Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Особливості європейської культури. Натуралізм в європейській культурі
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості європейської культури. Натуралізм в європейській культурі

Насичена, напружена ідейна атмосфера XIX ст. помітно вплинула на літературу, театр, мистецтво. Не випадково про театр XIX ст. критики кажуть, що в ньому "ідеї ходять по сцені"

Одним з найголовніших аналітичних завдань творчості визначних літераторів, філософів, художників, музикантів стає пізнання людини та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю і соціальним середовищем. У цьому столітті виникають і усвідомлюються болючі питання сучасності, як називали їх російські літератори.

Людина зображується у всій її складності, проблема гідного існування кожної людської істоти стає однією з головних колізій творів мистецтва. Піднялася ще на один щабель розвитку і сама людина — як представник роду, а її внутрішній світ еволюціонував у напрямку більшої витонченості душевних порухів, більшої сприйнятливості, розвитку рефлексії й усвідомлення своєї окремості, самоцінності, відповідальності тощо. Тим-то гідність індивідуальності стала головним нервом духовного буття епохи, яка досить швидко розкрила суперечність (відчуту ще просвітителями) приватного і суспільного інтересу, що виявляється двояко.

Натуралізм - (франц. naturalisme, від лат. natura - природа) - напрямок у європейському мистецтві останньої третини XIX ст. Спочатку виник у французькій літературі і зв'язувався з іменами Е. Золя, братів Е. і Ж. Гонкурів та ін. Згодом це поняття було перенесено на досить широке коло художніх явищ. Натуралізм у живописі відрізняє пильний інтерес до вивчення людського характеру в його соціальному і біологічному аспектах і навколишньої його побутового середовища.

Натуралізму властиво точне і безпристрасне відтворення повсякденної реальності. Разом з тим під натуралізмом часто мають на увазі прагнення до чисто зовнішньої правдоподібності, фотографічному, поверхневому відтворенню явищ навколишньої життя без критичного їхнього добору й осмислення; узагалі - будь-яку перебільшену чисто зовнішню вірогідність.

Особливості європейської культури

В історії культури Нового часу особливе місце посідає ХІХ ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та завершеності. Саме так оцінюють ХІХ ст. праці видатних філософів та культурологів О.Шпенглера (1880-1936 pp.), Х.Ортеги-і-Гасета (1883-1955 pp.), Й.Гейзінги (1872-1945 pp.) та ін. Зокрема, за відомим іспанським філософом Ортегою-і-Гасетом, — це час "осягнення повноти", коли прагнення європейської людини, що так повільно зароджувалися, нібито нарешті здійснюються.

В світоглядних засадах культура XIX ст. найповніше виявляє принципи, притаманні культурі Нового часу загалом: раціоналізм, антропоцентризм, сцієнтизм, європоцентризм тощо. Стрімке підпорядкування різноманітних ланок культурного життя цим принципам визначалось новою історичною ситуацією. Вона сформувалась під впливом трьох епохальних подій, які відбулися ще у XVIII ст.

Йдеться про промисловий переворот, що розпочався з Англії, війну за незалежність північноамериканських колоній (1774—1776 pp.), Велику французьку революцію (1789—1793 pp.). Саме ці події становлять вихідну логічну межу XIX ст., саме вони зумовлюють культурний поворот на межі XVIII та XIX ст. Верхня межа культурної ситуації XIX ст. — вихід у XX ст. Серпень 1914 p., початок Першої світової війни — ось кінцевий пункт прибуття культури Нового часу з її раціоналізмом і оптимізмом, вірою у необмежений прогрес і щирість людської натури.

Всебічна модернізація життя, висхідний технічний, економічний та соціально-політичний розвиток європейських країн сприяв поширенню ідеї суспільного прогресу, утвердженню оптимістичного світогляду.

У культурному житті XIX ст. можна простежити два взаємопов'язаних процеси — розвиток національних культур і виникнення культурних феноменів, які мали інтегруюче регіональне, а іноді — світове значення, як, скажімо, філософія Гегеля. Розвиток національних культур був зумовлений зміцненням національних держав. У свою чергу створення регіональних літератур і мистецтв було покликане до життя подібністю соціально-економічних умов, світогляду, ідеології, поглибленням зв'язків між народами.

Зростання міжнародного культурного обміну відбувалось завдяки стрімкому розвиткові світових економічних контактів, удосконаленню засобів комунікації. Саме в XIX ст. скликалися перші міжнародні конгреси, відкривалися перші міжнародні виставки, розширювалася кількість перекладних видань, зростала кількість людей, які вивчали іноземні мови. Література та мистецтво Європи проникають в країни Азії й Африки, поширюється й зворотний культурний вплив.

Так, Гете створює "Західно-східний диван", стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а "Східні мотиви" В.Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без "Східних поем" важко собі уявити творчість видатного англійського поета Д.Байрона. Орієнталістські сюжети були притаманні німецьким романтикам (Ф.ІПлегель, В.Гауф, Ф.Рюккерт, фон П.-Галлермунд Август), вплинули на формування французького романтичного живопису (Ф.В.Є.Делакруа, Т.Шассеріо).

В другій половині XIX ст. європейський та північноамериканський живопис зазнав впливу японського мистецтва, якому належала важлива роль у творчості Е.Мане, І.Ж.Дега, Е.Вістлера. Великий всесвітній обмін культурними цінностями, що мав місце і в попередні епохи, в XIX ст. розгорнувся з особливою силою. Проте зазначимо, що культура країн Європи, які випередили в науково-технічному відношенні Схід, була активнішою.

Натуралізм в європейській культурі

Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру.

Особлива увага зверталась на навколишнє середовище, яке в більшості випадків розумілося як безпосереднє побутове оточення людини.

Натуралізм зародився і програмно оформився передусім у Франції. Велика роль у формуванні натуралізму належала досягненням природничих наук, зокрема фізіології.

У філософсько-естетичному сенсі натуралізм ґрунтувався на позитивізмі О.Конта та позитивістській естетиці французького філософа, історика, мистецтвознавця Іпполіта Тена (1828-1893 pp.), який ввів у естетику принцип "природного детермінізму".

Саму ж теорію натуралізму розробив видатний французький письменник Еміль Золя (1840-1902 pp.) у працях "Експериментальний роман", "Романісти-натуралісти" та ін. Е.Золя талановито застосував принципи цієї теорії у своїй літературній творчості.

В середині 70-х років навколо нього виникла натуралістична школа: Ті де Мопассан (1850 — 1893 pp.), Едмон Гонкур (1822-1896 pp.), Альфонс Доде (1840-1897 pp.) та ін. Вона проіснувала до кінця 80-х років. У 90-х роках натуралізм втратив теоретичну чіткість і зберігся як загальна назва різних, проте єдиних за походженням культурних явищ. Натуралісти висували перед собою завдання: вивчати людину і суспільство так, як природознавець вивчає природу.

Предметом спостереження проголошували "вся людину", про яку натуралісти мали намір розповісти "всю правду". Художній твір розглядали як "людський документ", а основним естетичним критерієм вважали повноту здійсненого в творі пізнавального акту. Переважаючий інтерес до побуту, до фізіологічних засад психіки, недовіра до будь-яких ідей призводили до обмеження натуралістичної літератури. Проте вторгнення життєвої правди зумовило глибокий художній вплив кращих творів натуралізму.

Вивчення матеріального побуту часто давало змогу натуралістам зосередити увагу на соціальних передумовах людських вчинків, дослідити механізм взаємодії середовища і людини. Багатьом письменникам-натуралістам були властиві уявлення про зумовленість долі людини її фізіологічною природою або соціальним оточенням. І якщо Золя, вірячи в науку і соціальний прогрес, намагався відкрити засоби впливу на середовище з метою розумнішої організації суспільства, то в інших письменників (наприклад, у пізнього Гі де Мопассана) переважали мотиви фаталізму.

Отже, життя людини у творах натуралістів — це життя насамперед біологічного організму. Письменники напряму концентрують свою загальну увагу на дослідженні саме біологічних, фізіологічних імпульсів людської поведінки.

У натуралістів характер людини зумовлений її фізіологічною природою, біологічними законами, спадковістю. Так, Е. Золя ретельно вивчає сучасні йому наукові праці «Фізіологія пристрастей» Ш. Летурно, «Трактат про спадковість» Люка, теорії Ч. Ломброзо, за якими злочинність визначається поганою спадковістю. Він же переносить ці теорії у свої романи.

Так, Золя створює генеалогічне дерево двох розгалужень людини у своєму багатотомному циклі «Ругон-Маккари». Нащадки Ругона є здоровими фізично й морально людьми, тоді як нащадки Маккара — схильні до афектів і злочинів, дамокловим мечем висить над ними тягар алкоголізму та епілепсії.

Фізіологічні імпульси визначають долю інших героїв натуралістичних творів: вони, наприклад, повністю зумовлюють поведінку протагоністки гонкурівського роману «Жерміні Ласерте».

Твори натуралістів відзначалися детальним описом середовища, pewei, усього, що оточує людину. Золя, наприклад, з майже протокольністю професіонала або вченого відтворює залізницю («Людина-звір»), шахту («Жерміналь»), біржу («Гроші»), паризький ринок («Черево Парижа»), універсальний магазин («Жіноче щастя»). Втім, і тут не все влаштовувало сучасників натуралістів, представників інших художніх напрямів. Наприклад, Іван Франко вважав, що в романах Е. Золя «темні сторони життя займають... далеко більше місця, ніж у дійсності».

Ідеї та поетичні принципи французького натуралізму позначилися на творчості письменників різних країн наприкінці XIX століття.

Таким чином, насичена, напружена ідейна атмосфера XIX ст. помітно вплинула на європейську літературу, театр, мистецтво. Не випадково про театр XIX ст. критики кажуть, що в ньому "ідеї ходять по сцені".

Одним з найголовніших аналітичних завдань творчості визначних літераторів, філософів, художників, музикантів стає пізнання людини та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю і соціальним середовищем.

Натуралісти відмовляються від моралізування, вважаючи, що зображена з науковою пристрастю дійсність сама по собі достатньо впливова у виховному сенсі. Вони вважали, що література, як і наука, не має права вибору матеріалу, а для справжнього митця не існує непридатного сюжету або тем, що не заслуговують на увагу. Звідси походить прагнення розширити тематику натуралістичних творів, збудити інтерес до "простих" явищ життя.

В 60 — 80-х роках натуралізм виконав позитивну роль у європейській культурі: він освоював нові теми, піднімав нові пласти дійсності, показував життя знедолених і пригнічених, вивчав взаємозв'язок мас і особистості, функціонування соціальних організмів, роль підсвідомого в людському житті тощо. Натуралізм ввів у обіг нові прийоми засоби художнього зображення життя, виявив широкий демократизм і критичні тенденції, що сприяло розвою суспільної думки і художньої творчості.

Проте натуралізм містив і суттєві естетичні суперечності, мав вразливі місця. Сутність художньо-естетичних недоліків натуралізму влучно сформулював відомий філософ XX ст. М.Бердяєв. Він, зокрема, писав: "В літературі найскладнішою, але й найчистішою формою є роман, притаманний душі XIX ст. Почали прагнути не стільки краси, скільки правдивості. Це само по собі було здобутком. Та це ж призвело до того, що зблід ідеал краси. Зрештою, мистецтво почало цуратися краси... Це породжує глибоку кризу мистецтва". Наприкінці XIX ст. виникає чимало альтернативних художніх течій, спрямованих пороти натуралізму, зокрема імпресіонізм та символізм.

Список літератури

1. Всеобщая история искусств: У 5 т. — М., 1984. — Т. 5. Искусство XIX века.

2. Дмитриева НА. Краткая история искусств. — М., 1995. — Т. 3.

3. Дейвис Норман. Европа. История. — К., 2000.

4. Затонский Д. Европейский романтизм. — К., 1984.

5. Ильина Т.В. История искусства. Западноевропейское искусство. — М., 1983.

6. История зарубежного искуссва. — М., 1991.

7. Кершман Л.Е. История культуры стран Европы и Америки. — М., 1987.

8. Українська та зарубіжна культура / За ред. М.М. Заковича. – К., 2000.


17.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!