Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Сучасна культура: загальнолюдське та національне
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасна культура: загальнолюдське та національне

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища

Сучасне людство, що нараховує тисячі народів, майже 200 держав, більше 6 млрд. землян, є тільки одним з майже двох млн. видів рослин і тварин. Біомаса людства складає одну п'ятитисячну від загальної маси всіх живих істот. За час існування роду людського змінилося біля тисячі поколінь (якщо прийняти за тривалість життя кожного з них приблизно 60 років).

Серед усієї цієї величезної маси людей немає двох, котрі були б зовсім однаковими, кожен має свої неповторні особливості. Між людьми існують не тільки індивідуальні, але і групові розходження: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т.д. Що ж поєднує настільки різних людей в єдине людство? Насамперед єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв'язок і взаємозалежність людей і народів, що з'явився як наслідок розвитку виробництва в світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Ріст цілісності світу припускає прийняття загальних ціннісних передумов. Без них будь-яка взаємодія неможлива, тому що різні системи цінностей роз'єднують людей, не дають можливості зрозуміти одне одного.

Таким чином, сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища. XX ст. знає дві моделі створення гуманітарної монокультури уніфікованого типу, що заперечує різноманіття існуючих у світі культур: перша модель заснована на абсолютизації класових цінностей і ідеї світової пролетарської революції (комунізм); друга — на утвердженні панування однієї національної культури, однієї нації і однієї держави (нацизм).

В цих випадках ідея загальнолюдського характеру сучасної культури усвідомлювалася мільйонами людей у своєрідній негативній формі — в результаті ототожнення групових цінностей з загальнолюдськими, частини культури — з її цілістю. В цьому випадку виникала спотворена форма соціального руху, перетворення культури в антикультуру.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первісне протиставлення «ми — вони», — не простий процес. Протиріччя це не можна вирішувати за рахунок відкидання інших поглядів, точок зору, культурних позицій. Такий шлях безперспективний, він повертає людство в часи варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчування і світосприймання життя і дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз будує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, попрання прав людини і народів, убогості і неграмотності, економічного і культурного колоніалізму. Звичайно ж, ці зразки культури і зараз є ідеалами, орієнтирами в побудові єдиної цивілізації.

Становлення загальнолюдської культури не слід розуміти як прийняття всіма членами міжнародного співтовариства певної загальної системи цінностей, тобто уніфікації культур. Мова, насамперед, йде про ріст взаємозв'язку регіональних і національних культур. Вони стають взаємозалежними, тому що зміна в одній впливає на інші. Культурні досягнення в тих або інших регіонах в умовах зростаючої глобальної цілісності одержують все більше поширення. Ми вступаємо в принципово новий етап глобалізації гуманістичних цінностей.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить всезростаюча інтенсивність різного роду зв'язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. В результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв'язок різних країн, народів, кризові і антикультурні явища, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбиваються і на інших регіонах. У той же час спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв'язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом досить короткого часу в всьому цивілізованому просторі.

Це аж ніяк не означає, що відбувається певна уніфікація культурних норм, способів бачення світу. Природно, що будь-яка нація, соціальна група приймає з системи загальнокультурних людських зв'язків тільки те, що відповідає духовному настрою їхнього рівня розвитку, рівневі розвитку можливостей. Крім того, з'являється могутня тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

Звичайно ж, сучасна цивілізація не означає механічного з'єднання різних локальних цивілізацій і культур. Цей процес має складний і суперечливий характер. Досить згадати могутній вплив на сучасну західну культуру виробничої культури Японії і інших країн Далекосхідного регіону. Виявилося, що виробничі форми діяльності, засновані на культурі цих країн, мають досить багато переваг в порівнянні з традиційними західними цінностями. Проблема взаємного засвоєння культурних цінностей сучасними культурами, глобалізації культури є зараз однією з найбільш важливих. В чому причини виникнення єдиної глобальної культури людства?

По-перше, відбулася велика соціальна революція, зв'язана з колосальною зміною форм, способів і зразків життя людини. Досить сказати, що саме в XX ст. здійснився у всесвітньому масштабі перехід від самостійної роботи на своєму власному наділі, характерної для традиційного суспільства, до праці по найму, до праці в колективі і під контролем. Остаточно перемінився спосіб життя гігантських мас населення, кардинальним чином в умовах урбанізації змінилися способи і форми сприйняття людиною дійсності.

Так, на початку ХХ століття в дев'ятьох провідних індустріально розвитих країнах Заходу люди, що працюють в сучасному виробництві, не складали більшості населення (43%). В середині XX ст. число працюючих по найму збільшилося до 66% населення і кількість таких країн різко зросло. Ця тенденція спостерігається і і країнах, що розвиваються. Судячи з кількості працюючих по найму людей, «третій світ» обігнав Захід. Продовжився і початий у XIX ст. процес міграції сільського населення в міста. На початку ХIХ ст. міське населення у світі складало близько 3% усього людства, у середині XX городянами були вже 28%, а в 1990-і рр. — більше 40%.

З'явилися величезні мегаполіси, як, наприклад, на північному сході США (площа 100 тис. кв. км, населення 45 млн., довжина 800 км), Хоккайдо в Японії (70-55-700), Рейнський (60-30-500). Змінився культурний світ людини, що живе в умовах міської культури. Перед нею розкрився світ, наповнений тисячами спокус і послуг.

Індивід став одержувати гігантську кількість інформації з систем телевізійного і комп'ютерного зв'язку, намітилися сотні і сотні соціальних контактів, спостерігається частий пошук і зміна роботи, видів діяльності, змінився ритм життя, стала наростати стресова ситуація, по-іншому відбувається оновлення змісту і форми освіти. Таким чином, більшість населення сучасного світу переселилося з тихих сіл традиційних суспільств в гігантські соціокультурні системи, що зв'язують людей різних національностей і культурних орієнтації в єдине ціле.

По-друге, у XX ст. мали місце фундаментальні зміни в культурно-ціннісній орієнтації людини, у становленні єдиних основ загальнолюдської культури в результаті корінної зміни відношення до сім'ї, до первинного соціального колективу, в якому живе і формується людська особистість. Традиційний інститут шлюбу змінився, і нова родина набула принципово нового змісту. Спосіб життя родини вільного працівника-городянина в різних регіонах земної кулі в XX ст. набув єдині риси. Незважаючи на розходження в національних характерах, формах відносин всередині родини, почалися фундаментальні зміни в країнах, що вступають в постіндустріальний етап свого розвитку.

Відбулося зрушення в першочерговості і змісті задоволення сімейних потреб — від членів родини, що заробляють, — до дітей. У США в 1975 р. ця сімейна зміна потреб обчислювалася більш 500 мільярдами доларів. Це близько 1/3 валового національного продукту. Оскільки індивідуальне споживання склало в той час 60% валового національного продукту, то це означало, що змінилися зміст і спрямованість загальнонаціональних витрат споживачів. Працюючі глави родин, що мають можливість купити за допомогою універсального засобу платежу — грошей — будь-які задоволення і задовольнити будь-як потреби, передавали ці засоби родині як духовно-емоційну і культурну основу буття своєї особистості.

В патріархальній родині діти самі рано починали трудове життя, розглядалися як здобувачі засобів, як спосіб забезпечення старості. В XX ст. діти вважаються найбільшою цінністю родини, очищаються від утилітарних цілей продовження роду або спадкування могутності родини, а одержують характер, що дійсно возвишає людину.

Для молоді продовження дитинства означає можливість прилучитися до вершин світової культури, всотати принципово нові моральні, емоційні і інтелектуальні цінності. В цей період відбувається злиття і прилучення особистості молодої людини до світової культури. Зміна культурних орієнтацій виявилася головною передумовою для розвитку нової якості людської особистості, вимоги змін її життя. У 1950-60 рр. в ряді розвинутих країн зміна адреси сімейних потреб і орієнтація на створення складної розвинутої робочої сили нового покоління (та, що забезпечує високі заробітки в майбутньому) привели до звільнення з-під влади масового конвеєрного виробництва.

У результаті зміни попиту, збільшення рамок вибору гнучкість, мобільність зміни потреб, безперервне формування все нових і нових потреб, зміна старих сприяли виробленню нових форм життя, культурних стереотипів. Ця ситуація зафіксована в концепції споживацького суспільства, де вперше в історії пропозиція товарів і послуг стала перевищувати попит. Спочатку це вело до виникнення пасивної людини-споживача, але надалі, в ході зміни диференціації споживчого попиту, зменшення потреби в стандартизованій продукції на користь товарів, виготовлених малими серіями, відбулося і істотна зміна соціально-економічного характеру.

Технології масового виробництва і засновані на них системи управління великих корпорацій з їх ієрархічною формою організації праці виявилися малоефективними. З'явився ринок впровадження нових гнучких технологій. На основі цієї технологічної революції виникла сучасна інноваційна економіка, в якій умовою виживання в ринковій боротьбі виявилася безперервна зміна, пошук, відновлення економічних форм господарювання.

Замкнута статична особистість людини індустріального суспільства принципово змінилася, стала динамічною. Соціальний і культурний динамізм сучасного життя порушив як національно, так і культурно обмежені границі людського розвитку і вони набули мінливості, плинності, що уподібнюється давньогрецькому божеству Протею, що набуває різних образів: дракона, води, лева, вогню.

Протеєвський стиль життя сучасної людини — безперервне прагнення до новацій, пошуку оригінальних нестандартних рішень — не є патологічним і активно «впроваджується» в різні типи національних культур (Р. Ліфтон).

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося могутнім рухом росту національних культур. Саме наш час показав обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною стосовно всіх інших, регіональних і національних. Сучасний досвід показав: східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури в своїх системах виробництва і освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворилися в один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні основи їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Слід зазначити, що встояне в масовій свідомості протиставлення Сходу і Заходу («Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм не зійтися») — неадекватно оцінює реальну ситуацію. Навіть чисто географічно поняття Сходу не відбиває існування величезних цивілізацій Південної Америки або Африки. Та і на самому Сході японська і індійська культури мають свої принципи побудови і свої специфічні і унікальні досягнення. У свій час Макс Вебер показав, як на основах протестантської культури виникла в Західній Європі ринкова економіка.

Сучасні дослідження виявляють дивовижну пластичність самобутніх національних культур в сприйнятті і адаптації ринкових механізмів. Підтвердженням цьому є класичне дослідження, Хофстеда про культурні різниці країн і дію ринкової економіки. Висновки ґрунтуються на опитуванні транснаціональних компаній, що працюють в 100 країнах світу. В першому блоці розвинутих країн розглядаються держави з сильною ринковою і підприємницькою економікою.

Тут виділяються дві підгрупи. Перша — Великобританія і Канада. В культурі цих суспільств панують явно виражений індивідуалізм і так звані чоловічі культурні цінності. Індивідуалістична культурна традиція означає, що люди воліють діяти насамперед поодинці, поза колективом. Чоловічі культурні цінності — це орієнтованість на успіх, тверду конкурентну боротьбу, кінцевий результат.

В другому блоці — такі країни, як Швеція або Японія. Тут панують більш м'які колективістські цінності. Виявилося, що настільки близькі по ментальних установках дії суб'єктів господарювання США і, наприклад, Швеції значною мірою не збігаються. Американці, приміром, заявляють про те, що стиль роботи шведських підприємців викликає в них головний біль.

Характерна установка для колективістських культур — в процесі ухвалення рішення запитувати, а не віддавати розпорядження — сприймається американськими менеджерами як ознака слабості, як дії, що підривають авторитет керівника. У США генотиповим героєм, культурним ідеалом є насамперед особистість-одинак, яка або відновлює справедливість, або встановлює закон, або добивається ділового успіху. У Скандинавії підприємці ж воліють діяти колективно, «зграєю». Недарма шведський соціалізм з його соціально орієнтованою економікою виявився настільки довговічним.

Цікаво відзначити, що такі зразкові в техногенному відношенні країни, як Японія, ґрунтуються на національних формах культурного розвитку. Техногенна цивілізація своєрідно прижилася в умовах особливих культурних установок. Нетрадиційні взаємини людини і природи, особистості і суспільства, закладені в ментальних установках японської культури, зробили стимулюючий вплив на розвиток сучасної ринкової інноваційної економіки. Тому в Японії виникли своєрідні організаційні форми культури. Культурно-національні риси японського характеру виявляються в прихильності до колективних форм організації праці.

Так, керівник, перш ніж прийняти рішення, прагне узгодити його на всіх низових рівнях. Колективістська культура японців виявляється і в тому, що вони схильні до демократичних форм взаємодії під час трудової діяльності — «всі разом і всі однаково». Тому і рівень заробітної плати директора і рядового фахівця відрізняється не так сильно один від одного, як в країнах з чоловічими цінностями, наприклад в США. Навіть підприємці в Японії не гребують включитися безпосередньо в виробничий процес, стають до верстата, конвеєра або розбирають ділові папери.

Різні типи національних культур — скандинавський (Швеція, Норвегія), романський (Бельгія, Франція), синтоїстський (Японія), азіатський (Гонконг, Тайвань, Сінгапур), англосаксонський (Канада, Австралія, Великобританія) служать підставою для виникнення і розвитку ринкової наукомісткої економіки, орієнтованої на застосування наукового знання, виробництва. Сам хід розвитку світової цивілізації показує, що значимість національних культур зростає в сучасному світі, де кожна специфічним чином сприймає світові форми розвитку і робить свій внесок в процес становлення загальнолюдської культури.

Варто особливо підкреслити, що для сучасної епохи характерна не замкнутість, не закритість, а взаємодія і взаємозбагачення національних культур. Так, характерна для Сходу цінність колективізму виявилася деякою мірою прийнятною і для США — країни високорозвиненої індивідуалістичної культури. Здавалося, що перевага цінностей, зв'язаних з самостійністю, прагненням до прийняття одноособових рішень, високими бійцівськими і конкурентними якостями, не дає можливості змінитися стилю керівництва. Однак авторитарний стиль керівництва в сучасному виробництві часто виявляється неефективним.

Так, в знаменитій фірмі IВМ відбулися корінні зміни, зв'язані з системою управління. Їх називають «вищою формою організованої анархії» (Д. Мерсер). Авторитарний, строго вертикальний, зі строгою підпорядкованістю низів верхам стиль керівництва виявляється мало придатним для інноваційної економіки і тому витісняється більш демократичними формами спілкування, де панують ідеї координації, самостійності і колективістської форми прийняття рішень.

Варто особливо підкреслити, що некритичне, механічне перенесення культурних форм спілкування і життя неможливе. Національна культура — це пластичне ціле, що змінюється як ціле еволюційним чином. Трансплантація, механічна заміна одного елемента іншим не може дати позитивних результатів. Цікавий в цьому плані приклад з гуртками якості, що виникли в Японії як засіб залучення робітників до боротьби за якість продукції. Цей рух ґрунтувався на базових культурно-психологічних цінностях.

Справа в тому, що японець з дитинства виховується в рамках двох морально-ціннісних канонів — обов'язку вдячності і обов'язку вірності. Співробітник за рахунок своїх сил, свого часу працює в гуртку якості під впливом цих національно-культурних стереотипів поведінки. В 1970-і рр. гуртки якості стали з'являтися в США. Через кілька років вони були впроваджені в 230 американських компаніях. Однак незабаром з'ясувалося, що тільки 8 з них дали позитивний ефект. Справа в тому, що культурний етос американців з їх яскраво вираженим індивідуалізмом відкидав роботу, засновану на інших культурних підставах.

Індивідуалізм і підприємницький дух американців кореняться в історії цієї країни, її складної етнічної і географічній структурі. Трудовий етос Німеччини і її економічні успіхи неможливо зрозуміти, не знаючи історії німецької держави, не враховуючи характерного для німців почуття обов'язку і ідентифікації з державою, інших якостей цієї нації мислителів і поетів, зосередження її на порівняно невеликому просторі Німецької Федерації. Таким чином, виникає проблема вищого синтезу національних культур в єдину загальнолюдську — не за принципом виключення, а за принципом взаємного доповнення. Так, «екологізація» сучасної моделі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, веде до активного пошуку «точок дотику» з національними культурами в різних регіонах нашої планети.

Наприклад, для китайської культури характерний оптимістичний світогляд, спокійне відношення до життя і смерті. Людина живе в єдиному Всесвіті, де живі і мертві перебувають в тісному зв'язку. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно переходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у формах різного роду обрядів, культу предків, віри в існування померлих серед живих. Звідси і дивні з точки зору європейця звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині. Це знак уваги і доброго ставлення. На смерть потрібно дивитися без страху, з задоволенням.

Умираючий подібний людині, що відправляється в далеку подорож. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про споконвічну єдність світу. На відміну від європейської культури, роздвоєної на світ явищ і сутностей, природних феноменів і Абсолюту, в китайській цивілізації немає переживання, відчуття існування позамежного, трансцендентного, говорячи мовою Канта. На думку Вебера, саме роздвоєність між поцейбічним і потойбічним послужила початком, причиною активності європейця і його відношення до світу. Прагнення до пізнання Абсолюту, сутності стало однією з причин виникнення європейської науки.

Прагнення стерти розрив між реальним і ідеальним стало фундаментом характерного для європейської культури активізму, бажання перетворити світ. Натомість в китайській культурі з її опорою на конфуціанський принцип тлумачення світу як «кращого з можливих» панує ідея пристосування до існуючого споконвічно природного і соціального середовища.

Європейська культура з її пафосом активного перетворення дійсності привела до глобальних тупиків прогресу. Виникла ідея синтезу культур, національних культур на більш високій основі, де європейський активізм сполучився б з характерним для східної, і зокрема для китайської цивілізації, принципом пристосування і збереження. Видатний мислитель XX ст. А. Швейцер (1875-1955) прийшов до думки про необхідність відмови від «технократичної культури і переходу до більш високих форм розвитку. Загострено переживаючи світові катастрофи XX ст., війни, він прийшов до висновку, що технократизм і технократична наука привели до засилля духовно і емоційно збідненої думки, до загибелі ідеалів культури. Мислитель висунув принцип благоговіння перед життям як основний для нової загальнолюдської, загальнопланетарної культури.

Цей принцип екології духу, збереження і взаємоповаги в сфері культури означав перехід від технократичної моделі її розвитку до нової, орієнтованої дійсно на загальнолюдські цінності: «Людина, що стала мислячою істотою, відчуває, що вона повинна до всякої волі до життя відноситися з тим же благоговінням, що і до своєї. Вона пізнає це інше життя на досвіді власного життя. Зберігати життя, сприяти життю, висувати життя, що здатне розвиватися, до її найвищої цінності — це вона сприймає як добро; руйнувати життя, шкодити життю, придушувати життя, що могло б розвиватися, — як зло. Етика благоговіння перед життям містить у собі все, що можна охарактеризувати як любов, самовідданість, співчуття, поділяння радості і прагнень іншої істоти».


16.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!