Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Змальовування єгипетських богів у міфології Єгипту
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Змальовування єгипетських богів у міфології Єгипту

Міфологія — надзвичайно цікава наука, що дозволяє зрозуміти не тільки психологію наших предків, але також напрямок їхніх думок. Міфологія є тим єдиним провідником у минуле, який ми постійно відчуваємо в сьогоднішньому логічному, тверезомислячому, науковому світі

З появою на землі живої істоти, наділеної розумом, наша планета переходить у нову стадію своєї історії, утворюючи нерівноважну динамічну систему «людина-природа». Тут спостерігається яскравий взаємозв'язок цієї системи і з міфологічним мисленням давньої людини, і з формуванням більш конкретизованих способів пізнання світу. Первісна міфологія створена давніми народами і є тією образною мовою, що на примітивному рівні пояснювала людям явища природи.

Усьому матеріальному, видимому в природі відповідав певний образ божества. Небо, сонце, зірки, земля, гори, вулкани, ріки, дерева, рослини — усе це являло собою різні божества, що оспівувалися давніми поетами, ліпилися скульпторами, змальовувались художниками. У системі «людина-природа» первинне начало представлене природою, тому вона, у свою чергу, впливає на формування культури.

Єгипетська міфологія дуже близька до грецької. Після підкорення Єгипту Грецією завойовники почали цікавитися історією і культурою цієї держави, вивчати вірування єгиптян; вони надали єгипетським міфам свого колориту й ототожнили багатьох єгипетських богів з олімпійськими богами. «На вершині божественного єгипетського пантеону, — пише Маріотт, відомий французький єгиптолог, — сидить бог єдиний, безсмертний, нестворений, невидимий і прихований для звичайних смертних у глибині його сутності.

Він — творець неба і землі, він створив усе, що існує, і ніщо не створене без нього. Це бог, що існує винятково для посвячених у таїнство святилища». Новітні відкриття єгиптології підтвердили ці припущення. Але поза святилищем бог набуває тисячу найрізноманітніших образів, тому що його власні атрибути і втілення є для непосвяченої юрби видимими богами, що їх мистецтво відтворює і ніби розмножує в незліченних образах, різноманітних до нескінченності.

Усю розмаїтість форм, у яку вбирають художники єгипетських богів, можна пояснити різними історичними змінами в країні й релігії. Єгипетська релігія складалася з великого різноманіття культів, що зазнавали протягом декількох століть численних змін. Свого часу долину Нілу заселяли народи всіляких рас, кожна з яких залишила на релігійних віруваннях відбиток свого характеру, розуму (філософського, забобонного).

Східні країни — це величні засновники релігійних систем. Натомість-Африка є країною фетишизму (шанування матеріальних предметів), анімізму (віри в численних душ і духів), магії (чаклунства і забобонів), мани (надприродних сил).

Народи Центральної Африки, так звана чорна раса, завжди поклонялися хижим звірам, мешканцям місцевих пустель. Людина почувала себе набагато слабкішою за хижака, тому створені нею божества були наділені тим, чого бракувало людині — міццю, силою, проворністю, спритністю, хитрістю і т. ін. Однак греки, схильні шукати у своїх міфах подібність із «чужими богами», трохи інакше трактують образи єгипетських богів. Ось один із прикладів.

Під час запеклої боротьби олімпійських богів із титанами багато богів, рятуючись від своїх переслідувачів, змушені були втекти до Єгипту. Щоб титани не змогли впізнати їх, вони набували образів або форм тварин. Єгиптяни, у свою чергу, приймали перекручені форми, запозичені грецькими богами, за справжні, і поклонялися цим зображенням. Греки, бажаючи зобразити єгипетських богів, відняли в них тваринний (як їм здавалося, ганебний) характер, чим зовсім змінили образи.

Єгипетська релігія, як і саме царство, була нічим іншим, як зібранням місцевих культів, а тому в ній простежується своєрідне перегукування — зустрічається повторення тих самих ідей, втілених у різні типи з деякими варіаціями. Єгиптяни поклонялися незліченній кількості богів, але серед них чітко виділяється поняття про вище і єдине божество, що виразно виявляється, як би його не назвали. Верховне положення одного бога чітко виражене у формулі: «Ти (Амон) один, котрий створив усе, ти єдиний, котрий створив живе, з очей якого з'явилися люди, з вуст якого виникли боги». Хоча в давньоєгипетській релігії безсумнівно присутні елементи «колегіальності», особливо в поворотних моментах діяльності богів, коли вони, наприклад, одноголосно вирішують винищити людей, або коли вирішують важливе питання про присудження Гору царського титулу, коли перед владикою всесвіту — богом Ра — виступають зі своїми порадами інші боги пантеону.

У давньої людини існував дуже важливий критерій розміщення богів за рангами і ступенями. У центрі всесвіту знаходиться верховне божество, творець всесвіту, деміург, далі йде поділ на «старших» богів, «молодших» богів, «великих», «невеликих» і т. п. Важливими богами були Осіріс, Ісіда — його сестра і дружина, Гор — їхній син. Про цих богів складені міфологічні цикли, і ці міфи є ніби символічним відображенням боротьби сонця і мороку, світла і пітьми.

У переказаних греками єгипетських легендах пояснюється безліч емблем і символів, що часто зустрічаються на пам'ятниках єгипетського мистецтва. Розглянемо одну з найвідоміших легенд.

Ісіда — богиня родючості, води і вітру, що дала людям жито і ячмінь, символізує жіночність і сімейну вірність. Осіріс — бог продуктивних сил природи, винахідник землеробських знарядь, навчив людей сіяти і жати зернові, саджати виноградники, випікати хліб і т. ін., до того ж він заснував суспільство, точніше, організував громадське життя, дав людям закони, крім того, він царює в загробному світі. Тифон (Сет), брат Осіріса, — бог «чужих країн», уособлює безплідність пустель і зле начало. Гор (Хор), син Ісіди й Осіріса, — бог Сонця, заступник царської влади. Нефтида (Небетхет), сестра Осіріса та Ісіди, — її сутність у єгипетській релігійній літературі залишилася нез'ясованою. З єгипетської Небетхет перекладається як «володарка будинку», також прийнято вважати її покровителькою породілей.

Поки Осіріс мандрує Азією, займаючись благодіяннями і завойовуючи визнання людей не грубою силою, а чарівною музикою, підступний Тифон обдумує план убивства брата, бажаючи царювати замість нього. Усі його спроби здійснити свій план розбиваються об силу волі Ісіди. У Тифона є спільниця — цариця ефіопів Азо. Після повернення з переможного походу Осіріс влаштовує Тифон, що з'явився на бенкет, звелів внести чудовий саркофаг, що викликає захоплені похвали учасників бенкету. Єгиптяни часто ще за життя замовляли собі розкішні труни.

Саркофаг заздалегідь виготовлений за міркою брата і підступний Тифон оголошує, що подарує його тому, хто в ньому вільно поміститься. Бажаючих багато, але нікому він не підійшов за розміром Прийшла черга Осіріса. Як тільки він ліг у саркофаг, Тифон і його спільники відразу закрили віко, залили його свинцем і кинули у Ніл, відкіля труна через одне з гирл ріки потрапляє в море. Так загинув після двадцятивосьмирічного царювання Осіріс До Ісіди доходить звістка про загибель чоловіка; вона одягається в жалобні шати й у супроводі Нефтиди вирушає шукати його тіло.

Саркофаг вона знаходить у вересовому чагарнику біля Бібла. За однією з версій міфу, Ісіда витягла з тіла загиблого чоловіка життєву силу і зачала від мертвого Осіріса сина — Гора. За іншою — Тифон не закривав брата в саркофазі, а розрубав тіло Осіріса на чотирнадцять частин і розкидав їх по всіх рукавах Нілу. Ісіда зібрала всі частини тіла і поховала їх в Абідосі.

Коли Гор виріс, він помстився Тифону за смерть батька і домігся визнання себе як єдиного спадкоємця Осіріса.

Відповідно до переказів, Осіріс, перш ніж стати богом, царював у Єгипті й пам'ять про його благодіяння стала уособленням добрих справ, тоді як його убивця став ототожненням зла. Ця ж сама легенда мала й інше пояснення. Осіріс є призахідне сонце, яке вбиває або поглинає темрява-морок, Ісіда — Місяць, що вбирає і зберігає до сходу сонця його промені, Гор — висхідне сонце — своєю помстою за батька розсіює темряву. Але якщо сонце є видимий прояв Осіріса, то добро є його моральний прояв; коли західне сонце вмирає, він знову з'являється на обрії в образі Гора — сина і месника Осіріса. Так само добро, що гине від зла, знову з'являється вже торжествуючим добром, але у вигляді зла, що перемогло зло. Осіріс уособлює призахідне сонце, тому він царює в підземному світі, чинить суд над померлими, нагороджує праведників і карає грішників.

Давні єгиптяни розділяли весь земний простір на дві частини. Долина Нілу, «добра» земля, що годилася для життя людей, належала добрим богам — Ісіді й Осірісу, тоді як безплідна, спекотна пустеля, а також шкідливі болота Нижнього Єгипту, місце проживання для «недолюдків» азіатів, кушитів та ін., — володіння злого Тифона. Землеробські племена, що населяли долину Нілу, поклонялися священному бикові, символу землеробства, Апісу, в образі якого був втілений Осіріс. А племена кочівників пустелі, які завжди зневажалися осілими жителями міст, використовували для їзди верхи осла, а осел — тварина, присвячена Тифону. Згубні випари боліт створені злим духом, тому вони втілені в крокодилі, також присвяченому Тифону.

Гор не вбив Тифона, тому зло продовжує існувати на землі, але значно ослаблене, втративши первісну силу; у такий спосіб Гор закріпив перемогу божественного закону над безладними силами природи Осіріс часто зображувався у вигляді мумії, його атрибути — гак або батіг, символ влади, емблема Нілу — хрест із вушком вгорі, це атрибут усіх єгипетських богів, і дослідники давньоєгипетської міфології називають його ключем Нілу. Іноді Осіріс зображується з головою бика.

Ісіду в греко-римському світі називали не інакше як «та, у якої тисяча імен» Ісіда, ймовірно, здебільшого уособлювала небо — зображувалася у вигляді корови або жінки з коров'ячими рогами на голові, - тому що саме цей образ асоціюється з більш давньою єгипетською богинею Хатор, що уособлювала небесний простір, на якому рухається сонце, і зображувалася у вигляді жінки з рогами й іноді вухами корови Відмітні ознаки Ісіди — диск, подвійна корона, що вказує на панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом, і роги, на які розгніваний Гор замінив корону матері, за те, що та пощадила Тифона, приведеного до неї в оковах. У зв'язку з тим, що богиня зображувалася з головою корови, греки ототожнювали її з німфою Іо, перетвореною Герою на корову.

На одній з найдавніших статуй зображена Ісіда з головою корови, що годує грудьми Гора. Вважалося, що Ісіда є покровителькою породіллям, полегшує пологи і визначає долю новонароджених царів. На честь цієї богині влаштовувалися свята, відомі як таїнства Ісіди, у них брали участь тільки жреці посвячені Гор — борець із ворогами сонця, частіше зображувався у вигляді сокола, людини з головою сокола.

Його символ —сонячний диск із розпростертими крилами Фараони в Єгипті, за міфами, були «служителями Гора», спадкоємцями його влади Вважалося, що Гор охороняє своїми крилами фараонів, це добре показано на статуї фараона Хефрена, на потилиці якого сидить сокіл, що прикриває голову правителя крилами.

Давньоєгипетські легенди усно передавалися з покоління в покоління, але тільки завдяки грекам, які записали ці легенди, вони дійшли й до нас Через те, що греки намагалися пояснити походження єгипетських богів, в них постійно зустрічається перегукування із грецькими богами Так, Тифон, який тимчасово перемагає Осіріса, сприймається греками як велетень Тифон, що тимчасово переміг Зевса. У грецькому викладі Осіріс та Ісіда — діти бога сонця Ра Щоб покарати за зраду розгніваний Ра сказав дружині, що в неї не можуть народитися діти в жоден із днів року (тоді календарний рік складався з 360 днів). Гермес, винуватець цієї історії, щоб виправити ситуацію, вдався до хитрощів; запропонував Місяцеві зіграти з ним у кості. Вигравши в Місяця сімдесяту частину його світла, він створив із нього п'ять днів у рот, у які й народилися п'ять основних , єгипетських богів; Осіріс, Ісіда, Тифон, Гор і Нефтида.

В образотворчому мистецтві Осіріс частіше показаний у сценах похоронних церемоній або суду над померлими. Ісіда і Гор — у сценах побутового життя або таких, що пов'язані із землеробством. Нефтида часто зображувалася в образі жінки з ієрогліфом свого імені на голові, її часто можна побачити на саркофагах і ящиках для каноп (алебастрових глеків, куди складалися вилучені з тіла перед муміфікацією внутрішні органи).

Осіріс — основний бог Єгипту, тому його ім'я фігурує майже у всіх єгипетських міфах і алегоріях. Життєвий шлях людини уподібнювався «пробігу» сонця, при цьому захід сонця, відхід його за обрій, сприймався єгиптянами як образ смерті. Душу покійного Осіріс повинен був провести до життя вічного, пройти разом із нею через всі випробування, призначені цій душі для очищення її від гріха. Осіріс, супроводжуючи душу померлих до загробного світу, пом'якшував суворість воротарів пекла, боровся з чудовиськами, що населяли загробний світ, а перемігши морок за допомогою сонця, що сходить, — Гора — сидів у страшному судилищі смерті й відкривав очищеній душі ворота вічного житла. Схід сонця був символом другого народження, життя вічного.

З епохи Середнього царства кожен померлий єгиптянин ототожнювався з Осірісом, тобто померлий, подібно до Осіріса, оживе після смерті, тому в усіх заупокійних текстах того часу перед ім'ям покійного стоїть ім'я Осіріса. Зображувався Осіріс зазвичай у положенні сидячи біля дерев або з виноградною лозою, що обвиває його фігуру. Подібно до всього рослинного світу, що розцвітає щороку, тіло Осіріса завжди забарвлене в зелений колір. Іноді зображували проросле крізь труну Осіріса дерево, паростки злаків, що іноді пробиваються крізь мумію Осіріса, їх поливає жрець.

Осіріс, на думку єгиптян, часто перевтілювався в бика Апіса. Якщо у священних корівниках Мемфіса з'являлося на світ теля з особливими священними прикметами, жерці відразу повідомляли про милостиве втілення Осіріса, і всюди ця звістка викликала народну радість і веселощі. Голова бика повинна була бути чорною з білим трикутником на чолі, а тіло — білим корпусом із чорними плямами певної форми. Якщо Апіс умирав своєю смертю до двадцяти восьми років (вік Осіріса), його урочисто і пишно ховали в підземеллях храму Серапеума, руїни якого були недавно виявлені. Якщо ж Апіс доживав до цього віку, його вбивали.

Гор народився в найкоротший день у році, у той день, коли цвіте лотос, тому зображення Гора і лотоса часто зустрічаються як у скульптурних композиціях, так і на барельєфах. Квітучий лотос — емблема Нілу і вічного життя. Іноді Гор зображувався у вигляді хлопчика, що сидить на квітці лотоса, із піднесеним до рота пальцем, тому вважали, що це зображення бога мовчання.

Богиня Нефтида, що ототожнюється греками з Афродітою, — дружина і сестра Тифона. За Плутархом, від союзу з Осірісом у Нефтиди народився син Інпу (єгипет.), Анубіс (грецьк.), що ототожнюється греками з Гермесом. Ану-біс — заступник мертвих, бог бальзамування, зображувався у вигляді людини з головою шакала або собаки. У деяких міфах Анубіс разом з Ісідою шукає тіло Осіріса, охороняє його від ворогів, бальзамує, ховає. На одній з фараонових гробниць у Фівах зображений Анубіс, що виконує похоронні обов'язки. Він стоїть біля ложа, на якому лежить мумія.

Під ложем стоять чотири глеки: у першого замість кришки — голова людини, у другого — голова павіана, у третього — голова шакала й у четвертого — голова яструба. Ці голови були втіленням другорядних божеств, що повинні були охороняти нутрощі померлих, поміщені в ці глеки. Таке зображення досить часто зустрічається на надгробних пам'ятниках. Анубіс ототожнювався в греків із Гермесом, що був провідником душ до світу мертвих. Бог мудрості, рахунку й письма (знову ж паралель з Гермесом) — Тот — із головою ібіса, уособлював божественний розум, що створив увесь Всесвіт.

Тот розігнав первісний морок, розсіює неуцтво і лихі думки. Ібіс і павіан присвячені цьому богові. Ібіс — птах, що пророкує майбутнє, з'являється в Єгипті перед розливом Нілу. Крім того, він уособлює геометрію і всі науки, що ґрунтуються на ній коли Ібіс поїдає корм, його дзьоб і лапи утворюють рівнобедрений трикутник.

До обов'язків Тота належало спостереження за розливом Нілу, тому шо від рівня води залежав урожай і забезпеченість єгиптян запасами їжі. На одному з барельєфів у храмі Фів зображений Тот із головою ібіса, який тримає в одній руці зубчасту лінійку — символ розливу Нілу, а в іншій — очерет, яким збирається відмітити рівень підйому води. Іноді Тот зображувався в образі павіана, що пише на табличках.

Єгиптяни вірили в безсмертя душі. Завдяки цій доктрині в Єгипті встановилися своєрідні похоронні обряди, склалися емблеми, що зображувалися на надмогильних пам'ятниках, зводилися піраміди, встановилися основні види мистецтва, його стилістичні особливості. Головним критерієм вважалася сувора система композиційних та іконографічних правил, названих «канонами» У давньоєгипетському мистецтві канони не змінювалися протягом багатьох століть. Піраміди і храми споруджувалися не як архітектурні новації, а як усипальниці.

У гробницях містилися портретні статуї як нетлінні двійники покійних, притулки для їхніх безсмертних душ Внутрішні стіни гробниць рясно прикрашалися розписами і рельєфами, сюжети яких оповідали про подвиги померлих. Уся доктрина про безсмертя душі зрозуміло викладена в єгипетському похоронному требнику. Цю священну книгу, що складається з молитов, гімнів і похоронних обрядів, клали в труну кожного померлого. Другий розділ цієї книги був присвячений життю, що починається після смерті, а сорок четвертий — безсмертю нового життя.

Безсмертя було обіцяне тим душам, яких Осіріс визнав праведними. Душі праведників повинні були повернутися в тілесну оболонку й отримати вічне життя. Душі ж грішних зазнавали вторинної смерті, за якою йшло небуття. «Щоб душа могла знову з'єднатися зі своїм тілом», був запроваджений звичай бальзамування.

Бог Тот завжди був присутній у сценах суду над душами, тому його зображення досить часто зустрічається на надгробних пам'ятниках. Він часто зображувався з богинею-левицею Пахт, яка мала гострозорі очі й гострі пазури. Пахт — богиня правосуддя, тому для грішників вона набувала образу злісної левиці, для праведників — ласкавої кішки. Душа померлого з'являлася перед суддями, помічниками Осіріса, її допитували, а серце померлих зважували на вагах, урівноважених істиною. Бог Тот записував «дані», вагу добра і зла, а Осіріс виносив вирок.

Душа грішника могла одержати покарання у вигляді втілення її в тілі якоі-небудь нечистої тварини, наприклад, свині. Священний човен відвозив нечисту тварину на землю, до обителі живих. Зі смертю цієї тварини душа відходила в небуття, відповідно до першого життя людини на землі.

Хоча нам і відомі головні єгипетські боги, але до цього два основні міста, Мемфіс і Фіви, що були столицями двох окремих царств, мали своїх богів. Богом міста Мемфіс був Птах. Він, як правило, зображувався у вигляді мумії, у щільно прилеглому одязі, з поголеною головою. Птах — творець світу, створив перших вісьмох богів, світ і все, що населяє цей світ, а також ремесла і мистецтва. Птах є саме тим божеством, що забезпечило бога Ра, який створив Всесвіт, всіма елементами, потрібними для створення світу. Птах часто зображувався разом з крокодилом, якого він топче ногами, — символом мороку, зі скарабеєм (гнойовим жуком) на голові — символом воскресіння.

Заступником Фів був Амон — бог-творець, творець усього сущого, шо змушує природу щороку відроджуватися. Священна тварина Амона — баран, тому до храмів у Фівах, присвячених Амону, вели доріжки, з обох боків прикрашені баранячими головами. Зображувався бог у вигляді людини в червоній короні з двома високими чорними пір'їнами і сонячним диском, рідше — із головою барана. Греки ототожнювали Амона з Юпітером. Амон, набувши загально-єгипетського значення, ототожнюється з богом сонця Ра — Амон-Ра. Його дружина, богиня Мут, вважалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір'ю сонця, що сходить. Мут завжди зображувалася з подвійною короною — емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Священна тварина Мут — корова. Ім'я Мут писалося ієрогліфом шуліки, що читався «мут», тому, напевно, відмітною ознакою богині був яструб, символ материнства (давні єгиптяни вважали, що всі яструби — самки).

Видимим втіленням Амона вважався Ніл, якому Єгипет зобов'язаний був своєю родючістю. У таких випадках Амона називали Амон-Ніл або Кнуфіс. На барельєфі храму Дендери Амон-Ніл зображений з баранячою головою, прикрашеною пір'їнами, крила його розпущені, в одній руці — ключ Нілу, в іншій — вітрильне судно" Це божество керувало розливом ріки. Часто Амона зображували в синіх тонах (колір води), з баранячою головою, іноді з цапиними рогами, символом розмноження; на голові диск із сонячними променями; у руці він тримає символ Нілу і жезл милостивих і добрих богів. За ним сидить його дружина, забарвлена в червоний колір, на голові в неї роги, а в руках — жезл із квіткою лотоса і ключ Нілу.

З Амоном пов'язане обожнювання фараонів — «синів бога» Вважалося, що фараон народжується від зв'язку Амона з царицею-матір'ю, до якої бог приходить у вигляді її чоловіка. Тому Амон і фараони — єдині владики світу, його правителі. Олександр Великий, який прекрасно вивчив звичаї єгиптян, зрозумів, що для придбання популярності й зміцнення своєї влади над Єгиптом він повинен стати «сином бога, сином сонця». Тому він попрямував до оазису Амона, де знаходився головний храм, і оракул проголосив його сином Амона або сонця. З того часу єгиптяни корилися йому беззаперечно. Нащадки Птолемея, користуючись його прикладом, одержували почесний титул «сина сонця» від жерця в храмі Амоиа.

З найдавнішого Карнакського храму Амона під час свята, присвяченого цьому божеству, вісімдесят жерців виносили на золотій барці статую Амона, прикрашену смарагдами й іншими дорогоцінними каміннями. Втілене в статуї божество цього дня вирікало свою волю, вирішувало спірні справи, пророкувало. За Плутархом, давні єгиптяни, на відміну від греків, у яких божества пересувалися за допомогою колісниць, вважали, що сонце і місяць пересуваються тільки в човнах, плаваючи навколо землі.

Невеликі копії човнів божества робилися з найцінніших порід дерева, зі слонової кістки або з золота й срібла, усі вони були схожими один на одного, відрізнялися лише емблемами й атрибутами.

Майже кожному єгипетському богу була присвячена яка-небудь тварина, кожен мав індивідуальні форми та власні емблеми й атрибути. Боги Єгипту, чи то вони у вигляді чоловіків, чи жінок або міфічних напівлюдей, зробили свій внесок у створення світу і, у свою чергу, склали зрозумілу картину розвитку давньоєгипетської міфології, релігії, культури. Вони, щасливі й нещасливі, злочинці й жертви, мудрі й несправедливі, увійшли до складу міфів і легенд, що пояснюють нам основні явища природи.

Міфологія — надзвичайно цікава наука, що дозволяє зрозуміти не тільки психологію наших предків, але також напрямок їхніх думок. Міфологія є тим єдиним провідником у минуле, який ми постійно відчуваємо в сьогоднішньому логічному, тверезомислячому, науковому світі.


16.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!