Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Антична цивілізація України: історія та наслідки існування
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних начальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Антична цивілізація України: історія та наслідки існування

Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші. Античні культурні традиції лягли в основу життя ранньосередньовічних міст Криму

Антична колонізація Північного Причорномор'я. Перші випадкові відвідини Північного Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок першого тис. до н.е. За літературною традицією найраніше поселення на Березанському півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. В першій половині - середини 6 ст. до н.е греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до н. е. - Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані), Керкінітіду.

Тоді ж у південно-західному Криму виникає невелике іонійське поселення. Можливо воно існувало до останньої чверті 5 ст. до н.е, коли вихідці з Гераклеї Понтійської заснували на його місці Херсонес.У другій половині 6 ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія, Німфей, Мірмекій,Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де з'являється багато поселень.Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст засноване вихідцями з району малоазійського міста Мілет.

Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації 8-6 ст. до н.е. Вона зумовлювалась рядом причин, найголовніша з яких-відносне перенаселення, коли всі землі в материковій Греції були вже розподілені."Зайві" люди змушені були шукати ліпшої долі в інших місцях, не так щільно заселених.

Греки – засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково – торговцями, ремісниками. На ранньому етапі свого буття на новій землі вони займалися сільським господарством сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, городничали, розводили худобу. Інші їхні тогочасні заняття – ремісництво, торгівля – були другорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер. Але колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Північного Причорномор'я, причому мирне. Новозасновані колонії не залежали від міст–мотрополій хоч і підтримували з ними добрі стосунки, навіть укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох полісів, мали з ними єдині культи й літочислення.

Колонії в основному засновувались упорядковано, коли ще в митрополії обирали або призначали керівника групи колоністів – ойкіста. На місці закладання нового міста розмежовувались ділянки під будівлі й сільськогосподарські території, відводили місця для культових і громадських потреб. Однак іноді колонізація мала стихійний характер.

Античні держави північного Причорномор'я. Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід. 6 ст.до н.е. залогом було часом заснування більшості північнопричорноморських держав. Кожне з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом,а також із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди і кілька етапів.

Перший період тривав від другої половини 7 і приблизно до середини 1 ст. до н.е.

Він характеризувався тісними культурними та економічними зв’язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В матеріальному і духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Саме в цей час створюється Баспорське царство.

На архаїчному етапі першого періоду (друга половина 7 - початок 5 ст.до н.е) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Причорномор'я, закрема Іонії. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча вже у 6 ст.до н.е. у найбільших з них будуються храми формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські будівлі, крамниці, культові майдани, вівтарі). Зароджуються ремесла, промисли,розвивається торгівля, виникає монетна справа. В чей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків.

На другому – класичному етапі першого періоду (початок 5 - друга третина 4 ст.до н.е.) розпочинається поступовий розквіт держав. В цей час значно поширюються контакти з кочовиками та племенами Лісостепу. Особливо тісні зв'язки з варварським населенням мав Боспор.

Наприкінці другої третини 6 ст в розвитку античних північнопричорноморських держав спостерігається недовгочасна криза. Відтоді починається останній етап еллінського періоду – елліністичний, який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому.

Проте вже з другої половини 3 ст.до н.е. поступово назріває криза.

Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводить до занепаду сільської округи античних міст.

Другий великий період історії античних держав Північнього причорномор'я – римський (середина 1 ст. до н.е. - 70 роки 4 ст.н.е.)–характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса, до складу римської провінції – Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні кордони, що проходили по Дунаю. Спостерігається деяке економічне піднесення Тіри, Херсонеса, Баспору, їхня культура потроху нормалізується.

У другому періоді заснування античних північнопричорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи:

  • Перший розпочинається в середині 1 ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтовувалася на Рим.
  • Другий етап охоплює час від середини 2 по середину 3 ст. до н.е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні загони римських військ, а самі ці міста підпорядковуються Нижній Мезії. В певній політичній залежності від Риму перебуває й Боспор. В умовах відносної воєнно-політичної стабільності економіка північнопричорноморських держав досягає найвищого розвитку.
  • Третій - останній етап - розпочинається з 2 половини 3ст. н.е., коли з метою захисту кордонів римської імперії від готів, гарнізони римських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках 4 ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

Державно-політичний устрій. Північнопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Найвищими органами законодавчої влади були народні збори ("народ ") і рада. Народні збори, в яких брали участь усі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продовольством, надання привілегій купцям. Виконавча влада складалася з різних колегій - магістратур або окремих службових осіб - магістратів. Існували спеціальні колегії, котрі займалися виключно фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія аграномів), благоустрою міста (колегія астиномів) та інші. Діяли судові установи, що складалися з кількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідки, обвинувачі.

З часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 році до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишились практично самостійними в своїх внутрішніх справах.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Ніконій. Назва міста походить, можливо, від імені ойкіста. Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани. Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст до н.е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство. На відміну від Тіри власної монетної чеканки не мав. В 1-6 ст.до н.е. основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети. Але можливо, що в 5 ст.до н.е. Ніконій вже випускав власну литу монету із зображенням сови. Підтримував торгівельні зв’язки з містами Іонії, Антіки, острівною Грецією, з Істрією, Ольвією. В 6 - першій половині 5 ст. до н.е забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу. На другу половину 5 - 4 ст. до н.е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті 4 ст. до н.е Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестями голатів та інших варварських племен місто остаточно гине. В 1-4 ст. н.е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений.

Тіра. Назва міста походить від грецької назви Дністра –Тірас. Місцерозташування залишків Тіри - околиця сучасного Білгорода -Дністровського лиману Одеської області. Колонія заснована вихідцями з Мілета наприкінці 6-ст. - початок 5 ст.до н.е. В розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини першого століття до нашої ери) і римський (середина 1 ст.до н.е. - 70-ті роки 4 ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти. Час першого розвитку починається з 5-го ст.до н.е. і триває до 3-го ст.до н.е. Тіра карбувала власну монету з кінця 2-го ст.до н.е і до 70-х років 1 ст. до н.е можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора. За римськогоімператора Доміціана увійшла до складу Нижньої Мезії ; з 2 ст. до н.е в Тірі розміщуються підрозділи 5 Македонського і 11 Клавдієвого легіонів.

В середині 3 ст.н.е Тіра виходить із провінції Нижня Мезія, й римський гарнізон залишає місто. Тоді воно зазнає руйнування готами.

Населення Тіри займалося посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотоводсвом, міншою мірою - ремеслами. Тіра мала сільську округу. Тут виращували зерно, ловили рибу, випасали худобу.

Розкопками знайдено залишки житлових кварталів 6-го ст. до н.е. та оборонних споруд кінця 4-го ст. до н.е.

Борисфеніда (від грецької назви Дніпра - Борисфен). Грецьке поселення на півострові (нині острів) Березань, найраніша в Північному Причорномор'ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н.е.. На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом, який згодом був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія. В 1 половині 6-го ст. до н.е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борисфеніди. Остання існує й у 5 ст. до н.е., а з кінця 4 ст. до н.е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в 1 ст. н.е.

Починаючи з останньої чверті 7 ст. до н.е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією. Площа населення, що зберіглася, становить близько 10 га. Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування. Розкопано залишки апсидального храму, некрополь 5 ст. до н.е. Ранні культурні шари Борисфеніди багаті на знахідки грецького посуду.

Ольвія. Ольвія – давньогрецькою мовою означає -"щаслива". Розташована на правому березі Південнобузького лиману. Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника. Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії до цих пір нема. Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі 7-6 ст.до н.е. чи в першій половині 6 ст. до н.е. вихідцями з району Мілета і проіснувала до середини 3 ст.

Топографічно Ольвія складалася з трьох частин - Верхньої, Терасної та Нижньої. Остання вже після загибелі міста була зруйнована водами лиману. На етапі розквіту наприкінці 4-3 ст. до н.е Ольвія займала територію площею близько 55 га, численність її мешканців становила близько 20 тисяч.

В історії міста й держави простежуються два великі періоди.

Перший охоплює час від заснування тут колонії до середини 1 ст. до н.е. Забудована в другій половині 4 ст. до н.е. однокамерними землянками та напівземлянками, в 5 ст. до н.е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста вигляду. В 5 ст. до н.е в ній, за Геродотом, уже існували укріплення та палац Скіфського царя Скіла.

Житлові споруди Ольвії - звичайно одноповерхові з підвалами. Відкрито залишки агори (площі, навколо якої зосереджувалися торгові ряди, будинки суду, магістратур). Виявлено священні ділянки.

Деякий час Ольвія входила до фінського морського союзу. Мала розвинуті торгівельні та культурні зв'язки, мала свої гроші - спочатку це були литі "дельфінчики ", трохи пізніше аси, а з середини 5 ст. до н.е. карбує звичайні для античного світу монети.

Економічну базу поліса становило сільське господарство, розвивалися ремесла й торгівля.

В період з останньої третини 4 по середину 3 ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. Виник новий тип сільських поселень у вигляді колективних садиб. Проте з кінця 3 ст. до н.е. починається поступовий занепад. У 2 ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії Скілура. З кінця 2 ст. до н.е. по 70 роки 1ст. до н.е. перебувала під владою Мітрідата 6 Євпатора - царя Понтійської держави. Після цих подій місто остаточно занепало й було добите гето-дакійськими племенами.

Наприкінці 1 ст. до н.е. починається поступове відродження Ольвії, що стає початком другого періоду, що проходить під знаком римських впливів.У цей час територія городища скоротилася майже втроє його забудова була скупченою і бідною.

Близько середини 1 ст. до н.е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів, проте незабаром звільняється.

В середині 2 ст. до н.е. місто увійшло до складу Нижньої Мезії.

2 ст. - перша половина 3 ст. н.е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби. В 40-і й потім 70-ті роки 3 ст. н.е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно завмирає не пізніше другої четверті 4 ст. н.е.

Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько 500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися, а в перші століття поховання почали розміщувати навіть на залишках самої Ольвії єлліністичної доби у звичайних грунтових прямокутних у плані ямах - на дні або в підбоях вирізуваних у стінках цих ям. На земній поверхні над похованням звичайно встановлювалися кам'яні надгробки у вигляді стел, антропоморфних зображень, вівтарів. У 4 ст. до н.е з'являються земляні склепи, що складалися з поховальної камери та дромоса (вхідного похилого коридору). Пізніше починають ховати в кам'яних склепах, над якими зводились грунтові насипи. Найвищої досканалості споруди цього типу досягають у другій - першій половині 3 ст.н.е., коли будувались монументальні кургани з кам'яними крепідами. Саме тут використовувались напівциліндричні розпірні склепіння й високоякістні кам'яні мури (найвидатнішими зразками цієї архітектури є склепи курганів - Зевсового, Єврисивія та Арети.).

Херсонес Таврійський. Назва походить від грецького слова "півострів". Руїни цього міста розташовані на околиці Севастополя. Херсонес заснований у 422 -421 році до н.е. вихідцями з Гераклеї Понтійської. Розквіт держави припадає на кінець 4-3 ст.до н.е. Це одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які дожили до пізнього середньовіччя. Територія досягала 33 га, а населення становило не менш, як 15 тисяч жителів. Місто мало єдине прямокутне планування та було обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до нашого часу, мало добре укріплений порт, а в римські часи - цитадель.

Наприкінці 4 ст.до н.е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто - Калос Лімен. Тоді до складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Захіннього Криму.

У 179 році до н.е. Херсонес уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком 1 про "дружбу". Однак уже в середині 2 ст.до н.е. Північно -Західний Крим опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата 6 Євпатора. Під час його походів на скіфів (110-108 рр.до н.е.) Херсонес було звільнено від їхньої залежності. Але після цього місто потрапляє під зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині 1 ст.н.е. Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті роки 1 ст. н.е в Північному Причорномор'ї в Херсонесі розміщується римський гарнізон. Неподолік від Херсонеса, в Харакеі, римські війська будують фортецю, від якої до наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.

Після економічної кризи, перенесеної на рубежі, розпочинається новий етап піднесення: розвиваються торгівля, виноробництво, соляний і рибальський промисел. Але уже у третій четверті 3 ст.н.е. справи погіршуються: з Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбування своєї монети, в економіці спостерігається повний занепад. У 70-ті роки 4 ст. н.е. Херсонес зазнав гунської неволі, після чого продовжує існувати у складі Візантійської імперії.

Некрополь Херсонеса розташовувався довкола міста з усіх боків. Основний тип поховальних споруд - прямокутні ями. В середині 4 ст. до н.е. з'являються могили, обкладені черепицею, у 2 ст до н.е. - кам’яні ящики й вирубані в скелі склепи з нишами - лежанками.

Боспорська держава. Розташовувалася по обидва боки Керченської протоки, яка в давнину називалася Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіацької частини Боспору вважалася Фанагорія. До утворення Боспорської держави існуючі на її теріторії з 6 ст.до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Теритака, Порфмій, Фанагорія, Германаса, Гергіппія, Кепи та інші, здебільшого були звичайними полісними структурами. В 480р. до н.е. Боспором починає правити династія Археанактидів, яку в 438-437рр. до н.е. змінює династія Спартокідів.

На етапі найвищого піднесення держави 6ст. до н.е. її територія обіймала Керчінський і Таманський півострови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також Дельту Дону. До складу Боспорської держави входили не тільки античні міста, а й місцеві племена - синди, меоти, торети, дандарії. На чолі держави стояв цар - монарх згаданих племен і архонт грецьких міст.

В середені другого ст. до н.е. держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів під приводом Савмака. В ці справи втручається Мірдітат 16 Євпатор, унаслідок чого Боспор підпадає під зверхність Пантійського царства. В останній чверті 1 ст. н.е. Боспор стає власником Рима. До середини 3 ст. н.е. спостерігається економічне піднесення, після чого знову розпочинається воєнно-політична і економічна криза, яка завершується з гунською навалою (375-376рр.) за гибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї Феодосії, Тірітаці та інших містах поширюються впливи Візантії.

Населення. Етнічний субстрат античних міст на час їхнього заснування становили греки-переселенці з Малої Азії, Аттіки й Гіраклеї Понтійської. З перших століть Нової ери зростає чисельність представників місцевого населення в античних містах. За соцальним станом структура населення була досить строкатою. Крім громадян і рабів, існувало також багато вільних, залежних або напівзалежних людей.

Торгівля. Протягом усього свого існування античні міста - держави Північного Причорномор'я вели жваву торгівлю з античними містами Східного Середземномор'я, Причорномор'я, з навколишніми племенами, Римом, і його східними провінціями. Ведуть торгівлю з варварами, які постачали грекам зерно, рибу, худобу, шкіри, рабів, мед, віск, натомість одержували ремісничі вироби, зброю, прикраси, вино, тканини.

Торгівельні стосунки з варварським світом відбувались на обмінній, а з античним – головним чином на грошовій основі. Монетна справа виникає у північнопричорноморських державах майже одночасно з їхнім формуванням. Кожний із полісів карбував власну монету.

Вплив північнопричорноморської античної цивілізації на довколишні племена

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронктації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північнопричорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто- й житлобудівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші).

Список літератури

1. Крижицький С.Д “ Античная культура Северного Причорноморья “

2. Соколов Г.І “Античное Причорноморье “

3. Античные государства Северного Причорноморья, М.1984

4. Толочко П.П “ Давня історія України “

5. Античные древности Северного Причорноморья, К.1988

6. Античная история и культура, 1968


11.10.2010


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних начальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Введіть код:
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Немає коментарів