Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Вчителі як носії високої мовної культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вчителі як носії високої мовної культури

Вчителі у всі часи були носіями високої мовної культури, адже вони є взірцем для підростаючих поколінь. Актуальним це є і в наш час, коли суржик, “вулична мова” захопила сучасну молодь

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. Серед них головними є питання оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети й змісту висловлювання.

Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови.

Першою ознакою, яка за всіх часів і народів вирізняла людину освічену, інтелігентну, була її мова.

“Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості... Мова - душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб... І поки живе мова - житиме й народ, яка національність. Не стане мови - не стане й національності: вона розпорошиться поміж дужчим народом”. Ці слова були сказані ще на початку 20 сторіччя визначним українським вченим І. Огієнком, палким поборником самобутності і самостійності української мови. Але й нині вони звучать дуже актуально.

Багато хто не знає, що рідна мова закладена в людині генетично. Учені підтверджують геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений ще у 18 ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.

Вже кілька років діє Закон про мови. Вже кілька років українська мова перебуває в статусі державної.

Коли говорять про мову, мають на увазі перш за все слова. Без знання слів, притому великої їх кількості, не можна знати мову, користуватися нею... (О. Земська).

Формування лексичного запасу і якості мови кожного з нас - процес тривалий і тонкий, і на нього, з дитинства і упродовж всього життя, впливає безліч факторів. Час навчання варто використати для цього максимально і велика відповідальність лягає саме на плечі вчителя.

Згадаймо і вчителів мови й літератури, особистість та ерудиція яких мають величезний вплив на формування мови й літературних смаків майбутных студентів.

Щоб привити учневі любов до літератури, треба не тільки глибинно знати цей предмет, зокрема життєвий шлях кожного письменника, хоча б включеного до шкільної програми, а й бути ще трошечки актором, вміти передати дітям свій настрій, свою любов до нього. Отоді в їх пам’яті залишаться знання з рідної літератури не у вигляді окремих рядків на зразок “...в полі трактор дир-дир-дир”, якщо спитаєш, наприклад, про П.Тичину, ранньою творчістю якого захоплювалися знавці і шанувальники поезії, а щось більше - любов до читання, літератури взагалі і рідної - зокрема, а через неї - любов до своєї культури, свого народу.

І ще кілька слів про культуру мови. Уявімо ситуацію: ви знімаєте телефонну трубку і чуєте незнайомий голос. Вже через кілька хвилин можна безпомилково визначити, хто “на проводі”: сантехнік з жеку, скажімо, вчитель чи продавець з лотка (хоча щодо останнього можна й помилитися - нині за лотком може стояти той же вчитель чи інженер).

Зовнішній вигляд сьогодні можна купити (кому це по кишені, звичайно) у візажистів-стилістів з модельєрами. Отож зустрінуть вас відповідно. Та от як проведуть? А це вже, як каже народна мудрість, залежатиме від вашого уму-розуму, який ви продемонструєте у спілкуванні.

Мовна майстерність - це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень.

Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

Культура мови якнайщільніше пов‘язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів. До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів(паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Поруч з культурою мови слід пам’ятати і про професійне педагогічне спілкування.

Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини.

Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання думати і діяти самостійно.

Почуття пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється відчуженість.

За якими ознаками ми судимо про професіоналізм у спілкуванні?

Аналізувати педагогічне спілкування слід з різних боків, тому що це явище багатогранне.

Повноцінне педагогічне спілкування є не лише багатогранним а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії.

Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві” гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.

Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому, що за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт–суб’єктний характер педагогічних стосунків.

Суб’єкт-суб’єктивний характер педагогічного спілкування – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Залежно від орієнтації, взаємозвернення, а також активності учасників, педагогічне спілкування може розвиватися за двома основними типами: як діалогічне або як монологічне. У монологічному спілкуванні відбувається поляризація за активністю: одні інструктують, наказують, диктують, інші – пасивно сприймають цей вплив; у діалогічному – активні всі, хто бере участь у конструктивному співробітництві.

Учитель нерідко вдається саме до авторитарних вказівок, настанов, пояснень. За цих умов спілкування може бути зведене до одноголосся педагога. Діалог передбачає багатоголосне, поліфонію думок, висловлювань, дій усіх його учасників.

Критеріями визначення діалогу є:

  • Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів. Для того, щоб стимулювати успішне самовиховання учня, педагогові слід давати вихованцеві інформацію про нього, але той повинен сам вчитися давати собі оцінку. Таким чином, йдеться про усунення оціненого судження, а про зміну його авторства. Так забезпечується співробітництво, рівність і активність обох сторін.
  • Домінанта, педагога на співрозмовникові і взаємовплив поглядів. Гуманізація педагогічної взаємодії полягає в децентрації позиції вчителя щодо всіх інтересів, які не збігаються з інтересами розвитку дитини, а в діалозі – зосередженості на співрозмовникові. Тому зосередженість на співрозмовникові – така позиція педагога в професійному спілкуванні, коли в центрі уваги вчителя є особа співрозмовника, його мета, мотиви, точка зору, рівень підготовки до діяльності. У такій позиції учень, його особистість стає цікавим і важливим для педагога. Він уважний до реакції дитини, будує, свою взаємодію в площині інтересів співрозмовника і пропонує шляхи розв’язання проблем залежно від його потреб.
  • Модальність висловлювання і персоніфікація повідомлення. Персоніфікація тексту повідомлення - критерій діалогічного педагогічного спілкування, який передбачає виклад інформації від першої особи, звернення педагога та учнів до особистого досвіду, що пов’язаний з предметом повідомлення.
  • Поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги. Поліфонія в спілкуванні – критерій діалогічного педагогічного спілкування, який передбачає можливість для кожного учасника комунікацій викладу своєї позиції. В індивідуальній бесіді з учнем вона реалізується у формі розвиваючої допомоги. Дитина сама проживає своє життя, і, якщо ми хочемо їй допомогти, слід залишити їй простір для власних зусиль, для праці її душі, тобто так побудувати взаємодію, щоб допомогти партнерові самому впоратися із своїми проблемами.
  • Двоплановість позицій педагога у спілкуванні. У процесі професійного педагогічного спілкування педагог веде діалог не лише з партнером, а й з самим собою: активно включаючись у взаємодію, він водночас аналізує ефективність втілення власного задуму.

Бути природним, щирим, водночас займати позицію “поза перебування ” у спілкуванні (М.М, Бахтін) – ознака майстерності в педагогічній взаємодії.

Література

1. Педагогічна майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; Вища школа, 1997.

2. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг: - М.,1989.

3. Петровская Л.А. Воспитатель-подросток и пути развития диалога // Учителям и родителям о психологии подростка / Под ред. Г.Г. Аракелова. – М.,1990.

4. Хараш А.У. Межличностный контакт как исходное понятие психологии устной пропаганды // Вопр. Психологии. – 1977.

5. Психологічний словник / Під Ред. В.І. Войтика. – К., 1982.

6. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987.

7. Баглай І.О. Вільний розвиток української мови – Ужгород; 1993.

8. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови – Київ; 1977.

9. Муромцева О.Г., Жовтобрюх В.Ф. Культура мови вчителя – Харків; 1998.


10.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!