Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Чоловічий та жіночий одяг українців
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Чоловічий та жіночий одяг українців

У рефераті описано деякі предмети одягу українців, що були спільними і для чоловіків и для жінок. Зокрема надано описання такого одягу як: кожух, кентар, свита, чемерка або чумарка, чемліт, полотнянка, юпка, жупан, капота та кунтуш

Кожух. Зима в Україні, як відомо, жартувати не любить, а тому ще з давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожухи. «Завірюха — треба кожуха», або «трудно літом без корови, а зимою без кожуха» — говориться у народних приповідках. Носити зимою кожух — це старовинний український звичай.

В період козаччини кожух був основним одягом козаків зимою; «козак — муха без кожуха», говорили козаки самі про себе. Швед Гільдебрандт, що подорожував по Україні в 1657 році, писав у своїх спогадах про козаків, що вони носять «... довгі кожухи без покриття та з великим ззаду коміром із чорного смушку».

Ще з прадавна на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, пошитого з хутра: кожух та шуба. Кожухи переважно були домашнього виробу, саморобні, що шилися з вичинених овечих шкір, а шуби — це вже одяг пізнішого походження і шиються з лиса, а якщо ні, то з якогось іншого дорожчого хутра. Крім того, шуби у відміну від кожуха зверху покриваються фабричним сукном.

Довгі кожухи бувають двох типів: «простий кожух» та «кожух тулубастий». Прості кожухи носять селяни, а тулубастий заможніші селяни та переважна більшість міщан. Тулубастий кожух шиється довгий, без стану, без складок (бганок), але з великим відкладним коміром Цей кожух рідко коли оздоблюється кольоровими шнурками або шматочками сап'яну, як це майже завжди буває з простим кожухом, за те тулубастий кожух покривається зверху сукном або черкасиком і тоді він подібний до «панської» шуби.

Простий селянський кожух далеко складніший і кращий за тулубастий, і зовсім не зрозуміло, чому він зветься простим.

На Київщині та на Лівобережжі простий кожух шиється у стан, без складок, але з «вусами» або «в клинки». У цього кожуха комір стоячий, обкладений з обох боків дрібнесеньким чорним або сірим смушком. Горішня і долішня частина коміра, права пола та весь долішній край кожуха обшивається вузенькою смужкою хутра. Під самим коміром, на правій полі, пришивається маленький хутряний трикутник, а до трикутничка сплетеного шкіряного ґудзика. На лівій полі теж під самим коміром пришивають шкіряну петельку. Більше до простого кожуха ґудзиків не пришивається, якщо треба, то оперізується довгим вовняним або полотняним поясом.

На Поділлі та на Херсонщині наші селяни носять кожухи подібні до київських, але вже з бганками і великим напівкруглим відкладним коміром, з чорного баранця. Понад Дніпром люблять оздоблювати свої кожухи барвистими шнурками та клаптиками чорного сап'яну. Оздоблюються переважно плечі і груди. Такі орнаментовані кожухи носять, як чоловіки так і жінки.

На Волині існують кожухи трьох покроїв. Один із них дуже подібний на волинську свиту з великим відкладним коміром. Цей кожух вишивається на плечах, грудях та майже на кожній шві. Другий волинський кожух шиється з «станом», без складок і маленьким стоячим комірцем. Цей кожух також обшивається сап'яном та барвистими шнурками. Третій кожух на Волині шиється з «станом» і малим відкладним коміром, з клинням унизу та збірками, що починаються від стану. Застібається на три ґудзики або гаплики. Цей кожух своїм кроєм подібний на чумарку. На кожний з таких кожухів потрібно від п'яти до восьми гарно вичинених овечих шкір.

Кожушанки найбільше поширені на Полтавщині. За довжиною вони ледве досягають колін. Комір стоячий з обох боків, обкладений хутром, гарно вшитий стан, ззаду складки. Дрібнесеньким сивим смушком обкладені кінці рукавів, поли та увесь низ. Ці кожушанки там звуться «венгерками».

Найкращим кольором кожуха для жінок вважається білий, бо й справді спеціально білені кожухи виглядають дуже імпозантно, а особливо, коли вони ще розшиті кольоровими шнурками та барвистим сап'яном.

Чоловічі кожухи, крім білих, бувають ще й червоні та чорні. Чорні — дублені, вони хоч і не такі гарні та проте значно практичніші й витриваліші щодо води. Річниця поміж чоловічим і жіночим кожухом буває хіба-що тільки в кольорі та й то не завжди. Правда, жіночі кожухи шиються охайніше і барвисті оздоби трапляються на них частіше.

Про те, яке велике значення має кожух у селянському побуті України, свідчать численні народні приповідки:

  • «До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі».
  • «Обіцяв пан кожух та тільки слово його тепле».
  • «Козячий кожух та вербові дрова — смерть готова».
  • «Іде зима, а кожуха нема, чоботи ледащо і купити нема защо».
  • «Кожух та свита та й душа сита».
  • «Зимою без кожуха бере сукруха».

Кептар

Слово «кептар» походить від румунської мови і значить «груди». Кептар — це коротка кожушанка без рукавів. Такого роду одежу носить все українське населення карпатських гір, як на східньому, так і на західньому схилі. Такий же одяг носить гірське населення Семи-городу, Румунії та Сербії. Мешканці нашої Буковини оздоблюють свої кептарі гарним різнобарвним вишиттям вовняними або й шовковими нитками. Іноді замість вишивок трапляється нашиття з різнокольорового сап'яну, що утворює дуже вибагливий і пишний візерунок. Особливо великі майстри орнаментувати свої кептарі сап'яном є гуцули і то не тільки буковинські, а й галицькі та закарпатські. Бойки носять менше оздоблений кептар, а в лемків орнаментація на кептарях трапляється рідко'.

Крім орнаментації, кептарі відзначаються у різних місцевостях різним кроєм. Наприклад, гуцули шиють свої кептарі з невеличким стоячим комірцем, без стану — «мішком». Бойки часто шиють кептарі з відкладним коміром, з чорної або білої кожушини і завжди в «стан», з короткими полами, що ледве доходять нижче пояса. Лемківські кептарі подібні до бойківського крою.

Захищаючи від холоду спину, боки та груди, і залишаючи при цьому вільні руки для роботи, кептар став постійною одежею протягом цілого року мешканців українських 4 Карпат. В умовах гірського життя при різкому кліматі, де часто раптово змінюється вітер, опади і температура — кептар став дуже практичним одягом, як для чоловіків, так і для жінок.

Свита

Поліссі, зрідка трапляється в Галичині та на Підкарпатті. Власне «вусами» називаються клинці, які вставляються з обох боків свити, їх може бути по одному, або по два на кожному боці. Отже, «вусів» у свиті може бути два або чотири: чим більше «вусів», тим ширша свита. Другий вид свити — це свита з «рясами»; ряси — це складки. Дуже імовірно, що мода на ці «ряси» прийшла до нас з Персії, або з Туреччини. В таких свитах, замість клинців, з обох боків вшивають шматок сукна, зібраний у хвилясті складки — «ряси». В умовах селянського побуту такі «ряси» колись виготовлялися досить оригінальним способом.

Склавши шматок сукна такими «рясами», кравець змочував його водою і клав на дошку, що лежала на гарячій печі, накривав другою дошкою, а зверху навалював три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і складки загладжувались так міцно, що вже ніколи не розходилися. Цей вид свити зустрічається по всій Україні, а найбільше поширений понад Дніпром. Третій вид свити — це свита зі зборами. Ця свита найновіша і найбільше поширена, а особливо на Херсонщині та на Лівобережжі. Свита зі зборами дуже подібна на чемерку. бо вона, як і чемерка, шиється «у стан» з великою кількістю складок нижче талії.

Найдовші та найкшрші свити носять на Харківщині та на Дкіпропетрівіцині, а найкоротші та найвужчі — на Поліссі. Щождо Галичини, то населення підніжжя Карпат мас довгі свити, а карпатське навпаки: ввесь одяг має короткий. Колір свит також не скрізь однаковий. На Поліссі та на Лемківщині носять сірі свити, хоча є тут багато й білих свит.

Вся середня і південна смуга України знають тільки чорну та темнобрунатну барви селянських свит, тобто природній колір овечої вовни, чорних овець. Нова свита, зі свіжотканого сукна якийсь час буває чорна, а потім під впливом сонця, вітру і дощу рудіє і стає темнобрунатною. В Галичині фарбували колись свої свити, очевидно з білої вовни, на червоний колір.

Матеріялом для фарбування домотканої вовни була там марена красильна, а також кошеніля.

Орнаментація свит, оздоблювання вишиттям, чи нашиттям теж не по всій Україні однакова.

Наприклад, на Лівобережжі свити не мають оздоб у вигляді вишивок, барвистих шнурків, петельок, чи спеціальних ґудзиків, лише іноді трапляється обшивка вузенькою шкіряною стрічкою та ще «вилоги» на рукавах. На Київщині та на Волині з'являється досить бідна орнаментація у вигляді кольорових шнурків навколо кишень і коміра. На Поділлі та на західній Волині ми вже зустрічаємо свити розкішно вишиті червоними шнурками, а в Галичині, крім шнурків, на свиту нашивають металеві декоративні ґудзики.

Запинають свиту справа наліво, застібають з лівого боку на шкіряний ґудзик. На Київщині в останній час були поширені «свити на гапликах», що застібалися на металеві гачки. Комір свити високий стоячий, але не скрізь, бо в Галичині, наприклад, шиють свити з великим відкладним коміром. Рукава рівні і одномірні: верхня і долішня частини однакової ширини.

Все це опис чоловічої свити, а свита жіноча має деякі свої особливості. Перш за все слід відмітити як позитивний факт, що жіноча свита значно архаїчніша ніж чоловіча. Це одна з прикмет позитивного консерватизму наших жінок, що завжди уважно ставляться до звичаїв своїх предків. Жіноча свита по всій Україні не знає ні «риз», ні «зборів», а скрізь шиється тільки з «вусами». Виріз для коміра жіночої свити робиться заокруглений та значно ширший ніж у чоловічій свиті, щоб видно було намисто та дукачі.

Сам комір стоячий, дуже низенький, а на кінцях перед пазухою сходить нанівець. Відкладний комір до свити принтавають не тільки в Галичині, а й на Київщині. Рукава жіночої свити ще й тепер часто шиють-v ся з вирізаними «закаврашами», але в більшості випадків обмежуються тільки невеличкою обшивкою з чорної шкіри І або червоного сап'яну. Поли жіночої свити робляться широкими і скошуються так, щоб права пола далеко заходила на ліву і прикривала її.

Улюблений колір свит для всіх жінок в Україні є білий, хоча є багато і чорних свит, але чорна свита завжди вважається гіршою. Жіночі свити ліпше оздоблені кольоровими шнурками ніж чоловічі. В Галичині та на Буковині жінки, а тим більше дівчата вишивають свої свити кольоровою вовною; вони кладуть невеличкі візерунки на комірі та ззаду на «вусах».

Свита — це найстародавніший і найпоширеніший верхній одяг українських селян.

Крім свити, з саморобного овечого сукна наші селяни ще шили й інший одяг, що його етнографи вважають за різновидність свити. Це казочка, семряга, сукман, монта, гуля, гуга, лемківська гуга, опошняк, опонча, кобеняк.

Чемерка або чумарка

Цей одяг значно пізнішого походження ніж свити з овечого сукна.

Чумарка шиється з легкої тканини; звичайна довжина чумарки дещо нижче колін. Рукава вузькі без відлогів, комір стоячий. Головна прикмета чумарки — це добре вшитий «стан» (талія) і навколо стану дрібні збори. Чумарка завжди буває однобортою і застібається посередині грудей на гаплики.

В останній час в Україні було модно шити кожухи чумаркою з відкладним хутряним коміром.

Чемліт

Чемліт шиється з тонкого фабричного сукна білого кольору, з коміром та відлогами на рукавах, що оздоблені чорним оксамитом, а часом і вишиті барвистими вовняними нитками.

Чемліти були колись переважно жіночим одягом. Тепер цей одяг є великою рідкістю і трапляється тільки в околицях Києва.

Полотнянка

Полотнянка — це свита, яка шиється не з сукна, а з полотна. Найбільше поширені полотнянки в околицях Львова та далі на захід в Галичині. Через те, що полотнянку можна прати, її часом одягають і зимою поверх суконної свити і це надає одежі святкового вигляду.

Юпка

Юпка — це верхній одяг жінок, що своїм виглядом нагадує свиту тільки вона шиється не з овечого сукна, а з черкасину або китайки. Шиється юпка без коміра, з вузькими довгими рукавами, а ззаду з" «вусами» такої самої будови, як у жіночої корсетки, Бувають юпки до трьох, п'яти і до семи «вус». Колись ті «вуса» були прикметою заможности: чим багатша жінка або дівчина, тим «вусів» було більше. За козацьких часів юпка оздоблювалась «золотим узороччям», а тепер обшивається лише чорним або темночервоним оксамитом.

Крій юпки дуже подібний на крій жіночої корсетки, тільки юпка довша і шиється з рукавами, а корсетка, як відомо, коротша і без рукавів.

Колись були ще «байкові юпки», що їх тили з зеленої або червоної байки. Така юпка обшивалася вся від гори до низу «мушками» — клаптиками червоної матерії, якщо сама юпка була зелена, або навпаки — нашивалися зелені «мушки», якщо юпка була червона. Цей досить оригінальний вид юпки тепер уже є великою рідкістю.

Жупан

Жупан — це типовий одяг козацьких часів на Україні, що, на жаль, дуже мало зберігся серед сучасного населення.

Жупан шився з синьої китайки або з доброго сукна фабричного виробу. Крій чоловічого жупана буває двох видів: жупан без коміра, що нагадує свиту, і однобортий жупан зі стоячим коміром, з «вусами» ззаду, що нагадує чемерку. Жіночий жупан був набагато кращий ніж жупан чоловічий, хоча жіночий жупан своїм кроєм подібний до звичайної свити. Шився жіночий жупан з тонкого сукна блакитного або темночервоного кольору, з двома «вусами», що оздоблювалися золотими шнурками або позументами. Такими ж оздобами іноді обшивалися і всі шви на жупані. Такі жупани були лише парадним одягом, що вбирався з нагоди якоїсь небуденної оказії.

Комір жіночого жупана був відкладний, заокруглений і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом, а часом були коміри і з бобрового хутра. Відвороти на грудях обшивалися парчею, або тим самим матеріялом, що ним обшивалися закавраші на рукавах, найчастіше це був оксамит.

Як жіночий так і чоловічий жупан був не селянським, а козацьким і шляхтянським одягом.

Капота

Серед міщанок західніх земель України подекуди ще й досі зберігся верхній одяг, що називається капота. Своїм кроєм і виглядом капота подібна на жіночий жупан. Капота так само шиється до двох «вусів» по боках спини і так само розшивається позументами по швах, але має дуже довгий і широкий заокруглений комір з сивої кожушанки. Такою ж кожушанкою обшивалися і поли каптана та ввесь низ навколо.

Шиється капоту з сукна, але завжди темнішого кольору ніж жупан. Капота має великий викот біля шиї, щоб видно було намисто та дукачі.

Кунтуш

Характеристичною особливістю кунтуша є довгі і вузькі рукава з широкими прорізами повздовж. Через ці прорізи просувалися руки, а саміж рукава звисали додолу, або їх відкидали через плечі на спину. Шляхта і високі козацькі старшини шили свої кунтуші з шовкових або парчевих дорогих тканин. Інші прошарки населення, для яких такі кунтуші були задорогі, шили цей одяг з тонкого сукна. Суконні кунтуші обшивалися галунами та кольоровими шнурками.

Кунтуші були не тільки чоловічим, а й жіночим одягом. Різниця поміж чоловічими і жіночими кунтушами полягала в тому, що чоловіки одягали під кунтуш жупан або піджупанник і вузькі рукава того одягу просовувалися у подовжні розрізки кунтушових рукавів. Жінки під кунтуш жупан не одягали, а пришивали додаткові вузькі рукава з іншого матеріялу, іншого і якістю, і кольором. Одягнувши додаткові рукава на руки, жінка просовувала їх у подовжні розрізки кунтушового фальшивого рукава. Отже, жіночий кунтуш мав аж дві пари рукавів: одна пара справжніх, а друга фальшивих.


17.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!