Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Шляхи вдосконалення морального виховання
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Шляхи вдосконалення морального виховання

Справжнє виховання є результатом поєднання спеціальних виховних зусиль як з боку вихователя, так і з боку того, хто виховується з повним урахуванням впливу соціального середовища

До цього висновку етична думка йшла через переборення точок зору, які абсолютизували або суб'єктивні, або об'єктивні моменти виховання. У першому випадку умовою збереження індивідуальності людської істоти було виключення її із суперечливої системи суспільних відносин, заглиблення в себе, що на практиці означало втечу від суспільства — ескапізм. У другому випадку відбувалося ніби розчинення індивіда в соціальному середовищі, що було теоретичним виправданням конформістського типу поведінки. В обох випадках мораль втрачає значення регулятора поведінки людини.

Одна з основних філософських систем XIX—XX століть, марксизм уперше став розглядати чуттєвість як практичну діяльність і цим самим зняв у теорії проблему протистояння суспільства та особистості. За Марксом, людина є не що інше, як продукт тих конкретно-історичних зв'язків (економічних, політичних, юридичних, національних, ідеологічних, релігійних та ін.), в які вступають люди в процесі своєї діяльності. Суспільство тут стає джерелом, звідки особистість черпає свої знання, уміння та навички, моральний досвід тощо.

В той же час матеріальні й духовні цінності є надбанням людини, формуються на основі її життєвого досвіду, знань, умінь, творень, які ввібрали людські почуття і думки. Кожне покоління людей залишає свій неповторний слід у житті суспільства. Плоди діяльності людини як результат спільної праці сучасників формують те суспільне буття, яке, впливаючи на особистість, визначає певною мірою її відмітні особливості.

У нашій країні протиборство добра і зла в середині 80-х років набуло форм, які об'єктивно посилили значення морально-виховної роботи. Ряд важливих аспектів і рис моральної культури суспільства, що переживає пору радикальних якісних перетворень, підкреслили В. П. Бакштановський і Ю. В. Согомонов:

  • По-перше, розширюється діапазон впливу моральної регуляції, в тому числі включаються нові ділянки соціальної реальності, які раніше лише частково підпадали під вплив моралі (ставлення до політики, природи, процесу пізнання та ін.).
  • По-друге, в суспільстві відбувається вирівнювання надто складного й тонкого балансу прав та обов'язків, моральної свободи й відповідальності особистості, чому сприяють демократичні перетворення в країні, зниження ролі соціального примусу в дотриманні тих форм поведінки, в яких зацікавлене суспільство.
  • По-третє, зниження ролі соціального примусу супроводжується переміщенням центру ваги в самій моралі з частини норм, у котрих втілений її характер як засобу стримуючого, забороняючого, обмежуючого (за А. С. Макаренком, це норми, які забезпечують «дисципліну гальмування»), до норм, які стимулюють, активізують діяльність людини.
  • По-четверте, прискорення радикальних перетворень значно ускладнило ситуацію морального вибору, зробило значною необхідність усебічного врахування мотивації вчинків і всієї лінії поведінки в оцінній практиці. Тим часом ще не до кінця осмислені в етичній теорії наслідки заміни, що відбувається нині, «традиційного» типу соціально-моральної регуляції поведінки на «сучасний» тип. Якщо перший позначається жорсткою запрограмованістю, ґрунтується на ритуалізованому звичаї й зовнішніх механізмах контролю («а що люди скажуть?»), то другий тип регуляції передбачає поведінку людини, яка має на меті «власноручно» поставлені цілі, усвідомлює тісний зв'язок суспільних і власних інтересів, сприймає суспільні потреби як свої особисті.
  • По-п'яте, у зв'язку з розширенням сфери впливу моралі відбувається активний процес перетворення значної частини моральних норм до числа складних — як за способом їх засвоєння індивідом, так і за характером їх творчої реалізації. До певних змін у моральній культурі суспільства призводить і зростання морального значення частини адміністративних і побутових норм.
  • По-шосте, однією з найвагоміших змін у сфері сучасної моральної свідомості є висунення на передній план світоглядної функції моралі. Регулюючи поведінку індивідів у повсякденному житті, мораль являє собою й певний спосіб бачення світу, що дає змогу сприймати його як справедливий чи несправедливий, добрий чи злий. В умовах зламу ідеологізованого типу світогляду, повернення до загальнолюдських цінностей як до критерію морального розвитку закономірні певні труднощі організації моральної діяльності, забезпечення певної цілісності моральної свідомості людини.
  • По-сьоме, розвиток НТР, використання передових технологій у народному господарстві ставить чимраз вищі вимоги до поведінки особистості. Вчені наполягають на необхідності морального забезпечення економічних і технологічних процесів. Зазначимо, що особливо чутливі до відсутності такого забезпечення глобальні проекти, оскільки матеріальні збитки супроводжуються тут моральною деградацією суспільства.
  • По-восьме, збільшення кількості видів професійної діяльності змінює функції спеціалістів і характер міжособистісних відносин при виконанні цих функцій, що, в свою чергу, впливає на моральну атмосферу в трудових колективах, яка тільки формується. Дедалі чіткіше усвідомлюється суспільна потреба в спеціальній моральній підготовці людей до багатьох видів професійної діяльності (насамперед у сфері обслуговування, охорони здоров'я, освіти).
  • По-дев'яте, швидкі зміни у соціопрофесійних структурах, управлінських відносинах, стандартах споживчої діяльності супроводжуються посиленням впливу масової-культури. Зміна форм спілкування та дозвілля, особливо в молодіжному середовищі, породжує нові моральні проблеми, норми й правила поведінки, способи її оцінки.

Думається, що виховна діяльність у сфері моральності набуде оптимального характеру лише за умови врахування зазначених рис моральної культури, властивої нашому сьогоднішньому суспільству. Метою всіх видів виховної діяльності, й насамперед моральної, виступає формування такої системи спонукань, де провідна роль належить саме високим моральним мотивам.

До цього часу не стихають дискусії, в центрі яких питання про те, що ж визначає формування моральної свідомості особистості: «виховання» умовами середовища чи виховання у власному значенні цього слова. Як уже підкреслювалося, сучасна етична думка йшла до розуміння сутності морального виховання через подолання абсолютизації його суб'єктивних та об'єктивних моментів. Можливість абсолютизації останніх була зумовлена суперечливим характером морального виховання, розбіжністю між реальною соціальною практикою й спрямованістю морально-виховних зусиль суспільства.

В тому випадку, коли абсолютизувався суб'єктивний момент виховання, наголошувалося на виробленні у особистості здатності до самовдосконалення. Недоліки подібної системи виховання силкувалися виправити закликами до вихователів краще працювати, а до вихованців — енергійніше виховуватися. Визнаючи відомі пізнавальні та гуманістичні досягнення такої системи, не можна не зауважити, що вона неминуче виявлялася обтяженою догматичною повчальністю, породжувала святенництво, зіткнення внутрішніх устремлінь, бажань індивіда та його вчинків. Подібне «роздвоєння» морального суб'єкта іноді породжувало у нього хворобливе почуття провини, неможливості «праведного» способу життя. Зрештою, на таку систему морального виховання орієнтувалися релігійні концепції виховання.

В цілому історію етичної думки умовно можна розглядати як перехід до більш прогресивних і плідних у науковому плані концепцій, згідно з якими людству необхідно перенести свої зусилля зі сфери виховання у сферу зміни соціального середовища. Подібний підхід до розробки системи морального виховання характерний передусім для французьких матеріалістів XVIII ст. В основу цієї системи була покладена ідея вдосконалення суспільних відносин, що мало, на думку філософів і педагогів Просвітництва, викликати бажані переміни в суспільних звичаях. Залишаючись на позиціях споглядального матеріалізму, запропонована концепція морального виховання, по суті, не могла відповісти на запитання: хто ж власне покликаний змінювати соціальні обставини?

Нині подібні ідеї реанімуються з урахуванням особливостей сучасного західного суспільства. Так, один із представників необіхевіоризму американський психолог Б. Скіннер привернув увагу до виробленого ним підходу до виховання книгою «З того боку свободи й гідності» (1971). Замість суспільства з обмеженими ліберальними традиціями Скіннер запропонував створити «абсолютно кероване суспільство» з принципово новою системою соціального контролю. Оскільки, на думку американського психолога, всі сучасні і стримуючі й заохочувальні форми соціального контролю, всі форми й методи будь-якого, в тому числі й морального, виховання є «слабкими засобами», їх належить припинити практикувати.

Відповідно до даної теорії («автоматично правильної поведінки»), моральні почуття, совість, ідеї, мотиви, цілі «автономної людини», моральне засвоєння дійсності втратили своє значення для нормального функціонування суспільства. В керованому суспільстві має бути створене таке соціальне оточення, яке за відомою схемою «стимул-ре-акція» змушувало б індивіда діяти відповідно до волі суспільства. Паростки такого суспільства в сучасному житті Америки були піддані аргументованій критиці в книгах Г. Шіллера «Маніпулятори свідомістю» (1973) та «Засоби масової інформації й культурне панування» (1976).

Система принципів і методів морального виховання, що склалася нині, переборюючи однобічний характер попередніх систем, продовжує вдосконалюватися з урахуванням новітніх наукових і практичних досягнень у даній галузі. В цій системі перш за все треба виокремити принцип цілеспрямованості морального виховання, який відображає необхідність визначення мети виховного впливу. Як певний процес моральне виховання включає в себе передусім повідомлення виховуваним певної інформації про належну поведінку.

Отже, однією з цілей виховного впливу є формування етичних знань (принципів, норм, традицій людського співжиття). Очевидно, що метою такого впливу є й вироблення у виховуваних певних емоційних станів (почуття любові до Батьківщини, почуття жалю, совісті та відповідальності, обов'язку). Єдність знань і переживань — головна умова формування будь-якої моральної якості особистості.

Далі необхідно виокремити принцип поєднання високих вимог з повагою до особистості виховуваного. Даний принцип «спрацьовує» лише за умови, що виховуваний приймає моральні вимоги як цінності свого «мікрокосму». Принцип втілив у собі велику ідею Д. Локка про моральне виховання як про взаємодію між вихователем і вихованцем.

Ще один бік морального виховання розкриває принцип відповідності особистих якостей вихователя вимогам, які останній ставить до вихованців. Справедливість, чесність, усвідомлення і почуття відповідальності, обов'язку, доброзичливість і повага до людей — моральні якості гідні того, щоб бути прикладом. Тому вихователь сам повинен обов'язково мати такі якості, а отже мати моральне право вимагати від вихованців виявлення ними цих якостей на практиці.

Традиційно багато уваги в радянській етичній науці приділялося принципові виховання в колективі й через колектив. У 70—80-ті рр. помітно підвищився, інтерес до виховної ролі суспільної думки, до проблеми врахування інтересів розвитку окремої особистості в колективі. Робилися в етичній літературі також спроби побудови соціально-психологічної теорії колективу, згадувалася методика паралельної дії, запропонована ще в 20-х роках А. С. Макаренком.

В умовах кардинальних змін, що відбуваються нині в країні, особливий інтерес викликає й на практиці й у теорії проблема формування колективних перспектив. Інакше кажучи, мова йде про вибір моральних цілей, що могли б служити організації життєдіяльності як старшого покоління, котре переживає крах соціалістичних ілюзій, так і молоді, яка шукає нові життєздатні ідеали.

У тісному взаємозв'язку з принципом виховання в колективі й через колектив перебуває принцип індивідуального підходу в моральному вихованні. Він відображує необхідність урахування вихователем індивідуальних особливостей вихованця, своєрідності його особистості, темпераменту, характерологічних рис, сильних чи слабких сторін, що дає змогу більш диференційовано застосовувати загальні способи впливу в кожному випадку. Разом із тим не можна обмежитися тільки цим аспектом реалізації даного принципу. Важливішим є створення найсприятливіших умов для розвитку індивідуальних задатків і здібностей вихованця.

Реалізація принципу на практиці ставить за мету насамперед актуалізацію завжди своєрідного морального потенціалу особистості. Зрештою, дотримання цього принципу, на думку Л. І. Рувінського, сприяє усвідомлено-емоційному сприйняттю моральних вимог, що йдуть від вихователя до вихованця як власних, у гармонії з індивідуальними інтересами, як вказівок самому собі.

Як свідчить історія етичної думки, роль активності й самодіяльності особистості завжди високо цінувалася. Визнається їх роль, у сучасній теорії виховання, проте на практиці все часто зводиться до декларацій про значення активності вихованців, закликів до самодіяльності. Одним із факторів, які негативно впливають на реалізацію принципу самодіяльності, є й так звана проблема «виховного ризику». Свого часу вона досліджувалася А. С. Макаренком, котрий обґрунтував доцільність і необхідність добре продуманого, розумного й виправданого «педагогічного ризику» у вихованні.

На думку педагога, намагання уникнути конфліктних ситуацій, надмірне обмеження активності й самодіяльності молодих людей, намагання захистити їх від боротьби з труднощами життя, бажання уникнути конфліктних ситуацій у вихованні, з тим щоб зробити процес виховання дуже рівним, спокійним, зовні благополучним, чреваті небезпекою одержання негативних результатів. Надмірна опіка дітей з боку батьків, відсутність у дітей простору для ініціативи, позбавлення їх можливості самостійно приймати рішення формують безповідальних і безвільних людей.

Найвищим рівнем реалізації принципу самодіяльності у вихованні є організація самовиховання особистості. Інтерес до цієї проблеми постійно зростає, хоч ця сторона реалізації принципу самодіяльності у вихованні ще слабо відображена в етичній і педагогічній літературі.

Важливою ланкою в системі розглянутих принципів є принцип морального виховання в процесі суспільне значущої діяльності. Формування особистісного смислу діяльності зумовлюється збігом мети людини й мети суспільне значущої діяльності, що використовується як виховний засіб, тим, наскільки ця діяльність сприяє досягненню мети, яку ставить перед собою індивід. Водночас слід зазначити, що виховуючі можливості діяльності полягають і в тій системі яка склалася об'єктивно, відносин, контактів усередині колективу, в які індивід з необхідністю вступає в процесі цієї діяльності.

Якщо ж діяльність не набуває для суб'єкта морального характеру, її виховний потенціал знижується. За повної розбіжності цілей особистості й діяльності, в яку вона включена, можливий і негативний вплив діяльності на моральні якості людини, які в цей час складаються й формуються. Якщо ж змінити вид діяльності неможливо, то це викликає відоме явище — «роздвоєння» моралі, коли головною рисою характеру морального суб'єкта стає лицемірство.

Наведені принципи морального виховання не подаються тут у докладному викладі. Цим лише ставилося завдання розповісти про дані принципи, намітити можливості подальшого вдосконалення їх аналізу.

Відповідно до однієї з традиційних класифікацій методів виховання їх поділяють на три групи: переконання, вправи і спонукання. Так, Н. І. Болдирєв у числі найпоширеніших методів морального виховання називав переконання і вправу, заохочення й покарання. Схожу класифікацію пропонує також І. Т. Огородніков: вправа, переконання, привчання, схвалення й заохочення, засудження й покарання та ін.

Більш послідовним уявляється групування методів морального виховання, запропоноване І. С. Мар'єнком. Воно будується на одній підставі (методи аналізуються як способи цілеспрямованого впливу вихователів). Автор виділяє такі методи:

  • пояснювально-репродуктивні методи (виклад, пояснення, повчання, переконання);
  • методи привчання і вправи (інструктаж, показ, тренування, доручення);
  • проблемно-ситуаційні методи (постановка моральних завдань, створення колізій, зміна мотивів діяльності);
  • методи стимулювання (схвалення, похвала, довір'я, оцінка, заохочення, подяка, нагорода);
  • методи гальмування (догана, попередження);
  • методи керівництва самовихованням учнів (поради щодо вибору власного ідеалу, поради щодо самоаналізу, самооцінка особистої поведінки, поради щодо вироблення навичок самонавіювання, самонаказу, самосхвалення, самозасудження).

Така система методів морального виховання має свого адресата — учнівську молодь. Деякі з виділених методів вимагають ретельнішого обґрунтування.

Перспективним у літературі останнього десятиріччя є виокремлення методів морального виховання з урахуванням моральної структури особистості, основних пунктів процесу засвоєння нею моральних норм. До числа структурних компонентів моральної особистості звичайно відносять моральне знання про зміст моральних принципів і норм, моральний взірець їх здійснення, засвоєння на певному рівні, моральну оцінку й усвідомлення, емоційно сприйняті знання - Характер, рівень узагальнення знань і ступінь усталеності їхнього зв'язку з емоційними станами визначають зміст моральних переконань, потреб, якостей і т. ін.

Орієнтуючись на вказані структурні компоненти моральної особистості, можна виділити, по-перше, метод етичної інформації (повідомлення моральних знань за допомогою відповідних засобів); по-друге, метод моральної оцінки; по-третє, метод морального прикладу (ідеал, приклад вихователя); по-четверте, метод проблемної, в тому числі конфліктної, ситуації.

Перші три методи забезпечують певний рівень готовності особистості до розв'язання моральної проблемної ситуації — вибору мети й способу діяльності. Останнє, як відомо, є важливою умовою морального розвитку особистості. Розв'язуючи проблемну ситуацію, особистість переживає моральний смисл діяльності, у процесі ж розв'язування відбувається й засвоєння моральних норм і принципів.

По суті, мета будь-якої цілеспрямованої дії на людину із зовні полягає в тому щоб сформувати потребу в самовихованні. Мета буде досягнута, якщо людина відчуває моральну потребу бути кращою, досконалішою. Біографи Сен-Сімона, приміром, стверджують, що в сімнадцять років він наказав своєму слузі будити його щоденно словами: «Вставайте, добродію, сьогодні Ви маєте здійснити що-не-будь велике».

Не всім, звичайно, дано здійснити що-небудь справді «велике». Не останньою перепоною є в цьому й сама людина. Проте велика особистість не може здійснитися, якщо вона не стане на висоту суспільних вимог, не буде здатна розв'язувати історичні завдання, не розвине в собі здатність «бачити далі за інших і хотіти сильніше за інших» (Г. В. Плеханов). Таке прагнення має стати надбанням кожного.

Важкий, багато в чому драматичний шлях, яким іде соціальне перетворення світу. Радикальні зміни в житті нашого суспільства підтверджують актуальність завдання подальшого вдосконалення морального виховання, необхідність пошуку шляхів оптимального вирішення пов'язаної з ним проблеми формування моральної особистості.

Список літератури

1. Бакштановский В. И. Согомонов Ю. В. Введение в теорию управления нравственно-воспитательной деятельности. Томск, 1986.

2. Варга А. Я. Семья и формирование личности. М., 1984.

3. Василюк Ф. Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М., 1984.

4. Дубинин Н. П., Карпец Й. Й., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность (о природе антиобщественних поступков и путях их преодоления) М., 1982.

5. Жить достойно: Проблеми нравственного воспитания молодежи. М., 1984.

6. Козьірев Ю. Н. Этическая пропаганда в образовательной деятельности общества // Ежегодник философского общества СССР. 1989— 1990. М., 1990.

7. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци Й. Г. Педагогическое наследие. М., 1989.

8. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. М., 1991.

9. Лессинг Г. З. Воспитание человеческого рода // Ежегодник Философского общества СССР. 1989—1990.

10. Нравственное воспитание: проблемы теории и практики. М., 1979.

11. Орлое Ю. М. Восхождение к индивидуальности. М., 1991.

12. Петров Ю. П. Социально - нравственные проблемы семейного воспитания. М., 1984.

13. Разин А. В. Поведение личности: проблемы регуляции // Филос. науки. 1990. № 3.

14. Рувинский Л Й. Нравственное воспитание личности. М., 1981.

15. Структура морали и личности. М., 1977.

16. Суждения и афоризмы (Ф. Ларошфуко, Б. Паскаль, Ж. Лабрюйер). М., 1990.

17 Сухомлинский В. А. Мудрая власть коллектива//Избр. пед. соч.: В 3 т. М., 1981, т. 3.

18. Сухомлинский В. А. О воспитании. М., 1975.

19. Титаренко В. Я. Семья и формирование личности. М., 1987.

20. Френе С Нравственное и гражданское воспитание//Избр. пед. соч. М. 1990.


17.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!