Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Міфологія, скульптура та архітектура древньої Греції
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Міфологія, скульптура та архітектура древньої Греції

У рефераті зроблено огляд древньогрецької культури. Розглянуто міфологічне, скульптурне та архітектурне надбання древньої Греції

Міфологія – це зібрання переказів про богів і героїв. Грецький народ, поділений на багато племен, по-різному оповідав про свої божества. У кожній країні, у кожному селі і в кожній общині були зовсім різні версії, які поети теж дуже довільно переробляли й змінювали. Отож за століття зібрався надзвичайно багатий і розмаїтий матеріал, з нього ми відбираємо тільки найпоширеніші легенди, запозичуючи окремі подробиці з найкращих чи найцікавіших варіантів.

Міфологія – це ще не зовсім релігія. Релігія здебільшого спирається на культ, на обряди, які, на відміну від міфів, що легко змінюються, не піддаються впливу часу й зберігають дуже давні форми вірувань. Завдяки стійкості культу ми можемо відтворити в загальних рисах найдавніші вірування греків і навіть визначити, що до них внесли народи, які населяли Елладу до появи в ній еллінів.

Грек відчував навколо себе розмаїте і могутнє життя таємних сил. Дерева ростуть мовби якимсь чудом, і тихе шелестіння листя – то їхня мова; річки течуть у невідому далечінь, і їхні води – життєдайні для удобрення ґрунту; вогонь народжується, пожирає свою поживу і вмирає; вітер мчить понад горами, зловісно завиваючи, - звідусіль виступають незбагненні сили, перед якими первісна людина схиляється і тремтить.

Прагнучи пізнати їх і зав’язати з ними дружні стосунки, вона називає їх іменами і, зрештою, оточує себе безліччю богів. Найубогіше грецьке село мало своє божество, якого часто й не знали в сусідньому поселенні. Кожне явище, майже кожне заняття мали свого покровителя. Імена цих божків спеціального призначення здебільшого забулися, коли в Греції утвердились олімпійські боги, котрі взяли на себе їхні функції і атрибути.

У стародавній релігії було безліч злих духів, нечистої сили, які шкодили людині в щоденному житті. Від них намагалися захиститись усілякими магічними засобами: перевдяганням, танцями, гучною музикою.

Грецька релігія не була релігією чистої краси, незатьмареної радості й безтурботної життєлюбності, як її надто легковажно визначають. Звісно, ці елементи в ній переважають і роблять її, на перший погляд, несхожою на жодну іншу релігію. Однак елевсінські містерії і вчення орфіків дають можливість нам зазирнути в глибочінь релігійних роздумів цих “веселих” греків, які бували й дуже серйозними і навіть смутними. Вони зберегли сліди варварства в забобонах та безглуздих пересудах. Грецька філософія, наука, література й мистецтво – вічне й загальне надбання всіх європейський народів – так зуміли приховати і стерти ці дуже пересічні риси, що тільки завдяки копітким дослідженням вдалося тепер відкрити під ідеальною оболонкою еллінських богів смішну й криву гримасу первісних духів.

У кожного, хто входить у гамірний і строкатий світ міфів, не зможе не виникнути запитання: як узгоджував ці суперечності, примхи й неподобства розум такого інтелігентного народу? На нього дає відповідь історія грецької релігії, в якій можна побачити тисячолітню боротьбу розуму й доброчесності з забобонами і нестримною фантазією.

Очищення поняття божества від грубих передсудів чи аморальних міфів відбувалось і в містеріях, і в жрецьких колегіях, таких, як дельфійська, і у філософів, як-от Платон, і в поетів, особливо зв’язаних з релігією, як Есхіл, Софокл і Піндар. Ці поняття змінювались у кожному столітті, але через дивний збіг обставин кінець стародавнього світу був дуже схожий на його початок, уже оповитий сутінками історії: віра в духів охопила навіть непересічні уми, і серед філософів античності, що вже загибала, знайшлися люди, котрі уподібнювались чародіям, магам і чарівникам, яких зневажав ще Гомер.

Усе це стало об’єктом дослідження істориків релігії лише близько ста років тому, а доти ніхто цим не цікавився п’ятнадцять століть, протягом яких світ грецьких богів впливав на літературу й мистецтво Європи. На міфологію завжди дивились як на один з найкращих витворів грецької уяви, і вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається.

Аполлон

Бог світла, золотокудрий Аполлон, народився на острові Делосі. Мати його Латона, гнана гнівом богині Гери, ніде не могла знайти собі притулку. Переслідувана посланим Герою драконом Піфоном, вона блукала по всьому світу і, нарешті, сховалася на Делосі, що носився в ті часи по хвилях бурхливого моря. Тільки ступила Латона на Делос, як з морської безодні піднялися величезні стовпи і зупинили цей безлюдний острів. Він став непохитно на тому самому місці, де стоїть і досі. Навколо Делосу шуміло море.

Сумно підносились скелі Делосу, голі, без найменшої рослинності. Лише чайки морські знаходили притулок на цих скелях і наповнювали їх своїм сумним криком. Та ось народився бог світла Аполлон, і всюди розлилися потоки яскравого світла. Як золотом, залили вони скелі Делосу. Все навколо зацвітло, заблискотіло: і прибережні скелі, і гора Кінт, і долина, і море. Гучно славили народження бога богині, які зібралися на Делос, підносячи йому амброзію і нектар. Вся природа навколо раділа разом з богинями.

Асклепій (Ескулап)

Але не тільки месником є Аполлон, не тільки загибель шле він своїми золотими стрілами – він лікує хвороби. Син Аполлона Асклепій – бог лікарів і лікарської справи. Мудрий кентавр Хірон виховав Асклепія на схилах Пеліону. Під його керівництвом Асклепій став таким умілим лікарем, що перевершив навіть свого вчителя Хірона. Асклепій не тільки зціляв усі хвороби, а навіть померлих повертав до життя. Цим прогнівив він володаря царства померлих Аїда і громовержця Зевса, бо порушив закон і порядок, встановлений Зевсом на землі. Розгніваний Зевс метнув свою блискавку і поразив Асклепія. Але люди обожнювали Аполлонового сина як бога-зцілителя. Вони спорудили йому багато святилищ і серед них знамените святилище Асклепія в Епідаврі.

По всій Греції шанували бога Аполлона. Греки вшановували його як бога світла, бога, який очищає людину від скверни пролитої крові, як бога, що прорікає волю батька його Зевся, бога, що карає, насилає хвороби і зціляє їх. Його шанували грецькі юнаки як свого покровителя. Аполлон – покровитель мореплавства, він допомагає заснуванню нових колоній і міст. Художники, поети, співці та музиканти перебувають під особливим покровительством проводиря хору муз Аполлона-кіфареда. Аполлон рівний самому Зевсу-громовержцю по тому поклонінню, яке віддавали йому греки.

Кипарис

На острові Кеосі, в Карфейській долині, був олень, присвячений німфам. Чудовий був цей олень. Гіллясті його роги були визолочені, перлове намисто прикрашало його шию, а з вух спускалися дорогоцінні оздоби. Олень зовсім забув страх перед людьми. Він заходив у будинки селян і охоче простягав шию всякому, хто хотів його погладити. Всі жителі любили цього оленя, але найдужче любив його юний син царя Кеоса Кіпаріс, улюблений друг стріловержця Аполлона. Кіпаріс водив оленя на галявини з соковитою травою і до дзвінких дзюркотливих струмків; він прикрашав могутні роги його вінками з запашних квітів; часто, граючись з оленем, заскакував юний Кипаріс, сміючись йому на спину і роз’їжджав на ньому по квітучій Карфейській долині.

Був жаркий літній полудень; сонце пекло; все повітря наповнене було жаром. Олень заховався в холодку від полудневої спеки і ліг у кущах. Випадково там, де лежав олень, полював Кіпаріс. Не впізнав він свого улюбленця-оленя, бо його прикривало листя, кинув у нього гострим списом і вбив на смерть. Жах пройняв юного Кіпаріса, коли він побачив, що вбив свого улюбленця. В горі він хоче вмерти разом з ним. Даремно втішав його Аполлон. Горе Кіпаріса було безутішне, він благав срібнолукого бога, щоб бог послав йому журбу навічно. Почув його Аполлон. Юнак обернувся на дерево. Кучері його стали темно-зеленою хвоєю, тіло його одяглося в кору. Струнким деревом кипарисом стояв він перед Аполлоном; як стріла, підносилася його вершина до неба. Сумно зітхнув Аполлон і промовив – «Завжди уболіватиму я за тебе, прекрасний юначе, уболіватимеш і ти за чуже горе. Будь же завжди із скорботними!» З того часу біля дверей будинку, де є померлий, вішали греки гілку кипариса, його хвоєю прикрашали похоронні вогнища, на яких спалювали тіла померлих, і садили кипариси край могили.

Скульптура

Грецька скульптура спочатку, в VIІ ст. до н.е. значно поступалася перед скульптурою Стародавнього Сходу і була досить примітивно. В VI ст. до н.е. в Греції стають досконалішими скульптурні зображення людських фігур та облич, але фігури ще не динамічні.

Тільки з V ст. до н.е. починається розквіт грецької скульптури, яка не тільки правильно передає людські фігури й обличчя, а й відтворює рух. В V ст. до н.е. особливо відомі були скульптори Мірон, Поліклет і Фідій.

Мірон - автор скульптурного зображення дискобола. Скульптор настільки живо зобразив рух, що глядач ніби бачить той момент, коли юнак у швидкому повороті кидає диск. Аргорський скульптор Поліклет зображував головним чином прекрасних юнаків - ідеальних громадян. Особливо відомі його статуї «Списник» і «Діодумен» (юнак, що поправляє пов’язку на голові). Одним із друзів Перікла був славнозвісний грецький скульптор Фідій.

Його твори прекрасні і величні. Найвідомішою була його статуя богині Афіни, зроблена з золота, дерева і слонової кістки. Вона стояла в Парфеноні. Заввишки ця статуя була 12,5 м. В Олімпії Фідій створив статую Зевса Олімпійського, що сидить на троні. Фідій зображував богів і богинь, підкреслюючи їхню досконалість і велич.

В VI ст. до н.е. характер давньогрецької скульптури змінився. Це було пов’язано з новими суспільними умовами, з кризою поліса, з подальшим майновим розшаруванням населення, зщ бурхливими подіями того часу.

Скульптура в епоху класики звільнилась від архаїчної умовності зображення людини. Серед її досягнень—уміння зобразити тіло в русі. При цьому слід підкреслити, що митці великої класики вміли передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі. Скульптуру цієї доби представляє багато геніальних майстрів. Самими великим серед них є Фідій. З точки зору еллінів уособленням божественності були спокій, повага, гідність. Цим вимогам відповідала виконана Фідієм статуя Зевса, давні зараховували її до чудес світу. Він створив і статую Афіни Парфенос, яка знаходилась в центрі Парфенону. Висота її 12,5 метра. Крім цієї статуї він створив ще одну скульптуру—бронзову фігуру богині Афіни Промахос, грізної й суворої захисниці свого міста.

Сучасниками Фідія були – Мірон – автор видатної, всесвітньо відомої статуї “Дискобол” і майстер бронзової скульптури – Попіклет, який створив “Дорифора” і “Поранену амазонку”, а також написав першу теоретичну працю про пропорції людського тіла – “Канон”.

Пізню класику репрезентують скульптори Пракситель, Скопос, Лісіпп. Першого з них прославила перед усім Афродіта Кнідська, яка стала першою оголеною жіночою фігурою в грецькій скульптурі. Мистецтву Праксителя притаманне багатство почуттів, вишукана і витончена краса, гедонізм. Скопас створював пристрасно-патетичні образи, його статуї вражають витонченістю ліній, виразністю поз і рухів. Скульптури Лісіппа вражають своєю вишуканою граціозністю. Він розробив новий пластичний канон, який змінив класичний канон Поліклета.

Великим скульпторо ІV до н.е. був Праксітель, який зображав богів і богинь у вигляді прекрасних, витончених юнаків і молодих жінок. Особливо славився його твір «Гермес» - молодий бог, що грається з дитиною Діонісом. Відома також його статуя Афродіти Кнідської. Якщо до ІV ст. до н.е. скульптори зображували жінок тільки в одязі, то Праксітель вперше зобразив богиню Афродіту оголеною.

Особливе місце в грецькій скульптурі займає Скопас, який жив також у ІV ст. до н.е. він зображував фізичні й духовні страждання людей. Відомі його статуї Менади, якеа біжить в екстазі, і стражденні голови поранених воїнів з фронтонної групи в Тегеї. Ці скульптури на жаль погано збереглися.

На межі класичного і елліністичного періодів, у середині і кінці Іvст. до н.е., знаменитим скульптором був Лісіпп. Він зображував дужих і вольових людей. такими є його «Геракл» і «Апоксімен» - атлет, що очищає своє тіло скреблем.

Архітектура

Старогрецька архітектура і взагалі образотворче мистецтво ввійшли невід’ємною складовою частиною в художній розвиток наступних часів. Їхні елементи живуть й донині.

Основними архітектурними спорудами в Греції класичного періоду були храми, театри, будинки для засідань - булевтерії.

Грецькі архітектори розробили суворий порядок відповідностей несучих і несених частин будов, особливо чітко представлений у храмах. Спершу храми будували з дерева. Вони були прямокутної форми. Дах підтримувався стовпами, які стояли на певній відстані один від одного. Згодом храми почали будувати з каменю. Стовпи перетворились в колони. Вертикальні жолобки - канелюри для стікання води, що їх нарізали раніш на дерев’яних стовпах, вирубували тепер на кам’яних колонах. Канелюри підкреслювали вертикальність колон.

Найбільш раннім ордером, або стилем, був доричний. Будинки доричного стилю дули дуже прості. Дорична колона стояла прямо на підлозі або спеціально зробленої з каменю підставки. Верхня її частина, капітель, була дуже проста і являла собою форму трапеції. Сама дорична колона була масивною і стійкою.

У V ст. до н.е. набуває розширення інший стиль - іонічний. Порівняно з доричним будинки цього стилю менш масивні, колони тонші і стрункіші. Вони стоять не просто на підлозі, на кам’яній підставці - базі, капітель прикрашена двома завитками - волютами. Іонічні будинки мали більш складне оздоблення, ніж доричні.

В ІV ст. до н.е. почав поширюватися корінфський стиль. Він відрізняється від іонічного більшою довжиною колон (в ордерній відповідності), складнішою базою і капітеллю, прикрашеною листками невеликої рослини - аканфа.

Вершиною давньогрецької архітектури вважається акрополь в Афінах. Цей ансамбль складався з парадних воріт—Пропілеїв, храму Ніке Аптерос, Єрехтейону і головного храму Афін-Парфенону. Храм богині мудрості Афіни Парфенон був втіленням могутності і величності Афінської держави. Архітектори Іктін і Каллікрат надали храмові вигляду періптера, оточеного колодою з 46 колон. Храм мав багате скульптурне оздоблення: 92 метопи та іонічний рельєфний фриз, що проходив за колонадою по периметру споруди. Храм відзначався спокійною урочистою величністю, почуттям міри і гармонії, досконалістю пропорцій, досягнутим синтезом архітектури і скульптури. Все це робить його одним з шедеврів не лише грецької, але й світової архітектури.

Найвизначнішими зразками грецької архітектури є храми Парфенон і Ерейхтон, які збереглися до нашого часу в афінському акрополі.

Чудовий храм Парфенон був присвячений богині Афіні. Донині він є шедевром світової архітектури. А Ерехтейрон побудований в чисто іонічному стилі. ЇЇ колони надзвичайно стрункі й витончені. Напрочуд гарні так звані каріатиди - статуї дівчат, які замість колон підтримують дах невеликого портика (навісу) біля стіни храму.

Список влітератури

1. Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.

2. Древние цивилизации. – М., 1989.

3. История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.

4. Історія світової культури. – К., 1993.

5. Історія світової та української культури. – К., 2000.

6. Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.

8. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

9. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1988.

10. Любимов Л. Искусство Древнего мира. – М., 1980.


05.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!