Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Предмет етики і особливості етичних знань
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Предмет етики і особливості етичних знань

У науці етиці дістає теоретичного вираження складний процес розвитку моральності. Історично сформований характер етичних знань визначається особливостями реальної моральності, загальнолюдський смисл якої являє собою основу, що зв'язує етичні вчення в єдиний контекст розвитку науки етики як філософської дисципліни

Яким же чином належить міркувати про моральність, щоб в історично-конкретному її вираженні не поминути те, що визначає її всеісторичний характер, як у конкретно даному змісті моральності побачити її загальнолюдську основу, в безпосередності проявів у поведінці, вчинку розгледіти духовний сенс? Звернімося до повсякденного життя людей, тим більше, що на цьому наполягають в етиці ті, хто заперечує можливість наукового (теоретичного) аналізу моралі.

Можливо, люди спільно виробили такі правила заради забезпечення себе споживком? Але тоді яким чином уклін сприяє добуванню їжі, одягу, а стулені вуста при їді стимулюють травлення? Або ці правила вигадали окремі люди з якогось нікчемного приводу? То чому ж тоді ці правила, змінюючись за своїм пластичним вираженням у різні часи й у різних народів, скажімо, від багаторазового поклону рицарів до стриманого, строгого поклону сучасних людей, зберігають зміст привітання і його основу - норму? І не етики-професіонали створили ці правила, оскільки останні виникли задовго до появи етики й були вписані у безпосередню життєдіяльність людей.

Так із чого ж виникли правила поведінки, іменовані ще етикетом? У вирішенні цього питання має відкритися й те, що саме в таких, а не в інших нормах може бути виражене, що стоїть за найпростішими правилами етикету?

Правило вітатися реалізується за нормою, згідно з якою вклонитися трохи нижче або трохи вище - кепський тон. А втім, як розуміти норму хорошого тону? Відносно чого її розглядати? Звернімося до власного досвіду. Спостережувані нами в житті низькі уклони щодо одних і зарозумілі, поблажливо-зверхні, ледве помітні стосовно інших викликають здебільшого негативну реакцію як своєю лакейською суттю в першому випадку, так і зневажливою в другому. Зауважимо, що при цьому маються на увазі не професія людини, не її посада чи суспільне становище і т. п.

Стосовно чого ми ведемо відлік? Відповідь має бути одна - стосовно людської гідності. Й тут ми переходимо на інший рівень у вивченні моральності. Чим дужче у людини розвинуте почуття власної гідності, тим гостріша її реакція на образу цього почуття, тим чіткіше проступає значення норми.

Немало людей гадають, що уклін згори є захистом і навіть ствердженням власної гідності. Норма ж велить розглядати це як порушення, прояв невихованості вискочки, підставу для того, щоб узяти під сумнів істинність у такий спосіб продемонстрованої гідності. Поблажливості в таких випадках, котрі свідчать про хибно витлумачену гідність, норма не допускає. В нормі відбита міра людяності, в даному разі сутність гідності людини. Уклін нижчий, ніж диктує норма, означає звеличення іншого через приниження себе, й тільки в цьому разі він виступає порушенням моральної норми.

Коли ж ідеться про ті форми вираження щонайбільшої поваги до гостя або до старшої людини, відомі у багатьох народів, котрі за своєю пластичністю не тільки не свідчать про самоприниження того, хто вклоняється низько, а навдивовижу гармонійно вплітають у низький уклін його самоповагу, то саме ці факти лише підтверджують глибоко змістовний характер простих норм поведінки. Уклін зверхній - уклін вискочки і свідчить про прагнення піднести себе над іншим і тим принизити його.

Відоме нам із життєвого досвіду розуміння гідності людини, яке відкривається на емпіричному рівні, зіткнувшись з самоприниженням або з самозвеличенням, викликають негативну оцінку. З тих же джерел ми черпаємо критерій і для позитивної оцінки поклону, в якому, вітаючи іншу людину як рівну, стверджуючи людський, моральний смисл рівності, індивід підтверджує свою здатність ставитися до іншого як до людини, керуватися цим мотивом як самодостатнім, і в такий спосіб на наших очах здійснюючи себе як людину, підтверджує дійсність своєї людської гідності, свою людську цінність.

Не завжди такі судження існують у спресованому, концентрованому вигляді як чітко означений критерій нашої оцінки. Частіше все це проявляється на інтуїтивному рівні як не оформлені думкою результати чуттєвого досвіду людей. Для даного ходу міркувань важливіше те, що й на емпіричному рівні усвідомлення морального життя, в найпростіших формах його прояву, в нормі виражені складніші конструкції моральної свідомості,, те, що визначається як моральні цінності.

Розглядаючи одну з них - почуття людської гідності, ми повинні були перейти на сутнісний рівень у вивченні моральності, піднестися до розгляду сутності людини. Від індивідуально неповторного її вираження в особистості перейти до аналізу цієї сутності як загальної, родової, суспільної, людської сутності. Важко уявити цей зв'язок у його життєвому вираженні, та ще складніше осмислити його становлення в історії людства.

Інше правило поведінки гласить, що їсти треба так, аби й іншим захотілося. Це правило, здавалося б, уже зовсім не пов'язане з іншими людьми й стосується суто індивіда. Зазначимо, що трапляються й роз'яснення, суть яких в уточненні: щоб бути приємним не лише собі, а й іншим. Саме в цьому зайвому «не лише» й полягає відмінність морального змісту норми від її формалізованого, апелюючого до здорового глузду договірного характеру, що має місце в подальшому (стосовно історичного виникнення моральності) обґрунтуванні найпростіших правил.

Інколи сучасні тлумачення цих правил ще чіткіше оголюють указаний смисл. Наприклад, у зверненні до відвідувачів перукарень читаємо: «Будьте взаємно ввічливими, адже це недорого коштує». В основі розглядуваних тлумачень правил і норм, та й загалом моральності лежить розуміння взаємин людини з іншими, яке в суті своїй не передбачає інших зв'язків, окрім тих, котрі регламентовані вигодою, випливають з інтересу індивіда, який керується егоїстичними мотивами.

Моральність же виникає в становленні іншого, «істинно людського» інтересу, котрий включає в особистий інтерес і інтерес до світу, який він сам по собі, до іншого як до людини. Бути приємним іншим і означає бути людиною, мати людські бажання й людський інтерес, задовольняти, наприклад, найпростішу потребу в їжі по-людськи, людським способом харчування.

Зауважимо, що з боку так званих «любителів простоти», котрі відстоюють природність у її суто біологічному розумінні, великим прорахунком є нехтування моральних норм як нібито надуманих, виморочних, таких, що сковують свободу індивіда. Нехтуючи ними, такі люди відтинають можливості власного духовного самовизначення, повноцінної дружби, любові, творчості - всього, що пов'язане з повноцінним існуванням світу «для мене». Таким є закон, що підтверджує роль і значення моральності для розвитку людства.

Особливості розвитку людини зумовлені її суспільною сутністю, яка реалізується на рівні глибинного, внутрішнього, морального зв'язку людини з іншими. Своє вираження суспільна сутність знаходить у потребі співпричетності до інших. Ставлення до інших як до мети і таким чином засобу «для мене» й означає співвіднесеність з іншими, моральний спосіб співпричетності людини до інших, вираженої на глибинному рівні проникнення у внутрішній світ, тобто спосіб, що є основою в тому числі й простих норм поведінки.

Бути приємним іншим означає, що інші включені в інтерес індивіда. В приємному для себе покладений його суспільний, людський інтерес. Ставлення ж до себе як до суспільного індивіда співвіднесене зі ставленням до інших, містить останнє в самій суспільній природі людини. Цим і визначається духовний характер моральності, її істинно людський зміст, що стає підґрунтям моральних норм, їхнього загальнолюдського характеру.

Таким чином, відлік від іншого, не містячи в собі применшення, приниження, ущемлення себе, виступає дорогою до себе як до істоти духовної, суспільної.

Ставлення до іншого є відношенням до себе,- проголосили як найвищу мудрість древні. Сьогодні її наново усвідомили ті, хто присвятив свою працю моральному зціленню людства. Головне ж полягає в тому, що ті, хто потребує зцілення, дедалі більше схильні почути цей категоричний імператив людяності. Підносячись назустріч людяності через страждання від розсуспільненого буття, трагічного світовідчуття, породженого самотністю людини, через її спустошеність і песимізм, індивід чимраз уважніше озирається в пошуках власного сенсу. Особливо гостро такі шукання позначаються на долі сучасної молоді, оскільки багато в чому визначають її злети й падіння, перемоги й поразки. Значна частка в поясненні того, що сталося з людиною, яка в пору свого становлення осягнула й проголосила закон людяності як абсолютну вимогу й тим, хто сьогодні усвідомлює силу її дії на свою долю, розплачується за нехтування нею ціною власних страждань, пов'язана з долею моральності.

В реальній історії в результаті певних соціальних умов моральна форма суспільного зв'язку людей втрачає для суспільства свій практичний смисл, а її універсальний для життєдіяльності людей характер звужується до меж особистого життя. Роздвоєння життя людини на її життя як особистості і як соціального індивіда пов'язане з тим, що суспільне буття цієї людини виступає як зовнішнє стосовно її індивідуального, особистісного буття, а інтерес особистий не збігається з інтересом спільним.

«Чи мовчав я коли-небудь зі страху і чи був ворог вітчизни мені другом? - Ні! Завжди я думав про благо загальне»,- з гордістю стверджує Креонт в «Антігоні» Софокла. В цьому звичному для Нового часу тексті нами в більшій мірі вловлюється високий пафос громадськості й значно в меншій мірі стан тих, хто усвідомлював те, що відбувалося в палітрі трагічного, прощався з великим минулим, осягаючи нездоланність процесу його руйнування. Благо загальне й благо особисте не збігаються. Ось у чому питання, камінь спотикання, джерело зусиль, спрямованих на подолання, на жаль, нездоланного.

З сучасного, але такого, що вже переходить у минуле, ще чутного в поступі Едіпа, котрий вирушає в ним же призначене вигнання, відходить «людина - міра всіх речей», яка прагнула суб'єктивно до блага загального, а об'єктивно руйнувала його своїм опором, несумісним з логікою життя, що породило вічні (моральні) закони. Великий мученик, останній у ряду тих, хто, подібно до Сізіфа, силкувався подолати нездоланне, уникнути неминучого, Він відходить, поступаючись місцем перед синами. Але сини Едіпа, націлені на своє особисте благо, стверджуючись кожний над іншим у помсті, набагато переважають початковий злочин. Діючи у відповідності з логікою цих нових відносин, вони по суті руйнують зв'язок, опертий на узи братерства, прихильності, зв'язок, у якому інтереси кожного співвіднесені з інтересами іншого й становлять основу сенсожиттєвих орієнтацій.

Як спинити такий процес розсуспільнення, що загрожує небезпекою іншим, спільності? Як уберегти співвіднесеність людини з іншою, якщо вона в гордині самоствердження намагається перевершити початкову образу безвідносно до міри дозволеного людині, міри добра й міри зла, якщо вона керується лише ствердженням своєї зверхності? Кожен творить зло в ім'я зла, руйнуючи тим самим сенс людської спільності.

Закон, що карає кожного, хто зазіхне на спільне благо, запроваджений Креонтом на захист спільності й безвідносно до особистішої, внутрішньої, моральної форми співвіднесеності доброчесності з благом, перетвореної лише у співвіднесеність блага кожного з благом усіх, закон у його раціональному вираженні, що відкидає почуття людини,- такий новий спосіб регуляції зв'язку людини з суспільством, а точніше - підпорядкування інтересів людини інтересам суспільства. Закон приходить на зміну моральній формі зв'язку, що втратила здатність дієво регулювати життя спільності.

Цей невеликий екскурс в історію покликаний служити глибшому розумінню історичного характеру моральності. Без такого розуміння наші уявлення про особливості етичних знань, які вбирають у себе загальнолюдський характер моральності, і його прояви в історично-конкретному змісті моралі були б неповними. Неповним залишалося б і наше розуміння виникнення загальнолюдських моральних норм, корекцій, що визначають специфіку нормативності моральної свідомості.

Пройшовши шлях від найпростіших норм моралі до сутності людини, підносячись до основ цієї сутності через аналіз людської гідності, ми охопили три рівні в пізнанні етикою свого предмета відповідно до його вираження в єдності загального, особливого та індивідуального.

Узагальнюючи розглянуте, можемо зробити такий висновок. Перший доступний емпіричному аналізові рівень у пізнанні моральності має описовий характер, що констатує наявність даного, історично-конкретного змісту моральних відносин між індивідами у відповідності зі змістом норм, у яких їхні загальнолюдські основи проглядаються крізь призму змісту моральності в більшій чи меншій мірі. На даному рівні розкривається характер нормативності моралі, але не основи його своєрідності.

Емпіричному аналізові відкривається конкретний зміст норм у їхньому безпосередньому вираженні в моральних стосунках людей у контексті їхньої життєдіяльності. Тому дослідження здійснюються в союзі етики з соціологією, історією, соціальною психологією. Можливості емпіричного аналізу, регламентовані індивідуальним моральним досвідом, вираженим в життєдіяльності людей, розширюються з боку виявлення загального в моральній свідомості індивідів. Це досягається з допомогою соціологічних досліджень, психології. В зазначених межах і здійснюються інтерпретації моральності етикою на описовому рівні.

З попередніх міркувань ми мали можливість переконатися в тому, що за всіх історичних змін змісту моральних норм і відповідних тлумачень їх через поняття належного, блага, прагнення до задоволення і т. п. критерій їх визначення залишався за межами індивідуального морального досвіду, як і за межами його узагальненого вираження в моралі даного суспільства.

Виявлення критерію, стосовно якого ми визначаємо норми моральності, в тому числі й історичні зміни в нормах, передбачає розкриття специфіки моральності. Ми й здійснили такий підхід, пояснивши норми через поняття гідності. При вирішенні цього завдання виникла ще одна проблема: як підійти до розкриття гідності?

Одержаний результат залежатиме від того, чи вдовольнимося ми оперуванням знань, які розглядають гідність як етичну категорію в її суто пізнавальному значенні як результат теоретичного пізнання (тобто як категорію, в якій відбито якусь моральну якість особистості), чи будемо розглядати гідність як продукт специфічно людських відносин, у процесі розгортання яких і відбувається самоусвідомлення індивідами своєї людської цінності, їхнє людське самовизначення. Інакше кажучи, йдеться про те, чи будемо ми розглядати гідність як категорію, доступну етичному знанню, чи як категорію, аналіз якої має здійснюватися в рамках моральної свідомості.

У першому випадку поняття гідності не співвідносне з нормою, якщо тільки й її не віднести до продукту етики. Зауважимо, що в недавньому минулому такі тенденції в розвитку етичної думки досить добре проглядалися. Та й сьогодні ці тенденції подубуємо у висловлюваннях типу: обов'язок - високе моральне зобов'язання підкорення волі й поведінки згідно з обраними моральними цінностями. Звичайно, говорити в цьому разі про специфіку моральності - форму виконання обов'язку - моральних цінностей не доводиться.

У другому випадку почуття власної гідності набуває прямого зв'язку із нормою через моральні відносини й розглядається таким чином як процес нормотворчості, здійснюваний індивідами в моральних відносинах. Оскільки цей рівень аналізу і є власне етичним, тобто безпосередньо пов'язаним з аналізом моральності, то слід визнати, що знання, набуті в першому випадку, в тому числі й про збіг моральної свідомості й етичного знання, неправильні й виключають можливість тлумачення гідності як продукту етичного пізнання.

Разом із тим практика показує, що узагальнений у моральних цінностях зміст існує реально в площині моральних відносин індивідів згідно з нормами людяності. Як ми мали можливість переконатися, почуття людської гідності, так само як і щастя, совісті, обов'язку, виникають із певних моральних взаємин між людьми, виражають їхню сутність. За всіх історичних змін зміст цих взаємин виражений у формі почуттів, а не понять, виникає й реалізується в живій безпосередності морального відношення, втілюється у нормах, становить їхню основу.

Здобуті на рівні етичного аналізу свідчення нормативно-ціннісного характеру моральної свідомості, що розкривають його духовно-практичне призначення в моральних відносинах, не знімають питання про сутність моральності, про джерела її «саморуху». Більш того, стає ясно, що розкрити виражені в нормах моральні цінності в їхньому генезисі та значенні для людського розвитку можна лише шляхом визначення феномена моральності.

Як уже зазначалося, моральні відносини сягають своїм корінням в основи специфічно людського ставлення до світу. Розробка цих відносин у контексті діяльнісної сутності людини й розкриває мораль як спосіб освоєння людиною дійсності, духовно-практичне відношення, в процесі якого виробляються моральні цінності. На цьому (філософському) рівні аналізу специфіка моральних відносин розкривається до глибини, на якій проглядається єдина основа моральної діяльності з іншими способами освоєння світу.

Таким чином, етичні знання збагачуються виникаючими джерелами співвіднесеності нормативності й науковості для самої етики. Принцип діяльнісного підходу до моралі не тільки знімає суперечність між нормативністю моралі й науковістю етики, а й виступає способом аналізу механізмів, що виробляють моральні цінності та норми, здійснюють зв'язок між моральною свідомістю індивідів і мораллю як формою суспільної свідомості.

Мораль - один із способів освоєння людиною дійсності, духовно-практичне відношення, в процесі якого виникають спільність, людяність в своїй безпосередності, що втілені в моральні цінності. Специфіка моральної діяльності визначається тим, що у відношенні до іншого як до людини кожний присвоює собі свою людську, суспільну сутність. Принцип діяльнісного підходу до моралі адекватний її специфіці, бо спроможний виражати загальне людства, його суспільну сутність у її індивідуальному вияві, в діяльності. Відома у філософії думка, що особистість існує в своєму відношенні до суспільства, в якому вона живе, і в своєму відношенні до людства, якому вона належить, дістає своє підтвердження в моральній сфері.

Таким виступає предмет у його цілісності для науки етики, визначаючи багаторівневий характер етичних знань. Норма, що визначає найпростіше правило, своїми підвалинами змикається з людською гідністю й через неї входить в основу людини, її сутність. На цьому, сутнісному рівні в пізнанні людини, доступному філософському аналізові, нашому розумінню відкривається моральність у її значенні для людського розвитку, з'ясовуються її генезис, специфіка, загальнолюдський характер моральних цінностей, особливості участі живих цілісних індивідів у їх створенні та розвитку.

Достатньо повернутися до ходу міркувань, котрі привели нас до висновку, що в нормі поклону зафіксована здатність людини ставитися до іншого як до людини, виражена її родова, суспільна сутність, щоб зрозуміти глибинні основи зв'язку етики з філософією, виявити їхні єдині корені та своєрідність.

Виділимо ще одну особливість предмета етики. З'ясовуючи суть того, що входить до найпростіших норм поведінки, ми в міру наближення до закладеного в них морального змісту виявили його у ставленні до іншого як до людини. Поле пошуку специфіки моральності розширилося до меж людських відносин. Тут, певно, й криється останній доказ спорідненості етики з філософією, який свідчить про одноприродність їхніх предметів, способів аналізу, а також пояснює смисл поняття «науковість» стосовно етики.

Етика належить до наук про людину в її відношеннях зі світом. Як філософська наука вона за своїм предметом і способами його пізнання відрізняється від природничих, технічних наук тим, що людина включена в предмет, є його основою, розглядається не з боку безпристрасного відображення світу в своїй свідомості, а як створююча предмет. При цьому вона взаємодіє з довколишнім світом, специфічним чином - олюднює його.

Існує вираз: мир усвідомлює себе очима людини, або - проявляється, підтверджує себе очима людини. Цій думці бракує точності, оскільки вона не розкриває сутність специфічно людського ставлення до світу, котра проявляється в багатоманітності форм людської діяльності - способів освоєння людиною світу - відповідно з багатоманітністю предметного світу.

Теоретичний спосіб освоєння світу також є однією з форм людської діяльності. І як такий він також включений у предмет філософського аналізу, розглядається з боку своєрідності цієї форми людської діяльності й уже на цій підставі розробляються технології наукового пізнання в різних науках. Філософські ж знання становлять ті цінності, які виробляються в даній формі людської діяльності, виражають її сутність і специфіку.

Етика - наука про людське ставлення до світу в його безпосередньому життєвому вияві, вираженому у відносинах між людьми. Етика здобуває мудрість людського способу життя на тому його переломі, де людяність проявляється в своїй безпосередності. Якісна визначеність цієї безпосередності, яка становить ядро людського способу взаємодії зі світом,- суспільність - виражена адекватно у відносинах людини до іншої людини, суспільства, людства, породжується у цих відносинах і розвивається в них.

Самопородження, самовизначення людини в процесі її діяльності, освоєння світу осмислюються етикою з боку її усуспільнення моральним способом, яке визначає цілі моральності та її сенс для людського розвитку. Предмет етики - людина в її власних, людських стосунках з іншими людьми, людством уводить етику в світ безпосередньо, конкретно вираженої людяності, її індивідуально неповторних проявів у житті особистості, її творчості, творення в цьому процесі.

Мудрість життя полягає в його людському розумінні, яке розкривається в моральних відносинах, справді суспільній, вираженій у своїй життєвій повноті формі зв'язку людей - моральності. Межі предмета етики, котрий розвивається в рамках людського ставлення людини до іншого як до людини, за універсального значення цього, морального ставлення, яке визначає його змістову та функціональну своєрідність, всепроникний характер, є підставою для виокремлення етики в самостійну науку.

Етика розвивається в напрямі пошуку наукової (понятійної) мови, якою говорив би предмет, прагне відтворити в теоретичних знаннях своєрідність моральності. Як ми мали можливість переконатися, складність вирішення поставленого завдання визначається специфікою самого предмета, моральності. Як із боку багатоаспектності її вираження в життєдіяльності людей, що випливає з її основоположного для життя людини характеру й універсальності прояву, так і з боку її загальнолюдського змісту, що зумовив усеісторичний характер моральності, і в той же час її конкретно-історичних модифікацій відповідно до соціально-суспільних умов кожного з історичних етапів,- пізнати моральність як простий об'єкт неможливо.

Так само неможливо, розчленивши цю складну систему на елементи, що піддаються формалізації, відтворити багаторівневий характер розвитку моральності, виразити в єдності моральних цінностей, норм, правил діалектичний процес усуспільнення людини моральним способом, розкрити цей шлях як рух її індивідуальної, моральної свідомості до суспільної моральної свідомості й від неї - до усвідомлення своєї причетності до людства. Розділяючи процес на складові елементи, ми втрачаємо живу безпосередність морального, невіддільну від розвитку, в якому один період переходить в інший, створюючи фундамент для сходження людини до самої себе.

У розв'язанні вказаних завдань і полягають сучасні шукання етичної науки. Відповідно до навантаження, що випало на її долю, етика по-новому осмислює моральність, прагне розкрити особливості моральної детермінації людського розвитку, групує проблеми в безпосередньому зв'язку з проблемою людини.

Особливості етичних знань зумовлюються тим, що в моральному відношенні внутрішній світ людини взаємодіє із зовнішнім світом, а результат усвідомлюється на рівні глибинних підвалин людської неповторності індивіда в почутті спільності, переживається в співпричетності до інших. Цим визначається імперативність моральних форм, виражена в почутті обов'язку, специфічно моральна норма прояву історичної необхідності, спонукуваного потребою людини бути людиною, суспільною істотою, а також добровільний характер її здійснення, що постає як моральна форма виконання обов'язку.

Як основа всієї багатоманітності людського співвідношення зі світом, його початком і наслідком, моральна діяльність, що породжує суспільність, є передумовою людського розвитку. Тому питання про співвідношення нормативності й науковості в етиці навряд чи можна розкрити інакше, ніж через аналіз змістової специфіки предмета науки - моральної діяльності, яка існує в безпосередності відносин живих, цілісних індивідів, будучи стрижневою, сенсожиттєвою для їхнього існування формою суспільного зв'язку. Саме моральна діяльність виражає суспільну сутність людини, загальне людства.

Розгляд моралі як форми людської діяльності стосовно родової, суспільної, людської сутності й відкриває основу єдності нормативності та науковості в етиці, розуміння цієї єдності як умови розвитку етичної науки. Принцип діяльнісного підходу до моралі дає можливості для проникнення в глибинні підвалини нормативно-ціннісного характеру моральності. Маючи на сутнісному рівні аналізу моралі можливості вичерпного пояснення її специфіки, цей принцип підходу вбирає в себе описовий рівень у вивченні моральності, так званий нормативний, а через виниклий із його основи теоретичний, етичний рівень, підноситься до сутнісного рівня й повертається до першого, перевіряючись, підтверджуючись у ньому.

Так, розробка питань про внутрішню детермінанту, котра покликала моральність до життя й спонукає її «саморух», її всеісторнчний характер, а також про механізм моральної діяльності передбачає вирішення питання про те, яким чином людська сутність у своєму розвитку в моральних відносинах розгортається до найпростіших норм, проявляючись як усеісторична основа, виражена в конкретному існуванні індивідів у формі людської чуттєвої діяльності у вигляді почуттів у діапазоні від рівня їхнього інтуїтивного прояву до рівня, на якому почуття «стають теоретиками» (Маркс).

Уже із самої постановки проблеми нормативності й науковості етичних знань видно, що форма теоретичного мислення та його рух у формі почуттів є явищами не тотожними. Справді, питання науковості в етиці покладає вивчення одієї з форм людської діяльності, її розвитку у системі взаємовідносин людини зі світом, її сутності, специфіки, духовного характеру почуттів, їх вираження .в цінностях і нормах моралі.

У плані ж власне моралі - форми людської чуттєвої діяльності - слід говорити її мовою, тобто мовою моральних цінностей і норм, які передусім створюються людьми безпосередньо в моральних відносинах і тому зрозумілі на досвідному рівні. Передана мовою норм міра людяності, апелюючи до суспільної сутності людини, проявляється на цьому рівні безпосередньо, аж до неоформленого думкою результату чуттєвого досвіду, відбитого в інтуїтивному прагненні до співпричетності, спілкування з собі подібними. Задовольняючи цю, внутрішньо притаманну людині потребу, вона вступає у відносини з іншим, як з людиною. У виникаючому таким чином почутті спільності вона усвідомлює свій зв'язок з іншими.

Таке знання має специфічний характер і виражене у формі духовних почуттів. Ступінь його розвитку залежить від рівня розвитку почуттів людини, в кінцевому підсумку від значення моральної діяльності для життєдіяльності індивіда в цілому. Ось ці два типи знань і поєднуються в етиці, складаючи її специфіку як науки. Такі знання вбирають у себе як знання, що існують у формі почуттів, виражені у системі моральних цінностей, норм, є основою моральної свідомості, так і ті, що відображають цю специфіку у формі теоретичних знань. Разом вони взаємно збагачуються, взаємно підтверджують одне одного, йдучи від простих норм до моральних цінностей, ми одержуємо ту безпосередність вираженого в них морального, яка становить як змістовно, так і структурно специфіку моральної діяльності.

Філософські ж знання людської діяльності переводять розуміння моральної діяльності на рівень, що відкриває її сенсожиттєве значення для людського розвитку. Такі теоретичні знання випливають із перших і підтверджуються ними, але здобуваються на сутнісному, світоглядному рівні аналізу моральності.

Виходячи з такого розуміння ролі етичного знання, визнаючи специфіку моральної свідомості, яка докорінно відрізняється від етичних знань, ми вправі розглядати в цих межах і питання про вплив етичного знання на моральну свідомість індивідів і суспільні нрави, дослідити шляхи та можливості такого впливу.

Список літератури

1. Анисимов С. Ф. Мораль и поведение. М., 1979.

2. Анисимов С. Ф. Мораль как сторона человеческой деятельности // Структура морали и личность. М., 1977.

3. Архангельский Л. М. Возможности применения системного подхода в этике//Методология этических исследований. М., 1982.

4. Архангельский Л. М., Титаренко А. Й. Диалектика развития в этике // Материалистическая диалектика как общая теория развития. М., 1983.

5. Василенко В. А. Мораль и общественная практика. М., 1983.

6. Давьідов Ю. Н. Этика любви и метафизика своеволия. М., 1989.

7. Иванов В. П. Человеческая деятельность - познание - искусство. К., 1977.

8. Каган М. С. Человеческая деятельность. М., 1974.

9. Лабастов Н. В. Мышление и нравственность // Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.

10. Мазов Н. О. О системе научного познания морали//Предмет й система этики. Москва, София, 1973.

11. Развитие этики: панорама идей//Вопр. философии. 1984, № 6.

12. Титаренко А. Й. Нравственность как историческая система. Моральные системи как обьектьі структурно-исторического анализа //Методология этических исследований. М., 1982.

13. Титаренко А. Й. Предмет этики, основания обсуждения и перспективы исследования//Вопр. философии, 1982, № 2.

14. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.


17.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!