Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Українська культура як виток візантійської культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська культура як виток візантійської культури

Візантійське мистецтво сильно вплинуло на українське, і власне на ньому воно зросло й націоналізувалося. Наша іконографія в основі своїй цілком візантійська, хоч і сильно націоналізована

Візантійський вплив на українську культуру був величезний, довготривалий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.

Візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри Христової. Тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.

Візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.

Українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) Рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована Візантія.

І цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. Усю сприйняту високу культуру ми належно націоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.

Культура наша до прийняття Православної Віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. Для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. Напр. Патріярх Фотій в своїх Оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "Руси — це скіфський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 І довгі віки, з кн. Володимира Великого починаючи, Русь-Україна сильно пильнувала переймати й собі високу культуру свого могутнього сусіда, Візантії, а тим самим перестати бути варварською. Усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з Візантії.

Візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. Володимир так прагнув її прийняти, і охрестив Україну року 988-го в візантійську Православну Віру. Що кн. Володимир Святий прийняв саме візантійську Православну Віру, у тому була його глибока історична мудрість і Божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові Східню Віру й культуру, найкращу на той час у світі.

Коли б ми прийняли були Католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. Німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б Україну-Русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.

Візантійський вплив на Україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. І вплив цей був дуже давній.3

"Хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. Він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4

Це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. Тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. Позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою Віру.

Ще А. С. Хомяков свого часу правдиво твердив, що на Заході основою всього життя було протиріччя культури завойовників і культури римської. Зовсім інше було й є на Сході: слов`янський світ сприйняв Православіє через Візантію, і такого протиріччя не мав, і тому вільно й недоторканно зберіг звичаї своєї глибокої давнини.5 А коли б ми прийняли були Католицтво, то чужа культура цілком би вбила нашого слов`янського духа.

Першою піддалася візантійським впливам українсько-руська інтелігенція (посли, військові, купці), піддалася ще до часу кн. Володимира Великого. Вищі класи добре знали візантійську культуру, бо мали безпосередні зв`язки з Візантією, — і легко переймали ЇЇ.

І коли Великому Князю Київському Володимирові,довелося остаточно вирішувати справу нової Віри, він пішов за тим, що в Україні давно вже було, — за найкращою Вірою в світі, за Візантійським Православіем. Зроби він інакше, мав би революцію в Києві.

Як Україна прийняла Православіє, то довгі роки в Києві сидів голова Української Православної Церкви, що мав титул:, "Митрополит Київський і всієї Руси", а він був грек, візантієць. Греками були спочатку й деякі Єпископи, що підлягали Митрополитові. Це були справжні культур-трегери на Сході, які переносили візантійську східню культуру на Русь. І ця культура легко тут защіплювалася, бо була "сродна" нам духом своїм, була культура східня, а не чужа західна.

Візантійські політичні концепції впливали на політичне мислення середньовічної Європи аж до XII ст.; своїми символами влади — скіпетром, короною, державою, золотою висячою печаттю — західна Європа завдячує Візантії. Не лише мозаїка в соборі св. Софії в Києві, а й мозаїки у Римі, в соборах св. Марка у Венеції (XIII ст.) та в Торчелло під Венецією (XII ст.), в норманських церквах Палермо чи його околиць (XII ст.) — все це було наслідуванням візантійського мистецтва, а деякі з цих мозаїчних композицій були виконані візантійськими майстрами.

Українське Духовенство легко пішло за новою культурою, і часті були випадки, коли воно вивчало й грецьку мову, а тим самим набувало змогу міцно приймати візантійську культуру, релігійну й світську.

Прикладом цього є твори Митрополита українця Іларіона, написані в першій половині ХІ-го віку, — вони ясно показують, як глибоко вже прийнялася в нас православна грецька культура, і якою високою вона вже була. У "Слові про Закон і Благодать", між іншим, Іларіон пише: "Вся страни, і гради, і людіе чтуть і славять коєгождо їх учителя, іже научиша Православной Вір и". Це ясний доказ, що ми прийняли Православну Віру, бо Митрополит зве так свою Віру через яких 40 літ по прийнятті її з Візантії Володимиром Великим р. 988-го.

Нагадаємо тут також і про відомого нашого письменника XII в., Митрополита Клима Смолятича, який у своїх творах покликувався на твори Гомера, Аристотеля й Платона, цебто, який глибоко сприйняв нову високу культуру, і пересаджував її на українську землю.

Переклади грецьких творів на русько-українську мову появляються в нас ще від початку нашого Православія, і з часом збільшуються.

І цікава річ: Митрополити-греки довго проживають у нас у Києві, по 1299-ий рік, аж до занепаду Києва через руїну татар. Сидять досить тихо, сіючи православну культуру, сидять спокійно, і їх легко сприймають в Україні. І тільки два рази за цей предовгий час (988-1281) був обраний Митрополит українець, а не грек. А не прийняти Митрополита грека Великим Князем Київським було легко, бо та Візантія була далеко й заступитися реально не могла. Однак в Україні цього не робили, бо видно в той початковий час Митрополит грек таки надавався до своєї ролі, добре виконував свою працю.

Візантійський вплив міцно охопив усю нашу культуру, як церковну, так і світську. Увесь церковний побут, усі церковні Богослужби, усі церковні обряди, календар, церковні книжки, — усе це було занесено з Візантії в Україну, і тут міцно сприйняте. І все церковне візантійське життя так само переноситься й до нас. Увесь сонм Святих сприйняли ми з Візантії.

Скрізь по Україні поспішно будуються святі Храми, а будують їх князі, бояри й багатші люди, — за прикладом Візантії. Як у Костянтинополі ще з часу ЮстинІяна сяяла на ввесь православний світ Свята Софія, Премудрість Божа, на подобу її повстав і в нас року 1037-го за вел. кн. Ярослава Мудрого славний Собор Св. Софії в Києві, — наша гордість і наша найбільша Святиня, — і Собор цей сяє. на всю Україну й тепер, хоч і в окупантських руках, голосно засвідчуючи про нашу духову єдність з давнім Костянтинополем, з його славною Софією.

Любов до чернецтва дуже рано перенеслася з Візантії в Україну, і вона рясно вкрилася монастирями, які відіграли в нас велику культурну й християнізуючу роль. Монастирі були в нас у великій пошані, і в них часто кінчали життя своє наші князі, бояри та взагалі видатні люди, як то було і в Візантії. З Візантії ж прийшла до нас звичка насильно постригати в ченці невгодних князів, княгинь та бояр.

Спосіб управління державою, а власне самодержавність, монархія, цей спосіб прийшов, в Україну з Візантії, і його добре наслідували перші українські князі, особливо Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і ін. І доки Україна належно наслідувала в цьому Візантію, вона була велика, могутня й єдина; а як тільки перейшла до нас т. звана удільна західня система, Україна обезсиліла й упала.

Родинні відносини, родинне візантійське право потроху приживалися й у нас, як право християнське. Взагалі візантійське право охопило в нас усе життя, випираючи право поганське.

Підкреслю, що воля жінки принесена до нас з Візантії, — цієї волі не знали інші сусіди наші: ані татари, ані пізніша Московія.

І не тільки сама культура духова: Віра, наука, література, історія, мистецтво, музика й т. ін. переносилася з Візантії в Україну, переносились також культури матеріальна й соціальна, сліди чого позостаються в нас ще й досі. Церковне й державне право наше брало приклад з таких же візантійських.

А вже грецький вплив на мову нашу був надзвичайно великий 6, і він охопив головно релігійне життя та нашу культуру, особливо її термінологію. Наша церковна термінологія у більшості своїй грецька, напр., слова: Літургія, Евхаристія, манастир, Ікона, Тетрапод, Антимінс, Аналой, Біблія, Псалтир, Тріодь, Парастас, Антидор, Ектенія, і довгі десятки т. ін.

Нашою літературною мовою довгі віки була мова церковнослов’янська, — і в ній власне ми й бачимо величезний грецький вплив на всьому, а навіть на душі мови — на складні її.

Церковна і культурна візантинізація більшості балканських слов’ян була подією переломного значення. Вона вплинула на середньовічну і постсередньовічну історію і самих Балкан, і Східної Європи; більше того — наслідки її видимі й нині. Татарська навала в 1240-х рр. спочатку обірвала, а потім підривала контакти східних слов’ян із Заходом, так що їхні еліти повернулися до тієї культурної спадщини, яку мали в 1240-х рр.

Спадщину цю, переважно візантійську, вони хоч і зберігали, і розробляли, але мало чим збагачували. Україна й Білорусь, що відкрилися західним впливам дещо раніше ніж інші східнослов’янські території, поступово, зокрема від половини XIV ст., підпадали під панування католицької Польсько-Литовської держави. Але й тут церковна унія, укладена в Бересті 1596 року, дійшла до втілення аж через двісті п’ятдесят років, та й то з обмеженим, навіть із католицької точки погляду, успіхом.

Візантійські впливи доходили до православного слов’янського світу двома шляхами (хоч і не тільки ними) — через церковну ієрархію, світську й чернечу (обидві довший час були переважно грецькими, навіть у Східній Європі), та через двори державних правителів. Отож, наслідували Візантію насамперед у тих аспектах культури, в яких були зацікавлені Церква, держава чи вищі верстви слов’янського суспільства — у письмі, літературній мові, літературі (духовній і світській), у богословських та світських науках, мистецтві (церковному й двірському), в культі правителя, державній ідеології, праві й елементах витонченого способу життя.

Однак вищі верстви середньовічного слов’янського суспільства не були такі рафіновані, як візантійська еліта, тож багато що з візантійської культури не знайшло у них відгуку. Водночас їм довелось освоїти чимало елементарних речей, не завжди з духовної сфери. Більша частина найвченішої візантійської літератури так і залишилась не перекладеною на середньовічну слов’янську мову, зате цибулю (кромид) і капусту (лахана) болгари назвали по-грецькому, так само як серби — яєшню (міґанісана яя). Мистецтво у цьому плані становило виняток: тут слов’яни взяли від Візантії все найкраще, що вона могла дати. Правда, сприйняття мистецтва й не вимагає особливих інтелектуальних зусиль, оцінити його можуть і неофіти. Тим більше, коли все найкраще у мистецтві можна купити за гроші, — як тоді, так і тепер.

З двору та єпископської резиденції запозичені елементи візантійської культури переносилися вниз, в народ. Крім того, прочани, що ходили на прощу до Царгороду, поверталися з дивовижними розповідями про цю пишну столицю та з майстерно виготовленими предметами церковного вжитку; ченці мандрували на гору Афон і відвідували сербські, болгарські та руські монастирі, привозячи зі собою вже готові грецько-слов’янські розмовники (відомий один такий розмовник з XV ст.). Про міру культурного впливу Візантії на православних слов’ян найпоказовіше свідчить літературна мова й література.

Церковнослов’янську літературну мову як знаряддя для поширення слова Господнього серед слов’ян виплекали між другою половиною IX та початком X ст. два покоління візантійських і слов’янських місіонерів.

Вона ж стала знаряддям для перекладів з грецької. При тому, що до нас дійшло кілька оригінальних творів, написаних по-слов’янськи першими учнями святих Кирила і Мефодія, та кілька уривків, що, можливо, належать перу самого св. Кирила, все ж літературна діяльність слов’янських апостолів та їх прямих послідовників полягала насамперед у перекладах грецьких текстів — уривків обох Заповітів для церковних богослужінь (невдовзі, хоч точно невідомо коли, з’явився і повний переклад Святого Письма), богослужбових книг, патериків, себто повчальних висловів різних ченців-пустинників, кодексів канонічного та цивільного права.

У мовах православних слов’ян нараховується безліч лексичних запозичень із грецької. У болгарській мові їх близько тисячі чотирьохсот, у російській і сербській — близько тисячі, в українській — дещо менше. Найбільше з них припадає на сферу християнської термінології, зокрема на церковні звання, обряди і церемонії, будівлі, назви літургійних пісень і текстів, календарних місяців. Мова законів, суду, адміністрації, освіти, війська теж переповнена запозиченнями з грецької. У менш піднесеній сфері грецька мова забезпечувала слов’ян термінами з рибальства і мореплавства, торгівлі, монетарних та метричних одиниць, сільського господарства, садівництва і, зрештою, термінами більш цивілізованого побуту.

Греки по всьому світі розносили свою організовану огородну та садівничу культуру, і це від них пішли такі наші слова, як: вишня; черешня й багато інших. І взагалі ми багато сприйняли з візантійського городництва та садівництва.

Треба підкреслити, що візантійський вплив і був такий, що він не вбивав свого національного. Крім того, усе візантійське ми глибоко сприйняли душею й тілом, і воно стало нашим рідним. І тому візантинізм це не тільки душа нашої Православної Віри, але це й душа нашої культури, наших звичаїв, а тому це й душа кожного українця, якого б віровизнання він не був. Православні обряди наших Свят, які виробила на візантійській основі наша Православна Церква (напр. кутя, храмові празники й ін.), остаються обрядами спільними всім українцям, в тому й неправославним.

Візантійське мистецтво сильно вплинуло на українське, і власне на ньому воно зросло й націоналізувалося. Наша іконографія в основі своїй цілком візантійська, хоч і сильно націоналізована.

Використана література

1. Асеєв Ю. Архітектура Київської Русі. К., 1969.

2. Беровський Я. Походження Києва. К., 1981

3. Києво-Печерський патерик. К., 1991

4. Культура і побут населення України: Навч. Посіб. К., 1991.


05.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!