Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Естетика Візантії та Київської Русі
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Естетика Візантії та Київської Русі

Розквіт візантійської естетики пов'язаний з IV–VI ст. Спираючись на надбання естетики античності, візантійська школа набула рис самобутності й оригінальності. Згодом, естетика Візантії мала чуттєвий вплив на формування естетики Київської Русі

Згодом саме естетика Візантії становитиме основу середньовічної естетики і активно впливатиме на художню культуру Київської Русі, Європи, Грузії, Вірменії.

Неоплатонізм – філософське вчення, яке склалося у III ст. і активно розвивалося до VI ст. Неоплатонізм – це спроба реставрації античної філософії і грецької міфології. Засновником цього напряму був римський філософ Плотін (III ст. н. е.), який намагався об'єднати у новому філософському вченні ідеї Платона. Арістотеля та піфагорійців.

Естетичну проблематику послідовно розробляли Григорій Ниський, Іоанн Златоуст, Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Зазначимо, що їх цікавили не лише проблеми краси і прекрасного – вже традиційні для естетики того часу, а й проблеми образу, символу, значення слова, його внутрішній зміст. Особливу увагу вони приділяли аналізові ролі кольору, звуку в становленні художньої цінності твору мистецтва.

Визначивши бога як джерело краси, візантійці розробляють ідею універсуму – системи образів, символів, знаків, які пов'язують людину з богом. Наголос при цьому робився передусім на чуттєвій природі людини, яка повинна мати високий рівень розвитку культури сприймання кольору, звуку, відчуття форми предмета. На думку Псевдо-Дюнісія Ареопапта (V чи поч. VI ст.), передача «вищого знання» – від бога до людини – відбувається через «світлодаяння» – чуттєві символи, певні зображення, музичні звуки, мелодії, кольорові поєднання. Саме вони формують мистецький твір, і окремим особистостям властиве «бачення», тобто вміння дешифрувати світлові імпульси. Краса як причина гармонійності всього існуючого в світі абсолютно трансцендентна.

Серед візантійських теоретиків привертає увагу постать Іоанна Дамаскіна (675–753), який відомий насамперед як релігійний діяч, борець за незалежність церкви від держави і водночас як письменник, автор нарисів з філософії, риторики, мистецтва. Йому належить робота «Про дев'ять муз і сім вільних мистецтв», в якій він, по суті, намагався побудувати приблизну структуру видів мистецтва і видів творчої діяльності людини. До перших він відносить іконопис і музику, до других – риторику і граматику. Силою, яка стимулює мистецьку діяльність, Дамаскін вважав красу. Сама краса, як і безпосередньо творчий процес у мистецтві, має, на його думку, божественну обумовленість.

Драматично складається доля візантійської естетики в XIII– XV ст. – періоді зіткнення гуманістичних ідей з реакційно-містичною школою ісихастів.

Ісихазм (від грец. Некуспіа) – спокій, мовчання, зреченість. У широкому значенні ісихазм – це етико-аскетичне вчення про шляхи єднання людини з богом через «очищення серця» сльозами і самоконцентрацію свідомості.

Григорій Палама (1296–1359), який очолював візантійських ісихастів, наполягав на «звільненні від пізнання», пропагував ідею примату внутрішньої свідомості, їсихасти пропагували аскетизм, свідоме зречення життя. Єдиними можливими формами пізнання проголошувалися молитва, релігійно-містичне споглядання.

Особливе місце в естетиці Візантії займає розробка естетико-мистецтвознавчих функцій ікони та правил зображення бога. Для вирішення цієї проблеми вводяться такі поняття, як «канон», «умовність», «лаконізм», «декоративність», а мистецтвознавчий аспект починає переважати у розумінні предмета естетики.

Естетика Київської Русі

Київська Русь охоплює складний історичний період між IX–XIII ст. У 882 р. дві великі східнослов'янські держави Куявія та Славія об'єднуються в одну – Київську Русь. Проте остаточно процес об'єднання слов'янських племен в єдиній державі завершується лише в Х ст., коли до Київської Русі приєднуються землі кривичів, в'ятичів, радимичів і східних сіверян.

Становлення естетичних уявлень Київської Русі обумовлене передусім міфопоетичною свідомістю давнього слов'янства, своєрідним «творчим діалогом» цієї свідомості з візантійським християнським світоглядом. Цей діалог дослідники називають «двовір'яму» і, спираючись саме на цю самобутню ситуацію, утверджують специфіку діалогу культур, діалогу язичницької і християнської свідомості.

Х–XII століття – це час розвою Київської Русі. Естетичні ідеї цього періоду відбиті у філософсько-богословських текстах «Шестиднева» Іоанна Дамаскіна, Ізборниках 1073 і 1076 рр. та ін.

Слід зазначити, що Ізборник 1073р. вважається найдавнішою датованою збіркою, яка містить близько 380 статей з філософії, історії, географії, медицини, написаних щонайменше 40 авторами. Дослідники вважають, що Ізборник використовувався і як підручник для дітей, а це обумовлювало необхідність аналізувати питання виховання і етикету.

Привертає увагу стаття Ізборника 1073 р. «Про лице», яка свідчить, що у процесі виховання наголошувалося на значенні індивідуальних якостей людини, на втіленні у міміці, рисах обличчя «свого вияву»: «Лице є те, що своїми властивостями виявляє себе і відрізняється від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв»*. У цій статті робиться надзвичайно важливий висновок: «Лицем називається саме те, що є дією». Отже, «лице» здатне розкрити внутрішній світ людини, динаміку її почуттів, зміну емоційних станів.

У зборнику 1076р. давньоукраїнські автори більш чітко висловлюють свою думку і порушують теоретичне положення про красу пізнання, красу істини, про «внутрішній» розум людини, який є джерелом краси.

У X–XI ст. естетика має натуралістично-реалістичні риси, проте вона виявляє тенденцію до екзистенціальних мотивів, має підкреслено емоційний характер, наголошує на «переживанні серця». Важливе місце в естетиці цього періоду посідає символ, зокрема символ Софії – «премудрості Божої».

Водночас слід враховувати, що, розробляючи філософсько-естетичні ідеї, слов'янська культура виявляє щирий інтерес до морально-етичної проблематики. Безперечний інтерес викликає своєрідний заповіт «Повчання своїм дітям» Володимира Мономаха (1053– 1125). У цих настановах великого князя наголошується передусім на ролі освіти і знань, які збагачують життєвий досвід людини. Володимир Мономах навчає молодих людей зберігати «душі чисті», непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє».

Важливим джерелом вивчення естетики Київської Русі є збірники пам'яток культури, що містили висловлювання Езопа, Арістотеля, Менандра, Плутарха, включали в себе різні морально-побутові настанови, приказки, історичні анекдоти. Особливу увагу привертає узагальнена робота «Слово про красу», де порівнюється краса фізична і духовна, підкреслюється значення практично-корисного аспекту при оцінці краси чи потворності того чи іншого предмета. У діалозі між Златоустом, Сірахом і Менандром краса визначається через «благий розум», через призначення, а не створення. На думку Сіраха, «не краса доброобразним робить лице, а того, хто дивиться, бажання». Менандр доповнює Сіраха: «Як природний образ прикрасиш норовом добрим, то вдвічі благодать його осяє».

Найбільш глибоке і повне уявлення про естетику Київської Русі дають нам такі визначні пам'ятки культури цього періоду, як «Повість минулих літ» Нестора Літописця (?–1113) та «Слово про Ігорів похід» (1185–1187) невідомого автора.

У «Повісті минулих літ» значну увагу приділено розгляду естетичних особливостей мистецтва, традицій народу, його побуту. Цей твір було написано у Печорському монастирі. Його створенню передувала тривала наполеглива робота, зокрема вивчалися грецькі хроніки («Хроніка» Амартола), слов'янські джерела, народні та історичні пісні, перекази.

Оцінюючи естетичні аспекти цього твору, український дослідник І. Іваньо зазначає, що літописець має не тільки досконалий смак, а й чіткі погляди, коли описує художні принади храмів та інших споруд, костюмів, ігор, а також вчинків князів і дружинників.

Аналізуючи естетичні ідеї «Повісті минулих літ», як і при розгляді інших історичних джерел, дослідники обов'язково підкреслюють зв'язок естетичного і морально-психологічного, адже саме таке розуміння досконалості гармонії було властиве Київській Русі.

Розглядаючи «Слово про Ігорів похід» у контексті історії естетичної думки (адже ця видатна пам'ятка української культури багатоаспектна і вивчається різними науками), слід наголосити, що у цьому творі естетичне спирається на народно-фольклорну традицію. При цьому кожний образ виконує важливу емоційну функцію. У «Слові про Ігорів похід» досягнута єдність зображення естетичних основ природи з довершеністю естетично-морального світу людини.

Значну роль в естетичній культурі Київської Русі відігравало мистецтво, зокрема архітектура. Красу і велич епохи Ярослава Мудрого утверджує Софійський собор у Києві, побудований у 1037 р. Софійський собор став не лише центром християнства на Русі, а й загальнодержавним центром культури. При Софійському соборі була зібрана перша на Русі бібліотека, відкрита школа. І сьогодні Софійський собор вражає досконалістю форм. Високого рівня розвитку досягають у Київській Русі також мистецтво мозаїки, фрескові розписи, декоративно-прикладне мистецтво, книжкова графіка.

Київська Русь була головним центром культурного єднання східних і західних слов'ян.


13.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!