Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Стан української естетики на кінець XVIII – XIX ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Стан української естетики на кінець XVIII – XIX ст.

Кінець XVIII – XIX ст. – це період, коли естетика виступає як самостійна наука. Вона активно засвоює історичні надбання, використовує вироблені на перших етапах становлення науки терміни і поняття, уточнює і розвиває їх

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. естетика посідає визначне місце в духовному житті України.

Якщо певні досягнення української естетики XVII–XVIII ст. були пов'язані з діяльністю Києво-Могилянської академії, то на межі XVIII–XIX ст. важливу роль у теоретичному житті починають відігравати Київський, Харківський та Львівський університети, а також українські професійні театри, музика, живопис.

Серед представників Києво-Могилянської академії звертає на себе увагу непересічна постать Георгія Щербацького (1725 – рік смерті невідомий). Після закінчення Академії він викладав у її стінах філософію, поетику, риторику. Великою популярністю користувалася написана Щербацьким п'єса «Трагедокомедия, нарицаемая Фотий, т. е. об отступлении западной церкви от восточной». Побудована на виявленні конфлікту між православ'ям та католицизмом, п'єса Г. Шербацького розробляла складний жанр трагікомедії. Автор також намагався широко використовувати міфологічні мотиви для розкриття конкретних реальних позицій.

Одним з найяскравіших представників української філософії та естетики XVIII ст. був, безперечно, Г. С. Сковорода. Його естетика органічно поєднана з етикою, де віддається перевага передусім почуттям моралі, а саме – пошукам добра, дружби, взаєморозуміння. Сковорода пов'язує морально-естетичний світ людини зі ступенем її «осердеченості». «Серце», «сердечність» у поезії філософа звільняються від свого біологічного значення і набувають значення морального, стають символом людяності. Серед естетичних категорій, які привертають увагу філософа, особливого значення набуває категорія «гармонія». Г. Сковорода перебував під значним впливом ідей Платона, намагаючись наслідувати навіть форму його філософії – діалоги.

Поміж робіт Сковороди особливе естетичне навантаження мають «Сад божественных пісней» (1753–1785), «Наркісс» (1769–1771), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773) та ін.

Поняття «серце», «сердечність», «осердеченість», які глибоко вивчалися Г. Сковородою, знайшли творче втілення у роботах П. Д. Лодія (1764–1829) – українського просвітителя, філософа, юриста. Він намагався обґрунтувати ідею «научування серця», яка, на думку дослідників, віддаляла український класицизм від європейського, а пізніше «серце» стає центральною організуючою категорією романтизму.

П. Лодій заслуговує на увагу не лише як інтерпретатор естетичних ідей Сковороди, а й як самостійний дослідник теоретично перспективних ідей. Серед них слід зазначити розробку поняття «досконале» і його трансформацію у визначення краси. На думку Лодія, «досконалість – це узгодженість речі в єдиному, тобто в меті», а «началом досконалості» і є та мета, для досягнення якої в «сущому все узгоджується». Поняття «краса» і «потворність» визначаються через почуття, силу їх переживання людиною. Отже, «краса – це досконалість переживання пізнаваного», а «потворність є недосконалість почуттів при сприйманні пізнаваного».

Яскраво виражену естетичну спрямованість мали роботи М. О. Максимовича. Він перший в українській теорії обґрунтував поняття «народність», пов'язуючи його з «усною словесністю» народу. М. Максимович досить високо цінував добу Просвітництва за ідеї освіти, культури, які ця доба проголошувала. Серед видів і жанрів мистецтва вчений вирізняв поезію, зокрема ті надбання, які мало вже «Слово про Ігорів похід». На його думку, саме історична поезія значною мірою відбиває національну свідомість. Теоретик високо цінував саме фольклористику, і поступово в його роботах відбулася естетична переакцентація з культурних орієнтирів писемної літератури на народнопоетичну. Постійно проносячи цю ідею, він надавав їй вагомості, обгрунтував і зробив складовою концепції народності.

У 30–50-ті роки XIX ст. увагу фахівців привертали дослідження представників харківської філософської школи. У 1831 р. у збірнику «Брошурки» друкується стаття І. Кронеберга «Отрывки» а в 1850 р. – робота А. Метлинського «Погляд на історичний розвиток теорії прози і поезії». Послідовник Ф. Шеллінга, харківський професор І. Кронеберг порушує питання про самостійність естетики як філософської науки. На його думку, естетика повинна займатися усіма проявами «витонченого» в навколишньому світі. Важливе місце в теорії І. Кронеберга займав аналіз меж прекрасного, вияви якого дослідник пов'язував не лише з мистецтвом, а й з природою, суспільством, конкретною людиною.

Щодо позиції А. Метлинського, то він активно включався в дискусії про місце й роль релігійного світоставлення в мистецтві. Його цікавить проблема співвідношення понять «істина – добро – краса». На думку А. Метлинського, мистецтво не в змозі ані повністю розкрити глибинний зміст цих понять, ані збагнути цю тріаду «у чистому вигляді». Тому мистецтво з властивим йому художньо-образним мисленням має «спілкуватися» з філософією і релігією. Теоретик вважає, що християнська доба позитивно вплинула на розвиток мистецтва, поглибивши його духовність і надавши йому можливість виступати як засіб примирення природи й духу, свободи і необхідності, кінцевого й безкінечного.

Аналізуючи естетику України цього періоду, слід наголосити, що вона в основному мала мистецтвознавчу орієнтацію. Це зумовлювалося тією значимістю, яку митці, особливо письменники, мали в історії української культури. Водночас і естетика була здатна виступати досить міцним підґрунтям українського мистецтва.

Отже, кінець XVIII – XIX ст. – це період, коли естетика виступає як самостійна наука. Вона активно засвоює історичні надбання, використовує вироблені на перших етапах становлення науки терміни і поняття, уточнює і розвиває їх. Спираючись на принцип спадковості, естетика поступово посідає гідне місце в структурі суміжних наук.

Література

1. Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. – М., 1985.

2. Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.

3. Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.

4. Словник античної міфології. – К., 1985.

5. Фрагменты ранних греческих философов. – М., 1989. – С. 5–17.

6. Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К., 1992. – № 35.

7. Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос. науки. – 1983. – № 3.

8. Античная культура и современная наука. – М., 1985.


15.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!