Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Естетичний ідеал як духовна мета естетичної практики
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Естетичний ідеал як духовна мета естетичної практики

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це – естетичний ідеал

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосується естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому образі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі.

Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецтва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визначення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею». Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія пізнає її в поняттях, а релігія – в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» . І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал».

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності, як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її – суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона – це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосується суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові протиріччя, які позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши попереднього ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Тому зовсім не випадково дослідники називають естетичний ідеал синтезом сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Так само, як і останні, відповідно до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і естетичний ідеал. Наприклад, для античності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла.

В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та знецінювалась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизитися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живы будете».

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал виступає як певний орієнтир, камертон, а в деяких випадках і в значенні зразка, моделі поведінки або системи цінностей. Деяка нормативність ідеалів обумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал слугує вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідоме, а іноді і свідомо співвідносимо реальне з ідеалом: а якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і уявляє цю діалектику реального й ідеального, бо тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної цінності.

Всяка дійсність містить в собі нові можливості. І в цьому розумінні вона недостатня, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. В ході цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, які дають змогу їй будувати як прогноз, так і план наступної конкретної дії. Мистецтво ж, фіксуючи протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом і дійсністю, намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особового, суб'єктивного переживання суспільне важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний характер і відбуваються в формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.

Список літератури

1. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.

2. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

3. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

4. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.


12.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!