Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Визначення поняття "творчість" з точки зору естетики
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Визначення поняття "творчість" з точки зору естетики

В теорії естетичної науки проблема художньої творчості займає особливе місце. Так склалося, що творчість традиційно вивчалася психологічною наукою і естетика ще мусить обґрунтувати наявність специфічного, тобто естетичного аспекту творчості

Будучи за своєю сутністю культурно-історичним явищем, творчість має психологічний аспект – особовий і процесуальний. Протягом останніх десятиліть наука робила спроби хоч би частково зламати цю традицію: стверджувалося, що «творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному і філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» здійснення акту творчості. Філософія розглядає питання про сутність творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи.

Слід підкреслити, що зазначена постановка проблеми досить обмежена і не фіксує такої важливої особливості творчості, як суміжність, тобто єдність психологічного, філософського, естетичного, етичного, мистецтвознавчого, педагогічного, навіть медичного підходів. Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, змушує вивчати «перехресні» ситуації (морально-естетичні, естетико-психологічні, морально-педагогічні та ін.), поза врахуванням яких навряд чи можливе опанування всім обсягом категорії творчість.

Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну внутрішню понятійну структуру, робилися дослідниками неодноразово. У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретується як діяльність, що породжує «щось якісно нове, щось, яке ніколи раніше не існувало».

Ця думка перегукується з іншими, які включені у довідники чи є авторськими точками зору. Творчість також визначають як «щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю». Серед існуючих поглядів заслуговує уваги і такий, що намагається поєднати два різних поняття – створення й опанування: «Творчість – це цілеспрямована діяльність, наслідком якої виявляється відкриття (створення, винайдення) чогось нового, раніше невідомого, або активне, що відповідає вимогам часу, опанування вже існуючим багатством культури».

У процитованих визначеннях творчість пов'язується з цілеспрямованою діяльністю людини, яка створює нові або якісно нові матеріальні і духовні цінності. В цілому правильно відбивши основні ідеї, пов'язані з поняттям «творчість», ці визначення навряд чи можуть нас задовольнити. Чому? Почуття незадоволеності з'являється передусім від використаних термінів «щось», «що-небудь» при характеристиці створюваного в процесі творчості чогось нового.

Ці терміни несумісні з науковим визначенням, їх вживання наводить на думку про випадковість, невизначеність творчості, наслідки якої у процесі пізнання начебто не закладені у визначену людиною ціль або художній задум. Терміни «щось», «що-небудь», по суті, спростовують вірну думку про творчість як цілеспрямовану діяльність, в процесі якої людина намагається отримати конкретний результат. Вони вносять невизначеність у положення про «якісно нове», що створюється в процесі творчості.

Аналізуючи існуючі визначення творчості, слід, на наш погляд, ставити питання про обсяг поняття «нове» і обов'язково підкреслювати, що йдеться про «принципово нове», раніше невідоме. Зв'язуючи творчість із створенням нового, необхідно чітко виявляти критерії нового, відрізняти якісно нове, як результат творчості, від кількісного принципу аналізу нового – такого, що є тиражуванням або шаблонною роботою. Особливу увагу слід звернути на такі ознаки творчості, як: неповторність, оригінальність, суспільно-історична унікальність. Адже, прийнявши концепцію творчості як «опанування вже існуючим багатством культури», слід визнати, що опанування створеним має елементи новизни лише для конкретного індивіда, що така орієнтація руйнує творчість як оригінальність, як суспільно-історичну унікальність. Отже, творчість як опанування створеним може розглядатися лише в межах педагогіки, виховання людини, стимулювання її інтересу до знань, до культури.

Аналізуючи найбільш важливі, специфічні параметри творчості, потрібно підкреслити, що творчість – це свідома, продуктивна діяльність щодо створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільно-історичну значущість.

Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд питання про види її, адже та чи інша концепція складається залежно від того, «звужено» чи «розширено» тлумачиться творчість. Прагнучи підняти авторитет тієї чи іншої професії, дослідники іноді навмисне підкреслюють творчий її характер, хоч насправді йдеться про звичайну шаблонну діяльність, яка не може претендувати на створення якісно нових цінностей. Для того, щоб підняти авторитет професії чи знайти шляхи стимулювання професійних навичок, необов'язково маніпулювати поняттям «творчість».

Мова повинна йти про розвиток морального світу людини, формування у неї почуття відповідальності, професійної гордості, почуття обов'язку тощо. Слід, на наш погляд, чітко розмежовувати поняття «творчість» і «ремесло». Творчість обов'язково включає в себе опанування ремеслом, яке виступає як своєрідний трамплін для творчості, допомагає накопиченню творчого досвіду. Проте ремесло як культура трудових професійних навичок і технічних прийомів не передбачає обов'язкового «прориву» в творчу сферу.

В історії естетики робилися спроби визначити специфіку ремесла і мистецтва. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору І. Канта, який обґрунтував передусім відмінність мистецтва від природи: «Мистецтво відрізняється від природи як діяння від діяльності або дій взагалі, а продукт або результат мистецтва відрізняється від предмета природи як твір від дії.

Мистецтвом треба було б назвати тільки творення через свободу, тобто через свавілля, яке вибирає як основу своєї діяльності розум».

Порівнюючи людську діяльність з мистецтвом, Кант чітко розмежовував практичну і теоретичну діяльність, вміння і знання. Людина, яка добре працює за зразками, за шаблонами, нездатна створювати витончене мистецтво. І. Кант вважає, що мистецтво відрізняється від ремесла саме тому, що перше (витончене мистецтво) приємне саме по собі, це гра, позбавлена доцільності, а ремесло – це справа, яка сама по собі неприємна і приваблює лише результатом – заробітком.

Кантівське протиставлення витонченого мистецтва і ремесла слід аналізувати як зразок метафізичного розриву естетичної і практичної діяльності. Фіксацію Кантом такого розриву можна визнати справедливою, якщо аналізувати процес розподілу праці в умовах того, колишнього капіталістичного виробництва, яке витісняло ремісника часів феодалізму, позбавляючи його творчої ініціативи, можливості створювати цілісний продукт. Якщо ж ми аналізуємо художню творчість, то залежність між ремісником і митцем дещо інша, ніж це подається в концепції Канта.

При цьому зауважимо, що кантівська позиція застосовувалася й у подальші періоди. Так, у 20–30-і роки XX ст. в умовах початку становлення соціалізму робилися спроби упорядкувати поняття «митець», «виробник», «майстер», «ремісник». Однак, не довівши їх до логічного завершення, спровокували помилкову тенденцію різкого розмежування цих понять, яке закріпилося як на теоретичному, так і на побутовому рівні. І як наслідок цього – іронічне ставлення до ремісника і втрата професіоналізму, побутовизація творчості, відрив її від ремесла і майстерності. Отже, необхідно не лише чітко виявляти рівні ремесла і творчості, а й розмежовувати ремесло як відтворення шаблону і ремесло як виробництво, що має індивідуальний характер, яскраво виражену майстерність. Саме тут і відбувається взаємозв'язок ремесла і творчості.

Проблема видів творчості має і такий аспект, як обумовленість творчості тією сферою культури, в якій вона реалізується: наука, мистецтво, техніка, політика, педагогіка тощо. А це вимагає виявлення своєрідності психології творчості у кожній з них, а також характеру відношень між ними.

Реалізація творчості у сфері мистецтва пов'язана з художньою творчістю, в основі якої лежить процес створення нових естетичних цінностей. Аналіз художньої творчості передбачає трансформацію заявленої нами ідеї суміжності на розгляд понятійного апарату, спираючись на який, ми можемо досліджувати специфіку художньої обдарованості, таланту, етапи творчого процесу тощо.

До понять, які використовуються при вивченні художньої творчості, але несуть в собі узагальнене значення, можна віднести поняття калакогатія і катарсис, про зміст яких вже йшлося у попередніх розділах. До числа суміжних понять слід також віднести поняття ем.па-тія (співпереживання) – опанування емоційним станом іншої людини, «вчуття» в її переживання. Емпатія розкриває такий важливий аспект творчого процесу митця, як переживання ним тих самих емоційних станів, в яких перебуває інша людина. Це відбувається завдяки ототожненню митця з іншою людиною, яка є об'єктом художнього аналізу, або з героєм створюваного твору.

Слід враховувати, що емпатія начебто замкнена у межах безпосереднього емоційного досвіду і відрізняється, наприклад, від «ідентифікації», «відігравання ролі», які теж можуть супроводжувати творчий процес і повинні широко використовуватися в дослідженні художньої творчості. Значної теоретичної уваги заслуговує поняття «ідентифікація» (ототожнення), яке психологи розглядають у єдності різних аспектів. Ідентифікація – це процес поєднання суб'єктом самого себе з іншим індивідом чи групою людей з допомогою емоційного зв'язку. Це, водночас, включення у власний внутрішній світ (прийняття як власних) певних ціннісних норм, зразків, на які орієнтована інша людина. Ідентифікація – це також процес наслідування, «бачення» іншого індивіда як продовження самого себе. У процесі ідентифікації митець «переносить» себе у просторове і часове поле іншої людини, моделює її психологію, мотиви вчинків.

У дослідженні художньої творчості певної уваги заслуговують і такі нетрадиційні поняття, як авторитарність – соціально-психологічна характеристика митця, який прагне максимально підкорити своєму впливові партнера по творчості. Авторитарність породжує агресивність, переоцінку власних можливостей, суворий контроль за діями інших. Негативні аспекти авторитаризму чітко простежуються у колективних видах художньої творчості, наприклад, у театрі, в кіно.

У систему понять, які залучаються для дослідження художньої творчості, слід включити і поняття активність, «надситуативна активність», «пошукова активність», тобто ті, які фіксують здатність суб'єкта ставити нові цілі, руйнувати стереотипи, змінювати існуючі мистецькі, художні ситуації, авторитети, канони.

Проблема понятійного апарату дослідження художньої творчості перебуває, як вже зазначалося, у стані розробки. Та, незважаючи на це, слід враховувати і необхідність категоризації понять як наступний етап теоретичної роботи у з'ясуванні природи творчості.

Список літератури

1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.


13.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!