Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурні процеси в Австралії
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурні процеси в Австралії

Австралійці – представники найбільш ранньої з доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства: стадії майже недоторканого общинно-родового устрою. Тому їх культура являє виключний інтерес для сучасної людини

В австралійській культурі ми зустрічаємося з цікавим явищем. Які б різні природно-географічні зони земної кулі не заселяли первісні мисливці, рибалки та збирачі, принципи їх соціально-економічних структур співпадають, мають універсальний характер. Компоненти культур суспільств на стадії економіки привласнення групуються у два крупних блоки.

Перший блок характеризується нескінченною варіантністю елементів, неповторністю їх сполучення, що обумовлює складність і багато в чому унікальність соціальної організації австралійських аборигенів. Насамперед слід підкреслити, що в традиційному житті аборигенів велике значення належить племенам, що мають внутрішню структуру: локальні спадкоємні групи, клани, половини, фратрії та ін.

У соціальній організації австралійських аборигенів є дві основні структури: система родства і система секцій (частин племені). Родинні стосунки регулюють усе соціальне життя аборигенів. Вони зберігають у своїй пам’яті обширні родоводи, а шляхом опиту старійшин можна встановити родословне дерево п’яти чи шести поколінь, де точно буде показано родство кожної окремої людини з іншими. Як правило, плем’я нараховує кілька сот людей, і оскільки численні шлюби здійснюються в цих межах, то за допомогою родоводів можна прослідкувати родство, пряме чи непряме, близьке чи далеке, між членами племені. Ці стосунки регулюють також взаємні відносини між членами племені: людина виконує обов’язки щодо свого брата чи батька зовсім інші, ніж, наприклад, чоловіка сестри батька.

Для “позначення родства” австралійців є класифікаційна система, до якої належать секції. Поділ на секції - зручний спосіб класифікації людей, їх розподілення на категорії не лише для регулювання шлюбних стосунків чи соціальної ідентифікації, але також і для регулювання звичайної повсякденної поведінки.

Там, де є секції, кожний член племені з моменту народження і навіть ще до народження входить до одного з чотирьох підрозділів, що мають назви. Це відіграє важливу роль під час укладання шлюбу та в родинних стосунках. Зокрема, у секцію родичів відповідно до поколінь та кросскузенних відношень. Це означає, що чоловік може вступити до шлюбу зі своєю двоюрідною сестрою або з іншою жінкою, яка належить до тієї ж категорії родства. Але не з усіма двоюрідними сестрами він може вступити до шлюбу: він не може одружитися з дочкою брата свого батька або дочкою сестри своєї матері, оскільки ці жінки належать до групи “сестра” і одружитися з ними означає змішати кров, що заборонено. Чоловік може взяти шлюб з дочкою брата матері або дочкою сестри батька. Таким чином класифікаційна система родства обумовлювала все соціальне життя австралійців, а разом з цим і шлюбні закони, що надає унікальності їх соціальної організації.

Другий блок культури, навпаки, характеризується однотиповістю, в яких би природно-географічних умовах не проживали первісні суспільства..В основі його знаходиться виробничий колектив - община, яка тонко реагує на всі зміни природного середовища, відносно стабільна й водночас динамічна. Цей блок можна назвати системою або структурою соціальної адаптації. Нескінченні, неповторні елементи соціальної орієнтації та культури накладені на єдину структуру соціальної адаптації, подібно орнаментам, нашитим на основу тканини. Згідно з цією системою й засновано традиційне суспільство аборигенів Австралії.

Істотне значення в житті аборигенів мають розподіл, обмін продуктами мисливства, рибальства та збирання всередині общини та між близькими родичами. Із покоління в покоління розподіл тут здійснюється згідно усталених традицією звичаїв та суворих норм. У Центральній Австралії їх порівняно недавно спостерігав Р. Гоулд. Мисливська здобич розподіляється між різними категоріями родичів. При цьому родичі, які належать до іншої общини і пов’язані з мисливцем відносинами свояцтва (такі, як тесть, зять), мають переваги й одержують кращу частину здобичі, що зайвий раз підкреслює значення сім’ї, зв’язків за шлюбом у традиційному австралійському суспільстві. І тут процес розподілу – категорія економічна – наповнений глибоким соціокультурним змістом й покликаний зміцнювати зв’язки між общинами.

У аборигенів Вікторії був звичай “юурка баваар”,що можна перекласти як “обмін”. Згідно з цим звичаєм їжа розподілялася всередині общини за суворими, непорушними правилами. Слово “ обмін” вдало відображає суть явища. Це був закріплений звичаєм первісний обмін продуктами мисливської діяльності – здобиччю, обмін, розподілений за часом, об’єктивною метою якого було зміцнення зв’язків між людьми всередині колективу та за його межами. А ті, хто не був здатний до мисливства через похилий вік, хто був вождем, шаманом чи знахарем, одержував кращу частину здобичі, в чому виявлялося прагнення суспільства зберегти такий необхідний, для його носіїв життєвий, виробничий, релігійно-магічний досвід.

У суспільстві австралійських аборигенів, як майже в усякому іншому людському суспільстві, тілесне життя з його універсальною послідовністю стадій росту та занепаду (народження, юність, зрілість, старість та смерть) не вважається єдиною реальністю. Фізичні чи матеріальні явища життя безумовні, але одночасно з ними люди визнають і інші явища, які існують поза часом та простором.

І саме ці нематеріальні явища уявляються суттю життя, без них все живе було б мертвим. Аборигени вважають статеві відносини необхідними для зачаття, але не визнають їх головними у цьому процесі, тобто причиною народження дитини, а бачать у них лише підготовку до вселення духу в дитину. Визнаючи фізичні зв’язки між дитиною та батьками, аборигени головну роль відводять духу дитини, який оживляє плоть. Часто цей дух постає не єдиним і не роздільним, а здатним одночасно втілюватися у кілька істот або ж предметів, які асоціюються з тотемічними міфами та обрядами.

Навіть раннє дитинство у аборигенів відмінне від дитинства в нашому суспільстві. Дитина весь свій час проводить у товаристві. До певного віку навчання дітей абсолютно невимушене. Дитина дізнається про навколишній світ, людей, загальновизнані стандарти поведінки, коли бере участь у житті общини. Це навчання – швидше частина її справжнього життя, ніж підготовка до майбутнього, це активний практичний процес. Ніхто не читає дитині повчань, вона спостерігає за іншими людьми й наслідує їх, а вони спрямовують поведінку дитини в потрібне русло.

Лише у період ініціації здійснюється більш-менш формалізоване навчання молоді, що має характер інституту. Ядро ініціації – організоване виховання хлопчиків та юнаків, яке має власні усталені методи. Довготривалі, складні, пов’язані з сильними потрясіннями обряди формують у молодій людині ті психічні та вольові якості, які вважаються необхідними для дорослого чоловіка. Тільки після проходження такої суворої школи людина може стати охоронцем священних релігійних таємниць і випробувати ті почуття, що лежать в основі єдності та згуртованості групи.

Перші церемонії ініціації не розкривають перед юнаками усіх таємниць. Він продовжує вивчати таємні обряди, міфи тощо протягом усього життя й нерідко досягає похилого віку раніше, ніж оволодіває усім комплексом релігійних уявлень племені. Дівчата, як правило, не підлягають таким суворим випробуванням і не проходять спеціально організованого навчання. Ініціації дівчат – це обряди, які просто знаменують настання статевої зрілості. Вони також дуже різноманітні, іноді навіть пов’язані з любовною магією. Таким чином, ініціація немов би стає рубежем, що відмежовує дитинство від зрілості.

Однак лише коли юнак чи дівчина вступають до шлюбу, інші члени племені визнають їх дійсно дорослими, такими, що досягли статевої зрілості. Для австралійського аборигена немає питання, вступати чи ні до шлюбу. Кожна людина в цьому суспільстві рано чи пізно бере шлюб, і головна проблема тут – підбір партнера.

У аборигенів Австралії полігамія є законною формою шлюбних стосунків (максимальна кількість дружин – 20 чи 25), однак більшість шлюбів моногамні: один чоловік і одна дружина. Чоловік ставиться до своєї дружини як йому заманеться, може тимчасово позичити її іншим чоловікам, обмінювати її на інших жінок або ж на речі, що його цікавлять, але при цьому він не відмовляється від своїх прав на дружину. Нічого й говорити, що всі ці звичаї мають однобічний характер.

Статус людини в суспільстві аборигенів безпосередньо залежить від того, яку роль вона відіграє в релігійному житті. Чим глибші релігійні знання аборигена, тим відповідальніші функції він виконує в обрядовій діяльності, тим сильніший його вплив у колективі. А знання, як правило, зростають з віком, й саме старі є охоронцями релігійних таємниць і керівниками культів. Людина може померти в будь-якому віці, але прийнято вважати, що помирати повинні старі, а не молоді. Скрізь за смертю ідуть певні траурні обряди. Аборигени вірять у продовження життя духу померлого: фізична оболонка людини завжди розглядається як тимчасова, а життя духу, навпаки, - як стале й вічне.

Якщо розглядати релігійне вірування та обряди аборигенів Австралії з точки зору тієї ідеологічної значущості й ролі, яку вони відіграли (або відіграють) у громадському житті, то переважною формою їх виявляється тотемізм. Австралію називають класичною країною тотемізму, і тут краще, ніж будь-де, видні джерела цієї релігії. Кожне плем’я, кожний клан і сім’я мають власного тотема, якого не можна ні вбити, ні образити, бо це рівнозначно убивству свого предка.

Людина та його тотем належать до однієї соціальної єдності, живуть одним життям. Якщо у племені Урабунна, що ділиться на дві групи – Маттурі та Кіравава, тотемами є дінго, ему, чирок- тріскунчик або зелений цвіркун, то укладення шлюбу підкорюється суворим правилам. Чоловік з групи Мат турі, який має тотем чірка- тріскунчика, має право одружитися лише з такою жінкою з групи Кірава, тотемом якої є змія. Ему може одружитися з пацюком, дінго – з водяною куркою, а цвіркун – з вороною. Погодження вважається за матір’ю, а голос власного предка узнавався під час ініціації завдяки звукам Чуріни.

Вірування в основі уявлення аборигенів передаються з покоління в покоління майже виключно в усній формі. Коли в цій передачі відбуваються будь-які зміни, то передбачається, що вони не зачіпають основного змісту вірувань та обрядів групи, а стосуються лише вторинних моментів і деталей. Під час виконання священних обрядів, переказування та інсценування міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що відбувається в сьогоденні, мусить точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли роз і назавжди були закладені всі підвалини людського існування.

 Цей період “творення” відомий під різними назвами, однак у всіх племен з ним пов’язані досить однакові уявлення, які мають певний вплив і на сьогодення. Коли люди ведуть себе певним чином, у відповідності з правилами, встановленими й діючими у той період міфічними істотами, люди можуть підтримувати ту “могутність”, яку ці істоти “випромінюють”, і до сьогоднішнього дня. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чурінги та ін.), які наділені в їх уявленні надприродними властивостями. Саме ці предмети надають їх обрядовій діяльності особливу ефективність й немов би виконують функцію фокуса під час запам’ятовування та передачі відповідних релігійних уявлень.

Дуже дивним є походження австралійських вірувань. До сьогоднішнього дня ніхто не знає, звідки суспільство, що нараховує лише кілька десятків тисяч членів і живе завдяки мисливству та збиранню, в суворих умовах і без контакту з високо розвинутими культурами світу, могло взяти таку витончену, високо рафіновану систему релігійно-магічних вірувань. Така культура австралійських аборигенів не може з’явитися на основі високо розвинутої цивілізації в європейському розумінні цього слова.

Істотною частиною вірувань і пов’язаних ними обрядів австралійських аборигенів є магія, що впливає на їх взаємостосунки. Віра в чаклунство та інші форми магії продовжує існувати, не дивлячись на широкі контакти з чужоземцями, в той час як інші аспекти традиційного життя аборигенів зникли. Про магію і чаклунство аборигенів Австралії написано багато праць, однак особливо цікавою є робота Е. Ельвіна “Аборигени високого звання”. Назва книги має глибокий смисл. Вона указує, що “люди високого звання” – це лікарі, мудреці або знахарі, знання яких підіймає їх високо над рядовими членами племені. Мова йде головним чином про людей цієї категорії, а не про чаклунів, хоча в повсякденному житті немає чіткого розмежування між знахарями (носіями благотворної білої магії) та чаклунами (носіями шкідливої чорної магії). Адже знахарі під час діють як чаклуни і навпаки.

В уявленні аборигенів знахарі та чаклуни наділені надлюдськими або надприродними силами. Не кожний може стати знахарем, вважається, що це достається тільки обдарованим людям. Але щоб одержати визнання, така людина мусить пройти особливе посвячення, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що й чаклуну необхідно пройти через спеціальні обряди або ж пережити таємниче перетворення. Як правило, знахарями й чаклунами бувають чоловіки, жінки – дуже рідко.

Найбільш розповсюдженні види білої, або благотворної магії, пов’язані з мисливством, збиранням їжі та рибальством, викликанням дощу й спробами керувати погодою. Сюди також слід віднести любовну магію, магічне визначення вбивці, магію, спрямовану на припинення сварок, попередження ворога, відлякування змій та ін. Викликання дощу – вид магії, якому надається велике значення, особливо в пустельних районах. Як правило, воно буває санкціонованим усією групою. У Великій пустелі Вікторія знахаря часто можна впізнати за невеличкою торбочкою, прикріпленою до бороди. У ній він зберігає такі предмети, як кристали кварцу, перламутрові раковини, австраліти. Щоб викликати дощ, знахар розсипає все це й співає над ним.

Обряди любовної магії і тій чи іншій формі, в сольному чи груповому виконанні широко розповсюджені у аборигенів Австралії. Не можна провести чіткої межі між простими любовними піснями й тими, що мають суто магічний характер і виконуються чоловіками або жінками, які намагаються звернути увагу своїх обранців.

Австралійські аборигени мають мистецтво, яке не відділене чіткою межею від інших галузей діяльності. Хоча в жодній з мов аборигенів немає спеціального терміну, відповідного поняттю “мистецтво”, для живопису, малювання, різьби по дереву або ж каменю, як і для співу, оповідань, розповідей та казок, церемоній них вистав (танки й т.п.) існують спеціальні назви.

Мистецтво австралійських аборигенів нерозривно пов’язане з тотемізмом. Особливо яскраво це виявляється під час виконання традиційних священних обрядів – карроборі, що являють собою синтез ритуальних танків, пантоміми, живопису на тілі та пластики. В цьому випадку аборигени розмальовують своє тіло з надзвичайною фантазією, причому переважно коричневими, жовтими та червоними кольорами, а також білими крапками та рисками. Щоб досягти ще більшого пластичного ефекту, аборигени іноді наліплюють на тіло пухнасте біле та червоне пір’я птахів, з жмутів пір’я папуг роблять бороди, а на шию вішають великі кулі з гусячого пуху.

Під час виконання карроборі танцюристи зображують кенгуру, змій, ящірок, риб та багато інших племінних тотемів. Чутні удари барабану, вигуки, якими супроводжуються швидкі рухи тіл учасників обряду. Їх характер залежить від мрій, фантазій або сновидінь кожного з танцюристів – танок передає племінні повідомлення про давно минулі “Часи Сновидінь”, коли великий дух спустився на землю і створив світ. Сучасне карроборі може зображувати також хроніку сутичок і показувати сцени перших контактів з європейцями.

Образотворче мистецтво аборигенів в більшості областей Австралії носить нереалістичний характер, бо, як і пісенний фольклор, воно традиційне. Малюнки аборигенів не можна зрозуміти, просто розглядаючи їх, як не можна зрозуміти й їхні пісні, коли просто слухати їх і буквально передавати кожне слово. Найголовніше в малюнках аборигенів – їх приховане чи символічне значення. Точно сказати, що означає певний малюнок, може лише та людина, яка ним користується. Існує і значна кількість малюнків, що зрозумілі всім, наприклад, зображення людей, тварин з усіма їхніми нутрощами або скелетами, дерев або абстрактних символів та геометричних орнаментів у вигляді меандри тощо. Але й у цьому випадку може бути необхідним пояснення змісту й ситуації, в яких ці образи або символи з’являються у якомусь співставленні, розповідь така може бути навіть міфом. Нерідко подібні роз’яснення доступні тільки вузькому колу осіб: дорослим чоловікам, які пройшли ініціації, членам місцевої родинної групи і т.п.

Усі види мистецтва – пісні, поетична творчість, оповідальний фольклор, інсценування, а також образотворче мистецтво, окрім задоволення естетичних потреб, є засобами обміну інформацією та думками. Австралійські аборигени займаються мистецтвом не лише для задоволення або для самовираження, а й з певною метою – релігійно-магічною. Ось чому існує універсальний символізм, притаманний мистецтву всіх аборигенів Австралії.

Прихід європейців докорінно змінив традиційне життя аборигенів майже в усіх його сферах. Сьогодні жодному товариству аборигенів не вдалося зберегти свою цілісність і незалежність. Аборигени чекали, що до них поставляться так, як вони самі ставилися б до європейців, якби ті опинилися на їхньому місці. Але швидко розчарувалися: їм потрібно було для цього небагато часу, доки не зрозуміли, що мають зовсім інші уявлення про цінності, ніж прибульці.

У релігійній, політичній, ідеологічній та економічній сферах діяльності – майже у всьому виявилася повна несумісність аборигенів і європейців. Культура аборигенів не була орієнтована на матеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відношення між людьми та людини з навколишнім середовищем. Вторгнення європейців призвело до того, що одних аборигенів загнали до резервацій, інші корінним чином змінили культурний зміст свого життя. Однак традиційне життя остаточно не згасло, хоча аборигени й наслідують європейський спосіб життя.

Австралійський Союз розташований на материку Австралія, що лежить між Тихим та Індійським океанами, острові Тасманія та ряді мілких прибережних островів. В адміністративному відношенні Австралійський Союз (загальна площа материкової території 7 682 300 кв. км.) поділяється на шість штатів (Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд, Південна Австралія, Західна Австралія і Тасманія) і дві території (Північна територія та Територія Федеральної столиці).

Першими європейцями, які відкрили і частково досліджували Австралію, були голландські мореплавці В.Янц (1605р.) та А.Тасман (1642р.). Англійським володіння Австралія стала внаслідок її “другого” відкриття Дж. Куком у 1770р. Спочатку Австралія була місцем заслання з Великобританії злочинців та людей, небажаних для керівництва держави – чартистів, безземельних селянта таїландських революціонерів. Відкриття в Австралії золота сприяло бурхливому притоку поселенців у 50-х роках 19ст.

Етнічна різноманітність населення Австралії пояснюється перш за все економічними причинами. Більше 16 млн. мешканців (майже 75% населення) – англо-кельти, нащадки переселенців з Британських островів; 20% - походять з інших європейських країн (Італії, Німеччини, Нідерландів та ін.); і нарешті, 5% складають корінні мешканці країни – австралійські аборигенів (біля 1%) та емігранти з Азії (в першу чергу Китаю та Індії). За останнє десятиріччя під впливом економічних факторів різко виріс приплив емігрантів з держав Східної Європи.

На відміну від Європи та Північної Америки в Австралії недостатньо земель, придатних до заняття сільським господарством. Населення розподілено по материку вкрай нерівномірно і майже все зосереджено в східній та південно-східній частинах країни, переважно у великих містах.

Ще два сторіччя тому, до приходу європейців, культура Австралії була культурою її корінних мешканців. З появою англійських колоністів (1788 рік) почалось повільне проникнення європейської цивілізації на материк. Переломними в культурному житті Австралії стали 30-ті роки XX сторіччя, коли в країну на постійне місце проживання переїхала велика кількість емігрантів з Центральної Європи. Після закінчення Другої світової війни еміграція набула масового характеру, що сприяло проникненню на п’ятий континент європейських культурних традицій і надало нового імпульсу культурному розвитку. І, нарешті, прогрес в засобах сполучення і зв’язку завершив епоху ізоляції Австралії від усього іншого світу.

Основні напрямки розвитку культури, дозвілля та добробуту населення визначаються у відповідності до широко розповсюджених ідей “постіндустріального суспільства”.

В Австралії ні на федеральному рівні (уряд Австралійського Союзу), ні на рівні штатів немає чітко сформульованого та зафіксованого документально плану культурної політики, хоча в офіційних програмах основних політичних партій відображені практично усі проблеми, що відносяться до цієї сфери. Перевага тут надається справам, а не директивам. Культурні заклади та фонди формулюють свої пропозиції по питанням розвитку культури та її фінансування, складають програми втілення тих чи інших проектів та вказують на пріоритетні напрямки, а структури уряду приймають відповідні рішення.

Населення країни – багатонаціональне, причому за останні роки неухильно зростає численність австралійців, що народилися за межами Австралійського Союзу, а також іммігрантів – підданих інших держав. Тому першим завданням культурної політики федерального уряду є забезпечення права етнічних меншин на самостійний культурний розвиток. Найбільша увага приділяється заохоченню національних талантів (виявлення найбільш обдарованих людей та виявлення їм всебічної підтримки; стимулювання кожного індивіда до вдосконалення у тій чи іншій галузі), просвітницькій роботі серед різних груп населення щодо великого значення кожного культурного спадку. Важливо, що в суспільстві зростає свідомість тісного взаємозв’язку між збереженням національної самобутності та загальним рівнем розвитку культури в країні.

В Австралії створена велика кількість культурних організацій та закладів, що відповідають найрізноманітнішим смакам та інтересам.

Серед найбільш крупних культурних закладів та організацій Австралійського Союзу, чия діяльність підтримується урядом, можна виділити:

  • “Артбанк” (art bank), Сідней, Новий Південний Уельс. Заснований у 1980 році. Головні завдання: залучення широкої уваги спільноти до сучасного австралійського мистецтва, фінансова допомога в організації виставок, заохочення найбільш талановитих авторів шляхом закупки їх робіт.
  • Національний інститут Драматичного мистецтва (National Institute of Dramatic Art – NIDA), Мельбурн. Заснований у 1958 році під патронажем Університету Нового Південного Уельсу, “Австралійського Єлизаветинського театрального фонду та Австралійської Радіомовленнєвої Корпорації (Ей-Бі-Сі). В його завдання входить – вдосконалення професійної майстерності та знань у всіх галузях театрального мистецтва (драматичного, оперного, музичного та ін.) шляхом організації спеціальних освітніх курсів для акторів діючих театрів, працівників кіно, радіо і телебачення.
  • Австралійська рада у справах мистецтв (Australian Council), Сідней, Новий Південний Уельс. Був заснований спеціальним урядовим актом у 1975 році. Є консультативним органом з питань державної політики у галузі мистецтва. До компетенції Ради входить виявлення фінансової допомоги творчим організаціям та учбовим закладам, розробка загальнонаціональних програм підтримки австралійського мистецтва. Рада відповідає за розвиток сучасного мистецтва та збереження унікального культурного спадку країни, залучення якомога більшої кількості австралійців до культурного життя та широку пропаганду австралійського мистецтва як всередині країни, так і за її межами.

В структуру Ради входять спеціалізовані відділи та сектори, серед яких:

  • Відділ з культури та мистецтва аборигенів. Головна ідея програм, що готує відділ: культура та мистецтво аборигенів – не просто пережиток минулого, а невід’ємна частина сучасної культури Австралії. Тому основні зусилля необхідно направити на збереження цієї самобутньої культури – вона повинна стати не тільки джерелом життєвої сили для корінних мешканців п’ятого континенту, але й предметом гордості для усіх австралійців. Складачі програм вважають, що аборигенам Австралії необхідно самим керувати процесами розвитку власної культури. Важливу роль тут закликані відіграти центри мистецтва та ремесел, що створюються гуртами аборигенів.
  • Літературний відділ. Виявляє підтримку австралійським письменникам, як англомовним, так і працюючим на інших мовах, надаючи їм гранти, замовлення на сценарії або інші види творчих робіт, складає програми субсидування книжних видань та літературних журналів та сприяння національним літературним організаціям та заходам, що вони проводять.
  • Відділ сценічного мистецтва. Програми в цій галузі спрямовані на заохочення розвитку танцювального мистецтва, драми, музики, лялькових та молодіжних театрів. Виявляється підтримка як окремим особам, так і цілим професійним колективам та організаціям. Особлива увага приділяється досягненню високого рівня сценічної майстерності, появі оригінальних форм сценографії, знаходженню нових джерел фінансувань та розширенню інформаційного забезпечення.
  • Відділи з питань образотворчого та прикладного мистецтва. Закликані сприяти підвищенню рівня австралійського образотворчого та прикладного мистецтва, посиленню ролі художніх організацій, музеїв та галерей, широкому представленню художніх творів, як у самій Австралії, так і за кордоном.
  • Комісія з австралійських фільмів, Сідней. Була затверджена урядовим актом у 1975 році. Закликана сприяти подальшому розвитку національного кінематографа та телебачення, підвищенню комерційного та художнього рівня кіно і телепродукції, виказувати фінансову підтримку виробництву місцевих фільмів, сприяти їх демонстрації як в Австралії, так і за кордоном.
  • Австралійська національна галерея, Канберра. Була заснована у 1911 році. Серед основних завдань галереї – збереження та доповнення колекцій австралійського, океанійського та західноєвропейського живопису, виставочна та просвітницька діяльність.
  • Національна бібліотека Австралії. Розташована в Канберрі, отримала статус закладу загальнодержавного значення в 1960 році. До цього входила до складу Парламентської бібліотеки Австралійського Союзу, створеної у 1901 році в Мельбурні. Національна бібліотека намагається збирати матеріали, що мають відношення до історії Австралії (книги, періодику, рукописи, картини, гравюри, мапи, фото - та кінодокументи, платівки) а також збирає літературу з усіх галузей знань, видану в найбільших країнах. В завдання бібліотеки входить ознайомлення якомога більшого числа австралійців з колекціями, що зберігаються у її стінах, науково-дослідницька робота, бібліографічне обслуговування, представлення усієї необхідної інформації щодо бібліотечного фонду країни, налагодження міжбібліотечних зв’язків.
  • Національний музей Австралії, Канберра. В 1980 році за підтримки впливових політичних партій отримав статус закладу загальнодержавного значення. Основні завдання музею: забезпечення, збереження, подальше формування та вивчення найцінніших наукових колекцій з аборигенної Австралії та історії країни, починаючи з 1788 року, а також збір матеріалів про унікальну природу п’ятого континенту та її змін внаслідок європейської колонізації. Музей проводить велику просвітницьку роботу.
  • Австралійська Радіомовленнєва Корпорація, відповідна за програми національного радіомовлення та телебачення. Спеціальна радіомовленнєва служба, що керує радіо - та телепередачі для етнічних меншин, регулярно проводить опитування громадської думки, дані яких використовуються під час складання програм культурного розвитку країни.

В Австралії ні на федеральному рівні, ні на рівні поза урядових структур немає довгочасного планування. Але не зважаючи на це, в галузі культурного розвитку спостерігається чітка організація. Цим займаються: Об’єднання по культурним заходам Комісії з австралійських фільмів (фінансування програм, спрямованих на прилучення австралійців до мистецтва кіно, допомога в проведенні форумів, семінарів, конференцій з різних проблем культури, етики, національного кіно та відео виробництва та ін.); Національна бібліотека Австралії (координація діяльності громадських бібліотек країни по формуванню колекцій і в галузі керування); Міністерство культури, спорту. З питань навколишнього середовища, туризму і у справах територій (реалізація програм зі збереження і пропаганди культурного спадку країни, в першу чергу, національних колекцій) та ін.

І, нарешті, з усіх питань культурного розвитку населення в Австралії регулярно проводяться статистичні дослідження.

Розвиток індустрії культури та сфери дозвілля є прерогативою уряду. Так, у 1988 році на потреби численних служб, відомств та агентств, що зайняті в цих галузях, а також на виробництво рекламних товарів та сувенірів урядом було виділено більше 14 млрд. доларів США. Центральним органом, що контролює розвиток індустрії культури, є Австралійське Бюро Статистики (Australian Bureau of Statistics). Згідно з розробленою ним структурою (10 категорій об’єктів, які в свою чергу складаються з 16 більш крупних та 54 більш мілких підрозділів) сферою індустрії культури охоплені:

  • пам’ятники і музеї під відкритим небом;
  • література і бібліотеки;
  • музика;
  • сценічні мистецтва;
  • образотворче мистецтво та музеї;
  • кіно - та відеопродукція;
  • громадські та урядові організації, що займаються питаннями культури і дозвілля;
  • спорт, розваги;
  • природне середовище.

Література в Австралійському Союзі розвивається з початку 19 століття на англійській мові. В колоніальний період формування літератури австралійські письменники вважали себе продовжувачами традицій англійської літератури 18-19 віків. Найбільш популярні в цей час жанри: ода, пастораль, елегія, памфлет, мемуари, сімейно-побутовий та пригодницький роман: патріотична поема У.Уентуорта “Австралія” (1823), роман Х.Сейвері “Квінтус Сервінтон” (1830-1831), вірші Ч.Томпсона. У творчості поетів Ч.Харпура, А.Гордона, з’являються риси національного. Реалістичні зображення австралійських поглядів на життя вміщував у себе роман М.А.Кларка “Довічне ув’язнення”.

У наступному етапі (кінець 19 ст.) література Австралії набуває більш чіткого національного характеру. У цей час мали перевагу малі жанри. В літературу увійшли новелісти Прайс Уорунг, Стіл Радд, Х.Лоусон та ін. Формується перша поетична школа, т. зв. баладистів: Е.Дайсон, В.Дейлі, Е.Брейді.

На межі сторіч виступили поети Мері Гілмор, класик австралійської літератури, та К. Бреннан, що знаходився під впливом німецьких романтиків та французьких символістів.

Для австралійської поезії кінця 19 – початку 20 сторіч характерна лірична тенденція (Дж. Шоу Нільсон, Дж. Бритон), яка збереглася і в творчості Джудіт Райт (збірки “ Образ що змінюється”, 1946, “Жінка чоловіку”, 1949).

У 1938 році поет Р. Інгамельс заснував “Джиндіуоробак клуб”, об’єднавши поетів, що мали за мету розвиток національної літератури, шляхом засвоєння усної поезії аборигенів (Дж. М’юді, Ф. Хадсон). Разом з тим вже у 20-ті роки з’явилась група так званих поетів - інтелектуалів, які використовували засоби модерністичної поетики і приймали модерністичну концепцію абсурдності світу: К. Слесор, Х. Мак-Кре, Р. Фіцджеральд та ін.

Після Другої світової війни розпочинається новий етап в розвитку австралійської літератури, що був відмічений успіхами реалізму. Епічного розвитку набуває роман, що розповідає про долю австралійської нації: історичні романи Е. Дарк “Країна поза часом” (1941), “Немає перешкод” (1953), трилогія Причард: “Дев’яності роки” (1946), “Золоті милі” (1948). Набуває розквіту жанр розповіді. Стає професійною драма, яка відображає сучасні проблеми: п’єси А. Тернера, С. Лок-Еліота, К. Данкан та ін.

Для сучасної поезії характерний відступ від сюрреалістичного бачення світу, намагання повернутися до реалістичних образів (збірки Дж. Райт, Р. Фіцджеральда, А. Хоупа, Р. Добсон і т.д.).

Аборигени Австралії до колонізації жили в печерах; в їх різьбленні, гравюрі та розписах (на бумерангах, священних предметах – “чурінгах”) геометричний орнамент зображувався разом з умовними магічними символами та реалістичними зображеннями. В районі плато Кімберлі печерні розписи пов’язані з уявленнями про дощ і “змію-райдугу”; для півострова Арнемленд характерні “рентгенівський стиль” наскальних розписів та рисунків на корі (зображення тварин з їх внутрішніми органами), розписи з динамічними фігурами людей та скульптура, близька до меланезійської.

Європейська колонізація викликала з кінця 18 ст. зростання міст (особливо бурхливий з середини 19 ст.); вони забудовувались по прямокутній сітці кам’яними будівлями на зразок англійської неокласики і неоготики, малоповерховими будинками з товстими стінами, маленькими вікнами і верандами. В 1913-1927 роках згідно з єдиним планом (архітектор У. Б. Грифін) побудована столиця Канберра. Серед сучасних залізобетонних споруд – Оперний театр і будівлі Г. Зайдлера в Сіднеї, олімпійські стадіони в Мельбурні та Сіднеї.

В образотворчому мистецтві за першими документально точними малюнками природи Австралії (кінець18 – початок 19 віків) послідували в першій половині 19 сторіччя романтичні акварельні пейзажі К. Мартенсая, а у другій половині сторіччя – жанрова та сатирична графіка С. Т. Гіла та ліричні пейзажі А. Л. Бювелота. На межі 19-20 сторіч поряд з академізмом (скульптор Е.Б.Мак-Кенал) та салонним декаденством (Н. Ліндсі) розвивається національна школа реалістичного побутового жанру і пейзажу (Т. Робертс, А. Стрінтон, Х. Хейсен)..з 1930-х років розповсюджується вплив кубізму (Р. Файзел) сюрреалізму (Дж. Гловсон), абстракціонізму. В 1940-х роках виникло нове мистецтво аборигенів, що відобразило зріст їх самосвідомості і приваблювало чуттєвим, любовним сприйняттям чудової австралійської природи; його центрами стали Хермансберг (школа акварельного пейзажу створена родинами Намаджира і Парерултья із племені аранда) і резервація Керролуп.

Для музичної народної творчості корінного населення Австралійського Союзу характерний спів, що супроводжується відбиванням ритму (ударами бумеранга о бумеранг, спеціальними палками). З музичних інструментів розповсюджені дерев’яний гонг, барабан, диджериду (духовий інструмент із дерева або бамбука), гуділка (дерев’яна дощечка). Музикою та співом часто супроводжуються корроборі – релігійно-обрядові танці.

З кінця 18 сторіччя, у зв’язку з колонізацією Австралії англійцями, розповсюджується європейська музика, спочатку – англійська народна. З 30-х років 19 століття в Сіднеї організуються концерти інструментальної та вокальної музики, в 1833 створюється Сіднейське філармонічне товариство. В 1834 тут відбувся перший спектакль італійської опери, в 1847 – австралійської опери (“Дон Джон Австралійський” А. Натана). В 1883 році в Аделаїді заснований музичний коледж, в 1906 в Мельбурні – симфонічний оркестр, поряд з сіднейським (заснованим у 1946 році) є одним з кращих оркестрів країни. В Австралійському Союзі функціонують Національна рада музичних асоціацій, Гільдія австралійських композиторів, Асоціація камерної музики. В 1954 році створений “Австралійський єлизаветинський театральний трест” – громадська організація, що ставить за мету розвиток національної опери, балету і драми.

Серед видатних музичних діячів Австралії композитори А. Хіл. багато творів якого, в т.ч. опера “Тапу” засновані на фольклорі маорі; Дж. Антил, автор балету “Короборі”, в основу якого покладені релігійно-обрядові танці аборигенів; композитори та піаністи П. Грейнджер і А. Бенджамін та ін.

Корінне населення Австралійського Союзу театру не знало. Перші театральні вистави колоністів відносяться до 80-х років 18 ст. В 30-40 роки 19 століття в Сіднеї, Хобарті, Аделаїді, Мельбурні почали створюватись постійно діючі театри. У другій половині 19 ст. театри об’єднуються у трести. Театри ставили твори австралійських авторів, європейську та американську класику, намагаючись копіювати закордонні постановки. В 30-ті роки активізується діяльність прогресивних літературно-театральних об’єднань, що зіграли велику роль у формуванні національного театру.

Об’єднання ставили в основному національну драматургію – К. Причард, Л. Кесона, У. Мура, а також п’єси французьких, англійських, італійських та інших європейських авторів. В 1936 році театральні колективи об’єдналися в “ Лігу нового театру”, діяльність якої сприяла появі “нових театрів” (“ new theatre”).

Велика кількість театрів в країні так звані комерційні; серед них провідні - “Театральна компанія Дж. Уільямсона”, об’єднання “Тіволі” і трест “Гарнетс Х. Керол”. У розвитку національного театру значна діяльність “репертуарних” (не комерційних) театрів Сіднея (“Олд тоут”, “ Індепендент сиетр”) та Мельбурна.

В країні є національний інститут драматичного мистецтва (Мельбурн). в Сіднеї, Ньюкаслі і Мельбурні працюють напівпрофесійні театри, де ставляться перш за все національна та класична драматургія.

Бізнес і культура можуть принести велику користь, якщо вони будуть співпрацювати між собою. Це означає, якщо комерційний сектор інвестує свої засоби в культуру, підтримуючи інновації в області культури, то він робить вклад у розвиток цивілізованого життя на землі. Нинішня економічна система зросла на культурному ґрунті, що розвивалася багато сторіч. Вона дала можливість розвитку демократії, ринкових відносин, соціального забезпечення і загального благополуччя. Таким чином, культура не предмет розкоші, а необхідність. У тих країнах, де розвиток культури був припинений, де на першому місці були політичні цілі, зупинився також і розвиток економіки. Таким чином, людство повинне піклуватися про всіляке сприяння розвитку культури і мистецтва. Особливо важливий розвиток культури і мистецтва на міжнародному рівні - внутрішня політика (не кажучи вже про зовнішню) тієї або іншої держави відбиває не тільки на її громадянах, але і на світовій економічній системі.

Фонди є важливою ланкою в системі підтримки культурної діяльності. Фонди, поза залежністю від політичних і комерційних інтересів, ставлять перед суспільством важливі питання. Вони намагаються привернути увагу людей до проблем загальнолюдського масштабу, змушуючи поміркувати над цим. Постановкою питань вони залучають діячів політики, економіки і культури. І нарешті, вони інвестують необхідні засоби для здійснення і розвитку проектів.

Таким чином, підтримка культурних починань здійснюється з двох сторін: міждержавної і приватний.


08.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!