Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Святкування слов’янами нового року
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Святкування слов’янами нового року

Зимові календарні свята і звичаї західних слов’ян – складне переплетення древніх язичеських основ із пізнішими народними традиціями й елементами християнської обрядовості

Як і скрізь у Єпропі, на західнослов’янських землях перед прийняттям християнства був свій календар з аграрно-тваринницькими святами. Вони розподілялися за періодами року, при чому особливо відзначалися важливі в господарському житті часи настання весни, літа, осені, зими.

Відомо, що більша частина віруючих у західних слов’ян є католиками, однак серед них трапляються і протестанти. Введення християнства зіштовхнуло його складну обрядовість, що включає адаптовані в класичному світі елементи язичества, з місцевим язичеським календарним циклом. Однак і в цьому циклі було багато спільного зі стародавніми обрядами класичного світу. Так, наприклад, найбільша частина календарних і культових свят приурочувалася до сонцестояння.

Язичеський культ сонця зазнав античного впливу, потім сюди нашарувалися і християнські вірування. До зимового сонцестояння, до відродження сонця додалися римські сатурналії, брумалії і християнське свято народження Христа. Весняні свята часто переплітаються в часі з зимовими, а зимові починаються уже восени. Причини цього – кількаразові зміни часу початку року, весни, осені, зими. Так, римляни вважали початком року 1 березня, потім воно було перенесено на 1 січня. Християнство спочатку відзначало Новий рік 1 березня, потім перенесло його на 25 грудня, у другій половині XVII в. він встановлюється на 1 січня.

У період середньовіччя в побут західних слов’ян разом із християнством прийшло багато елементів традиційного фольклору інших народів, особливо італійців, французів, німців. Багато елементів стародавньої греко-римської обрядовості проникнули в західнослов’янський календарний цикл, очевидно, через Балкани задовго до поширення християнства. Усі ці складні переплетення елементів стародавнього слов’янського язичества з пережитками багатьох обрядів, характерних для греко-римського світу, склали з часом дуже складну і своєрідну структуру зимового циклу західнослов’янських календарних обрядів.

Зимовий цикл календарних свят у поляків, лужичан, чехів і словаків починається з передріздвяного посту, чи Адвента, а точніше – із дня св. Андрія (у католиків 30 листопада), коли вже відчувається подих зими. У лужичан саме день св. Андрія відкриває цикл зимових обрядів і свят. Подібно їм і в поляків, чехів, словаків до передодня цього свята приурочено багато звичаїв, магічних обрядів, повір’їв, хоча початком зими в цих народів вважається день св. Люції (13 грудня). Це, очевидно, пояснюється впливом церкви: церковний рік починався колись і в католиків, і в протестантів з Адвента.

У період Адвента зазвичай заборонялися танці, зібрання молоді і всякі розваги, хлопці не ходили на побачення до дівчат, і за всім цим строго пильнували громада і церква. Однак подекуди в Адвент уже ходили ряджені з зіркою, водили «козу», «лелеку» і навіть співали колядки, як і в різдвяні дні.

Чимало народних звичаїв і обрядів приурочувалося до дня св. Миколи (у католиків 6 грудня). У словацьких і чеських селах дотепер ще на «Микулаша» виступають ряджені в масках коня, ведмедя, кози, цигана, лікаря, сажотруса та ін. Ввечері ходить Микулаш у довгому кожусі, з кошиком на спині, борода в нього з вовни і льону, на голові бараняча шапка, у руках – ціпок. Микулаша супроводжує «ангел» у довгій білій сорочці, у конусоподібній високій шапці з картону. З ними ходить і «чорт» у кожусі, вивернутому хутром назовні. Через плече в нього перекинутий ланцюг, на голові ріжки з чорного паперу, в руках – дзвіночок і мітла. Микулаш приносить дітям подарунки, неслухняним же він залишає різки чи мітлу. Якщо ж не чекають Микулаша, то батьки і хрещені самі кладуть гостинці дітям у черевички і виставляють на вікно, щоб їх усі бачили.

Зимові свята від Різдва до Трьох Королів – це Godnie Swieta, Gody (у поляків), Hody, Vianoce (у словаків), Vanoce, Hody (у чехів). У звичаях, якими відзначав ці свята народ, одні дослідники вбачають поєднання двох різних язичеських свят – аграрного і вшанування померлих (на зразок Larentalia і Saturnalia у Стародавньому Римі), інші основою вважають культ мертвих, аграрні ж елементи – лише особливим аспектом цього культу. При цьому померлих предків вважають духами землі – заступниками землеробства.

Різдвяні свята розпочинаються Святвечором. У поляків він називається Wigilia, Wilia, у чехів і словаків Vilia, на півдні Словаччини Kracun. Чехи і словаки називають різдвяний Cвятвечір «щедрим», тоді як у поляків «щодрим» називається Святвечір Нового року.

У різдвяний Святвечір можна виконувати тільки найнеобхідніші роботи по господарству (приготування їжі, корму для худоби тощо). Однак є відомості про те, що в поляків цього дня полювали і ловили рибу і намагалися робити це з успіхом, що повинно було, за народними прикметами, принести удачу в полюванні і рибальстві на весь рік. Вважалося також, що передбачає удачу ритуальна крадіжка дерев з лісу, дров, якогось дріб’язку в чужому будинку та ін. І для справжніх злодіїв крадіжка в різдвяний Святвечір вважалася нібито дуже гарною прикметою.

У Святвечір не годилося давати в борг ні їжу, ні речі, ні гроші, щоби не потрапити у злидні. А борги годилося до цього дня віддавати. Із цієї віри в «магію першого дня» походять і магічні дії. Так, у лужичан, чехів і словаків, за давнім звичаєм, на Різдво рахують гроші, кладуть їх на стіл, щоб весь рік не переводилися. Польські звичаї зобов’язували у різдвяний Святвечір простити всі образи і зберігати гарний настрій. Діти повинні були виявляти слухняність, інакше їх будуть часто бити протягом усього року.

Примічали, хто прийде першим у дім на Святвечір, тобто буде полазником. У багатьох районах Польщі, Чехії, Словаччини вважають, що полазник-чоловік провіщає благополуччя всьому дому, а полазник-жінка – всіляке лихо і хвороби. В інших же місцях дотепер вважається, що якщо жінка (зараз частіше дівчинка) першою прийде в дім, то в корови буде теличка, а якщо чоловік, то бичок. У Польщі святвечірній гість повинен відразу ж сісти і квоктати, щоби кури по весні скоріше заквокали і добре висиділи курчат.

У чехів ввечері пастух обходив село, сурмив, ляскав батогом. Господині виносили йому солодощі й різдвяні калачі.

Вранці напередодні Різдва всі домашні вмивалися, нерідко вкидаючи перед цим у воду срібні монети, щоби цим залучити багатство в дім. Розповсюдженим був звичай вмиватися чи навіть купатися ввечері в ріці, струмку, вмиватися з джерела. Вірили, що завдяки цьому магічному дійству вдасться уникнути захворювань, це принесе здоров’я і бадьорість.

Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, — се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи — найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки.

Тож Різдво святкували задовго до християнства. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків - слов'ян-язичників був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, які виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів. За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: “Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та “Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки.

Християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися «поганських» обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим стилем.

До “різдвяних святок” належить ціла плеяда свят: Коляда (або Свят-вечір), Свято народження сонця (або Різдво Христове), Свято Богородиці, Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохреща (або Богоявлення).

Коляда чи Святвечір називається ще багатою кутею. До нього ретельно готуються. Накривається щедрий стіл з 12 і більше стравами, обов’язкові з яких - різдвяна кутя та узвар.

Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю.

14 січня православні та греко-католики знову готують кутю, бо вечір цей – Новий рік або Свято Меланки та Василя.

Сильно християнізувалося й ще одне велике свято — Водохреща, котре отримало назву Богоявлення. Водохреща включала три основні обрядові дії: Святвечір, святкову богослужбу і освячення води. Святвечір влаштовують після завершення посту (його називають ще голодною кутею або третьою кутею).

Центральною дією Водохрещі є освячення води. Після святкової богослужби люди йшли до ставка або річки (а іноді й до криниці), де заздалегідь видовбувалася ополонка у вигляді хреста. Священнослужитель занурював у неї хреста, після чого вода вважалася освяченою. Люди набирали її в посудини і кропили господарські будівлі, свійських тварин, дерева у садку (гуцули в такому випадку робили з вівсяного снопа перевесла, окропляли їх свяченою водою і перев'язували кожне дерево). В хрещенську ніч дивилися на небо: зірки блищать - до гарного врожаю. В хрещенській обрядовості явно простежується аграрна магія, котра підсилюється християнською символікою: після освячення води пастирі ходили по обійстях своїх вірних і малювали на дверях хреста, освячуючи будівлі водою. Наступного дня (6 або 19 січня) Коляду «забивають» стрілами, що слугує знаком завершення зимових святок.

Хрещення – не менш важливе, аніж Різдво, свято. Хрещення – перше християнське таїнство, початок благодатного поєднання людини з Богом. Хрещення – наше духовне народження. Варто сказати, що історично це свято церквою ввелося навіть раніше, ніж Різдво (хоча, здається, коли це християни могли не святкувати Різдва Христового?). Але, виявляється, воскресіння Христа чи хрещення його Святим Духом, що і знаменує собою Хрещення, були важливіші, ніж просте людське народження Ісуса. Але поступово християнська церква почала приєднувати до пам’яті хрещення і пам’ять про народження Спасителя. І 6 січня стало подвійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. Але за незручністю виконувати різні обряди водночас, у першій половині IV століття, при папі Юлію, свята роз’єднали.

Використана література

1. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

2. Обрядовість народів Західної Європи. – К., 1996.


03.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!