Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Феномен театрального мистецтва
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Феномен театрального мистецтва

Феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з творчими пошуками сучасних театральних діячів, які філософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості

Театр (від грец. theatron " місце для видовищ, видовище) - це вид мистецтва, що образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії.

Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беріть участь принаймні п'ять осіб:

  • Драматург.
  • Режисер.
  • Художник.
  • Композитор.
  • Актор.

І тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у твір мистецтва. Велика відповідальність при його творенні покладається на режисера-постановника. оскільки саме повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею.

Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворите специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.

Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток — хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима.

Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії — співпереживання у глядача, приводить його до катарсису — духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

Театр має свої родові .модифікації:

  • Театр ляльок.
  • Драматичний.
  • Опери та балету.
  • Опери.
  • Дитячий.
  • Театр пантоміми.

Витоки мистецтва театру пов'язані з давніми ритуалами, обрядовими дійствами доісторичної людини. Можна припустити, що, намагаючись відвести від себе гнів духів, наші пращури відчували у собі позасвідому потребу в осмисленні дійсності через її дійову імітацію. Ці обрядово-ритуальні дії набули поширення у часи Стародавнього Єгипту і були пов’язані з культом бога Осіріса. Проте свого апогею вони досягли у давньогрецьких обрядах на честь бога Діоніса, який ніс людям радість життя, веселощі, розваги (див. главу «Категорії естетики», розділ «Трагічне»). Саме діонісійські образи і стали основою для виникнення трагедії, комедії та драми, розвій яких пов'язаний з культурами Стародавніх Греції та Риму.

Мистецтво давньогрецького театру мало надзвичайно умовний характер і являло собою діалог між хором та актором. Розквіт цього виду мистецтва був пов'язаний з іменами трьох поетів-трагіків: Есхіла (525—456 до н. е.), Софокла (496—406 до н. е.), Евріпіда (480—406 до н. е.), творча спадщина яких і нині привертає увагу сучасного театрального мистецтва.

Творчість цих поетів мала тісний зв'язок з традиціями давньогрецької міфології, з якої вони здобували натхнення, брали основні теми, мотиви, сюжети для своїх творів: трилогія про Едіпа — «Лай», «Едіп», «Семеро проти Фів» (Есхіл); «Едіп-цар» (Софокл); «Іпполіт», «Геракл» (Евріпід). Творча діяльність цих художників була теоретично осмислена видатним філософом античності Арістотелем на сторінках його трактату «Поетика». Слід пам'ятати, що і сучасна теорія міфотворчості використовує спадщину цих великих трагіків у своїх концепціях і розробках.

Давньогрецька комедія, що була представлена іменами Арістофана (445—385 до н. е.) та Менандра (343—291 до н. е.), мала демократично-побутовий характер.

Можливо, саме цей розподіл закріпив своєрідну ієрархію жанрів: трагедія вважалася високим мистецтвом, а комедія — низьким, хоча сама природа трагічного і комічного свідчить про хибність такого підходу.

Театральне мистецтво у Стародавньому Римі не мало великого - суспільного значення і не користувалося таким попитом, як у Стародавній Греції. Водночас з Італією пов'язаний розвиток комедії палліата, яка інтерпретувала основні принципи давньогрецької комедії. У цей період відбувається процес удосконалення акторської майстерності, яскраво репрезентованої трагічним актором Езопом і його сучасником — комічним актором Росцієм.

Мистецтво середньовічного театру було представлене літургійною драмою —використанням театральних форм під час церковної служби, містеріями, сюжети яких були взяті з Біблії чи спеціально написані для постановки на площах середньовічних міст, мораліте — алегоричним дійством, що уособлювало вади і доброчесність людини, та фарсом — найдемократичнішим жанром середньовічного театру. Останній у гумористичній формі відтворював звичаї та побут свого часу.

У цей самий період відбувається процес розвитку театрального мистецтва в Україні. У XIII ст. народні ігри та обряди починають збагачуватися засобами сценічної виразності, набирати форм театрального видовища.

Епоха Відродження відкриває нову сторінку у розвитку мистецтва театру, розвій якого пов'язаний з культурами трьох країн Західної Європи: Італії, Іспанії та Англії. Якщо італійський театр цього часу використовував традиції народного мистецтва і будувався на принципах імпровізації та лицедійства — комедія дель-арте (митці наслідували деякі прийоми давньогрецького театру, зокрема маски), то театр Іспанії та Англії філософськи осмислив світ, був засобом аналізу морально-психологічного стану людини.

Ці принципи знайшли своє відображення у творчості видатних іспанських драматургів Лопе де Вега Карпйо (1562—1635) — справжнього реформатора іспанського театру, автора відомих «драм честі» («Овеча криниця») і «комедій плаща та шпаги» («Собака на сіні») та Кальдерона де ла Барка (1600—1681), трагедії якого завершували «золоте століття» іспанського театру.

Справжній розвій мистецтва театру XVI ст. пов'язаний з творчістю Уїльяма Шекспіра (1564—1616), з його трагедіями «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Ромео і Джульєтта» і комедійними п'єсами «Дванадцята ніч», «Багато галасу даремно» та ін.

У своїх творах Шекспір розглядав складні, суперечливі людські характери, конфлікти, а головне, аналізував одне з найскладніших філософських понять — чинник часу. Час, що має чітку констатацію: минуле — сучасне — майбутнє, рухає дію шекспірівських п'єс, особливо це простежується у трагедії «Гамлет».

Фактично, починаючи з цього періоду, відбувається процес створення постійних театральних труп (яскравим прикладом цього був шекспірівський театр «Глобус»). Мистецтво театру починає ідентифікуватися як з творчістю драматургів, так і з іменами режисерів та акторів.

Цей процес значно активізується у XVII—XVIII ст. і пов'язаний не тільки з творчістю видатних драматургів Франції Ж. Б. Мольера (1622—1673) — «Тартюф», «Мізантроп», «Скупий», П. Корнеля (1606—1684) — «Сід» та Ж. Расіна (1639—1699) — «Федра», а й з діяльністю театру «Комеді франсез» і його видатним актором М. Бароном (1692—1730).

Театральне мистецтво Західної Європи XX ст. цікаве і своїми відверто формалістичними пошуками, що велися у межах експресіонізму та сюрреалізму.

Експресіоністичний напрям у театральному мистецтві 20-х років був найяскравіше представлений у творчості німецьких драматургів і режисерів Е. Піскатора та М. Рейнхардта. У своїх спектаклях вони відтворювали атмосферу «експресіоністичної напруги», використовуючи для цього «гру світла та тіні», що давало змогу підмінити звичайні декорації уявними, вносили значні корективи у розробку композиційної побудови спектаклю, в прийоми акторської гри тощо.

Принципи сюрреалізму мали значний вплив на творчість відомого французького драматурга та режисера А. Арто, який намагався створити «театр жорстокості». У своїх спектаклях він відтворював сни, тяжіння до злочинів тощо, намагаючись таким чином показати, що людиною керує позасвідома сфера її психіки, яка і визначає сутність людської особистості. Пошуки Арто мали великий вплив на розвиток світового театрального мистецтва: на творчість С. Беккета та Е. Іонеско, а також на художні експерименти сучасних театральних режисерів, зокрема А. Васильєва.

Ситуація, що сьогодні склалася у театральному мистецтві України, ототожнюється з діяльністю провідних стаціонарних театрів країни, а також з творчими пошуками театрів-студій, які є важливою складовою сучасного театрального руху. Мета цих художніх експериментів полягає у необхідності створити цілісну модель українського театрального процесу кінця XX ст.

Отже, феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з творчими пошуками сучасних театральних діячів, які філософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості.


17.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!