Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурні процеси напередодні доби козаччини
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурні процеси напередодні доби козаччини

Перші книгодрукарі слов'ян. Іван Федоров — першодрукар України. Характерні особливості архітектури XIV ст. Іконопис XIV—XV ст. Поділ України та розвиток культури. Братства і розвиток культури. Роль братських шкіл у становленні освіти

У середині XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355—1356 pp. литовський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля.

Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість населення якої становило руське населення. Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.

Литовці дотримувалися правила: "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала "Руська правда". Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.

У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я (литовці переважно були язичниками) та споріднюються з українськими князями.

Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

Перші книгодрукарі слов'ян

Перші книги слов'янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 р. Точно датовані дві з них — "Октоїх" та "Часослов", у кінці названий їх видавець — краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля "руський шрифт".

Оформлення всіх виданих Ш. Фіолем книг доволі скромне. В "Основогласнику" вміщено досить традиційне розп'яття з двома фігурами по боках, використано заставки та герб Кракова. Усі гравюри виготовлені на високому художньому рівні. Шрифт видань чіткий, декоративний, має окремі готичні риси, друк двопрогонний з однієї форми.

Майже одразу після виходу книг Ш. Фіоль був притягнутий до суду інквізицією за єресь, але невдовзі випущений на поруки. Суд прийняв рішення, що зобов'язувало видавця сплатити витрати та виголосити клятвопокаяння (це був березень 1492 p.). З цього часу ім'я Ш. Фіоля зникає з книговидавничого обрію. Постає питання, ким він був — видавцем чи комерсантом? А можливо, працював на замовлення? Православні книги його, здається, мали експортуватися. Це підтверджується тим, що нині видань Ш. Фіоля поза Польщею більше, ніж у ній.

На замовлення православної церкви книги слов'янською мовою друкувалися на Балканах: глаголицею — з 1483 p., а кирилицею — з 1494 р. Оскільки глаголиця в Україні не була вживана, для нас інтерес становить друга група. Ці книги дуже близькі до видань Ш. Фіоля. Вони були надруковані "священиком Мніхом Макарієм от Чорної гори", їх особливість — орнамент, характерний для Балкан, але відчутні венеціанські впливи. Самі ж книги як у пропорціях, так і в декоруванні більш вишукані, ніж у Ш. Фіоля. У Цетиньї видруковано ще кілька видань Макарія: друга частина "Октоїху", "Псалтир" (1495), "Требник" та "Євангеліє". Оскільки в 1499 р. Чорногорія була завойована турками, Макарій переносить свою друкарню до Угровлахії (Румунія). Тут у 1508р. вийшли "Служебник", у 1510 р. — "Октоїх", у 1512р. — "Євангеліє". Щоправда, видання румунського періоду здаються менш досконалими, ніж чорногорські. Напевно, це пов'язано з тим, що друкарня була гірше обладнана, а можливо, це був інший Макарій.

У першій половині XVI ст. південнослов'янські видання були численними. З 1510 р. книги для Балкан видає Божедар Вукович у Венеції. З 1636 р. його справу продовжив син Вінченцо. Можна згадати також про існування друкарні в Герцеговині, якою керував Ф. Лябавич, у Сербії відомі друкарні в монастирях Руянському, Грачанівському, Милешевському. Але попри все ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 — не пізніше 1551) — першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов'янського книгодрукування.

Свою видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах. У передмові до "Псалтиря" він говорить: "Она пожиточний суть всякому человеку, мудрому и безумному, богатому и убогому, младому и старому, наиболее тым они же хотять имети добрыя обычаи и познати мудрость и науку". Просвітництво Ф. Скорина пов'язував з ідеями гуманізму та об'єднання східних і західних слов'ян. Це було його життєве кредо.

Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми, палко захищав рідну культуру від чужоземних впливів: "Немногим учителям бывати, но более умети язык свой справовати". Він вчив пам'ятати свій обов'язок перед батьківщиною, наголошуючи, що "обязанность человека трудиться на благо родины, не жалеть всякого тружения и скарбов... для отчизны своея".

Його діяльність стала дороговказом у слов'янському книгодрукуванні.

Іван Федоров — першодрукар України

Іван Федоров (1510—1583) — засновник книгодрукування в Росії та Україні. За окремими даними, навчався у Краківському університеті, де одержав ступінь бакалавра.

Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем у 1563 р. у Москві, де видрукував першу датовану російську книгу "Апостол". У ній він виступив не лише як друкар, а й як редактор. Видання багато ілюстроване: на фронтиспісі зображено апостола Луку. Заставки та кінцівки, а їх 48, виконані на високому художньому рівні. Шрифт розроблено на базі московського півуставу. Окрім "Апостола" у Москві вийшло два видання "Часовника".

Але в 1566 р. І. Федоров разом з П. Мстиславцем залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було зумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою — культурна місія. Свою діяльність в Україні він почав в Заблудові у маєтку гетьмана князівства Литовського Г. Ходкевича, де друкує "Учительное Євангеліє". Після від'їзду П. Мстиславця до Вільно І. Федоров уже один випустив "Псалтир" з "Часословом". Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 р. заснував першу в Україні друкарню, а вже в 1574 р. виходить "Апостол". В книзі є післямова "Повесть... откуда начася и како свершися друкарня сия", — це перший зразок української мемуарної літератури.

1574 рік знаменний тим, що цього року вийшла "Азбука" — перша українська граматика. На сьогодні відомий один повний примірник у Гарвардському університеті США. Видання цього підручника демонструє І. Федорова як просвітителя українського народу. Четверта його друкарня почала діяти в 1578 р. в Острозі, у маєтку князя К. Острозького, де було ще раз перевидано абетку. Вона призначалася для навчання дітей у школі, заснованій у місті. Тут же, в Острозі, І. Федоров випустив першу повну слов'янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію. Нині відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам'яток історії та культури слов'янського народу.

І. Федоров — постать ренесансної доби. Як і багато хто у цей період, він був різнобічне освічений, поряд з видавничою справою відливав гармати, винайшов багатодульну мортиру з частинами, що взаємозамі-нювалися. Певний час (протягом 1583 р.) працював у Кракові, Відні й, можливо, Дрездені. Мав тісні зв'язки з освіченими людьми Європи. Зокрема, у Дрезденському архіві знайдено листування І. Шедорова із саксонським курфюрстом Августом.

Свій життєвий шлях І. Шедоров закінчив у Львові в 1583 р. Український і російський народи віддають належне своєму першодрукареві, а всі книговидавці та книгознавці в 1959 р. започаткували й регулярно проводять щорічні наукові сесії, присвячені актуальним проблемам історії книги та книжкової справи — "Федоровські читання". Вийшла велика кількість наукових праць, присвячених життю і діяльності "друкаря книг пред тем невиданных".

Характерні особливості архітектури XIV ст.

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.

Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: ЗО—40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12—13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5—6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова.

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва XII—XIII ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.

Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Іконопис XIV-XV ст.

У XIV—XV ст. у Європі відбуваються складні процеси: ортодокси зазнають поразки, формуються гуманістичні тенденції, що значною мірою змінюють світогляд людей. Україна активно реагує на ці зміни, запозичує набутий сусідами досвід. Яскраво це помітно у живописі. Традиційні релігійні сюжети трактуються як світська подія, у зображення вносяться живі натурні враження. Розписи оживають, стають динамічними, йдуть пошуки відбиття емоційного стану героя. Канонічні теми одержують досить вільне трактування. Утворюються осередки місцевих майстрів-живописців.

Формується українська, досить своєрідна школа іконопису. Для неї характерний малюнок струнких, пропорційно складених фігур у сміливих і вільних рухах, з яскраво вираженим українським етнічним типом. Сюжети наближаються до народних розписів у хатах. Розширюється тематика сюжетів: з'являються теми страшного суду, сатиричні трактування. Нерідко художники вводять в ікону зображення турків, татар, євреїв у характерному вбранні, панів, королів у компанії з блудницями, які терплять пекельні муки. Під впливом народної творчості в іконопису менш помітний аскетизм, образи святих стають теплими, людяними. Палітра висвітлюється. Найпопулярнішими, особливо в козацькому середовищі, стають святий Георгій, Микола Чудотворець, Параскева П'ятниця та Богоматір із дитиною.

Отже, у живописі намітились і закріпились реалістичні тенденції, які невдовзі переросли у світське мистецтво.

Поділ України та розвиток культури

У XVI ст. велика частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з'явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків. Поряд із зміцненням польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення українців на римо-католиків.

Наслідки Берестейської церковної унії 1596 р. були дуже тяжкими для української культури: створення з однієї православної церкви двох — уніатської (українська католицька церква, з'єднана з Римом) і православної, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.

Поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знатних родів переходить в унію або католицтво, спольщується. Православні ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали православних повноправними громадянами, принижували їх. Поляки вимагали, аби уніати, з'єднані з Римом, відмовилися від своїх догм, історії, традицій. Але українська католицька церква, за словами історика Д. Дорошенка, не зв'язала себе з польським урядом, а активно боролася проти полонізації. Отже, територіальний поділ, міжконфесійна боротьба розмежували українську людність і на тривалий час розпалили вогнище протиборства, що не давало можливості для об'єднання і протидії зовнішній експансії.

Братства і розвиток культури

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134—1159 pp. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан — мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоваріння було державною монополією, але на храмові свята братства одержували право зварити і реалізувати мед, що також давало їм прибуток.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

Роль братських шкіл у становленні освіти

У ході боротьби українців проти католицького впливу велику роль відігравали братства. Однією з найважливіших їхніх турбот була шкільна справа.

Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади (близько ЗО) починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони утримувалися коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська академія.

Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Ставровецький, майбутній митрополит Иов Борецький, Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії та ін.

Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.

Список літератури

1. Антонович О. М. Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії. 50-70 pp. XVII ст. — К., 1961.

2. Аркас М. Історія України-Руси. — К., 1992.

3. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

4. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1963.

5. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988.

6. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1957.

7 Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. — М., 1953.

8. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. Львів—Відень. — К., 1898— 1937.

9. Документы Богдана Хмельницкого (1648—1657) / Упор. I. Крип'якевич, I. Бутич. — К., 1961.

10. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. — 1990. — № 11-12; Березіль. — 1991. — № 1, 3.

11. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 1992.

12. Драгоманов М. Твори: В 2 т. — К., 1970.

13 Ефименко А. Н. История украинского народа. — К., 1990.

14. Єфремов С. Біля початків українства. Генезис ідей Кирило-Мефодіївського братства. — К., 1924. — Т. 1, 2.

15. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI—XVIII ст. — Львів, 1971.

16. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. — Львів, 1981. — Кн. 1; Львів, 1984. — Кн. 2. — Ч. 1, 2.

17. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — Львів, 1983.

18. Исаевич Я. Д. Украинская культура XVIII столетия // Вопр. истории. — 1980. — № 8.

19. История Киева: В 3 т., 4 кн. — К., 1986.

20. Історія культури України / В. А. Бокань та ін. — К., 1993. — Ч. І; 1994. — Ч. II.

21. Історія України. — Львів, 1996.

22. Історія України. Нове бачення: В 2 т. — К., 1996.

23. Історія української літератури: У 2 т. — К., 1988.

24. Історія українського мистецтва. — К., 1966—1970.

25. Історія українського мистецтва: В 6 т. — К., 1964—1968.

26. Каргер М. К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города: В 2 т. — М.; Л., 1958. — Т. 1; 1961. — Т. 2.

27. Книга і друкарство на Україні. — К., 1964.


06.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!