Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Музика як вища форма пізнання
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Музика як вища форма пізнання

Музичне мистецтво навіть при побіжному огляді вражає своєю складністю і багатогранністю. При цьому згадується вислів відомого німецького філософа О. Шпенглера, який вважав музику вищою формою людського пізнання

Музика – вид мистецтва, художні образи якого створюються завдяки звукам.

Музичний образ позбавлений смислової конкретності слова та візуальної природи архітектурного, скульптурного, живописного, хореографічного, театрального та кінематографічного мистецтв.

Музика – найбільш абстрактний вид мистецтва. Мабуть, не випадково засновник абстракціонізму В. Кандінський (1866–1944) експериментував у галузі музики і створив оперу під назвою «Жовтий звук».

Як і інші види мистецтва, музика має свою жанрово-родову специфіку. Виділяють два її основні роди, які відповідно мають свою жанрову структуру і репрезентують мистецтво музики в усій його повноті та розмаїтті.

Основою музичної образності є інтонація і звук, а засобами виразності – мелодія, гармонія, поліфонія, ритм, композиція тощо. На відміну від живопису та скульптури у мистецтві музики важливе місце посідає зв'язок між композитором і виконавцем. Безперечно, прерогатива творця належить автору музичного твору, але на виконавця покладена не менша відповідальність. Саме він повинен донести твір до слухача, відтворити його емоційну силу, і, якщо це вдається зробити, виникає процес співтворчості між композитором, виконавцем і слухачем. Можна стверджувати, що мистецтво музики безпосередньо пов'язано з двома давньогрецькими поняттями: «емпатією» – співпереживанням та «сугестією» – навіюванням.

Існує думка, що музика, як і моральне мистецтво (печерний живопис), виникла у доісторичний період людської цивілізації. Зокрема, ця точка зору належить професорові С. М. Бібчкову, який вважав, що перші музичні інструменти були зроблені з кісток мамонта.

Подальший розвиток музичних інструментів, зокрема духових, пов'язують з культурою Стародавньої Греції.

Епоха середньовіччя асоціюється з розквітом мистецтва трубадурів та. менестрелів – мандрівних музикантів, творчість яких була популярною у Західній Європі XII–XV ст.

XVII–XVIII ст. в історії музики можна назвати «музичним Ренесансом», який виявився у багатьох країнах Західної Європи і представлений іменами А. Скарлатті (1660–1725) – Італія; Ж. Б. Люллі (1632–1687) – Франція; Г. Перселла (1659– 1695) – Англія; К. В. Глюка (1714–1787) – Австрія; Г. Ф. Генделя (1685–1759) – Німеччина. Кожен з цих композиторів зробив вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва як на рівні жанрово-родовому (у цей період виникають опера і симфонія у їх класичних взірцях), так і на рівні формотворчому, пов'язаному з удосконаленням і розвитком мелодико-інтонаційного ладу, специфіки композиції, гармонії, оркестровки тощо.

У XVII–XVIII ст. було закладено тенденцію до «музичної міфотворчості», адже тогочасні опери здебільшого грунтувалися на міфологічних мотивах. Так, в основу опери Ж. Б. Люллі «Тезей» покладено однойменний давньогрецький міф. Опера Г. Перселла «Дідона та Еней» інтерпретувала мотиви відомої поеми Вергілія «Енеїда», а античний міф про фракійського співака Орфея надихнув К. В. Глюка на створення опери «Орфей і Еврідіка».

Використовуючи принцип аналогії, музичне мистецтво XVIII– XIX ст., як і живописне мистецтво доби Відродження, можна з упевненістю назвати мистецтвом видатних персоналій. У зазначений період створює свої геніальні прелюдії, фуги, токати, сюїти, концерти великий німецький композитор Й. С. Бах (1685–1750). Саме з його творчістю пов'язані розквіт та остаточне оволодіння мистецтвом поліфонії – звучання кількох самостійних мелодій водночас. Іноді художній доробок видатного композитора пов'язують з розвитком церковної музики, зокрема з хоралом – співанням пісень під час богослужіння, але такий підхід значно обмежує розуміння феномена И. С. Баха, у творах якого розкрито величезний світ людських почуттів і думок.

Творчість видатного німецького композитора мала значний вплив на розвиток світового музичного мистецтва і безпосередньо на художні пошуки українських композиторів М. Березовського (1745–1777), А. Веделя (1767–1808), Д. Бортнянського (1751–1825).

Розвиток класичної симфонії та опери XVIII–XIX ст. пов'язаний з творчістю так званих «віденських класиків»: Ф. И. Гайдна (1732–1809), Л. ван Бетховена (1770–1827), В. А. Моцарта.

Принцип об'єднання австрійських композиторів Ф. И. Гайдна та В. А. Моцарта і німецького музиканта Л. ван Бетховена у «віденську школу» зумовлений як спільністю музичної культури Австро-Німеччини, так і впливом на творчість Бетховена музики його віденських колег.

Окрім власне музичної досконалості твори Ф. И. Гайдна «Прощальна симфонія» та опера «Кривий біс», В. А. Моцарта «Реквієм» та опери «Дон Жуан» і «Чарівна флейта», А. ван Бетховена «Героїчна симфонія», «Патетична соната», «Крейцерова соната» та «Апасіоната» вражають загальнофілософською спрямованістю і надзвичайним емоційним напруженням.

Творчість В. А. Моцарта безпосередньо ототожнюється з процесом реформації оперного мистецтва взагалі й австрійської класичної опери зокрема. Композитор працював у різних оперних жанрах: комедійному – «Бастьєн і Бастьєна»; опері-серіа – «Мітри-дат, цар понтійський»; опері-зингшпіль – «Викрадання з серал-лю» тощо.

Феномен Моцарта зруйнував існуючу традицію щодо пріоритету італійської музичної культури, і його ім'я було навічно закарбовано на стінах Болонської академії витончених мистецтв як визнання генія австрійського композитора, який подолав межі національного на шляху до загальнолюдського.

Відомий датський філософ С. Кьєркегор, аналізуючи феномен творчості особистості, вважав, що тільки художник, який пережив процес еманації – осяяння, може дійти до високої духовності. До цієї точки зору приєднався відомий кінорежисер М. Форман, який створив фільм «Амадеус». Аналізуючи феномен В. А. Моцарта, М. Форман чітко висловив свою особисту позицію, показавши, що геніальність не залежить від людини, і таким чином виступив опонентом теорії Арістотеля про ідею праці, яка може виховати геніального митця.

Яскравою сторінкою в історії музики стада творчість німецького композитора Р. Вагнера (1813–1883). Його творчий доробок синтез філософії та мистецтва. Більшість творів Вагнера були стимульовані філософськими працями його співвітчизника – Ф. Ніцше. Водночас концепції Вагнера, зокрема його «теорія продуктивної уяви», мали значний вплив на роботи німецького філософа («Народження трагедії з духа музики», «По той бік добра і зла»).

Можна припустити, що за рівнем обдарованості та загальної освіченості феномен Р. Вагнера можна порівняти з феноменом Леонардо да Вінчі. Проте, на відміну від великого Леонардо, творчість якого мала загальноєвропейську орієнтацію, Р. Вагнер передусім пов'язував свою діяльність з утвердженням німецької національної самосвідомості. У своїх операх «Летючий голландець», «Тангейзер», «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда» німецький композитор розробив цілу систему музичних тем, що характеризували їхніх героїв і створювали відчуття трагедії.

Значну увагу композитор приділяв самостійності оркестрових партій. Однак головним надзавданням для Р. Вагнера було відтворення за допомогою різних музичних засобів справжнього національного німецького духу, що досягає свого найвищого піднесення у величезному творінні композитора – тетралогії «Кільце нібелунга»: «Золото Рейну», «Валькірія-», «Зігфрід», «Загибель богів», в основу якого було покладено відомий германо-скандинавський міф про нібелунгів.

У музичному мистецтві Західної Європи XIX ст. одне з провідних місць посідає опера, що зобов'язана своїм розквітом творчості Дж. Верді (1813–1901) – «Ріголетто», «Травіата», «Аїда». «Отелло» тощо; Дж. Россіні (1792–1868) – «Севільський цирульник», «Сорока-злодійка», «Вільгельм Телль»; Ж. Бізе (1838–1875) – «Кармен»; Е. Гріга (1843–1907) – «Пер Гюнт»; Дж. Пуччіні (1858–1924) – «Мамон Аеско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй» та ін. У цих творах композитори виступають не просто як видатні музиканти, а й як глибокі психологи, адже у своїй музиці вони відтворюють складний морально-психологічний стан своїх героїв.

Творчі пошуки, які відбувалися у цей період у музичному мистецтві країн Східної Європи, зокрема в Росії та Україні, також пов'язані з надзвичайним розквітом опери. Вона була блискуче репрезентована у творчості М. І. Глінки (1804–1857) – «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила», де органічно поєднувалися як елементи слов'янської музичної культури, так і музики народів Сходу. У подальшому цей прийом використовували інші композитори, зокрема М. Рим-ський-Корсаков у симфонічній сюїті «Шехерезада» та О. Бородін в опері «Князь Ігор».

У другій половині XIX ст. провідні композитори і музиканти М. Балакірев (1837–1910), О. Бородін (1833–1887), Ц. Кюї (1835–1918), М. Мусоргський (1839–1881) та М. Римський-Корсаков (1844–1908) створюють творчий осередок під назвою «Могуча кучка», її ідеологом був відомий музичний критик В. Стасов. Фактично аналога цьому творчому угрупованню в історії музики не було.

Ідейно-художні погляди діячів «Могучої кучки» формувалися на перетині пошуків, що відбувалися як у вітчизняному музичному мистецтві, зокрема у творчості М. Глінки, О. Даргомижського, М. Вербицького, М. Лисенка, так і у західноєвропейському – у творах Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста. Спільними зусиллями представників «Могучої кучки» було створено першу безплатну музичну школу у Петербурзі, крім того, ними провадилася активна концертна діяльність. Російські митці намагалися продовжити тенденцію, що наприкінці XVIII і у XIX ст. склалася у багатьох західноєвропейських країнах, коли композитори самі виконували свої твори, виступаючи водночас у «двох іпостасях»: як автор-творець і як автор-виконавець. У зв'язку з цим слід згадати імена італійського віртуоза-скрипаля і композитора Н. Паганіні (1782–1840), угорського композитора і блискучого піаніста Ф. Ліста (1811–1886), польського музиканта і композитора Ф. Шопена (1810–1849). Пізніше цей принцип поєднання продовжував і розвивав у своїй творчості С. Рахманінов (1873–1943).

Яскравою сторінкою в історії мистецтва музики, безперечно, є творчість П. І. Чайковського, який працював у всіх родах і жанрах цього виду мистецтва. Його музика відтворила дивний, фантастичний і загадковий світ казок Ш. Перро та Гофмана, кожен з героїв яких мав свою музичну характеристику. Водночас особливе місце у творчому доробку П- І. Чайковського посідає камерна музика (цикл п'єс «Пори року», романси, концерти).

Особливою сторінкою у творчій біографії митця є його музика до балетів. Вважається, що разом з М. Петіпа та Л. Івановим П. І. Чайковський розпочав епоху «симфонічного балету».

Музичні образи, що виникають в операх С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка, безпосередньо пов'язані з традиціями української національної культури і синтезують народні наспіви та мелодії. Проте якщо у «Запорожці за Дунаєм» превалює гумористичне начало, що покладене в основу сюжету і відтворене в опері завдяки цікавим музичним знахідкам композитора, то у «Тарасі Бульбі» музика М. Лисенка передає драматичне напруження повісті М. В. Гоголя, розкриває складні характери її героїв.У цій опері сконцентрувалися найвищі художньо-професійні досягнення М. В. Лисенка: досвід інструментальної реформації, музичної фольклористики та специфіка світобачення митця.

Творчість С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка мала значний вплив на подальший розвиток музичного мистецтва України, і передусім на доробок К. Стеценка, В. Косенка, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Г. Майбороди, К. Данькевича, В. Сільвестрова, І. Шамо, М. Дремлюги, М. Скорика, Є. Станковича та ін.

Цілісна модель музичного мистецтва України передбачає необхідність урахування її вокального досвіду. Ще у XVIII ст. розпочинається активний процес розвитку музичної освіти в Україні, в тому числі і вокалу. У цей період високого професійного рівня набуває хорове мистецтво, кращі традиції якого сьогодні успадковуються провідними українськими колективами – хором ім. Г. Верьовки, капелою ім. Л. Ревуцького, хором «Київ» та ін.

Широке визнання вокального мистецтва України за кордоном пов'язане з творчістю провідних українських співаків – С. Крушельницької, О. Петрусенко, Б. Гмирі, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Гришка, Д. Гнатюка, Є. Мірошниченко, А. Кочерги, О. Басистюк та ін.

Пошуки, які відбуваються у музиці XX ст., багато в чому нагадують ситуацію, що склалася в інших видах мистецтва у зазначений період – авангардистський бунт виявився практично в усіх країнах Європи, знаходячи відображення у творах провідних митців сучасності. У музичному мистецтві відбуваються надзвичайно цікаві творчі експерименти, які пов'язують з іменами неокласиків, а саме так називали композиторів, які стилізували композиційні прийоми класичної музики. Цей рух очолив один з російських композиторів XX ст. І. Ф. Стравинський, до якого згодом приєдналися М. Равель, Ф. Пуленк, Д. Мійо, Б. Барток. У творчості цих композиторів досить чітко простежуються три тенденції, що активно взаємодіють між собою: звернення до музики докласичної доби, позаєвропейських музичних культур, а також до практично недосліджених фольклорних традицій.

Значне місце у музичній культурі початку XX ст. посідає джаз, який привернув увагу групи французьких композиторів на чолі з Е. Саті – автором музики до балету «Парад» та сюрреалістичного спектаклю «Виставу відмінено», для якого відомий французький режисер Р. Клер зняв фільм «у4нтракт». Картина демонструвалася у перерві між діями спектаклю. Цей факт свідчить про спробу синтезу різних видів мистецтва, які таким чином збагачують і доповнюють одне одного.

Надзвичайно цікаво заявляють про себе у цей період в музичному мистецтві два провідні напрями культури: експресіонізм, представлений у творчості Р. Штрауса, А. Шенберга, А. Берга, та футуризм, репрезентований С. Прокоф'євим.

Новаторство творчості С. Прокоф'єва (нагадаємо, що на початку XX ст. футуризм розглядався як мистецтво майбутнього) виявилось в інтонаційному оновленні мелодії та гармонії, що вплинуло на творче переосмислення композитором традиційних музичних форм: опери, балету, симфонії тощо. Серед найвизначніших творів С. Прокоф'єва слід назвати «Класичну симфонію», «Скіфську сюїту», оперу «Любов до трьох апельсинів», балет «Попелюшка», але особливе місце у творчості композитора посідає балет «Ромео і Джульетта», який став апогеєм майстерності художника.

Починаючи з 30-х років XX ст. мистецтво музики значною мірою збагачує виражальні засоби кінематографа. Так, деякі кіномитці вводили у структуру своїх фільмів фрагменти з класичних музичних творів, деякі – безпосередньо співпрацювали з композиторами, котрі писали музику під конкретну кінострічку. Яскравою ілюстрацією першого варіанта взаємодії музики і кіно є використання Ч. Чапліном у картині «Великий диктатор» «Угорського танцю» І. Брамса, тоді як другу модель цього взаємозв'язку ілюструють приклади співпраці С. Ейзенштейна та С. Прокоф'єва (фільм «Олександр Невський»), Г. Александрова – І. Дунаєвського (фільм «Веселі хлоп'ята»), Ф. Фелліні – Н. Рота (фільм «Дорога»), С. Параджанова – М. Скорика (фільм «Тіні забутих предків») та ін.

Література

1. Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., 1976.

2. Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

3. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. – М., 1989.

4. Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

5. Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

6. Кучерюк . Ю. Социальные функции искусства // Эстетика. – К., 1991.

7. Історія світової культури. – К., 1994.

8. Мазепа В. И. Художественная реальность в составе культуры // Искусство: художественная реальность и утопия. – К., 1992.

9. Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 3.

10. Панченко В. Г. Мистецтво в контексті культури. – К.,1998.


15.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!