Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Основні аспекти соціальної етики Платона
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні аспекти соціальної етики Платона

Етика Платона побудована, виходячи з його розуміння душі, тобто з усвідомлення уроджених чеснот, характерних для окремих суспільних станів. Якщо вони дотримуються, то у державі панує добро, що розуміється як досягнення суспільного благополуччя

Платон (427–347 р. до н.е.) – учень Сократа. Він продовжив роботу свого вчителя по дослідженню понять, результатом якої з'явився поділ світу на двох сфер:

  • світ почуттєвих речей (світ тіней);
  • мир ідей (світ понять) – сфера безтілесних непочуттєвих форм, що є справжньою сутністю почуттєвих речей, що осягаються розумом.

Кожному класу предметів почуттєвого світу в безтілесному світі відповідає деякий "вид" чи "ідея" (справжнє буття речі). Почуттєві речі являють собою недосконалі копії ідей.

В області морального життя людини "світ ідей" – це ідеальний світ морального існування, це справжній світ, де "живе правда", описати який можна тільки за допомогою моральних понять (справедливість, мудрість і т.д.), це деякий зразок морального існування для смертних недосконалих речей. Головною пізнавальною і моральною задачею людини (змістом його існування) є збагнення досконалості світу ідей, сходження до нього, на вершині якого може виявитися тільки мудрець, якому удалося вийти за межі почуттєвого життя.

Навчання Платона можна розділити на:

  • індивідуальну етику;
  • соціальну етику (навчання про державу).

Етика в Платона побудована, виходячи з його розуміння душі, тобто з усвідомлення уроджених чеснот, характерних для окремих суспільних станів. Якщо вони дотримуються, то у державі панує добро, що розуміється не як досягнення особистого щастя, а як досягнення суспільного благополуччя. Тому етика в Платона не індивідуальна, а соціальна, вона тісно зв'язана з політичною організацією суспільства. Це означає, що людина може бути морально зробленим лише в правильно організованій державі. Зразок зробленої держави і зразок зробленої людини (така мета етичного і політичного навчань Платона.

Найбільш ясне і повне формулювання етика Платона одержує в Державі. Тут філософ намагається дати аналіз суспільного ладу, у якому змогла б реалізуватися природа людини. Усі реально існуючі співтовариства і держави є лише частковими і жалюгідними наближеннями до такого ідеалу. Держава виходить за межі того, що ми рахували б сьогодні чисто політичним трактатом. Платон думав, що неможливо створити серйозну політичну теорію, не поклавши в її підставу метафізику, і тому ми знаходимо тут не тільки опис людського життя, який їй варто бути відповідно до природи, але і теорію людської душі і космологію.

У Політику, на відміну від держави більше розглядаються питання конкретної політики. Підкреслюється важливість законів і законної влади, а існуючі держави поділяються на підставі шестичленної схеми, що згодом зробила вплив на Аристотеля.

Платон до самої смерті сподівався на здійснення справедливого суспільного пристрою, про що свідчить його останній діалог, Закони. Навчений віком і досвідом, філософ показує, як грецький поліс міг би за допомогою розумних законів наблизитися до ідеальної держави.

Відповідно до думки Платона, держава виникає внаслідок суспільного поділу праці, при якому люди можуть обирати собі сферу діяльності по своїх схильностях, тому що від природи вони призначені до тієї чи іншої справи. Причому, краще з них працює той, хто робить одну роботу, ніж той, хто займається всім потроху. Тому в державі маються люди всіх спеціальностей: хлібороби, ремісники, будівельники, купці, воїни й ін.

Платон не схвалює всі існуючі види державного устрою. Він вважає, що влада тирана, військових, багатих, чи влада більшості (протиприродна. Крім того, і соціальна нерівність, що має місце в будь-якій державі, повинне ґрунтуватися на природній нерівності людей, у залежності від того, яка по своєму складі душу переважає в тій чи іншій людині: розумна, афективна (емоційна) чи що жадає (почуттєва). Йому відповідають і різні типи чесноти. Якщо переважає розумна частина душі, то людям властива мудрість, що служить добру. Вона складається в щирому знанні, тобто в збагненні вічного і незмінного буття ідей, у розумінні взаємного зв'язку між ними. Люди цього типу правдиві, добрі, справедливі. Їм властива помірність в усьому, що стосується почуттєвих насолод. Це (філософи, яким Платон призначав роль правителів в ідеальній державі.

Якщо ж переважає афективна частина душі, то перед нами чи воїн «страж» (людина мужній, що вміє підкоряти свої пристрасті боргу. У нього визначальною частиною душі є воля і шляхетна пристрасть. Що ж стосується душі типу, що жадає, то вона належить людям, що займаються чи торгівлею фізичною працею: селянам, ремісникам, загалом, усім тим, хто забезпечує матеріальне життя суспільства. У цих людей переважають чуттєвість і потяги, що проте повинні бути керованими. Причому в кожній людині присутні всі три складові, але судити можна тільки по переважній частині душі.

Те ж можна сказати і про народи. У греків, наприклад, частіше, ніж в інших народів, народжуються, по Платонові, люди з перевагою розумної частини душі, тому греки процвітають у філософії. Серед фракійців багато відважних людей, що свідчить про перевагу в них афективної частини душі. Тоді як самою низинною частиною душі володіють фінікіяни, про що свідчать їхні успіхи в торгових справах.

Для успішного існування того чи іншого народу, вважав Платон, необхідно організувати людей відповідно до їхніх природних схильностей. Якщо держава організується на іншій основі, поза моральних цілей, то воно не буде міцним.

Для досягнення справедливості в державі, потрібно розділити громадян на три стани: правителів, стратегів, виробників, відповідно до переважного в них трьома частинами душі. Перший стан складають мудреці, філософи - їхній обов'язок керувати. Другий стан - воїни, їхній обов'язок - служити філософам, допомагати їм у керуванні нижчим станом, стояти на стражу безпеки держави, охороняючи його від зовнішніх ворогів. Третій стан це ті, хто безпосередньо займається матеріальним виробництвом. Воно повинно бути в повному підпорядкуванні в правителів (ахронтов, як нижча частина душі повинна підкорятися вищої.

Однак розподіл суспільства на стани не спадково, воно обумовлено природними задатками тієї чи іншої людини.

Запропонована Платоном система виховання спрямована, насамперед, на виховання стражів і правителів. Важливе місце в ній займає гімнастика, навчання читанню, листу, вивчення арифметики, геометрії, астрономії і теорії музики. Це той рівень утворення, що достатній для виховання стражів. Ті ж, хто має природні здібності до того, щоб стати правителями, повинні вивчати також філософію. Власник низинної частини душі, навпроти, не прагне до наук, він любить слухати, цінує красиві речі, але не здатний оцінити красу саму по собі (це хлібороб, чи ремісник торговець.

Для того щоб вищі стани могли відповідати своєму призначенню, вони повинні одержати відповідне виховання: тілесне і духовне. Так, страж повинний бути розвитий фізично, сполучаючи в собі відвагу з лагідністю. Він повинний уміти діяти і силою і переконанням. А оскільки правителі виходять зі стражів, остільки виховання майбутніх філософів починається на рівні стражів. Тільки шляхом ретельного добору найкращих, можна буде в наслідку виявити філософів.

Духовне виховання починається в дитинстві і містить у собі знайомство стражів з рахунком, геометрією й іншими знаннями. Робиться це в процесі гри, тому що «насильно впроваджене в душу знання неміцне». Перший добір філософів відбувається тоді, коли їм виповнюється двадцять років. Після чого їм дається повний огляд наук. У тридцять років, з цих кандидатів, виробляється другий добір, у процесі якого віддають перевагу тим, «хто з них уміє, не звертаючи уваги на зорові й інші відчуття, піднятися до щирого буття». Після чого вони навчаються діалектиці ще 5 років. Досягши 35-літнього віку, вони стають правителями і протягом 15 років займають державні посади.

Причому, і стража і правителі повинні бути поставлені в особливі умови: у них не повинно бути родини і приватної власності. Плату за свої праці вони одержують натурою від нижчого стану. До грошей вони не повинні доторкатися, щоб уникнути спокуси до нагромадження.

Як уже говорилося, філософів відбирають з числа найбільш обдарованих від природи стражів, але лише в правильно організованій державі вони можуть виявити свою божественну природу. В іншій ситуації навіть «самі обдаровані душі при поганому вихованні стають особливо поганими» - саме з них виходять софісти, лиходії і тирани.

Відповідно до Платона, філософ має уроджену схильність до знання, він характеризується любов'ю до істини, відрізняється правдивістю, може відмовити собі в тілесних задоволеннях. Природжений філософ шляхетний, не хвалькуватий, великодушний, справедливий. Оскільки істина те саме що домірності, гармонії, те і від філософа потрібно природжена тонкість розуму, здатна охопити і буття в окремих частинах, і буття в цілому. Він здатний піднятися до осмислення «самої краси і бачити її саме по собі».

Філософи як правителі, на думку платонівського Сократа, мають право на владу остільки, оскільки вони, споглядаючи щось струнке і вічно тотожне, повне порядку і змісту, що не діє несправедливості, будуть наслідувати цьому ідеальному буттю, і внесуть ці відносини в повсякденний побут людини. Він думає, що «ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, поки владикою держав не стане плем'я філософів».

На це Сократові заперечує Адимант, на думку якого філософи нікуди не придатні, нікчемні люди, вони витрачають на філософію масу часу, у силу чого «здебільшого стають дуже дивними, щоб не сказати зовсім негідними». Однак Сократ не приймає цих заперечень, він вважає, що в неправильно улаштованій державі інакше і не може бути, оскільки природжених філософів псують софісти і пануючі в суспільстві порядки. Але для цього правителі повинні очистити державу й очистити вдачі людей, як очищають дошку, зробити людські вдачі бажаними богу. Платон не розуміє того, що правитель повинний добре знати не ідеальне буття, а реальне життя і реальних людей: матеріальне виробництво, торгівлю, політику.

Сьогодні ми можемо вважати Платона попередником наукового комунізму, оскільки головне джерело соціальної несправедливості, воно бачить у приватній власності. Саме приватна власність, на думку Платона, руйнує цілісність і єдність держави, відновлює людей друг проти друга. Тоді як суспільна власність поєднує його, а це можливо лише в такій державі, «де більшість говорить... про одне й те саме: «Це - моє!» чи «Це не моє!». Тому Платон ратує за те, щоб вищий стан не мав ніякий приватної власності, навіть особистої.

Раз у рік вони одержують продовольство й інші необхідні їм товари від хліборобів і ремісників. Живуть і харчуються спільно. Родина, відповідно до Платона скасовується: «усі дружини цих чоловіків повинні бути загальними, а окремо нехай жодна ні з ким не живе. І діти теж повинні бути загальними, і нехай батько не знає, який дитина його, а дитина - хто його батько». Однак не випливає спільність дружин у Платона розуміти буквально. В ідеальній державі заборонені неупорядковані полові зв'язки, оскільки вони строго регламентовані з метою одержання найкращого потомства. Жінкам дозволяється мати дітей з 20 до 40 років, а чоловікам (з 25 до 55років. Діти, породжені від гірших чи громадян поза зазначеними віковими рамками, повинні знищуватися. Жінки поряд з чоловіками мають рівні права.

Заперечуючи Сократові, Адимант знаходить, що люди з вищого стану не занадто щасливі. На що Сократ відповідає: «... ми ліпимо в нашій уяві держава, як ми думаємо, щасливе, але не в окремо узятій його частині, не так, щоб лише дехто в ньому був щасливий, але так, щоб воно було щасливо усі в цілому...». У Платона, таким чином, суспільний початок коштує вище особистого. Тому етика Платона органічно сполучається з його навчанням про ідеальну державу.

Але побудувати така держава можна за умови продуманої системи виховання й утворення, у яких значне місце займає мистецтво, але воно відповідно до Платона не дає безпосереднього виходу в ідеальний світ. Людина мистецтва (усього лише наслідувач, але наслідує він не ідеям, а речам (усього лише тіням ідей. Тому художні твори утроє відстоять від справді сущого буття, тобто від ідеального світу. По Платонові, було б краще, якби письменники і поети не розповідали про керівництво воєнними діями, про керування державою, чи про виховання людей, тобто про те, чого вони зовсім не розуміють, а все це здійснювали на ділі тоді вони стояли б на другому місці від дійсного світу. Крім того, світ художнього слова (світ класифікаційних понять), відповідно до Платона, не підвладен виміру, рахунку і зважуванню. Тому Платон невисоко ставить мистецтво.

Що ж стосується нового мистецтва, те Платон пропонує поставити творчість у рамки, не дозволяючи зображувати несправедливих людей щасливими, поети повинні втілювати у своїх утворах тільки моральні образи, а «хто не в змозі виконати цю вимогу, того нам не можна допускати до майстерності». Крім того, з мистецтва потрібно вигнати зображення неправди, безрозсудності, користолюбства, пияцтва, як і всього того, що сприяє руйнуванню здоров'я.

Для формування нової держави і нової людини, Платон підкреслює значення побожності і шанування богів, тому що ідея побожності коштує дуже близько до ідеї добра і краси.

Література

1. Асмус В.Ф. Платон. М., 1975.

2. Лосєв А.Ф. Історія античної естетики. Софісти, Сократ, Платон. М., 1969.

3. Лосєв А.Ф. Історія античної естетики. Висока класика. М., 1974.

4. Платон і його епоха. До 2400-річчю з дня народження. Збірник. М., 1979.


08.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!