Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Роль церкви в добі січового стрілецтва
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль церкви в добі січового стрілецтва

На всіх етапах історії українського народу церква відігравала важливу роль у духовному житті суспільства. В умовах національного й соціального гноблення виховна і просвітницька діяльність пастирів значною мірою сприяла збереженню етносу нації

"Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народові, від напружености виховної праці духовенства, - зазначав митрополит Андрей Шептицький, - у великій мірі залежить могутність батьківщини".

У житті західних українців чільне місце посідала Греко-католицька церква. Саме українські священики Галичини наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. започаткували історичну епоху національного відродження. Українське населення Карпатського краю відповідало своїм духовним наставникам довірою. "У національно-визвольній боротьбі на початку XX ст. у Східній Галичині, - слушно відзначав львівський історик О.Красівський, - греко-католицьке духовенство стало провідним носієм української державності, союзником народу у боротьбі за національні права".

Найяскравіше це виявилося в період визвольних змагань 1914-1920 рр. З перший днів заснування окремої національної військової формації - Легіону УСС його вояки стали об'єктом опіки церкви. У стрілецьких лавах діяли польові духівники отці А.Пшепюрський, М.Їжак, Ю.Фацієвич, у лічниці - отець П.Боднар. 27-28 жовтня 1917 р. запільні частини Легіону УСС - Кіш і Вишкіл у Розвадові - відвідав митрополит Андрей Шептицький, урочисто освятивши при цьому прапор українських січових стрільців.

Цілком закономірно, що греко-католицьке духовенство взяло активну участь у Першолистопадовому 1918 р. зриві в Галичині та в будівництві незалежної Західно-Української Народної Республіки. "Як настав догідний час, по Першій світовій війні, 1918 року, українське католицьке духовенство в Галичині стануло щиро в ряди будівництва "своєї хати", Української Держави, - згадував активний учасник тих подій отець Іван Лебедович. - Перші наради, перші кур'єри до сіл, перша підготовка до перебрання влади на місцях проходила в безліч випадках у священичих домах". Ряд видатних діячів церкви, зокрема митрополит А.Шептицький, єпископи Й.Коциловський і Г.Хомишин, протоігумен П.Філяс ЧСВВ, о. А.Бандера (батько провідника ОУН Степана Бандери) та інші, увійшли до складу вищого законодавчого органу республіки — Української Національної Ради. А коли внаслідок агресії Другої Речі Посполитої розпочалася українсько-польська війна 1918-1919 рр., у лави молодої УГА добровільно стали десятки священиків.

Перші українські польові духовники - греко-католицькі капелани, або фельдкурати - з'явилися в австрійські армії невдовзі після "весни народів" 1848 р., коли було впроваджено загальну 3-річну військову повинність. Українські вояки становили тоді подекуди цілі полки. Ініціатором акції став посол австрійського парламенту о. Г.Шашкевич, радник міністерства освіти й віросповідань у Відні в 1848-1865 рр. Фельдкурати носили військову форму, мали ступінь капітанів і підпорядковувалися польовому деканові (у званні майора), який був при штабі частини.

По службі всі українські капелани підлягали польовому єпископові австрійської армії (римо-католику), а в обрядових справах - своїм галицьким греко-католицьким єпископам. Отже, з вибухом Першої світової війни згідно з існуючим порядком до Легіону УСС покликано польового духівника. Ним став уродженець Яворова на Львівщині о. декан Андрій Пшепюрський, який, за висловом С.Шаха, "записався похвальними нестертими буквами в історії українського січового стрілецтва". Десятки українських капеланів служили в українських частинах на російському, албанському, сербському та італійському (здебільшого) фронтах світової війни. За підрахунками відомого українського військового історика Л.Шанковського, у цісарському війську 1914-1918 рр. існували 19 піхотних, 5 кінних і 7 гарматних полків, 8 піхотних дивізій і 8 гарматних бригад, у яких українці становили 60-80 відсотків особового складу.

Про їх діяльність на війні польовий єпископ австрійської армії Е.Бєлік писав: "Я мав нагоду придивитися на діяльність священиків, так на фронті при армії, як також у польових і рухомих шпиталях ..., і на їх похвалу можу лиш сказати, що вони сповняють свій обов'язок з цілковитою погордою смерти, з найбільшим самопожертвуванєм".

Польові духовники Галицької армії перейняли і примножили кращі традиції капеланів Легіону УСС. Близько сотні їх у різні часи в бойових лавах корпусів, бригад і полків, у запасних частинах і шпиталях самовіддано виконували історичну місію галицького духовенства у битвах на польському, більшовицькому і денікінському фронтах. Більше як 40 священиків-патріотів загинуло. Начальний духовник Галицької армії, потім - у роки Другої світової війни української дивізії "Галичина" о. Василь Лаба писав: "Полеві духовники УГА не тільки що виконували свою душпастирську службу, але теж впоювали боєвого духа в стрілецтво.., майже всі полеві духовники переходили з УГА за Збруч, переносили з нею всі злидні чотирикутника смерти, та понад тридцять кілька їх не вернулись домів. Стовпець полевих духовників в Жалібній книзі поляглих УГА найкраще говорить, з якою посвятою вони служили святій правді здобуття волі і самостійності своїй Батьківщині".

Значною подією в житті військового духовенства став з'їзд духовенства ЗУНР у Станіславові 7-8 травня 1919 р. У ньому взяло участь понад 200 священиків, польових духовників, діячів церкви на чолі зі станіславівським єпископом Г.Хомишиним. Заслухавши доповіді і виступи тридцяти делегатів, "з'їзд прийняв ухвалу, у якій відзначив важливу роль галицького духовенства у становленні й розбудові Української держави і закликав його згуртувати народ з церквою для зміцнення української державності на християнських основах". Учасники з'їзду схвалили вітальну телеграму стрілецтву: "Українське греко-католицьке духовенство шле щирий привіт і слова глибокої пошани для наших геройських військ, цілим серцем жертвує їм всі свої сили для допомоги і молить Всевишнього Бога о благословення справедливого, святого діла, кріпкої сили і побіди для освободження цілої дорогої Вітчини від пихатих ворогів".

Не підлягає ані щонайменшому сумніву величезний позитивний вплив греко-католицької церкви, її військових священиків на особовий склад Галицької армії. Їх заходи, богослужіння, особливо на фронті, справляли велике враження на вояків і викликали піднесення патріотичних почуттів. "У Велику Суботу запросив місцевий парох о. д-р Василь Левицький наш курінь до участи у Воскресній Утрені в парахіяльній церкві св. Петра і Павла, - згадував колишній поручник залоги прифронтового Сокаля на Львівщині С.Шах про Богослуження на Великдень 1919 р. - Ми влаштували перед церквою, при гарній погоді, військову параду під час обходу. При першому співі о. пароха "Христос Воскрес" віддали обі сотні трикратну почесну сальву вистрілів, а з тисячної групи сокальських парафіян і наших бійців понеслась могутнім голосом радісна воскресна пісня "Христос Воскрес із мертвих" і була це найсвітліша хвиля з нашої служби при УГА…".

Таким чином, польове духовенство відіграло помітну роль у вихованні особового складу в дусі патріотизму і високої дисципліни. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. та бойових дій на Правобережній Україні були відпрацьовані структура служби, завдання і компетенції її підрозділів, ефективні форми і методи праці. Досвід діяльності інституту польових духовників, яскравий приклад самовідданого служіння народу і Батьківщини можуть служити взірцем для нинішнього покоління всіх формувань Силових Структур.

Список літератури

1. Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1913-1923: у 2-х томах. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. - Т. 1. - 523 с.; Т. 2. - 503 с.

2. Винниченко В. Відродження нації. (Історія української революції [марець 1917 - грудень 1919 р]). - Ч. 2-3. - Київ; Відень, 1920. (Київ: Видавництво політичної літератури, 1990). - 330. 542 с.

3. Волинець С. Стрілецький театр // Український голос. - 1964. - 11 січ.

4. Гордієнко В. Українська Галицька Армія. - Львів: Меморіал, 1991. - 112 с.

5. Гунчак Тарас. Україна: перша половина ХХ століття. - Київ: Либідь, 1993. - 288 с.

6. Енциклопедія українознавства. Т. 4. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1994.


10.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!