Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Африка: культура минулого і сьогодення
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Африка: культура минулого і сьогодення

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку, що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі

Два виміри специфічної орієнтації африканців на минуле кенійський учений Дж. Ібіті назвав наступними термінами, узятими з мови суахілі: саса — тепер і залгані — давно. Саса — це усвідомлення людиною свого власного існування, час, у якому вона сама бере участь чи приймала участь. Чим старша людина, тим довший період саса. Майбутнє має тільки коротку цінність, немає майбутнього «самого по собі», мислення про майбутнє є дуже короткою проекцією саса на поточні потреби. І якщо саса — це автономний мікрочас, то залгані — макрочас, усе, що було до поточного моменту, «цвинтар часу», по вираженню Дж. Мбіті. Однак дане ефектне визначення не слід розуміти буквально, у дусі сучасної європейської культури — адже «цвинтар часу» є живим, він постійно присутній в африканському сьогоденні.

Ця орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і залгані знаходить своє вираження в різних сферах традиційних культур Африки: у сфері релігійних вірувань і обрядовості, у сфері усної літератури, у сфері мистецтва й ін.

Основним елементом африканської культури є міфи. У безписемних культурах міф грає ту ж роль, що і догмат у релігіях письмових культур. Африканські міфи пояснюють виникнення світу, відносини між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують суспільний лад і т.д.

Форми вираження міфу не обов’язково набувають оповідальної форми, міф насамперед виражається в ритуалі й обряді. Можна вибудувати ряд форм вираження міфу у відповідності з наступним ієрархічним порядком: від усного викладу, адресованого публіці, до «мови мовчання» через «мову аналогій»: музику, ритм танцю, картину, метафору, метонімію, символ. Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, він повинен пояснювати, але одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і езотеричний, він відноситься до того, що його перевершує. Міф ніколи не містить всієї істини про залгані, звідси безліч різнорідних його версій, що пояснює і визначене різноманіття культур Чорної Африки в їх єдності.

Дослідження свідчать про те, що міфологія традиційних локальних культур (йоруба, догонів, бамбара, ашанті, готтентотів, бушменів і ін.) впливають на повсякденне життя африканців. Всі африканські культури мають релігійну основу, втілену в різних версіях міфу про залгані. Традиційні релігії чорної Африки, подібно будь-яким родоплемінним релігіям світу, містять у собі тотемізм, фетишизм, анімізм, культ предків, хоча вони і мають специфічні особливості.

Як би не були різноманітні традиційні релігії Африки — анімістичні, полідемонічні, політеїстичні, — усі вони (чи велика їхня частина) володіють деякими загальними рисами в системі вірувань, культів і соціально-культової організації. Це насамперед віра в містичні перетворення, зв'язані з магічною силою окремих осіб.

Повноправний член суспільства, що став таким у результаті ініціацій, що перетворили його в нову людину; власник лихого ока, чаклун, чарівник, що осяг таємні знання, перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина-крокодил і т.п.); член таємного суспільства; відун з того світла: заклинатель дощу і запалювач священного вогню; нарешті, священний цар, у який втілюється містична сила космічних масштабів, — усі ці персонажі відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об'єктами спеціальних культів, покликаних регулювати їх магічну силу, підтримуючи її, не даючи їй висохнути, направляючи і використовуючи її на благо людей чи протидіючи їй.

Магічною силою, як вважається, володіють померлі старійшини — предки живучих африканців-общинників. Нею наділені і продуктивні сили: родюча оброблювана земля, вода, велика рогата худоба, залізні знаряддя хлібороба, коваля, теслі. Незважаючи на поширення християнства й ісламу, ці вірування зберігаються в традиційних, а іноді й у нових формах, породжуваних сучасною африканською дійсністю.

Іншою загальною рисою є фетишизм: своєрідна форма поклоніння культовим предметам (предмети, що наділяються надприродними властивостями), що вже було відзначено в ряду народів Західної Африки середньовічними португальськими хроністами. Третя загальна риса — тотемізм, окремі елементи якого в XX ст. виявляються в багатьох народів Африки. У сучасних йоруба роди носять назви слона, мавпи, змії; у нуер і дінка — черепахи, пітона, бджоли; у кпелле - леопарда, шимпанзе, тютюну, пальми рафії і т.д. Зберігається харчова табуація, тотемічні танці й ін. Існують й окремі випадки «тотемічного ренесансу», наприклад, у таємних ритуально-магічних товариствах і релігійних сектах, де тварина — тотем (крокодил, змія, леопард) служить і символом нової надетнічної спільності, і об'єктом сакрального шанування. Віра в надприродну спільність із твариною як і раніше лежить в основі цих явищ «неототемізму».

Четвертою рисою є віра в душі і духів — анімізм. Джерела анімізму варто шукати в ранніх людських представленнях про небіжчика як особливого роду фетиші — «живому мерці», по вираженню археолога М. Еберта, а також у відповідній похоронній практиці. Наприклад, відповідно до вірувань рукуба (Нігерія), перевтілення (реінкарнація) душі померлого не може відбутися доти, поки не зникне трупний запах: вважається, що для цього повинно пройти сім років. Серед найбільш зрілих форм африканських анімістичних вірувань, в утворенні яких брали участь і окремі тотемічні елементи, виділяється культ предків.

Віра в те, що померлі впливають на життя своїх нащадків і служать гарантами їхнього земного благополуччя, є характерною рисою більшості традиційних релігій Африки. Обряди, вчинені на честь родичів, що пішли, займають чи не саме помітне місце в культовій практиці багатьох африканських народів.

Можна сказати, що жодна скільки-небудь значна подія в житті колективу не обходиться без приношення «жертв» предкам. Парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що світові релігії у відомій мері сприяли консервації культу предків в Африці, перервавши процес його «природного вмирання». Більше того, у деяких християнсько-африканських церквах (наприклад, у кінбангізмі) культ предків переживає свій «ренесанс».

Становлять інтерес такі форми африканських традиційних релігій, як знахарство і чарівництво, що дуже міцно злиті з іншими віруваннями. По уявленнях африканців, відуни володіють вродженою шкідливою силою, субстанцією, що дозволяє їм наводити псування, не роблячи магічних обрядів, не застосовуючи заклинань, не вживаючи зілля. Іншими словами, акт знахарства — це психічний акт, акт свідомості. Чаклунство ж — це сукупність магічних обрядів, прийомів, способів, за допомогою яких віруюча людина прагне вплинути на інших людей, явища природи, хід подій. Чаклунство може бути доброчинним, спрямованим на благо громади, чи ж шкідливим, тобто людям, що заподіює шкоду. Шкідливе чаклунство і називається «чарівництвом», а люди, що займаються шкідливим чаклунством, — відповідно «чарівники».

Відунів і чарівників ні в якому разі не можна плутати зі знахарями, гадателями, жерцями й іншими служителями культу. Етнографи-африканісти (М. Фортес, Е. Дитерлен і ін.) прийшли до висновку, що якщо служителі культу — це офіційний, узаконений і контрольований суспільством канал зв'язку з потойбічним, то відуни є символ неконтрольованого, незаконного вторгнення нелюдського в людський світ. Іншими словами, віра у відунів — не що інше, як віра в існування серед людей таємних носіїв зла, чия людська оболонка — не більше ніж личина, що ховає їх щиру «нелюдську» сутність. Можна сказати, що відун, по представленнях африканців, — це «чужий», ворог, що ховається під маскою «свого». У сучасній Африці знахарство і чарівництво усе ще впливає на свідомість більшості людей, сильніше в селі, слабкіше в місті.

І нарешті, загальним для традиційних релігій чорної Африки є обряди й ініціації, що представляють собою ритуальний символічний елемент життя суспільства на ранніх ступенях їхнього розвитку. Проходження кожним африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди, зв'язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його дітей, настанням старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди в більшій чи меншій ступені забарвлені релігією, що припускає елементи карнавальності. У ряду африканських народів ініціації стали частиною системи таємних і напівтаємних товариств.

Деякі народності Чорної Африки сповідають релігії, що крім культу духів, чи демонів, містять у собі й інші форми релігії. До них застосовують назву «полідемонічні релігії», що містять у собі вказівки на дуже істотний їхній елемент і разом з тим протиставлення цих релігій політеїстичним по ознаці того ж елемента — шанування демонів, але ще не богів.

У результаті синтезу західного християнства з традиційними африканськими віруваннями на початку XX ст. виник кімбангізм. У ньому переплітаються такі елементи християнства, як хрест, сповідь і месіанство, і традиції старих африканських релігій, традиції фетишизму й анімізму, насамперед культ предків. Кімбангізм дав сильний імпульс розвитку різних афрохристиянських рухів.

Культури Африканського континенту внесли значний вклад у скарбничку світової культури. Насамперед у контекст європейської культури органічно ввійшов джаз, породжений на основі африканських традицій, його ритми доставляють насолода, тому він зробив блискавичну кар'єру і відразу був включений у класичний репертуар. Поява в Європі африканської пластики мало найбільше значення для світової художньої пластики. Ехо культури Чорної Африки можна знайти у творчості таких великих художників XX ст., як М.Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і насамперед Пікассо. Останньому удалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі, із третім виміром, представленим у формах африканської скульптури.

Саме це сполучення привело до кубізму. Кубістськими формами африканської скульптури перейнялися художники найбільш абстракціоністських угруповань і кубізм ввійшов в історію світової культури як один з найцікавіших художніх напрямків. Африканська скульптура з'явилася також джерелом натхнення для творчості представників німецького експресіонізму — Е. Нольде, Е. Хірхнера й ін. Здатність до синтезу, що характеризує мистецтво Чорної Африки, дотепер є одним з напрямків художніх пошуків світової культури. Чарам африканської культури піддаються були такі поети і письменники, як Гійом Апполінер, Жан Кокто й ін., а художні кола з ентузіазмом зустріли збірники міфів, поезії і легенд, зібраних на Чорному континенті Лео Фробеніусом, а потім опублікованих у численних книгах і статтях. Можна привести ряд інших прикладів, що свідчать про життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак і так ясно їхнє значення для людей XX ст.

Використана література

1. Африка. Культура минулого і сьогодення. – М., 1999.

2. Країни світу. Словник-довідник. – К., 1996.


03.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!