Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Лексикон українського народносценічного танцю
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Лексикон українського народносценічного танцю

Пам'ятки старовини, даючи нам змогу відтворити у загальних рисах технологію виконання тих чи інших па, зовсім не мають уявлення про їхні назви. Проте, у пам'яті народній вони збереглися, і в цьому й полягає сила живої традиції

Присід, гайдук, плазунець (потому трансформований у повзунець), плескачі, дрібушечки, вихилясники, млинок, гарбуз, шпак, сверделок, плетінка, доріжка, півторак, тропак, яструб та деякі інші образні назви рухів були створені в процесі розвитку хореографії і стали, так би мовити, насиченими.

У художній практиці при постановці записаного танцю (чи фіксації) або при фіксації танцювального твору великого вчення набуває хореографічна термінологія.

Перший крок щодо узагальнення та уніфікації рухів зробив В.Верховинець, який у передмові до "Теорії українського народного танка" зауважив: "Одну дуже важну прогалину в цій праці довелося поки що мені самому поповнити, а саме: надати майже всім па назви, щоб можна було скоріше і легше їх запам'ятовувати і відчувати. Крім назв доріжка, присіди, навприсядки, вихиляси, бач, як заплів, от завернув, от загріба, плазунець, не довелося мені чути інших назв поодиноких рухів".

В.Верховинець уперше дав назви майже 30 па українського танцю. Деякі з них, а саме: тинок, вибиванець, доріжка, кружальце, плетінка (від "бач, як заплів"), присядка з ударом по халявах - стали загальновживаними, а деякі не утримались в обігу й дістали нові назви: зальотне перетворилось у простий хід, похід танковий складений - у потрійний крок і т.ін.

Рухи у процесі їх створення, звичайно, одержують певні назви (за винятком традиційних, про які йшлося вище), та, на жаль, не завжди ці назви набувають поширення, можливо, тому що не одразу були зафіксовані, скажімо, в якомусь друкованому виданні, де був би описаний названий рух. Відтак, усе це веде до певної термінологічної плутанини, яка, безумовно, не сприяє розвиткові науки й ускладнює практичну роботу балетмейстерів. Наведемо кілька прикладів. В українській та російській хореографіях існує тотожне за структурою віртуозне па, що називають одні бочонком, інші кубариком, колобком. Перший термін найбільш вживаний серед танцюристів. Проте другий варіант - кубарик - також досить поширений. Третій взірець -; колобок - маємо в роботі "Українські народні танці", що вийшла друком ще 1962 року. Ось до чого призводить термінологічна; неузгодженість. Однак, який же з варіантів найближче передає суть руху?

Бочівочка (бочка, бочонок), яка котиться по колу - найбільш вдалий відповідник. Саме ним і користується більшість фахівців, бо російське колобок (укр. - буханець) та кубарик (укр. - дзиґа) не відповідають ні побудові, ні технології виконання руху.

Розглянемо звичайний потрійний крок. У Росії він побутував як "трехшаг", потому його почали записувати які "перемінний шаг". Вперше українською мовою він був зафіксований В/Верховинцем як "похід танцювальний складаний”. Назва не утрималась в практичному обігу, і рух знову зробився перемінним, або змінним кроком (від рос. "переменный шаг"), (деякі практики та записувачі називають його потрійним оком (від рос. "трехшаг"). Вважаємо, що ос ранній варіант зви найбільш відповідає морфологічній структурі руху, кільки конструкція па полягає саме в трьох різновидах кроків. |о ж до назви "перемінний крок", то будь - який рух, врешті -решт, перемінний, бо кожного разу починається то з однієї, то з іншої ноги.

Тинок, хоч і тотожний за структурою до різновидів адебасків, які зустрічаємо в танцях багатьох народів, та манерою виконання відрізняється від них, тому недоцільно у описах українських народно сценічних танців вживати назву радебаск". Наведені міркування тією ж мірою стосуються доріжки, поза як українська доріжка зовсім не тотожна російському "припаданню ".

Крім перелічених випадків, трапляється, що навіть однакові за структурною будовою українські рухи мають різні назви, наприклад, вихилясник, він же колупалочка. Влучне українське слово "вихилясники", задирикувате, з певною емоційністю, вочевидь, лягло в основу назви "вихилясник". У цьому терміні уже вдало передано манеру виконання руху.

Попри все можна твердити, що сьогодні українська хореографічна термінологія більш - менш окреслилась, уставилась. Як створюються назви па?

Найчастіше назва руху відтворює конкретне уявлення про його загальний характер. Більшість з них походить від ідентичного побутового руху: бігунець - від дієслова бігти, скакунець - від скакати, човганець - від човгати, вибиванець - від вибивати, припадання - від припасти, упадання - від упадати на ну ногу, присядка - від присідання, плескач - від плескання в долоні, кружальце - від крутитися, переступання - від переступати, дрібушечка - від дріботіти і т.ін.

У деяких назвах зазначено манеру та технологію виконання руху: хід з вивертом ноги, стрибки через пояс, легкій біг, біг з підскоком, повзунець на обох ногах водночас, полька - трясучка, повзунець з опорою на чоло, крутка з переступанням з ноги на ногу, гойдалка, крок на каблук.

Назви рухів вказують і на схожість з певними предметами: присядка - ножиці, мітелочка, млинок, бочівочка, веретено, гарбуз, кільце, свердло, або на образноузагальнену подібність, танцювального па до положення птаха, тварини: яструб, зайчик, щупак, півник.

Деякі: назв, запозичені з класичного танцю, міцно увійшли в українську танцювальну лексику.

Поштовхом до створення назви можуть бути, наприклад, рухи, характерні для певного танцю: основний хід танців І "Повзунець", "Березнянка", "Дуботанець", "Кривуляк", "Карічка", "Голубка", "Тропотянка", "Чинадійка", ходи з "Буковинського парубочого", "Раковецького крученого" та ін. У зв'язку з інтенсивнім розвитком народної хореографії деякі місцеві, діалектні назви стали загальновживаними: півторак, гайдук - круч, поліський ключ.

Значна частина рухів українського танцю полісемічна і зустрічається переважно у певних сполученнях елементів двох і більше па. Візьмімо звичайний вихилясник, що колись виконувався в одному чи двох варіантах, отже, потреби в ускладненні назви не було. З розвитком хореографічної культури з'явився десяток рухів, основою яким слугував вихилясник: вихилясник з угинанням, притулом, у повороті та багато інших.

Усі вони, крім свого основного визначення (вихилясник), мають ще й додаткові (з угинанням, з притулом, у повороті). Саме в доповнення, в уточнення вкладається важливий нюанс, що дає конкретне уявлення про об'єднання в одному па елементів різних рухів, і в такий спосіб визначається характер структурної І побудови складного лексичного новоутворення: тинок у повороті, вірьовочка з винесенням ноги на каблук, подвійна вірьовочка і т.ін.

Список назв можна значно продовжити. Дуже прикро, що у хореографічній літературі ще зустрічаються такі назви, як ключ №2, або навіть рух №1, рух №2 тощо. У практичній роботі балетмейстера ці штучні назви тільки ускладнюють роботу. Що й казати, образна назва руху, котра надає йому відповідної чіткості, експресії, визначає звукову організацію, характер, технологію виконання тощо, набагато полегшує справу розшифрування записаних рухів, себто допомагає у праці як хореографам, так і виконавцям.

Класифікація рухів

Питання класифікації має велике значення для подальшого витку не тільки лексики, а й народносценічної хореографії у цілому.

Збирач та дослідник української народної музики і хореографії В.Верховинець уже в першій своїй праці (1919), присвяченій українському танцю, розділив записані ним рухи та присіди. В "Основах характерного танцю" (1939) пухова, Ширяєва, Бочарова також записані рухи українського танцю, які використовуються в практиці балетного театру. У подальшому цьому питанню приділено увагу в Т.Ткаченко "Народний танець" (1954). Українським танцям відведено порівняно небагато місця (у книзі наведено риси двох танців та 27 рухів українського танцю), де є лексичний матеріал.

У першій роботі "Українські танці на клубній сцені" (1960) автор пропонованого підручника навів записи чотирьох танцювальних композицій і поділив рухи до них (понад 70) на 7 вступів залежно від складності їх виконання.

"Українські народні танці" (упорядкування, вступна стаття (примітки А.Гуменюка, 1969) - цікава та вельми корисна праця стає своїм фактичним матеріалом. У першому виданні родилися записи 78, а в другому 140 народних та народносценічних танців. У книзі ґрунтовно проаналізовано лі терміни. Докладно описані позиції та положення ніг, рук, голови у танці, притаманні всім локальним районам країни (ми наводимо їх з доповненнями у підручнику в іншому художньо-стильовому оформленні).

Українська хореографічна лексика поділена на 11 груп, написано понад 160 рухів; автори цього розділу у другому виданні А.Лукін та А.Гуменюк). Проте, як і в першому виданні, автори не розв'язали остаточно питання класифікації рухів згідно з їх морфологічною структурою, видовими ознаками, виконанням. Це призвело до об'єднання в групи однорідних за будовою па і тим самим ускладнило питання аналізу їхньої побудови, еволюційного розвитку, визначення зв'язків із спорідненими рухами і т.ін.

На наш погляд, взірцем наукового підходу може бути класифікація, зроблена педагогом - новатором в галузі класичного танцю А.Вагановою. Музикознавець В.Богдане Березовськтий, детально аналізуючи принципи класифікації А.Ваганової, писав: "Форми класичного танцю поєднані видовими ознаками. По розділах розподілені й деталі розглянуті батмани, кругообертання ніг, рухи рук, зв’язуючи та допоміжні рухи, стрибки, танці на пальцях, інші види поворотів". І далі: "...суворе дотримання індуктивної методу, переходів від простого до більш складного, від часткового до узагальненого, від узагальненого меншого діапазону до більш широких - такий, за Вага новою, принцип поступального розвитку художньої свідомості й танцювальної техніки учня".

Використовуючи досягнення педагогічної системи А.Ваганової, а також враховуючи особливості структурної будови українського па, специфіку його виконання, автор даного дослідження у своїх подальших роботах розробляє класифікації розподіляючи рухи на 15 груп. Якщо, скажімо, в "Українських народних танцях" до групи присядок входять присядки, присядки - розтяжки, присядки - розніжки, закладки, повзунці, підсічки, вже в книзі К.Василенка “Золоті зерна" вони розподілені такими групами: присядки, присядки - розтяжки, присядки розніжки, повзунці, закладки, револьтати, млинки, віртуоз рухи. Варто зауважити, що в цій праці закладки, револьтати млинки також об'єднані в одну групу. Проводячи подальше дослідження в галузі української лексики, ми дійшли висновку,] що необхідно виділити їх в окремі групи.

Уже під час опрацювання записів рухів було виявлено, що поруч з полісемічністю па виступає ще одна його характери ознака - порівняльність. Так, скажімо, технологія виконанні великого тинка зовсім відмінна від малого та середнього. Отже, і паралельному зіставленні відчувається і порівняння , і разом з тим контраст. Полісемічність та порівняльність рухів ведуть до; закону ряду (в хореографії - це група рухів), його і (підгрупи). Група і підгрупа мають опорний рух, на основі, будуються споріднені па, що, як правило, одержують відносно до опорного руху. Завдяки такій закономірності окремо були виділені танцювальні поклони, виробничі ознаки.

Рухи, які входять до української національної хореографії, свого часу були запозичені з лексики інших народів, на йому грунті якоюсь мірою переінтоновані, одержали своє місце відповідних групах.

Запропонований принцип набуває першорядності у визначенні нових лексикоутворень. У складному лексикоутворюванні на першому місці повинна завжди стояти назва такого руху, структурне ядро якого є фундаментом складного руху; саме йому надається перевага: присядка з плескачем у решето, присядка з вихилясником. Якщо рухові дається чітка, влучна назва, то його можна віднести до тієї чи іншої ланки, а отже, і точно класифікувати.

Ось чому разом з основними назвами загальновживаних рухів - тинок, бігунець, вихилясник, присядка, повзунець тощо важливого значення набувають описові назви: біг з винесенням .на каблук, комбінований повзунець з опорою на обидві ноги, повзунець з поворотом, зворотний млинок, повзунець з опорою на одну руку і плескачем у долоні, присядка з винесенням на каблук.

Ці назви існують і існуватимуть, доки рухи не одержать точнішої назви.

При точній класифікації рухів внутрішня структура, а нерідко й загальна форма руху, що входить до певної групи чи підгрупи, підпорядковується основному па цієї групи, підгрупи як часткове загальному.

Запропонований нами принцип визначення рухів, їхня класифікація, робота над фіксацією повністю себе виправдали, бо підійшли до теорії та практики сучасного українського хореографічного мистецтва.

Теоретичні дослідження лексики, вивчення закономірностей розвитку, практичний творчий досвід дає нам змогу українську народно сценічну танцювальну лексику поділити на 21 групу з відповідними підгрупами.

У підручнику перелічуємо групи та відповідні підгрупи без опису технології виконання рухів. Для того, хто хоче більш досконало вивчити лексику українського танцю, рекомендуємо "Лексику українського народно - сценічного танцю" К.Василенка (І витання - К., 1971; II видання - К., 1990; Ш видання- К, 1996.), Якщо у першому виданні зафіксовано 609 рухів.

Отже, класифікація:

  • Перша група. Танцювальні кроки.
  • Перша підгрупа - танцювальні кроки з носка.
  • Друга підгрупа - танцювальні кроки з каблука на всю стопу.
  • Третя підгрупа - ковзні кроки.
  • Четверта підгрупа - кроки з підстрибуванням, підскоками.
  • П'ята підгрупа - переступання.
  • Друга група. Танцювальні біги» бігунці.
  • Третя група. Тинки.
  • Перша підгрупа - тинки малі та середні.
  • Друга підгрупа - тинки великі.
  • Четверта група. Доріжки, упадання.
  • П'ята група. Вихилясники та інші споріднені рухи.
  • Шоста група. Вірьовочка.
  • Сьома група. Дрібушечки.
  • Восьма група. Притупи, вибиванці та підкуйки.
  • Дев'ята група. Плескачики.
  • Перша підгрупа - плескачики з решетом.
  • Десята група. Присядки.
  • Перша підгрупа - прості присядки.
  • Друга підгрупа - комбіновані присядки.
  • Третя підгрупа-присядки-розтяжки.
  • Четверта підгрупа - присядки - розніжки.
  • Одинадцята група. Присядки - закладки.
  • Перша підгрупа - звичайні присядки - закладки.
  • Друга підгрупа - присядки - закладки - повороті.
  • Дванадцята група. Повзунці.
  • Перша підгрупа - звичайні повзунці та повзунці на каблуках.
  • Друга підгрупа - комбіновані повзунці.
  • Тринадцята група. Револьтати.
  • Чотирнадцята група. Млинки.
  • П'ятнадцята група. Підсічки.
  • Шістнадцята група. Оберти.
  • Перша підгрупа - оберти партерні на місці.
  • Друга підгрупа - оберти партерні з просуванням.
  • Третя підгрупа - оберти партерні парні на місці.
  • Четверта підгрупа - оберти партерні парні з просуванням.
  • Сімнадцята група. Голубці.
  • Перша підгрупа - підбивки.
  • Друга підгрупа - кабріолі.
  • Вісімнадцята група. Стрибки.
  • Перша підгрупа - стрибки, скоки, перескоки.
  • Друга підгрупа - стрибки з просуванням.
  • Третя підгрупа - стрибки - оберти на місці.
  • Четверта підгрупа - стрибки оберти з просуванням.
  • Дев'ятнадцята група. Рухи, що виконуються кількома виконавцями.
  • Двадцята група. Імітація трудових процесів.
  • Двадцять перша група. Танцювальні поклони та запрошення.


11.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!