Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Собівартість фільмів. Особливості та відмінності
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Собівартість фільмів. Особливості та відмінності

Кінофільм – унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму

Особливість фільму, як продукту споживача визначається у значній диференціації їхньої собівартості. Особливості виробництва фільмів відбиваються також на структурі собівартості, номенклатурі статей витрат і навіть на методах калькування, що пов’язано з організаційним уособленням колективів знімальних груп від технічної бази (цехів) кіностудії.

Генеральний кошторис фільму включає до себе всі витрати, що мають місце на протязі всього циклу виробництва фільму, що здійснюється відповідно до режисерського сценарію та календарно-постановочного плану. Частина цих витрат може бути безпосередньо віднесена на виробництво картини, являючись прямими витратами, інша частина являє собою накладні витрати. Через те що, знімальна група, не являється виробничим цехом, а користується продукцією та послугами цехів технічної бази кіностудії, цехові накладні витрати, як елемент витрат в калькуляції фільму відсутні. По іншому, вартість продукції та послуг цехів технічної бази, враховуючи і цехові накладні витрати, входить в собівартість фільму в якості прямих витрат.

В результаті цього накладні витрати в калькуляції собівартості фільму обмежуються загальностудійними витратами (адміністративно-управлінчими, загальновиробничими, обов’язковими відрахуваннями, обов’язковими витратами, а також невиробничими витратами).

Враховуючи це, або в результаті чого структура собівартості фільмів по калькуляції досить суттєво відрізняється по елементах затрат від студійного кошторису. Останній же мало чим відрізняється від кошторису на виробництво чисто промислового підприємства. складаючись з тих же елементів витрат (основні матеріали, електроенергія, паливо, заробітна плата, амортизація приміщень та оснащення).

Кошторис на виробництво фільму хіба що додатково до цих елементів включає затрати на гонорари авторам фільму, вартості літературного сценарію та музикальної партитури.

Слід відзначити, що ні економічних ні юридичних передумов для продюсерського кіно не створено, а тому перспектива вітчизняного кіно виробника не зовсім визначена, як і раніше.

В кіно рентабельність продукції визначається в основному його художніми досягненнями та успіхом в прокаті. Такі високобюджетні „блокбастери”, як „Титанік”, „Матриця”, „Водяний світ”, „Щелепи” та інші незважаючи на багатомільйонні витрати на їх виробництво досягли дуже високої рентабельності.

Одним з найважливіших чинників підвищення рентабельності виробництва фільмів являється зниження їх собівартості. В умовах низької бюджетної спроможності та засилля в кінопрокаті зарубіжного кіномотлоху, та зважаючи, що спроби вітчизняного кіно виробника поправить бюджет за рахунок високобюджетного кіно провалилися, вважаю своєчасним (актуальним) дослідити можливості підвищення рентабельності кіновиробництва за рахунок зниження собівартості.

Різниця між структурою собівартості фільмів та структурою собівартості виробництва кіностудії торкається головним чином таких елементів витрат, як заробітна платня та матеріали.

В номенклатурі статей калькуляції фільму відбиваються лише витрати на заробітну плату робітників знімальної групи та художньо-виконавчого персоналу. Питома вага цієї статті в собівартості фільму складає не більше 30%. А заробітна платня робітників виробничих цехів схована в статті калькуляції під назвою „Послуги цехів”.

При врахуванні цього ховання в кошторисі виробництва студії, питома вага заробітної платні підніметься до 50-55%.

Аналогічним чином в статті „послуги цехів” сховані витрати на матеріали, споживані цехами, в процесі виробництва, в якості ж самостійного елемента прямих витрат в калькуляції фільму відбиваються лише грошові витрати на основні технологічні матеріали, використані на виробництві фільмів тобто, в основному, витрати на плівку. Питома вага цих витрат в собівартості фільму складає біля 3-4%, питома ж вага витрат на всі матеріали в кошторисі кіностудії на виробництво – понад 15%. Індивідуальна собівартість фільмів співвідноситься з порівняно міцною стійкістю структури витрат, в якій різко виділяються три види витрат, які складають більше 80% собівартості. Сюди входять: заробітна платня робітників знімальної групи та художньо-виконавчого складу (біля 30%), послуги цехів технічної бази кіностудії (біля 30%) та загальностудійні витрати (біля 20%).

Стійкість структури собівартості художніх фільмів сприяє плановій нормалізації найважливіших елементів витрат на виробництво (нормування).

Вперше, єдині обов’язкові для виробництва художніх фільмів нормативи були введені в 1949 році.

На досвіді їх використання нормативи були покращенні та уточнені в 1953 році.

В довідниках нормуванню були піддані найбільш важливі техніко-економічні показники: граничний метраж фільму, кількість зйомочних об’єктів, кількість та площа павільйонних декорацій, кількість декорацій на натурі, подовженість окремих технологічних етапів постановки, норми витрачання електроенергії, плівки і таке інше.

Втілення в практику планування на кіностудіях єдиних нормативів безсумнівно сприяло покращенню організації виробництва та зниження собівартості фільмів.

Введення чіткого нормування виробництва художніх фільмів значно покращило організаційну та економічну сторони фільмовиробництва, але не призвело до повного позбавлення таких недоліків, як перевищення кошторисів на виробництво фільмів та нераціонального використання цих коштів.

Приймаючи до уваги те, що кількість фільмів збільшувалась, а значить сума коштів на їх реалізацію зростала, то збитки від цих вад були дуже значними, нормативи на виробництво фільмів були знову переглянуті в 1956 році в бік їх ще більшого ужорсточення. (Довідник по виробництву художніх фільмів. Держвидавництво „Мистецтво”, Москва 1958р.).

Поруч з загальним зниженням собівартості, техніко-економічна нормалізація виробництва фільмів призвела до скорочення діапазону індивідуальних відмінностей в їх собівартості.

При правильному нормуванні витрат на виробництво фільмів їх диференціація по собівартості повинна відбивати індивідуальні відмінності в трудомісткості пов’язані з ступенем постановочної складності фільмів.

Слід при цьому мати на увазі, що крім постановочної складності продовженість знімального періоду залежить також від продуктивності роботи постановочного колективу. Через те трапляється, що подовженість зйомок фільмів приблизно однакової постановочної складності значно відрізняються.

Виявлену залежність собівартості фільмів від подовженості циклу їх виробництва можна уточнить, як функціональну залежність собівартості від фонду заробітної плати учасників знімального процесу. Чим коротший знімальний період фільму, тим, за інших рівних умов менше витрачається заробітної платні, тим відповідно, менше накладається на фільм загальностудійних накладних витрат, тим, відповідно, нижче собівартість фільмів. Таким чином, виявлені вище відмінні особливості собівартості художніх фільмів приводять до висновку, що при вивчені резервів їх зміцнення основну увагу повинно бути зосереджено на можливостях економії заробітної плати зйомочної групи та художньо-виконавчого персоналу, а також на зниження цін на продукцію та послуги цехів технічної бази кіностудії.

А щодо загально студійних витрат, то являючись накладними витратами, вони залежать головним чином від об’ємів основного виробництва, звичайно, є і такий резерв зниження собівартості фільмів, як зниження витрат на матеріали, але в частині, відносно цін на них, цей резерв від студії не залежить. Скорочення строків знімального періоду, як основного резерву зниження собівартості фільму однозначні росту продуктивності праці знімальних груп.

Матеріальним продуктом праці зйомочної групи являється відзнятий відповідно до режисерського сценарію метраж плівки так званий „корисний матеріал” . Проте різні метри одного і того ж фільму можуть мати саму різну трудомісткість. (Рівним чином різна загальна трудомісткість окремих фільмів). На ряду з цим відсутні цілком спів вимірні одиниці затрат праці, подібні вимірникам, прийнятим в промисловості (людино-день, людино-час, робочий день).

Знімальна група об’єднує осіб самих різних професій та кваліфікацій, при цьому її чисельний склад залежить від постановочної складності фільму, і крім того він змінюється на окремих етапах виробництва фільму. В зв’язку з вищеназваними труднощами, рух продуктивності праці по студії в цілому, практично не враховується. В якості облікової одиниці затрат труда зйомочної групи використовується знеособлена подовженість робочого часу – робоча чи зйомочна зміна.

Робочими змінами вважаються зміни, витрачені на всі види робіт в знімальному періоді(підготовка, репетиції, освоєння декорацій чи інтер’єра, зйомка, переїзд, простої. Зйомочні зміни –це зміни витрачені тільки на зйомки, дозйомки та перезйомки).

Таким чином, показник продуктивності праці зйомочної групи виступає в формі виробки в сценарних („корисних”) метрах на зміну.

В співставленні зі змінним завданням продуктивності праці цей показник дає можливість судити про виконання зйомочною групою планової норми виробки.

Боротьба за ріст продуктивності праці зводиться в кінці кінців до економії часу, а також скорочення трудомісткості продукції.

Як уже зазначалося раніше, у виробництві фільмів переважають витрати живого труда, при цьому, в значній частині –це витрати висококваліфікованого, а через те висококваліфікованого труда творчих працівників. А тому, з точки зору росту продуктивності праці, як фактор зниження собівартості фільмів на кіностудіях, вирішальне значення набуває абсолютна економія живого труда.

Через це у виробництві фільмів мають надзвичайно актуальне економічне значення такі міри, як систематичне втілення нових більш прогресивних технічних засобів удосконалених технологій, широкої механізації виробничих процесів, автоматизація засобів управління технікою, покращення організації виробництва. Разом з тим, слід мати на увазі, що цей резерв продуктивності праці на кіностудіях найтіснішим чином переміщується з резервами фонду робочого часу і практично реалізується в формі його більш продуктивного використання знімальною групою.

Таким чином, при вивченні резервів зниження собівартості, як джерела росту рентабельності їх виробництва, основну увагу потрібно звернути на вивчення можливості більш продуктивного використання знімальними групами, фонду робочого часу в знімальному періоді.

Список літератури

1. „Экономика производства и обращение кинофильмов в СССР” Издательство „Искусство” 1958г.

2. Лекції викладача Київського Державного Університету театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого кафедри кінознавство А. Вінерського.

3. «Основы экономики и управления» под редакцией профессора И.И. Сигова Издательство «Экономика» Москва 1872г.


09.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!