Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Коломийський музей народного мистецтва
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Коломийський музей народного мистецтва

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського добре знаний не лише в Україні, але й далеко за її межами

Ідея створення музею в Коломиї виникла серед передової української інтелігенції ще наприкінці XIX ст. піл впливом активізації боротьби українського народу за національне та соціальне визволення з-під панування Австро-Угорщини.

За домаганням громадського діяча, священика Йосафата Кобринського та інших представників передової інтелігенції у Народному домі, збудованому за народні кошти 1896-1902 років, згідно зі Статутом товариства «Руський Народний Дім» у Коломиї, крім інших культурно-освітніх установ, було заплановано відкрити музей.

Діяльність зі створення музею була розпочата лише 1926 року Володимиром Кобринським при допомозі інтелігенції та селян з навколишніх сіл.

Наприкінці 1925 року В.Кобринський розробив план майбутнього музею. 13 листопада 1926 року на засіданні управи товариства «Руський Народний Дім» було розглянуто план створення музею, розроблений В.Кобринським, затверджено його статут і вирішено розпочати організацію установи під назвою «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського».

Створити музей було доручено Володимиру Кобринському, залізничнику за професією, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини, патріоту свого народу, який глибоко вболівав за його долю.

Створити український народний музей на той час було нелегко. Панівна верхівка Польщі, яка окупувала західноукраїнські землі, всілякими способами гальмувала розвиток української культури. Та це не знеохочувало тих, хто хотів створити музей.

Спочатку для музею було виділено маленьку кімнату на цементній долівці. Це була гардеробна театрального залу Народного дому. На горищі та в підвалах знаходилися перші експонати музею.

В.Кобринського вважають засновником музею; він був його багаторічним директором. Спочатку сам збирав, описував та впорядковував експонати, віддаючи цій благородній справі весь вільний від роботи час, власні кошти.

Він був чудовим агітатором, пропагандистом, бесідником, який зумів згуртувати навколо себе чимало людей, які стали його прихильниками, допомагаючи зібрати цінні пам'ятки історії та культури.

Більш як двісті осіб подарували для музею експонати. Здебільшого подарунки робили вчителі, адвокати, священики, селяни з Коломийського та Косівського повітів. Великі збірки для музею передали Василь Тимінський, Іван Ровенчук і Печепіжина, Іван Симчич з Березова Вижнього. лікар З.Левицькии та радник суду Б. Дідицький з Коломиї. Пізніше було передано для музею колекцію вчителя з с.Головів Жаб'ївського повіту Луки Гарматія, а І934 року — колекцію адвоката з Кіцманя І.Стрийського. Ідею створення музею підтримав митрополит Шептицький, який передав до музею експонати й три кубічні метри кедрини, з якої було виготовлено вітрини. Та були й такі, які не вірили в створення музею, всіляко висміювали В.Кобринського.

Не зважаючи на різні труднощі та перешкоди, ЗІ грудня 1934 року відбулось урочисте відкриття музею, яке перетворилося в справжнє свято. На відкритті музею з рефератом виступив В. Кобринський, який підкреслив, що «музей — це правдиве дзеркало культури І мистецтва, це — живі образи розвитку, поривів та переживань народу, це — ілюстрація до його Історії». На відкритті музею виступили І.Свєнціцький — директор національного музею у Львові, Я.Пастернак — директор наукового товариства ім. Т.Шевченка та інші, які високо оцінили музей.

На час відкриття музей мав такі, відділи: історичний, гуцульського та церковного мистецтва. Згодом Народний дім передав для музею три кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, у другій — архів та бібліотека. В 1937 році музей мав 4.100 експонатів.

Представники польської влади не могли змиритися з існуванням музею. Вони шукали всіляких причин, щоб його закрити. Тільки завдяки домаганням В.Кобринського та громадськості міста музей вдалося зберегти.

Не зважаючи на труднощі, музей проводив певну роботу, мав авторитет серед громадськості, музейних працівників Західної України та всієї Польщі.

5-6 червня 1938 року на базі музею відбувся VI з'їзд українських музейників та прихильників музеєзнавства. Учасники з'їзду дали високу оцінку музею, підкресливши його значення для подальшого розвитку української культури.

1939 року після входження західноукраїнських земель до складу Радянської України, музей перейшов у державну власність, одержавши всі умови для свого розвитку. Були виділені кошти, штат, що сприяло розширенню діяльності музею.

Шкоди музею завдала війна: музей пограбували. Після війни було докладено багато зусиль, щоб налагодити нормальну роботу музею. Працювати було тяжко, потрібно було все переробляти згідно з вимогами нової влади. У перші повоєнні роки музей мав відділи гуцульського мистецтва, етнографічний, відділ Вітчизняної війни. Крім того, музей мав велику збірку археології, філателії, церковного мистецтва. Найбільше експонатів було з народного мистецтва, що надалі остаточно вирішило його профіль.

Робота музею цього періоду, як і наступних років, була дуже заідеологізована. З 1946 року проводилися чисельні перевірки, метою яких було привести музей у відповідність до структур, які існували в музеях України. Після перевірок багато разів перероблялася експозиція. Був ліквідований етнографічний відділ, відділи археології, сфагістики, нумізматики. Вилучені з експозиції і твори образотворчого мистецтва. 1947 року провели велику чистку бібліотеки, внаслідок чого забрано багато цінної літератури.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, а потім — художнім музеєм республіканського значення. З 1950 до 1963 року музей носив назву «Коломийський Державний музей народного мистецтва Гуцульщини».

За останні 45 років музей перетворився в справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, важливий центр культури, який провадив і провадить велику роботу з народними майстрами краю, досліджує та популяризує їхню творчість. Музей значно зріс кількісно і якісно. Його колекції нараховують більш як 22 тисячі експонатів. Значно розширена експозиційна площа, яка займає половину першого і весь другий поверх. Тут слід згадати, що музею належить увесь колишній Народний дім.

1972-74 років докорінно перебудовано експозицію, нове художнє оформлення здійснив член Спілки художників Михайло Білас. В експозиції представлені художня обробка дерева, металу та шкіри, кераміка, ткацтво, вишивання, вироби з бісеру та сиру, і, як своєрідне поєднання багатьох видів народного мистецтва, — одяг, який охоплює період, починаючи з XVIII ст. і до дня нинішнього.

В експозиції музею широко представлено творчість видатних народних майстрів минулого та сучасного, зокрема, Юрія Шкрібляка та його синів Василя. Миколи та Федора; Василя Девдюка, Ілька Кіщука, Олекси Бахматюка, Петра Кошака; заслужених майстрів народної творчості України Юрія та Семена Корпанюків, Ганни Герасимович, Івана Грималюка, Михайлини Сабодаш; членів Спілки художників України Миколи Тимківа, Василя Кабина, Володимира Ґуза, Михайла та Ганни Рощиб'юків, Павлини Цвілик. Надії Вербівської, Дмитра Шкрібляка, Параски Шкрібляк-Хім'як та інших. Представлені експонати дають можливість простежити етапи розвитку, художні особливості народного мистецтва, розвиток народних традицій, збагачення їх новими формами, мотивами, композиційними вирішеннями.

Робота музею багатогранна. Важливе місце займає науково-дослідницька діяльність. В науковій роботі працівники зосереджують свою увагу на вивченні історії розвитку народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, виявленні нових народних майстрів, вивченні їхньої творчості, дослідженні народного орнаменту. В минулі роки часто організовувалися експедиції в різні села Гуцульщини та Покуття, колекції поповнювала високохудожніми творами.

Увагу приділяють і видавничій діяльності. Видано путівники по музею, альбоми про його колекції, каталоги виставок народного мистецтва. В останні роки почали видавати журнал «Народний дім», в якому друкувалися наукові статті про різні види народного мистецтва, творчість видатних майстрів. На жаль, через фінансову скруту часопис тимчасово не виходить.

Музей проводив значну науково-просвітницьку роботу. В музеї часто відбувались наукові конференції, вечори мистецтва, зустрічі з народними майстрами, обговорення виставок тощо. Велика просвітницька робота проводиться за межами музею.

Проголошення незалежності України внесло великі зміни в діяльність музею. Як і раніше, музей приділяє велику увагу організації виставок. Надовго залишилися в пам'яті жителів міста виставки і вечори «Незабутні», «Пам'ять», присвячені митцям, які відійшли у вічність, залишивши багату художню спадщину.

Музей одержав можливість широко розкривати свої фонди. Стало можливим організовувати великі виставки образотворчого та сакрального мистецтва, збірки яких у музеї досить великі. 1996 року вперше експонувалася виставка «Церковне мистецтво XVІ-XVІІІ ст.», побудована виключно на фондових збірках музею.

Музей вийшов на рівень міжнародних конференцій та науково-дослідних експедицій. Він підтримує тісні зв'язки з музеєм народного будівництва в Сяноці (Польща). Щороку тут відбуваються конференції в рамках всекарпатського фестивалю.

1998 року відбулася конференція в замку Кітце, філії Віденського етнографічного музею з нагоди 100-річчя експедиції, організованої етнографічним науковим товариством Австрії па Гуцульщину та Бойківщину. В честь ювілею була організована також експозиція спільно з Віденським етнографічним музеєм та Львівським музеєм етнографії та художніх промислів і Коломийським музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Із зібраних експонатів та експонатів Віденського етнографічного музею, що надійшли протягом 100 років, організовано виставку.

Написано багато наукових доповідей, статей, повідомлень, чимало з них опубліковано. Зроблено фундаментальне дослідження всього, що пов’язане з музеєм, зокрема, написано історію побудови Народного дому, в якому знаходиться музей, життя і діяльність Й.Кобринського, який вніс великий вклад у побудову Народного дому, життя та діяльність засновника музею, багаторічного директора Володимира Кобринського.

X Міжнародний гуцульський фестиваль музей зустрічає поновленою експозицією періоду «Народне мистецтво Гуцульщини та Покуття XV11I — початку XX сі»., виставкою «Скарби Гуцульщини», вишивками заслуженого народного майстра України, члена Спілки художників України Євгенії Геник, вишивками Олександри Корчинської, вишивками, ліжниками народного художника України Михайла Біласа. Планується виставка творів студентів Косівського коледжу вжиткового та декоративного мистецтва ім. В.Касіяна.

Вся робота музею, не зважаючи на економічні труднощі, спрямована на те, щоб зберегти народні скарби і щоб великі народні надбання приносили якнайбільшу користь народу України.

Музей писанки

Багато музеїв мають і свої писанки, але донедавна ці маленькі творіння рук людських вважали допоміжним матеріалом через недовговічність, доки в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Любомир Кречковський і Марія Боледзюк не розробили оптимального способу консервації писанок. Це й дало привід подумати про відкриття музею писанок.

І от у серпні 1983 року міськвиконком прийняв рішення про створення у Коломиї музею писанкового розпису на базі пам'ятки архітектури XVI століття церкви Благовіщення.

На той час у коломийському музеї була вже чимала колекція писанок з Гуцульщини та Покуття, зібраних Любомиром Кречковським та Василем Стефанком.

Отже, з метою створення музею, приміщення церкви Благовіщення відреставрували фахівці зі Львова. Ескізи експозицій опрацювали коломийські художники Мирослав Ясінський та Василь Андрушко. Роботу пожвавило те, що в січні 1987 року Міністерство культури України видало наказ про створення в Коломиї музею писанкового розпису як відділу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Так невеликий музей заявив своє право на існування.

Оскільки приміщення церкви не опалювалось, то музей функціонував лише у весняно-літній період. На зиму експонати перевозили до музею Гуцульщини.

1989 року експозицію довелося демонтувати, бо на урядовому рівні прийнято рішення про передачу культових споруд релігійним громадам.

Два роки згодом під музей писанкового розпису було передано частину будинку на вулиці Шухевича, де, власне, музей і містився до останнього часу.

Нині колекція музею нараховує майже 3000 писанок, що є доброю базою для наукової й пошукової роботи. За останні роки колекцію поповнили писанки з Польщі і Білорусі. Маємо сувенірні експонати з Пакистану, Шрі Ланки, США, Канади... Та це вже інша тема, яку найкраще вести в стінах музею.

Такого музею не має жодна країна світу. Бо й традиції писанкарства живуть не скрізь. Хоча історики свідчать, що яйце почали розписувати тисячі років тому.

У прикарпатській Коломиї цей вид мистецтва існував, здається, вічно. Бережливо передавався з покоління в покоління. Саме тут знайшли високоефективний метод реставрації та консервації писанки. Він, на переконання мистецтвознавців, допоможе зберігати орнамент і сам матеріал яйця протягом багатьох століть.

Становлення музею писанки відбувалося протягом тривалого часу. Спочатку експозицію розмістили в місцевій церкві Благовіщення, згодом — у відведеному міською владою приміщенні. Ініціативу щодо розширення експозиції виявила адміністрація музею, її підтримала обласна державна адміністрація, яка надала значну допомогу у будівництві нового приміщення під унікальний музей. Бо поки що існує лише пам'ятник писанці в Канаді.

Колекції музею налічують понад 10 тис. експонатів, найбільше яких з Гуцульщини та Покуття. Музей прагне представити в експозиції мистецтво світового писанкарства, залучити до співпраці митців багатьох країн.

У новому приміщенні музею буде облаштовано інтер'єр гуцульської хати початку XX ст. Тут планується проводити уроки народознавства, де діти пробуватимуть власноруч творити писанковий дивосвіт.


16.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!