате не виникає ніякого суб'єктивізму, все можна перевірити, обговорити і навіть опротестувати.

В приватному вузі США студент платить приблизно 13 тисяч доларів щорічно за навчання і ще 4 тисячі за проживання і харчування. Правда, 60 відсотків студентів в такому вузі офіційно отримують фінансову допомогу в тій чи іншій формі.

На екзамені студент складає іспити не за весь прослуханий курс, а лише з однієї з тем, за домовленістю з екзаменатором. Студент вільний і у виборі професорів. Сам же він і визначає, яким екзаменом закінчувати свою освіту: складати державний екзамен чи писати магістерську роботу (диплом — по-нашому). Протягом навчання студент складає всього два екзамени. Перший проміжний — складається по закінченню 4 семестру (2-го курсу). Другий державний чи магістерський — по закінченню університету. Студент-історик мусить знати три мови — дві живих і одну мертву — латинь.

Чи наука стала культурною діяльністю?

Наука — це розум в дії. Вона ж є і невід'ємним компонентом культури. Неможливо зрозуміти будову наукового знання, характеру його функціонування та розвитку, якщо не враховувати його включення в широкий культурний контекст. Наукова картина світу сягає своїми коріннями в найглибші пласти культури.

Наука, як і будь-яка культурна діяльність, є антропологічним виміром, який чітко прослідковується. Наука формує людину, моделі її світосприйняття і поведінки. Причому це робиться і в областях, далеких від науки. Вона впливає на весь контекст за допомогою непомітних, але всепроникаючих напучувальних порад, консультацій, оцінок, рекомендацій, які нею розроблені ледве чи не на всі випадки життя.

Зміна форм участі науки в загальноцивілізаційному процесі полягає в тому, що тепер вона бере участь в ньому перш за все як форма щоденності. Звичайно, наука як теоретичний дискурс, який стає все менш зрозумілим, існувала завжди. Але сьогодні все більш популярною стає наука як порадниця. Ця форма участі науки в житті людини стала переважаючою.

Наука бачить своє завдання у відшукуванні невидимих ідеальних зв'язків між речами. Отже, наука пояснює те, що відбувається у світі. Правда й те, що наука поставила питання про місце людини у безкінечності і не дала на нього відповіді.

Наука — це мистецтво передбачення. Ведучи мову про передбачення, необхідно також мати на увазі його відносний характер. Аналіз майбутнього вимагає постійних зусиль, постійного оволодіння новими і новими випадковостями. Знання, якими ми володіємо, складають основу передбачення. Практика ж веде до безперестанного розширення цих знань. Отже мистецтво передбачення опирається на знання.

Різноманітні форми знання, які утворюють науку, були організовані в цілісність завдяки загальним підставам, на які вони спираються. Саме ці підстави і опосередковують включення науки в культурну цілісність. Є принаймні три головних компоненти цих підстав: ідеали і норми науки; наукова картина світу; філософські підстави науки.

Наука (як і література) здатна існувати лише в поєднанні образотворчого і умоглядного, конкретного і абстрактного, логічного і ірраціонального. Недарма ще Гегель в одній із своїх знаменитих лекцій наполягав на взаємодоповнюваності науки і мистецтва.

В культурі інформаційного суспільства наука є ключовим фактором. На ній базуються методологія мислення, система освіти, погляди на світ, на людину і на суспільство. На ній засновані технологія і визначений нею стиль життя, які пропонуються усьому світові як зразок. Цей стиль життя, характерний для західного суспільства споживання, взяли за основу сьогодні біля 13% населення Землі. Вони споживають біля 70% непоповнюваних природних ресурсів і викидають в атмосферу і на поверхню Землі приблизно таку ж кількість забруднюючих речовин. Слід зазначити, що, за оцінками ООН, Росія є найбагатшою країною на Землі, тому що на її території зосереджено понад 50% світових природних багатств.

Наука має об'єктивні способи перевірки ефективності своєї діяльності. В цьому можна пересвідчитися, по-перше, по тих предметах, що нас оточують, а по-друге, за розподілом Нобелівських премій, список яких друкується щороку. Навколо нас небагато предметів, які увійшли в наш побут завдяки зусиллям вітчизняної науки. Все ж решта — радіо, фотографія, кінематограф, телевізор, телефон, магнітофон, навіть кулькова ручка, — є результатом науки інших цивілізацій.

Нобелівські премії з науки охоплюють тільки фізику, хімію і медицину. За кількістю Нобелівських премій СРСР був надзвичайно бідний, він відставав навіть від маленької Голландії. З 1900 по 1994 роки у США було 125 лауреатів Нобелівської премії, а в колишньому СРСР — лише 8 лауреатів (Т.В.Орлова). Правда, це пояснюється ще й тим, що всі вчені Радянського Союзу, достойні Нобелівської премії, з політичних і ідеологічних міркувань не представлялись вітчизняними і зарубіжними науковцями на нагороду.

Україна взагалі не має лауреатів Нобелівської премії. Росія ж, крім вже згаданих Павлова і Мечникова, має багатьох лауреатів Нобелівської премії з фізики, передостанніх — Прохорова і Басова, а останнього серед них за 2000 рік — Жореса Алферова.

Характерна риса НТР полягає в зростанні ролі науки в розвитку виробництва. Наукові відкриття на Заході майже негайно впливають на реорганізацію промислових процесів. Розрив між обнародуванням наукового відкриття і його впровадженням у виробництво скоротився порівняно з початком століття більш ніж-в 4 рази. За підрахунками спеціалістів, більш ніж половина річного приросту виробництва США пов'язана з технологічним використанням результатів наукових досліджень. Наука перетворюється в головну виробничу силу суспільства, у вирішальний фактор підвищення продуктивності праці. А заповітною мрією науковців-гуманітаріїв вже давно є — встановити механізми людської поведінки і навчитися ними керувати.

На рубежі 60-70-х pp. в США вступили в епоху конкуренції лабораторій і погоні за інтелектами. За період 1940— 1964 pp. число вчених виросло на 800 %. В 1970 р. в науці США було зайнято майже 2,5 % працюючого населення.

Правда, з часом США стали втрачати свої позиції в підготовці науково-технічних спеціалістів. Значні капіталовкладення в університетах Південної Кореї уже перевищили Японію і вийшли на друге місце після США. Однак в 1981 р. в Південній Кореї нараховувалося всього 32 тис. спеціалістів, тобто, 8 чол. на кожних 10 тис. жителів, що менше, ніж в Японії (29 чол.) і в США (30 чол.).

Наука в Україні страждає перш за все через відсутність належного фінансування. Наприклад, в 2000 році в державному бюджеті на науку було заплановано трохи більше одного відсотка від ВВП. В дійсності ж отримано лише 0,4 відсотка. Хоча й говориться про піднесення економіки, але результати фундаментальних наукових досліджень залишаються незатребуваними. Навпаки, в країні в цей час практикувалися контракти з крупними західними фірмами, які зацікавлені в розміщенні в Україні замовлень на наукові дослідження через дешеву інтелектуальну робочу силу.

Друга проблема, яка катастрофічно впливає на стан справ в науці — це від'їзд найбільш молодих і перспективних інтелектуалів за кордон. За останні роки багато які з науково-дослідних інститутів Національної Академії наук України (НАН України) втратили до половини свого наукового потенціалу. Більше всього потерпають від «втечі мізків» такі науки як генетика, фізіологія, біологія, теоретична фізика.

Зате певні успіхи спостерігаються в розвитку гуманітарних наук. Відсутність державних асигнувань на наукову роботу слабо позначилася на стані справ в цій галузі, тому що гуманітаріям не потрібна така велика кількість лабораторій і устаткування, як прикладникам. І «втеча мізків» через відсутність попиту на гуманітаріїв за кордоном теж не відбувається. Тому в Україні за останні роки створено майже півсотні нових напрямків гуманітарних досліджень, в тому числі інститути сходознавства (орієнталістики), української мови, вітчизняної археології і джерелознавства тощо. Справді, кожного разу, коли суспільство опиняється в кризовій ситуації, воно інстинктивно звертається до витоків і шукає там знамення (Октавіо Пас).

Небачені темпи розвитку науки і техніки, надзвичайно швидке застосування результатів науки на практиці призводять до появи й розквіту нових областей виробництва, нових професій, до їх швидкої зміни. Тільки одна атомна промисловість США породила 250 нових раніше не існуючих спеціальностей. В цих умовах людина не може бути впевненою, що отримані нею знання забезпечать їй зайнятість на все життя. За підрахунками спеціалістів із США, навіть сучасному робітникові прийдеться поновлювати свої знання і перекваліфіковуватися 3—5 разів протягом життя.

Зниження частки некваліфікованої праці підвищує вимоги й до якості освіти, до раннього вибору професійної орієнтації і створює стимули для творчого росту.

Пізнавальний статус науки ще й по сьогодні панує у сучасному мисленні. Хоча наукова істина є лише попереднім результатом, все ж таки її можна перевірити. Плоди науки ми називаємо науково-технічним прогресом (НТП). Це відчутні докази того, що наука приносить користь суспільству. Парадокс полягає в тому, що саме цьому відчутному свідоцтву судилося стати вирішальним для зовсім протилежного розвитку.

Тобто в кінці XX століття практичні наслідки науки перестали оцінювати як цілком позитивні. Вченим прийшлося переглянути свою попередню безумовну віру в науку. Безперервні тріумфи науки нині затьмарились усвідомленням її моральної обмеженості. Всі зрозуміли і побачили небезпеку і винність науки. Самі науковці відчули власні теоретичні труднощі, необхідність поновити розірваний зв'язок людини з природою.

А найголовніше, що вони побачили небезпечні наслідки своїх наукових досягнень. Виявилось, що вже не існує «чистої науки». Наука була змушена обслуговувати політичні, воєнні і корпоративні структури. Щезла віра в можливість відкриття наукою світових істин. «Науковий світогляд» — пануюча мета гіпотеза сучасної епохи — отримав очевидний доказ своєї помилковості в тих згубних наслідках, які виникли в емпіричному світі. Раніше наукові пошуки представляли предмет наукового інтересу. Сьогодні ж вже не існує віра в те, що всі проблеми будуть вирішені за допомогою науки і соціальних маніпуляцій.

Захід знову втратив свою віру — на цей раз не в релігію, а в науку і вільний розум людини. Незважаючи на це, університети й далі залишаються осередками підготовки наукових кадрів. Прототипом сучасного університету у світі стає університет американський. Пізнавальна особливість нової наукової парадигми в американському університеті зводиться до можливості передбачити згубні наслідки експериментального втручання людини в природу. Звідси випливає і можливість безпосереднього використання цього передбачення в техніко-виробничому смислі. Отже, об'єктом науки є вже не пізнання світу, а передбачення наслідків нашого в нього втручання.

Проте людина, чий розум розвинувся у спілкуванні з наукою, завжди має перевагу перед людиною, яка до неї байдужа. Нехтування наукою означає байдужість до сучасності, до її завдань, невміння мислити її масштабами. Адже наука, література, мистецтво підіймаються до чогось більш високого — до культури. Вони є її складовими. У них є спільна мета: вирішити питання про місце людини в природі і її відношення до всесвіту, про смисл життя.

Наука є самою суттю людини. Остання проявляється перш за все в потребах людини. Саме потреби визначають те, що можна назвати феноменом людини. Потреби людини досить різноманітні. Вони організовані в певну ієрархію. Історично багато які з них поновлюються. Є принаймні три види базових потреб людини: біологічні, соціальні, а також потреби пізнання.

Потреби пізнання не є похідними від біологічної чи соціальної потреб, а ведуть своє походження від універсальної, притаманної всьому живому потреби в інформації. Вчені вважають, що одним з атрибутів життя є пізнавання. Залучення в наукову діяльність, долучення до сфери знань підвищує загальну культуру людини. А. Пуанкаре колись сказав, що людина не може відмовитися від знання, не занепадаючи; тому інтереси науки священні.

В розвитку науки втілена перш за все еволюція мислення людини, її інтелекту.


18.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!