Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Калина, обліпиха, ревінь, малина, звіробій, чистотіл: лікарські рослини та їх застосування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Калина, обліпиха, ревінь, малина, звіробій, чистотіл: лікарські рослини та їх застосування. Реферат

У рефераті подано відомості про такі лікарські рослини як калина, обліпиха, ревінь, малина, звіробій, чистотіл. Наведено приклади їх застосування

Калина звичайна - Viburnum opulus L.

Червона калина... Скільки тепла, ласки у цих звичних нашому серцю словах. Скільки пісень, легенд присвячено цій скромній рослині. Був звичай над могилою дівчини садити калину як символ чистоти й суму.

Калина має високі декоративні властивості. Навесні вона прикрашається квітами, восени - янтарно-червоними гронами плодів і листям, яке поступово червоніє. Недарма й зараз у багатьох селах і містах можна побачити цю красуню.

Високий гіллястий кущ (2-4 м заввишки) з сірою корою з родини жимолостевих (Caprifoliaceae). Пагони зеленувато-сірі з супротивними великими (до 5-7 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева, з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові великі, білі, безплідні, серединні - дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок п'яти-роздільний.

Плоди - ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки) з твердою кісточкою.

Росте в підліску змішаних і листяних лісів, по берегах річок і водойм, на луках.

Кора калини містить до 6,5% смоли, до складу якої входять органічні кислоти (мурашина, оцтова, ізовалеріанова, капринова, каприлова, масляна, лінолева, церотинова, пальмітинова), фітостеролін, ситостерин і мірициловий спирт, а також дубильні речовини (близько 2%), флобафени і глікозид вібурнін.

У плодах до 32% цукрів, до З% дубильних речовин, е ізовалеріанова і оцтова кислоти, вітамін С. В насінні до 21% жирної олії.

Рідкий екстракт і відвар кори використовують при внутрішніх кровотечах, а також як спазмолітичний і заспокійливий засіб у гінекологічній практиці.

Зовнішньо - для зупинки паренхіматозних кровотеч. Препарати з кори калини знижують артеріальний тиск. Плоди посилюють скорочення серця і збільшують діурез. Вони входять у вітамінні збори. Після морозів плоди вживають в їжу як засіб від гіпертонії (початкова стадія) і кашлю.

Кору разом з квітками і плодами використовують у ветеринарії для лікування ящура великої рогатої худоби.

Завдяки високому вмісту пектинів з плодів калини виготовляють мармелад, їх консервують, застосовують як чайно-кавовий сурогат. Можна використовувати як начинку для пирогів.

Крім того, плоди калини дають червону, кора - чорно-зелену фарби, придатні для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативне (паростками, відсадками, поділом куща і живцями). Всі способи прості i дають добрий результат. Зокрема, насіння після тривалої стратифікації висівають у підготовлений ґрунт з міжряддями 30-40 см. Після дворічного догляду саджанці висаджують на постійне місце.

Рослину вирощують у парках для створення окремих груп і живоплотів. Ціниться також як порода, що приваблює корисних птахів.

Кору заготовляють з молодих пагонів у квітні-травні, роблячи кільцеві надрізи, які потім з'єднують поздовжніми. Сушать на горищах, під наметами, розстеливши тонким шаром.

Плоди збирають у вересні-жовтні, зрізуючи ножами або секаторами, сушать у печах або сушарках при температурі 50-60°С. Квітки збирають під час цвітіння і швидко висушують у затінку.

Обліпиха крушиноподібна - Hippophae rhamnoides L.

У Стародавній Греції обліпиха була відома як лікувальний засіб для коней. Використовували листя, від яких коні швидко набирали масу, а шерсть їх ставала коротшою і блискучішою. Звідси і латинська назва "гіпофе" ("гіпос" - кінь, "фаос" - блискучий).

Це - невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ з родини маслинкових (Elaeagnaceae), з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони з дрібними кулястими бруньками, вкриті сріблястими, а пізніше іржаво-бурими лусочками. Листки лінійно-ланцетні (2-8 см завдовжки), цілокраї, зверху зелені, зісподу - бурувато-сріблясті, сидять зближено. Квітки одностатеві.

Рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті, в коротких колосках, маточкові - зеленуваті, малопомітні, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав'язь верхня. Плід - овальна кістянка (7-8 мм завдовжки), жовтувата або оранжево-червона. Плоди сидять густо, ніби обліплюючи стебло. Насіння (до 5 мм, завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком.

У природному стані на Україні росте в дельті р. Дунаю, створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культивується по всій республіці в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Входить до числа кущових порід для групових насаджень при озелененні населених пунктів.

У свіжих достиглих плодах дикорослої алтайської обліпихи міститься:

  • 83,6-86,4% води,
  • 2,8-7,8% жирної олії,
  • 8,6-272,5 мг% вітаміну С,
  • 0,9-10,9 - каротину,
  • 0,016 - 0,035 - вітаміну В,
  • 0,038-0,056 мг% рибофлавіну.

В олії з плодів:

  • до 300 мг% каротиноїдів,
  • до 60 - каротину,
  • до 160 мг% токоферолів.

В олії з насіння:

  • 3,2 мг% каротину
  • до 120 - токоферолів.

З кори виділений серотонін - речовина, що має протипухлинну дію. Плоди обліпихи - цінна полівітамінна сировина. Олія, одержана з них, діє як епітелізуючий, гранулюючий і болезаспокійливий засіб, її застосовують у гінекологічній практиці, для лікування опіків, відморожень, екзем, погано загоювальних зовнішніх виразок, виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, а також для зменшення регенеративних змін слизової оболонки стравоходу при променевій терапії раку.

Крім медичного застосування, плоди мають велике харчове значення, їх їдять у свіжому вигляді, використовують для виготовлення варення, киселів, пастил, желе тощо. Листя обліпихи містить 10% дубильних речовин, тому його можна застосовувати для дублення шкір.

Це - світлолюбна рослина, не терпить вирощування з іншими деревами і кущами. Тому її плантації слід створювати переважно чисті, з розміщенням садивних місць 3x4 м (допускається й більшими групами). Велике значення має якість садивного матеріалу.

Добре розмножується зимовими живцями. Для цього їх до початку вегетації нарізають завдовжки 40 см. У викопаний рівчак (ширина - 10, глибина - 30 см), засипаний сумішшю річкового піску і гумусованого ґрунту (1:1), живці закопують на відстані 3 см один від одного, залишаючи зверху дві бруньки (у перші роки обліпиха дає стрижневий корінь і мало розростається). Верхній зріз живців змазують садовим варом. Для кращого укорінення живці затінюють і часто поливають. Можна також розмножувати обліпиху насінням і відсадками.

Дослідження плантації обліпихи, які вступили у фазу плодоношення, показали, що плодоносить до 40% дерев. Тому для підвищення врожайності необхідно замінити чоловічі особини на жіночі. Зокрема, на ділянці слід залишити не більше 15% чоловічих особин. Чим більша плантація, тим менше їх потрібно.

Для успішного росту обліпихи велике значення має агротехніка її вирощування. Так, підготовку ґрунту слід починати за рік до садіння за системою чорного пару. Ґрунт повинен мати пухку структуру, особливо на задернілих площах.

У перші 3-4 роки плантації обліпихи вимагають ретельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.

Ревінь тангутський - Rheum palmatum L. var. tanguticum Maxim.

Хто з нас не купував ранньою весною соковиті червонуваті стебла ревеню. Але, напевне, мало кому відома історія цієї непримітної рослини. У Китаї з лікувальною метою її застосовували ще в 2700 р. до н. е. В Європі дізналися про ревінь завдяки арабським лікарям, але першим європейцем, який описав збирання цієї рослини, був славетний мандрівник Марко Поло (XIII ст.).

Китай почав торгувати ревенем з Росією у XVI ст. В 1873 р. відомий російський мандрівник і дослідник М. М. Пржевальський також спостерігав збирання ревеню. Він підтвердив розповідь М. Поло і привіз насіння. З цього насіння в ботанічному саду у Петербурзі і зібрали перший урожай в Росії і Східній Європі.

Ревінь - багаторічна трав'яниста рослина з родини гречкових (Polygonaceae). Кореневище коротке, товсте, від нього відходять великі веретеноподібні корені. Стебло пряме, товсте, всередині порожнисте, заввишки до 2,5 м, діаметр 4-5 см. Листки прикореневі, дуже великі, довго-черешкові, утворюють розетку. Черешки до 30 см завдовжки, товсті, округлі, листкові пластинки долоне-подібно-п'яти, семилопатеві, глибоко-надрізані, завдовжки до 1 м з черешком. Стеблові листки чергові і охоплюють стебло сухими піхвами, значно дрібніші за прикореневі. Прикореневі листки розвиваються поступово і аж до осені.

Квітки мають просту рожеву або білу оцвітину; вони зібрані в прямостоячі волоті, розміщені на кінці стебла або в пазухах верхніх листків. Плоди - червоно-бурі-тригранні сім'янки, ребра яких перетворені на крила.

У дикому стані зустрічається в гірських районах Тибету, Південної Монголії і Північного Китаю. В нашій країні почали культивувати в Сибіру ще в XVIII ст. На Україні - після Великої Жовтневої соціалістичної революції (Київська область)..

Ревінь містить антра- і таноглікозиди, які зумовлюють його лікувальну дію.

Препарати з ревеню (порошок, таблетки, спиртова настойка, сухий екстракт) використовують як в'яжучий і протизапальний засіб. Малі дози (0,05-0,2 г) ревеню підвищують апетит, регулюють діяльність шлунка, особливо рекомендується при катарі останнього. Великі дози (0,5-1 г) викликають посилення перистальтики кишечника, в результаті чого через 8-10 год. після прийому проявляється проносна дія.

Ревінь - вологолюбна і морозостійка рослина. Насіння його починає проростати при температурі 2°С. Оптимальна температура для проростання - 25-30°С. Молоді сходи і відростаючі після зими рослини витримують заморозки до -5°С. Кількарічні кореневища на зиму можна не вкривати.

Щоб одержати міцну і розгалужену кореневу систему, яка є основною лікарською сировиною, ділянку орють на глибину 25-30 см. Насіння можна висівати як рано навесні, так і влітку або під зиму. Кращі результати дають весняні посіви. Насіння висівають у рядки з міжряддями 60-70 см. Норма висіву - 8 кт/га. У перший рік ревінь росте повільно, утворюючи розетку з 5-7 листків. У наступні роки ріст прискорюється. Дуже чутливий до вологи: при нестачі погано росте, при надлишку гниють корені.

Сходи після сівби з'являються на 10-15-й день. Ґрунт під ними зразу ж розпушують, бур'яни видаляють. Наступний догляд - розпушення на глибину 4-6 см. Посіви другого і третього років вегетації рано навесні очищають від минулорічних відмерлих стебел й листків, після чого підживлюють та культивують на глибину 6-8 см.

У кінці другого року листя добре розростається і рядки змикаються. У рослин третього і четвертого років це відбувається через місяць після відновлення росту. Щоб збільшити масу коренів, з стебел видаляють усі суцвіття. Потрібно також вести боротьбу з шкідниками.

Корені ревеню заготовляють восени на 4-5-й рік культивування, їх викопують лопатами, швидко промивають холодною водою і ріжуть на шматки до 10 см-завдовжки (великі корені - ще вздовж). Після 10-15-денного пров'ялювання їх досушують у сушарках при температурі 40°С або в хорошу погоду на повітрі.

Малина - Rubus idaeus L.

Ця рослина входила в меню людини ще в сивій давнині. Давні греки і римляни цінували її за лікарські властивості. Вони ж застосовували малину як лікувальний засіб при укусах гадюк.

Це - кущ з родини розових (Rosaceae), 1-1,5 м заввишки, з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні пагони. Однорічні - сизуваті, прямі, вкриті тонкими коричнево-червоними шипами. Листки чергові, трійчасті або непарно-перисті з 3-5 (7) листочками. Середній листочок на довгому черешку, бічні сидячі. Квітки зібрані в щиткоподібно-волотисте суцвіття в мало-квіткових пазушних китицях. Плід - збірна червона або жовта соковита кістянка.

Росте в підліску змішаних та рідко-листяних лісів, на галявинах, вирубах, часто утворює суцільні зарості. На Україні поширена в північній частині Лісостепу, в Карпатах, на Поліссі. Широко культивується.

Плоди мають високі смакові, харчові і дієтичні властивості. В них містяться цукри (4-11%), яблучна, лимонна, саліцилова (1-2%) кислоти, вітаміни С (10-40 мг%), А і В, ефірна олія; в насінні - жирна олія (20%).

Плоди малини вживають свіжими, з них готують варення, желе, мармелад, пастилу, соки. З молодих листків (вони містять 250 мг% вітаміну С) виготовляють замінник чаю.

У медичній практиці плоди малини використовують при простудних захворюваннях як потогінне. З них готують також сиропи, які поліпшують смакові якості інших ліків, особливо дітям.

Розмножується насінням і вегетативне. Росте швидко. Не терпить затінення.

Ягоди малини дуже ніжні, легко мнуться, тому їх слід збирати в суху погоду в плетені кошики, в яких і транспортують до місця переробки чи споживання. Ягоди можна сушити при температурі 50-60°С. Дуже корисно прив'ялювати їх на сонці, розстеливши тонким шаром на тканині.

Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L.

Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті звірів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових племен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася "джерамбай", що означає "зцілитель ран".

За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася припухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювалися. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.

Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. про застосування звіробою як лікувального засобу.

Це - багаторічна трав'яниста рослина (30-60 см заввишки) з родини звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля округлі або з двома гранями, цілісні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозками.

Квітки правильні, зібрані в щіткоподібну волоть або нещільну китицю. Чашечки з п'яти, що зрослися біля основи, ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав'яззю і З-5 стовпчиками. Плід - багатонасінна тригранна коробочка.

Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на луках., перелогах, біля доріг.

Трава містить до 12% дубильних речовин, гіперин, гіперицин, гіперозид, азулен, ефірну олію (до 0,3%), смолисті речовини (17%), антоціани (до б%), сапоніни, вітамін С і каротин.

Препарати звіробою мають в'яжучі і протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тканин. Використовують усередину при колітах, зовнішньо - при опіках, гінгівітах та стоматитах.

Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують також для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.

Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути незабур'янені. Ґрунт обробляють, як і під інші просапні культури. Перед сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20-30%. Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф'яного компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.

Розмножується безпосереднім висівом насіння в ґрунт під зиму з міжряддями 45 см з розрахунку 30 - 40 г/100 м2. При весняній сівбі насіння обов'язково стратифікують: змішують з піском і витримують на холоді 2-3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після появи сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий обробіток на першому році культивування протягом літа повторюють 3-4 рази. На другий і наступні роки рано навесні з ділянки збирають відмерлі стебла, ґрунт боронують (залізними граблями).

Для заготівлі сировини на великих площах траву скошують, а на малих - зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні землі. Звичайно через 1-1,5 міс після першого укосу рослини повторюють повну вегетацію і знову зацвітають. Тоді їх косять вдруге. Середня урожайність становить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з трирічних культур.

Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50-60°С. При сухій погоді можна сушити на відкритому повітрі, але в тіні.

Чистотіл звичайний - Chelidonium majus L.

Стародавні греки помітили, що рослина, яку ми називаємо чистотілом, розквітає з прильотом і вгасає з відльотом ластівок, тому її назвали хелідоніум - травою ластівок. В минулому її використовували в різних країнах Європи як засіб від бородавок, для лікування печінки і жовчного міхура.

У 1896 p. M. М. Денисенком вперше опубліковано результати успішного лікування витяжкою чистотілу хворих із злоякісними пухлинами. В останні роки ведуться більш глибокі дослідження антибластичних властивостей цієї рослини.

Чистотіл звичайний - багаторічна трав'яниста рослина з родини макових (Papaveraceae), 80-100 см заввишки, з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Стебло прямостояче, слабо-ребристе, як і листки, рідко вкрите волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, світло-зелені, зісподу сизуваті, непарно-перисто-розсічені, з сидячими зарубчастими частками. Частки округло-яйце-подібні або видовжено-обернено-яйцеподібні, біля основи часто звужені. Прикореневі листки більші, довго-черешкові, стеблові - сидячі.

Квітки близько 20 мм у діаметрі, на довгих квітконіжках, правильні, широко-розкриті, зібрані по 4-5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять з пазух верхівкових листків. Пелюсток чотири, вони золотисто-жовті, яйцеподібні. Плід - прямостояча стручко-подібна коробочка.

Насіння численне, чорне, крапчасто-виїмчасте, з білим губчастим придатком. Росте як бур'ян повсюдно, в затінених місцях, у гаях, садах, біля огорож, хат.

Всі органи чистотілу містять алкалоїди:

  • хелідонін,
  • гемохелідонін,
  • хеледитрин,
  • метоксихелідонін,
  • сангвінарин,
  • протопін,
  • алокриптохін,
  • спартеїн,
  • берберин,
  • хелідамін,
  • стилопін,
  • дефілін,
  • коптизин,
  • оксисангвінарин,
  • хелірубін,
  • хелілутин та ін.

У траві їх 0,97-1,87%.

Крім того, є ефірна олія (0,01%), вітамін С (до 170 мг%), каротин (до 15 мг%), хелідонова, яблучна, лимонна та янтарна, кислоти, флавоноїди, сапоніни тощо.

У медичній практиці препарати чистотілу (настій трави, сік із свіжої трави) використовують зовнішньо для припікання бородавок і кондилом, при папіломатозі гортані та початкових формах червоного вовчаку. В невеликих дозах призначають усередину при захворюваннях печінки і жовчного міхура. З коренів чистотілу виготовляють хояелетин - комплексний препарат жовчогінної дії.

Дослідження показали, що чистотіл сприяє підвищенню вмісту гемоглобіну в крові, затримує ріст злоякісних пухлин, фунгістатично і бактеріостатичне діє щодо туберкульозної палички. Один з алкалоїдів - хелідонін - подібно до морфіну викликає пригнічення, а згодом і параліч центральної нервової системи. Інший алкалоїд - гемохелідонін - судорожна отрута, сильний анестетик місцевої дії. Сангвінарин впливає наркотично, посилює перистальтику кишечника і секрецію слини. Протопін зменшує реактивність вегетативної нервової системи, тонізує гладку мускулатуру матки. Все це свідчить про перспективність дальшого вивчення діючих речовин чистотілу.

У ветеринарії пересипану сіллю траву використовують проти тимпаніту у овець, суху - для лікування ран, корости, стригучого лишаю і гельмінтозів у свійських тварин.

Траву можна також застосовувати для фарбування вовни в червонувато-жовтий колір, а корені - в жовтий. Корені призначають у гомеопатії при захворюваннях печінки, шлунка, пневмонії та ревматизмі.

Найкращий час для сівби насіння чистотілу - червень. Сходи з'являються через 20-25 днів. В перший рік життя рослина утворює розетку листків. У деяких особин формуються квітконосні стебла. Багаторічні рослини відновлюють ріст у кінці березня - в квітні і вегетують до глибокої осені. Цвіте в травні - червні. В окремі роки деякі рослини цвітуть вдруге в липні - серпні. У природі залежно від місцезростання цвіте з травня по вересень.

Кореневище з коренями викопують вручну рано навесні, тільки-но почне відростати надземна частина, або восени після її відмирання. Обрізують надземну частину і зразу ж миють у холодній воді. Зібрану сировину відправляють на завод у день заготівлі.


13.01.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!