Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Абстракціонізм як одна з течій авангардистського мистецтва
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Абстракціонізм як одна з течій авангардистського мистецтва

Абстракціонізм вперше заявив про себе в образотворчому мистецтві. Пізніше він поширився майже на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму вважається російський художник Василь Кандинський

Активну участь у формуванні абстракціонізму як напряму брали М. Ларіонов, Р. Делоне, М. Сейфор, голландські художники групи «Стиль». Значний внесок у розвиток теорії і практики абстракціонізму вніс ідеолог групи «Стиль» П. Мондріан, мистецтво якого склалося під впливом ідеалізму і теософії. Зазначимо, що більшість представників абстракціонізму тяжіла до крайнього суб'єктивізму, навіть релігійного містицизму. Завдяки цьому абстракціонізм певним чином підтримувався релігійними колами.

Ідеологічні, політичні мотиви значною мірою впливали на оцінку мистецтвознавцями Заходу творчості «батька абстракціонізму» В. Кандинського. Факти біографії Кандинського – росіянина, колишнього студента-юриста Московського університету, стажиста у майстерні видатного пейзажиста А. Куїнджі, після революції – ультралівого художника, який прагнув заснувати нове, революційне мистецтво на ідеалістично-релігійних засадах, але не знайшов підтримки і згодом емігрував,– активно обігруються в численних мистецтвознавчих працях, присвячених абстракціонізму.

Що ж до теоретичних положень абстракціонізму, то відчутного впливу він тут зазнав від вже розглянутої нами філософсько-естетичної теорії інтуїтивізму. І справді, переконливе розкриття його знаходимо в тезах А. Бергсона про художню творчість як самовиявлення митця, про художника як творця нічим не зумовленої реальності – мистецтва. Відвертий суб'єктивізм бергсопінських ідей був і залишився надзвичайно близьким формалістичним пошукам у мистецтві.

Відрив абстрактного мистецтва від національних традицій привів до заперечення пізнавальної і виховної функцій мистецтва, його соціальної спрямованості. У грудні 1911 р. в доповіді на Всеросійському з'їзді художників В. Кандинський не лише заперечував зв'язок мистецтва з життям, а й назвав соціальний зміст у мистецтві «отруєним хлібом». Замість «соціальності» він закликав зробити предметом мистецтва «психічну реальність». Цю тенденцію втілювала своєю діяльністю група «Абстракція–творчість», яка виникла у 1929–1930 рр. в Парижі під керівництвом М. Сейфора.

На сторінках журналу «Коло і квадрат» – теоретичного органу французьких абстракціоністів – абстрактність, безпредметність мистецтва абсолютизувалася. Більш того, М. Сейфор наполягав на створенні нового мистецтва – без функцій, без кордонів, без батьківщини. Твори абстракціоністів ніяк не пов'язувалися з дійсністю, являли собою нагромадження кольорових плям, геометричних фігур. К. Малевич, наприклад, взагалі намагався звести живопис до двох кольорів – чорного і білого, малюючи чорні квадрати на білому тлі; пізніше він експериментував з одним лише білим кольором – малюванням білого на білому художник відстоював думку про «чисте почуття». Чимало теоретизувань залишили засновники й адепти нереалістичного мистецтва, та їм так і не вдалося пояснити, чому глядач повинен у нагромадженні безпредметних зображень бачити «свою мрію», «метаморфозу себе самого», «звільнитися від форм природи» і т. ін.

В основі абстракціонізму лежить відрив мистецтва від об'єктивної дійсності. Поняття «абстракція» представники цього напряму вживали не в розумінні поглибненого всебічного пізнання об'єктивної реальності через узагальнення, а в плані повного відриву від об'єкта. Замість об'єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини – художника. Вони абсолютизували світ власних переживань та емоцій – своє «Я».

В. Кандинський наголошував на необхідності свідомого відриву мистецтва від дійсності і його протиставленні інтелектові та почуттям. Наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово привів абстракціонізм до заперечення мистецтва як засобу пізнання дійсності. У теоретичній праці В. Кандинського «Про духовне в мистецтві» завдання творчості визначаються як уміння художника «психічною силою» фарби викликати «душевні вібрації». К. Малевич у трактаті «Від Сезана до супрематизму» скаржився, що від художників вимагають, аби «мистецтво було зрозумілим». На його ж думку, було б краще, якби глядачі «пристосували свої голови для розуміння» формалістичних творів. І далі: той, «хто відчуває живопис, менше бачить предмет», а людина, яка «бачить предмет», вже неспроможна «відчувати живопис».

Абсолютизуючи світ власних переживань, В. Кандинський вбачав долю людини у самотності, а отже, вона може звертатися лише до самої себе. Світ внутрішніх суб'єктивних переживань митець втілює у «духовну сутність» трикутників, квадратів, циліндрів, у складну символіку кольорів.

В. Кандинський намагається пояснити кожен колір. Так, «білий колір діє на нашу психіку як велике мовчання, яке для нас є абсолютним», а «зелений колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову» 4. Жовтий колір у В. Кандинського асоціюється з «духовним теплом», а сірий – «безнадійно нерухомий». Зазначимо, що символіка кольорів не має загальнолюдського значення. Наприклад, у Європі символ смерті – чорний колір, а в багатьох країнах Сходу – білий. Символічне тлумачення зеленого кольору як надії, червоного – як напруження, тривоги, блакитного – як волі або ніжності має, як правило, умовний характер і вузькі регіональні межі.

Сам Кандинський не мав чіткої, цілком продуманої «кольорової» програми. Про це свідчать і його пошуки «абсолютного», тобто найбільш виразного, емоційного, хвилюючого кольору. В ранзі «абсолютного» бували і білий, і синій, і жовтий кольори. Суб'єктивізм вражень Кандинського відбився у його роздумах про жовтий колір. Саме цьому кольорові присвячено чимало сторінок у роботах митця, у спогадах про дитячі роки. Захоплення жовтим кольором відчувається й у поезіях та музиці Кандинського. Свою оперу під назвою «Жовтий звук» він створив як зразок втілення абстракціонізму в музиці.

Усі спроби В. Кандинського та його прихильників теоретично обґрунтувати унікальну роль кольору у відтворенні внутрішніх переживань (аргументи шукалися, зокрема, у специфіці розвитку первісного мистецтва) справляють враження штучних побудов. Розробити систему загальновизнаного тлумачення фігур, знаків і кольорів-символів абстракціоністи не змогли. Проте і сьогодні теорії В. Кандинського мають своїх прибічників серед провідних західних філософів, естетиків, які не тільки не бачать хибності або хоча б штучності його аргументів, а навпаки, знаходять нові аспекти аналізу й утвердження «істинності» абстракціонізму.

Покладаючись на свою високу освіченість, зокрема в галузі образотворчого мистецтва і музики, Кандинський без вагань довіряє правильності своїх суджень. Гармонійність душі рятує його від перебільшень, а безпосередня щирість розуму надає «духовній владі в мистецтві» надзвичайну життєву енергію.

Зрозуміло, становлення й розвиток абстракціонізму пов'язані не лише з іменами В. Кандинського та К. Малевича, спадщина яких сьогодні так високо цінується фахівцями. Значний вплив на долю абстракціонізму справила творчість голландського живописця П. Мондріана. Виходячи з думки, що зовнішній світ, об'єктивна реальність завжди є джерелом страждань, страху, болю, Мондріан вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення будь-яких негативних емоцій. У нього абстракціонізм постав як своєрідний максималізований раціоналізм, оскільки людина завжди, за будь-яких обставин має спиратися на розум, пам'ятати про свій внутрішній духовний комфорт. Своєрідна комфортність, виникає тоді, коли ми позбавляємося емоційного ставлення до явищ і подій об'єктивного світу. «Чиста реальність» творів Мондріана – це реальність, позбавлена емоційності, прояву почуттів, психологічності. Художник закликає до еденатуралізації», «геометризації», які досягаються, на його думку, правильним використанням «кольорів» (синій, жовтий, червоний) і «некольорів» (білий, чорний).

Сформульовані Мондріаном правила побудови художньої картини крім суворого дотримання законів кольорового співвідношення і чіткої геометризації закликають до повного заперечення сюжету, образу, будь-якого натяку на реальну дійсність. Мондріан був переконаний, то таким чином він вирішує і складну морально-психологічну проблему, як справжній гуманіст показує людині шлях звільнення від страждань. Ще раз підкреслимо, що джерело страждань в теорії Мондріана – реальна дійсність.

Теорія і практика сучасного абстракціонізму здебільшого копіюють досягнення «класичного» абстракціонізму. Мабуть, це свідчить про внутрішню обмеженість абстрактного мистецтва, штучність засад, на які спиралися ще його засновники. Абстракціонізм породив безліч художніх модифікацій, серед яких виділяються «ліричний абстракціонізм», «живопис без форми», «абстрактний експресіонізм», «ташизм» (живопис кольорових плям) тощо.

Серед представників усіх абстракціоністських течій найбільшою популярністю користується висунута засновниками даного напряму ідея імпровізації як основи творчого процесу. Немає сумніву, що імпровізація може привести до цікавих наслідків у творчому процесі. Проте в теорії В. Кандинського вона є передусім випадковістю, непередбаченістю творчого процесу. Серед тих, хто активно використовує принцип імпровізації, чимало ремісників, що тяжіють до штукатурства, «скандалізують» своїми витворами аудиторію.

Зазначимо, що, широко використовуючи поняття «імпровізація», абстракціоністи у живописі, музиці або театрі ототожнюють її зі спонтанністю, щохвилинністю, з «вібраціями» душі. Однак імпровізація дещо інше. Вона можлива лише на рівні високого професіоналізму і вимагає багаторазового закріплення вже знайденого у роботі над твором. Лише тоді, спираючись на свій творчий багаж, художник може прийти до елементів імпровізаційної творчості.

Підкреслимо, саме елементів, бо історія мистецтва не знає прикладів чистої імпровізаційної творчості. Абсолютизування імпровізації здатне призвести до знищення інтелектуальної й емоційної суті мистецтва. Так, наприклад, американський композитор Дж. Кейдж замінює справжнє мистецтво «самовираженням», мистецтвом, яке породжується випадковістю. На думку Кейджа, особа митця, його духовний світ не повинні бути визначеними, а мистецтво становить лише «безцільну гру».

Отже, теоретики абстракціонізму заперечують розуміння мистецтва як складного процесу творчості, як синтезу раціонально-емоційного відтворення дійсності. Суб'єктивізм, жонглювання складними явищами творчого процесу, якими є імпровізація та інтуїція, призводять до знищення комунікативної функції мистецтва.

Список літератури

1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

5. Кандинский В. О духовном в искусстве. М., 1992. С. 70.


13.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!