Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Еллінізм як грецька духовна культура
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Еллінізм як грецька духовна культура

Еллінізм – це грецька духовна культура, яка вбирала деякі риси східних культур, що відповідали духу соціальних змін в Греції у період після смерті Александра Македонського

Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст цих грандіозних соціальних процесів полягав в об'єднанні узбережжя і глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного простору для різних сформованих культур. В основному на всіх етнічних територіях збереглася місцева влада за умови, що вона визнає свою залежність і регулярно виплачує данину.

В умовах безперервних воєнних дій, коли життя цілих країн перебувало в залежності від індивідуальності і таланту полководця, в масовій свідомості став переважати суб'єктивно-ідеалістичний підхід в оцінці громадського життя, тепер знову ідеалом служила не громадянська норма і абстрактний збірний образ, а конкретна видатна особистість. Уже наприкінці IV ст. до н.е. афіняни обожнювали в буквальному значенні своїх царів-благодійників, зводячи їм статуї і вівтарі, засновуючи щорічні свята на їх честь і т.п.

Відбувається подальший поділ мистецтва на жанри. Виділяється декоративно-парадний жанр — багатофігурні пишні рельєфи і композиції колосальних масштабів (Колос Родоський). Іноді, коли подія мала виняткове суспільне значення, художня уява створювала шедеври експресивно-героїчного плану. Така «Ніка Самофракійська» — статуя богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка фігура в шатах, що розвіваються, немов злетіла з небес на ніс корабля, встановленого на скелі високо над морем.

В основному цей жанр розвивав прийоми, що використовував Лісіпп з Сікіону, останній скульптор класики і перший скульптор Еллінізму (часів правління Александра Македонського). Він умів передати індивідуальне, характерне в людині і одночасно підкреслити самостійне виразне значення скульптурної форми. Його захоплювало чергування світла і тіні, закладена в скульптурі можливість змінювати образ в залежності від точки, з якої дивиться на неї глядач (Лісіппа можна вважати першим імпресіоністом в скульптурі).

Саме ці прийоми, що створюють ілюзію руху в нерухомих фігурах, блискуче реалізовані в статуях Афродіти Мілоської (III-II ст. до н.е.) і Аполлона Бельведерського (Леохар, 340 до н.е.).

Скульптура поступово відходить від монументалізму, стає по-своєму більш інтимною, створюються образи чарівних пухких дітей, розвивається дрібна пластика, з'являються камеї — синтез пластики і ювелірного мистецтва, садово-паркова архітектура (особливо в Александрії Єгипетській).

Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180 до н.е.). Горельєф довжиною в 120 м, що зображає битву богів-олімпійців з гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху битви фриз передає життєстверджуючий настрій, викликає відчуття гімну.

Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон» майстрів Агесандра, Афінодора і Полідора (бл. 50 р. до н.е.). Лаокоона, що попередив троянців про підступність греків, і двох його синів душать два велетенські змії. Страждання на обличчі героя, високий трагізм всієї композиції виражають протест проти несправедливості богів, Фатуму. Група виконана в оповідальній манері, з чого можна зробити висновок про її зв'язок з рельєфом храму.

Про це говорить і те, що група призначена тільки для фронтального огляду. Звичайно при цьому скульптура втрачає свою об'ємність, стає рельєфом без фону. Але автори нейтралізували цей недолік унікальним способом: вони створили просторову перспективу, характерну винятково для живопису. Якщо дивитися на скульптуру з досить великої відстані, здається, що всі фігури знаходяться на різному віддаленні від глядача. Виділяються три плани, і в кожної фігури — свій простір руху. Композиція створює відчуття глибини простору в багато метрів.

Але автори продовжили досліди з перспективою. При наближенні до скульптури перспектива просторова зникає, але починає грати свою роль перспектива значеннєва. Фігури синів нарочито зменшені в порівнянні з центральною — Лаокооном. Досягнутий ефект підсилюється ще і за рахунок «руху» останнього; завдяки невеликій сходинці на постаменті він займає більший простір і виразність його посилюється, а фігури синів лише врівноважують рух центральної фігури. Два змії, що оповили тіла трьох героїв — не тільки персонажі сюжету, їх роль в композиції велика: вони перетворюють групу в єдине ціле.

Замкнутість поліса-держави в епоху Еллінізму змінилася відкритістю міста, що належить великій імперії. Центром його стає не храм, а адміністративні будинки і торговельні портики, що оточували агору. Вздовж широких, пересічних під прямим кутом вулиць стояли багатоповерхові дохідні будинки з вікнами на вулицю, будинки багатіїв з колонадами, будинки без вікон з внутрішнім двориком. Місто менше зв'язане старими містобудівними традиціями, воно більше підлегле рельєфові місцевості, природні схили стали використовуватися для спорудження терас — можна говорити вже про появу міського пейзажу.

В будівництві храмів переважав іонічний ордер, велике поширення одержали круглі храми, з'явилися відкриті вівтарі (як, наприклад, той самий Пергамський вівтар). Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх відносився Александрійський маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в висоту сягав 135 м.

На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м. Під куполом маяка горіло багаття, дрова для якого піднімали по гвинтовому пандусі на ослах. Маяк, відомий нам з опису арабів, являв собою триступінчасту вежу. Він служив також спостережним пунктом, метеорологічною станцією і фортецею з гарнізоном. Александрійський маяк у перебудованому вигляді проіснував до XIV ст., потім був зруйнований внаслідок землетрусу.

Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було ще одне з семи чудес світла — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що представляла собою позолочену бронзову на залізному каркасі фігуру висотою 32 м. Колос був споруджений на початку III ст. до н.е. при вході в гавань міста Родос. Всіх, що бачили статую, вражали не її художні вартості, а інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу.

В інтелектуальному житті імперії велике значення одержали грецькі (класичні) традиції і, головне, знання їх, «ученість». В усьому елліністичному світі одержала поширення розмовна грецька мова — койне. Однак в сфері духовного життя намітилося різке розшарування. Основна маса населення захоплювалася спортивними видовищами (подвоївся амфітеатр навколо арени — народилася форма сучасного стадіону); зі сценічних жанрів особливу популярність придбала комедія ситуацій і характерів; трагедія стала тяжіти до благополучних кінцівок (Медея щадить дітей, Антігона ховається і т.п.).

Елітарна культура віддавала перевагу книжним формам, з'явилися драми для читання, а не для постановки. Оскільки красномовство в умовах монархії і бюрократії втратило своє суспільне значення, розцвіла поезія (але остаточно втратила зв'язок з музикою). Велике поширення одержує трохи штучне новаторство, але дійсно розвиваються лише жанри, слабко розвинуті в греків: епіграма, ідилія (пейзажна лірика), буколіка (сцени з «пастушачого» життя). Загальне ретельне вивчення грецької мови і класичних зразків культури привело (зокрема, александрійських знавців) до створення філологічних наук.

Тут необхідно відзначити, що грецька культура в різних регіонах сприймалася неоднозначно. В східному Парфянському царстві прийняття грецької культури було просто неможливим. Іудеї відносилися до неї як до культури поневолювачів, повстання Маккавеїв в 165-142 рр. до н.е. було спрямовано в першу чергу саме проти греків. Римляни прийшли в елліністичний світ для багатьох не як поневолювачі, а як миротворці.

Література

1. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.

2. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. - К., 1995.


16.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!