Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурні процеси на початку XXI ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурні процеси на початку XXI ст.

Дослідники початку XX ст. завдяки прискіпливому і неупередженому вивченню світоглядних систем, зокрема релігій, побачили в них суттєві суперечності, що надало змогу вивести моделі діалектичного ставлення до життя людини в реальному вимірі

Історія нашої цивілізації орієнтовно налічує близько 10 тис. років, змінилося близько 170 поколінь. Тому не дивно, що відбулися не такі вже й великі зміни у психології самої людини, лише вдосконалився виробничий процес, завдяки чому вивільнилось багато часу, який люди почали витрачати на задоволення своїх морально-естетичних запитів. XX ст. — епоха індустріалізації та гуманізації суспільства.

Гуманізм утверджує міць і свободу творчого духу, уособлює елітарність, визначає загальний рівень розвитку суспільства та суспільних відносин. Універсальність сучасного гуманізму полягає в тому, що він проголошує право кожної людини на життя, свободу та матеріальне забезпечення і, таким чином, переходить з елітарної якості у демократичну.

Дослідники початку XX ст. завдяки прискіпливому і неупередженому вивченню світоглядних систем, зокрема релігій, побачили в них суттєві суперечності, що надало змогу вивести моделі діалектичного ставлення до життя людини в реальному вимірі, а релігію трактувати як міфологічну систему, розробити концептуальні засади на рівні філософського узагальнення. Це яскраво висвітлено в концепції вчення, сформульованого в документі, що його знайшов Л. Гумільов в архівах Ермітажу. Документ належить до останньої чверті XIX — початку XX ст. Л. Гумільов назвав його "Апокриф". Наводимо уривок з нього: "Бог, який створив світ, — особистість, але він не Абсолют; створивши простір поза собою, він обмежив себе, оскільки сам перебуває поза створеним ним простором.

Відповідно він не всюдисущий; створивши час, явище самостійне, він обмежив себе, оскільки не має можливості зробити того, хто був, тим, хто не був. Відповідно він не всемогутній; створивши душі, наділені волею свободи, він не може передбачити їх вчинки. Відповідно він не всюдисущий; це так, тому що він добрий, оскільки, коли б він був всюдисущий, то він був би одночасно і злим, і гріховним, а цього немає; це так, тому що коли б він був всюдисущий, то він знав би злі помисли людей, які тим самим не мали б можливості іншого вчинку, щоб не порушити волю його.

Але тоді за всі злочини має відповідати він, а не люди, які є лише виконавцями; Бог добрий, відповідно, не винний у злі світу цього, а джерело зла — Сатана. Але коли Сатана створений Богом, то вина за його справи на Богові. Але оскільки цього не може бути (оскільки суперечить першому принципу), то це означає, що Сатана — не твар, а породження небуття і самобуття; але оскільки Сатана діє, отже, небуття може бути активним; смерть сама по собі не зло, оскільки за нею йде нове життя або повний розпад і забуття".

У "Апокрифі" простежується один з основних законів філософії — єдність і боротьба протилежностей. Виведений на емпіричному рівні, він цікавий тим, що практично визначив економічну, політичну, виробничу та культурну співпрацю і протистояння народів, особливо світоглядних засад, у XX ст.

Інтернаціоналізація народногосподарських зв'язків, корпорацій виробляє та унормовує єдині форми організації культури управління; вони стають нормативними в багатьох країнах світу, що активізує життя. Свідчення цього — повсюдне проникнення науково-технічної революції у щоденну практику, яка диктує принципово нову роль культури, засобів масової інформації і комунікації. Звідси постає актуальність тези, проголошеної в останній чверті XIX ст. О. Потебнею про роль і значення мови. Він стверджував, що мову нації визначає мова школи, мову школи — потреби виробництва, які й формують мовний еквівалент нації. Учора на постсоціалістичному просторі домінувала російська мова, сьогодні, з переорієнтацією виробника на Захід, починає переважати англійська, яка посідає панівне місце в системі виробництва й активно входить до навчального процесу.

Світосприйняття людей зумовлюється досягненнями наукової думки, втіленої у промисловості та техніці, які активно перетворюють планету, формують нову, досі не знану психологічну домінанту — відчуття космічності свого буття. Космізм як течія зародився в Європі, особливого розвитку дістав у працях К. Ціолковського, В. Вернадського, О. Чижевського, які вважали Землю часткою Всесвіту, а отже, і людину з її розумом — провідною силою світового буття, тому вона мала брати на себе відповідальність за космічну еволюцію.

У своїй програмній праці "Научная мысль как планетарное явление" В. Вернадський на рівні енциклопедичних узагальнень вивів синтетичне бачення розвитку еволюції Землі як єдиного геологічного, біогенного, соціального та культурного процесу. Він доводить, що еволюція світової культури — природне явище в еволюційному розвитку. Під впливом об'єднаного людства біосфера закономірно перейде в якісно новий стан — ноосферу (від грецьк. поos— розум та sphdira — куля). Людина, її розум — не просто кінцевий результат еволюції, а початок нового виміру, який має створити "сферу розуму", він і визначить силу еволюційного розвитку в недалекому майбутньому.

Ноосферна культура пов'язана з реальним процесом експансії розуму, її свідомого перетікання в еволюційний процес. Всебічно освоюється біосфера, якою володіє людство, максимально повно ним перетворюється, а деякі ділянки взагалі втратили первинний вигляд, розорюються землі, прокладаються канали, шляхопроводи, зводяться міста-мегаполіси. Другим важливим підґрунтям для творення "ноосфери" є об'єднання людей Землі, для яких рівні права, братство, спільна мета — реалізація щасливого життя — має бути природним фактором. На базі цього, вірогідно, утвориться загальнолюдська культура, яка завдяки оперативності передавання інформації (нині завдяки Інтернету) об'єднуватиме людей, а наукова і технічна думка служитиме добру. Наука стане тією об'єднуючою силою, яка консолідує все воєдино. Еволюція живої біологічної субстанції, нарощування сил розуму у всесвіті — процеси неминучі. В. Вернадський твердив: "... можна дивитись на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо".

У результаті має утворитись нова системна якість — світова цивілізація, коли взаємозв'язки країн, народів, націй переможуть протистояння, забезпечать інтенсивну глобальну співпрацю. Культура, наукові досягнення, твори мистецтва, соціальне, політичне життя адаптуватимуться досить швидко в усьому цивілізаційному просторі. Але це не означає, що має відбутися культурна уніфікація світу. Природно, кожна нація, соціальна група прийматиме із загальнокультурної системи лише те, що відповідатиме її духовним потребам. Безперечно, майбутнє сучасної цивілізації полягає не в механічному поєднанні локальних цивілізацій і культур, а в їх активному взаємозасвоєнні. Лише враховуючи особливості всіх народів, їхніх цінностей, можна виробити оптимальну модель, прийнятну для кожного. Вона може бути вироблена лише у співпраці, яка передбачає пошанування кожного індивідуума, кожної нації, держави.

Кінець XX ст. кардинально змінив культурний світ людини, інформаційний бум доходить до кожного незалежно від місця проживання, технологічні можливості засобів масової інформації безмежні, а з розвитком комп'ютерних технологій світ стане єдиною оселею для всіх землян. На практиці реалізується теорія інформаційного суспільства японського соціолога Є. Масуді, розроблена ним у 1945 р. На той час вона уявлялася фантастичною, а тепер стала реальністю. Він проголошував, що людство, яке об'єднається спільною інформаційною мережею, вироблятиме єдину мету; людина матиме можливість проявитися максимально, а впровадження нових інформаційних технологій, насамперед комп'ютерної техніки, значно прискорить технологічно-виробничий процес. Завдяки цьому має виникнути нова інформаційна культура, яка активізує виробничу і наукову діяльність. У цій сфері має бути задіяно близько 50 % працездатного населення, що визначить і матеріальне забезпечення культури XX ст.

Окремі вчені заперечують загальну уніфікацію і комп'ютеризацію, технократію культури, вмотивовуючи це тим, що вона збіднює культурно-мистецький процес, призводить до загибелі гуманістичних ідеалів. А. Швейцер, наприклад, стверджував, що лише єднанням людини і природи можна справді виробити загальнолюдські цінності.

Розмаїття культурних напрямків XX ст. уособлює загальний розвиток світової культури. На основі неупередженого аналізу бачимо, що культурно-мистецькому процесу притаманні ознаки загальнолюдської культури, де провідними є пріоритети добра, збереження і взаємозбагачення національних форм завдяки запозиченню кращих набутків сусідніх культур. Можна стверджувати, що культура XX ст. виробляє спільні риси, її становлення супроводжується акумулюванням досягнень національних культур, кожна з яких вносить щось своє в загальний розвиток. Якщо донедавня пріоритетною визнавалася європейська культура, яка була майже нормативною для інших, то нині ця теза суттєво змінилась. Людство освоїло та увібрало культури багатьох народів світу, завдяки цьому поступово зникає протистояння Сходу і Заходу.

Деякі країни зуміли поєднати вищі досягнення техногенного розвитку і зберегти національні форми. Це насамперед Японія; техногенна цивілізація знайшла компроміс з особливостями психологічного складу японців. Шанобливе ставлення до природи, колективістська культура японців позначились на демократизації відносин, трудовій діяльності, їх провідне гасло — "всі разом і всі однакові". Кожен не вважає ганебним працювати разом з усіма незалежно від соціального статусу.

Національні культури в поєднанні з ринковими відносинами чудово уживаються також у Швеції, Франції, Канаді, Австралії, Великій Британії та ін. Вони є базою для розвитку економіки, орієнтованої на найновіші наукові досягнення у виробництві.

Виходячи з розвитку світової цивілізації можна стверджувати: значення національних культур з кожним днем стає актуальнішим, набирає рис реалізованого об'єкта, коли кожна національна культура, ураховуючи свою специфіку, адаптує кращі світові форми розвитку, кожна робить свій внесок у становлення загальнолюдської культури.

Техногенні процеси вплинули також на культуру підготовки кадрів. Серед них провідним стає комп'ютеризація. Вважається, що ЕОМ може замінити творчу особистість викладача, але вона має як позитивні, так і негативні сторони. Робота педагога дає інтелектуальне навантаження академічній групі, вона позбавлена негативного фізичного впливу, а біля комп'ютера дитині не можна працювати понад 20—30 хвилин, чого надто мало для активного сприйняття інформації. Педагог в аудиторії завжди пристосовується до слухачів; комп'ютер такої можливості позбавлений, він видає лише інформацію, закладену в нього програмою, провокує учня на можливість одержання підказки, що практично виключено в роботі творчого викладача, яка завжди матиме конструктивний характер з урахуванням особистості учня.

Поки що відсутні розробки цілісних методик діалого-проблемного комп'ютерного вивчення тем, які б охоплювали всі види навчального процесу — від складання навчального плану до контролю. Програми переважно орієнтовані на виконання інформаційно-демонстраційних функцій, а ЕОМ використовується як додатковий навчальний засіб. Зручність користування комп'ютерною технікою полягає в тому, що вона дає можливість утримувати значний обсяг інформації і оперативно нею користуватися. Доречно зауважити, що художній супровід, неконструктивно узгоджений зі змістом, впливатиме більшою мірою негативно, ніж позитивно. Для активного сприйняття візуальної інформації потрібно сформувати високий рівень розуміння всього культурно-мистецького процесу, лише тоді поданий матеріал лягатиме в логіко-методологічні ряди і легко засвоюватиметься.

Таким чином, XXI ст. має поєднати найвищі досягнення морально-етичних засад, культури попередників, на базі техногенного розвитку утворить своєрідну ноосферу, яка надасть змогу людині повністю розкритися задля власного щастя та щастя інших.

Список літератури

1. Мистецтво, фольклор та етнографія слов'янського народу. — К., 1993.

2. Моль А. Социодинамика культуры. — М., 1973.

3. Муравьев А. В., Сахаров А. М. Очерки истории русской культуры XI-XVII вв. - М., 1984.

4. Огієнко І. Українська культура. — К., 1993.

5. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

6. Петров Т. К. Язык, знак, культура. — М., 1992.

7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

 


07.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!